Постанова від 28.01.2020 по справі 466/1764/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 січня 2020 року

Київ

справа №466/1764/17

адміністративне провадження №К/9901/21175/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Стеценка С.Г.,

суддів Мороз Л. Л., Тацій Л. В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Сяйво" до Львівської міської ради, третя особа - ОСОБА_1 про скасування ухвали, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю "Сяйво" на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2019 (головуючий суддя Довга О. І., судді: Запотічний І. І., Бруновська Н. В.),

В С Т А Н О В И В:

I. Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2017 року Товариство з додатковою відповідальністю "Сяйво" (далі - Товариство, ТОВ "Сяйво", позивач) звернулося з позовом до Львівської міської ради (далі - відповідач), третя особа - ОСОБА_1 , у якому просило скасувати ухвалу Львівської міської ради від 26.05.2016 №585 Про надання гр. ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 0,0869 га на АДРЕСА_1 (далі - спірна ухвала).

2. Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви, Товариство зазначало, що відповідач, всупереч вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, а також ігноруючи умови договору оренди, укладеного між ТОВ "Сяйво" та Львівською міською радою, не врахував переважне право орендаря на поновлення цього договору на новий строк і прийняв спірну ухвалу, якою надав дозвіл третій особі на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, які є предметом вищеназваного правочину, чим порушив свої договірні зобов`язання і права позивача .

II. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 13.12.2018 (головуючий суддя Кавацюк В. І.) позов задоволено та скасовано спірну ухвалу відповідача.

4. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що, як встановлено судовим розглядом, Львівська міська рада прийняла оскаржувану позивачем ухвалу в період дії договору оренди землі від 07.07.2006, укладеного між позивачем та відповідачем, та без врахування передбаченого чинним законодавством та умовами цього договору переважного права ТОВ Сяйво на поновлення дії вказаного правочину на новий строк.

5. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2019 рішення суду першої інстанції скасовано та відмовлено у задоволенні позову.

6. Мотиви апеляційного суду, покладені в основу висновку про наявність підстав для відмови у позові, ґрунтуються на тому, що спірна ухвала жодним чином не порушує прав позивача, оскільки таке рішення міської ради стосується лише погодження місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо її відведення, відтак позиція суду першої інстанції є помилковою, а ухвалене ним рішення підлягає скасуванню як незаконне.

III. Короткий зміст вимог касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала, а також узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7. Не погодившись із названою вище постановою апеляційного суду, Товариство подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

8. Аргументуючи вимоги касаційної скарги позивач, посилаючись на доводи, аналогічні наведеним у позовній заяві, наполягає на помилковості висновків суду апеляційної інстанції стосовно відсутності підстав для задоволення позову, у зв`язку з чим, вважає, що ухвалене ним судове рішення не відповідає визначеним процесуальним законом критеріям законності та обґрунтованості, а тому, як наслідок, підлягає скасуванню.

9. Учасники справи своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалися.

IV. Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

10. У липні 2019 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду надійшла зазначена касаційна скарга, для розгляду якої, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначено колегію суддів у складі головуючого судді (судді-доповідача) Стеценка С. Г., суддів: Мороз Л. Л., Тацій Л. В.

11. Ухвалою Верховного Суду від 05.08.2019 відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою, а також відмовлено у задоволенні клопотання скаржника про зупинення виконання оскаржуваного судового рішення.

12. Відповідно до ухвали Верховного Суду від 16.01.2020 справу призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження з 22.01.2020.

V. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

13. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 09.02.2006 Львівською міською радою було прийнято ухвалу №3201 Про користування ВАТ Сяйво земельною ділянкою АДРЕСА_1 .

14. Згідно з пунктом 1 вищевказаної ухвали, копія якої долучена до матеріалів справи, ВАТ Сяйво було передано земельну ділянку площею 1,4206 га АДРЕСА_1 в оренду терміном на 10 років за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення для обслуговування будівель та споруд, у тому числі в межах червоних ліній земельну ділянку площею 0,3636 га з обмеженнями (пункт 1). Відповідно до пункту 2 ухвали договір оренди земельної ділянки терміном на 10 років має бути укладений в місячний термін та зареєстрований в установленому порядку.

15. На виконання зазначеної вище ухвали 07.07.2006 між Львівською міською радою, в особі заступника голови з питань містобудування та землеустрою Павліва А. П., та ВАТ Сяйво , в особі голови правління Гурла Р. В., було укладено договір оренди землі, який зареєстровано 07.07.2006, про що у книзі записів реєстрації договорів оренди землі Ш-2 вчинено запис №Ш-562. Відповідно до умов цього договору Львівська міська рада, як орендодавець, передала, а ВАТ Сяйво , як орендар, прийняло у строкове платне користування земельну ділянку (кадастровий №4610137500:04:003:0022), загальною площею 1,4206 га, у тому числі, під забудовою - 0, 7154 га, під твердим покриттям - 0,5528 га, під озелененням - 0,1524 га (в тому числі в межах червоних ліній - 0,3636га), що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Як вбачається зі змісту 8 вищевказаного договору, він був укладений строком на 10 років та після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до дня закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

16. У 2014 році ВАТ Сяйво було реорганізовано у ТОВ Сяйво , що спричинило внесення змін до договору, а саме зміна найменування орендаря.

17. 09.11.2015 Товариство звернулося до Львівської міської ради зі зверненням за №64 щодо наміру продовження терміну оренди вищезазначеної земельної ділянки, яке було зареєстроване у Львівській міській раді 17.11.2015 за №2-22061.

18. На вказане звернення від управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин департаменту містобудування Львівської міської ради ТОВ Сяйво отримало відповідь за №2403-2 вих.1194 від 19.11.2015, у якій зазначалось, що для продовження терміну дії договору оренди землі, відповідно до рішення виконавчого комітету від 08.08.2014 №665 Про затвердження інформаційних та технологічних карток адміністративних послуг, які надає Львівська міська рада , необхідно подати вказаний у цій відповіді перелік документів. ТОВ Сяйво подало заяву та визначений перелік документів до Львівської міської ради для поновлення договору оренди землі через Центр надання адміністративних послуг у м. Львові.

19. 03.08.2015 третя особа - ОСОБА_1 звернулася до Львівської міської ради з відповідною заявою про погодження місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для виробничих потреб на АДРЕСА_1, яка була зареєстрована у Львівській міській раді 03.08.2015 за №3-К-23283/АП. До цієї заяви вона додала перелік документів, який передбачений рішенням від 08.08.2014 №605 Про затвердження інформаційних та технологічних карток адміністративних послуг, які надає Львівська міська рада , зокрема: план земельної ділянки; довідку з відділу Держземагентства у м. Львові Головного управління Держземагентства у Львівській області про правовий статус земельної ділянки від 14.11.2014 №40/01-14/6104; витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності, номер запису про право власності: 1900909 (право власності на об`єкт нерухомого майна, будівля під літ. Х-1 набута гр. ОСОБА_1 ); технічний паспорт на приміщення їдальні 2Турист літ. Х-1 по АДРЕСА_1 ; договір купівлі-продажу об`єкта нерухомого майна від 13.09.2012.

20. 26.05.2016 відповідачем прийнято ухвалу, якою ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 0,0869 га на АДРЕСА_1 , не погоджуючись з якою, Товариство звернулося до суду з даним позовом.

VI. Позиція Верховного Суду

21. Вирішуючи цей спір, суди виходили з того, що такий є публічно - правовим, а отже на дану справу поширюється юрисдикція адміністративних судів.

22. Разом з тим, статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

23. Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в редакції, чинній станом на час звернення Товариства до суду з цим позовом, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

24. Частиною другою цієї ж статті у названій вище редакції, встановлено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

25. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку з здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв`язку з публічним формуванням суб`єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

26. До 17.12.2017 правила визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ визначались статтею 17 КАС України, відповідно до частини другої якої, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спори фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за виключенням спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю.

27. В свою чергу, у пунктах 1, 2, 4, 6-9 частини першої статті 3 КАС України в редакції, до внесення змін Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII, наведено наступні визначення термінів: справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; адміністративний суд - суд загальної юрисдикції, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ; адміністративне судочинство - діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому цим Кодексом; адміністративний позов - звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів або на виконання повноважень у публічно-правових відносинах; суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду; відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача;

28. Чинна редакція КАС України, у частині першій статті 4 цього Кодексу, визначає терміни наступним чином: адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

29. В той же час, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

30. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

31. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 727/10968/17.

32. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак, сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

33. Враховуючи наведені вище нормативні положення, не є публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб`єктом владних повноважень) як суб`єктом публічного права та суб`єктом приватного права - фізичною особою чи юридичною особою, в якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

34. За правилами пункту 1 частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

35. Таким чином, якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових чи особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

36. Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 21.11.2018 у справі №804/8507/15, а також від 10.04.2019 у справі №350/793/16-а.

37. Як вбачається з встановлених судами обставин цієї справи, позовна заява Товариства спрямована на захист цивільних прав останнього, як орендаря за договором оренди землі, укладеного між ним та відповідачем, оскільки, як вважає позивач, спірна ухвала Львівської міської ради охоплює земельні ділянки, право на користування якими належить заявникові, а тому прийнята всупереч вимог, зокрема, Земельного кодексу України, Закону України від 06.10.1998 №161-XIV "Про оренду землі" (далі - Закон №161-XIV), з ігноруванням орендодавцем своїх договірних зобов`язань і передбаченого умовами вказаного правочину переважного права ТОВ Сяйво на поновлення дії зазначеного договору на новий строк.

38. Тобто, у даному конкретному випадку, предмет спору виник з приводу оскарження ухвали міської ради, якою надано дозвіл третій особі - ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою стосовно відведення земельних ділянок, щодо яких між Товариством та відповідачем було укладено договір оренди землі, а спірні правовідносини пов`язані із захистом порушеного, на думку позивача, переважного права користування цими земельними ділянками.

39. Водночас, окрім Земельного кодексу України та Закону №161-XIV, відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законами України, низкою нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих актів законодавства. У свою чергу, індивідуальні особливості врегулювання правовідносин між сторонами - договором оренди землі.

40. Відповідно до статті 1 Закону №161-XIV, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

41. Статтею 13 Закону №161-XIV встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

42. Згідно з положеннями статті 17 цього ж Закону, об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

43. В свою чергу, стаття 1 Господарського процесуального кодексу України (чинна станом на день звернення до суду з цим позовом) передбачала право підприємства, установи, організації, інших юридичних осіб (у тому числі іноземних), громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

44. Перелік справ, які підвідомчі господарським судам, до 15.12.2017, визначала стаття 12 Господарського процесуального кодексу України, згідно з приписами пункту 6 частини першої якої, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

45. Чинна ж редакція Господарського процесуального кодексу України відносить до юрисдикції господарських судів справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 6 частини першої статті 20).

46. Колегія суддів враховує, що судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

47. Поняття суд, встановлений законом включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

48. До того ж, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

49. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2018 у справі №761/33504/14-а, від 18.04.2018 у справі № 802/950/17-а та від 03.10.2018 у справі № 2-а-299/10.

50. Також, відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

51. Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви №29458/04 та №29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

52. Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

53. Беручи до уваги наведене і враховуючи суть спірних правовідносин, суб`єктний склад учасників справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що даний спір не належить до юрисдикції адміністративних судів і повинен вирішуватись за правилами господарського судочинства.

54. За правилами пункту 5 частини першої статті 349, частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

55. Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

56. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

57. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 341 КАС України).

58. В той же час, пунктом 1 частини першої статті 238, частиною першою статті 239 КАС України передбачено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

59. Ураховуючи викладене, Верховний Суд вважає за необхідне вийти за межі доводів і вимог касаційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю "Сяйво", яку задовольнити частково, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід скасувати і закрити провадження у справі. При цьому, роз`яснити позивачу, що даний спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства.

60. Керуючись статтями 340, 341, 344, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Сяйво" задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 13.12.2018 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2019 - скасувати.

Провадження у справі закрити.

Роз`яснити позивачеві, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С. Г. Стеценко,

Л. Л. Мороз,

Л. В. Тацій,

Судді Верховного Суду