Рішення

від 30.01.2020 по справі 540/2468/19

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/2468/19 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Попова В.Ф., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування податкової вимоги № Ф-22007-17 від 12.08.2019 р.,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі (далі відповідач) про визнання протиправною та скасування податкової вимоги № Ф-22007-17 від 12.08.2019 р. відповідно до якої нараховано 24666,93 грн єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ).

За заявами сторін справа розглядається в письмовому провадженні.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначив, що з 01.01.2015 р. своєчасно та в повному обсязі сплачувався єдиний соціальний внесок. З початку 2015 року по третій квартал 2017 року - самостійно, а з жовтня 2017 року по день подання позову - відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування єдиний внесок сплачував роботодавець, а саме - ТОВ Правовий центр КОНСТАНТА в якому перебував на посаді керівника з жовтня 2017 року по січень 2019 року, та Адвокатське об`єднання КОНСТАНТА де перебуває на посаді керівника з 26.12.2017 року по теперішній час, що свідчить про відсутність заборгованості по сплаті ЄСВ. Крім того, Вимога не містить вказівки на періоди, за які позивач повинен сплатити недоїмку з ЄСВ, що позбавляє можливості надати необхідні документи на підтвердження факту оплати.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву відповідно до якого позовні вимоги не визнають в повному обсязі з підстав наведених у відзиві, просить відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач перебуває на обліку у податковому органу виключно як фізична особа-підприємець, що перебуває на загальній системі оподаткуванні (п.4 ч. 1 ст. 4 платник Закону №2464) та не має пільг щодо сплати єдиного внеску, оскаржувана вимога про сплату недоїмки за 2018р.- 2019р. прийнята правомірно.

Судом встановлені наступні обставини по справі.

27.02.2019 року ГУ ДФС в Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі винесено Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-22007-17 (далі - Вимога №1), відповідно до якої належало сплатити 28987 грн. 29 коп. ЄСВ станом на 01.01.2019року.

Вважаючи Вимогу №1 такою, що підлягає скасуванню в повному обсязі, позивачем до ДФС України було подано Скаргу від 19.04.2019 року.

Згідно рішення про результати розгляду скарги ДФСУ № 23478/6/99-99-11- 05-02-15 встановлено, що платник перебуває на обліку як фізична особа, що здійснює незалежну професійну діяльність (адвокат) - з 14.09.2016. Під час розгляду скарги встановлено, що платник є адвокатом, який реалізує свою адвокатську діяльність в організаційно - правовій формі - Адвокатське об`єднання КОНСТАНТА з 26.12.2017 (згідно з ч.3 ст. 4 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ). При цьому до загальної суми недоїмки в інтегрованій картці платника податків обліковуються щоквартальні нарахування єдиного внеску після зміни організаційно - правової форми діяльності, що призвело до завищення суми недоїмки, а саме на 9828.72 грн.

22.05.2019 року Рішенням ДФС України скарга ОСОБА_1 задоволена, а Вимога 1 про сплату боргу (недоїмки) від 27.07.2019 р. скасована, оскільки сформована з порушенням ч.1 ст. 5 Закону № 2464. Зобов`язано ГУ ДФС в Херсонській області привести у відповідність дані інформаційної системи органу доходів і зборів платника та інтегровану картку платника податків, з урахуванням вищенаведеного сформувати та направити нову вимогу, згідно вимог чинного законодавства.

ФОП ОСОБА_1 проведено коригування щоквартальних нарахувань в режимі зменшення щоквартальних нарахувань ЄСВ у сумі 9828.72 грн.

12.08.2019 року відповідачем видано вимогу №Ф-22007-17 про сплату позивачем боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування на суму 24666, 93 гри. (далі - Вимога №2), яку отримано позивачем 13.11.2019 року.

Вивчивши позиції сторін викладені у заявах по суті, дослідивши письмові докази по справі суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають повному задоволенню

Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги з огляду на наявність обов`язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі у позивача, який був зареєстрований як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність протягом 2017 року, за умови, що у цей період він був найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою мінімального розміру, а також факт сплати за попередній період.

Спірні правовідносини врегульовані нормами ПК України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI Про адвокатуру та адвокатську діяльність (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 Закону № 5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Адвокатське об`єднання є юридичною особою, створеною шляхом об`єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту (частина перша статті 15 Закону № 5076-VI)

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

27 листопада 2019 року КАС у складі Верховного Суду у справі №160/3114/19 (провадження № К/9901/25439/19) у аналогічній справі, шляхом системного тлумачення наведених норм права, сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДФС, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

За встановленими судом обставинами, ОСОБА_1 за період з 01.01.2015 р. до часу винесення Вимоги №1 своєчасно та в повному обсязі сплачував єдиний соціальний внесок. З початку 2015 року по третій квартал 2017 року - самостійно, через власний банківський рахунок та термінали ТСО, з жовтня 2017 року по день подання позову - відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування єдиний внесок сплачує роботодавець, а саме - ТОВ Правовий центр КОНСТАНТА (код 41632679, перебував на посаді керівника з жовтня 2017 року по січень 2019 року), та Адвокатське об`єднання КОНСТАНТА (код 41829764, перебуває на посаді керівника з 26.12.2017 року по теперішній час).

На підтвердження зазначеного позивач надав суду копії платіжних доручень та квитанції про сплату ЄСВ за 2015-2017 роки, а також докази трудових відносин та сплату ЄСВ протягом 2018-2019 років.

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально судом не встановлено, а ГУ ДФС у Херсонській області у відзиві, про наявність таких доходів не зазначає, у зв`язку з чим відповідно до частини першої статті 86 КАС України обставини відсутності у позивача протягом 2015-2017 року доходу від провадження незалежної професійної адвокатської діяльності окремо від доходів, отриманих від ТОВ Правовий центр КОНСТАНТА та Адвокатське об`єднання КОНСТАНТА не підлягають доказуванню.

Варто зазначити, що наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.

Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

КАС у складі ВС у вищезазначеній справі також прийшов до висновку, що оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (2017 рік), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Оскільки позивачем надані докази сплати ним ЄСВ за період 2015-2017 років і це не спростовано відповідачем, а в іншій частині вимога вже скасована ДФС України, то суд вважає, що позовні вимоги підлягають повному задоволенню.

Позивачем у цій справі сплачено судовий збір за подання позовної заяви - 768,40 грн., який підлягає стягненню на його користь.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-22007-17 від 12.08.2019 р. Головного управління ДПС в Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі.

Стягнути з Головного управління ДПС в Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі (ЄДРПОУ 43143201) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (Ід ОСОБА_2 н. НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір в сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.) .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя В.Ф. Попов

кат. 111060000