Рішення

від 20.01.2020 по справі 206/5758/19

САМАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 206/5758/19

Провадження № 2/206/114/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2020 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська

у складі:

головуючий суддя Маштак К.С.

за участю:

секретаря судового засідання Гергіль Ю.І.

представника позивача Петренко М.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженої відповідальністю Фінансова компанія ЦФР про захист прав споживачів, визнання договору недійсним, застосування реституції у якості застосування наслідків недійсності правочину, -

І. Стислий виклад позиції представника позивача, позивача та заперечень відповідача.

Представник позивача звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом до Товариства з обмеженої відповідальністю Фінансова компанія ЦФР про захист прав споживачів, визнання договору недійсним, застосування реституції у якості застосування наслідків недійсності правочину.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що чоловік позивача ОСОБА_1 тяжко хворів, на його лікування були необхідні значні кошти, яких у пенсіонерки не було. Маючи скрутне фінансове становище, ОСОБА_1 неодноразово зверталася до фінансових установ для отримання кредиту, щоб мати змогу вилікувати чоловіка. У зв`язку зі сплатою великих відсотків за взяті раніше кредити, життєві негаразди та смерть чоловіка змусили позивача знову звернутися до фінансової установи для отримання коштів. 22.07.2016 року позивач звернулася до відділення Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія ЦФР у м. Дніпро за отриманням кредиту для споживчих цілей, а саме для погашення заборгованостей, які виникли у період лікування чоловіка. Позивачу була потрібна сума у розмірі 10 161,20 грн. для погашення заборгованості з інших кредитів, але працівниками ТОВ ФК ЦФР довірливій пенсіонерці було нав`язано оманним шляхом значно більшу суму. Працівники даного відділення надали позивачу заяву на приєднання до умов отримання кредитів та інших послуг від ТОВ ФК ЦФР від 22.07.2016, Заяву на отримання кредиту від ТОВ ФК ЦФР , Графік платежів до кредиту. Зазначені документи позивач підписала 22.07.2016 року. Сам примірник кредитного договору № 2251247457 від 22.07.2016 року, їй не надавався і вона його не підписувала. Співробітники товариства повідомили її, що з текстом даного договору можливо ознайомитися в мережі Інтернет на їх сайті. Однією із обов`язкових умов для отримання грошей була вимога оформити договір страхування життя позивача зі страховиком ПрАТ Страхова компанія ТАС , оформити платіжну банківську картку банку в АТ Таскомбанк . 22.07.2016 року позивач підписала договір страхування життя позичальника ТОВ ФК ЦФР № 2251247457-С від 22.07.2016, страховиком - ПрАТ Страхова компанія ТАС . Також, 22.07.2016, позивачем була підписана Заява-договір № 2977183-ХР від 22.07.2016 на відкриття поточного рахунку з використанням спеціальних платіжних засобів та оформлення платіжної картки в АТ Таскомбанк . Позивачу, даним банком було відкрито особовий рахунок за № НОМЕР_1 , видано платіжну картку банку. Відповідно до Заяви № 2251247457 від 22.07.2016 на отримання кредиту від ТОВ ФК ЦФР , сума кредиту складала 32 263,80 грн. В рахунок погашення спірного кредитного договору позивачем за період з 09.09.2016 по 10.12.2018 було сплачено грошові кошти в сумі 24 903,80 грн. За даними ТОВ ФК ЦФР (станом на 11.12.2018 року), у ОСОБА_1 за кредитним договором: всього надійшло/списано: 24903,80 грн.; в т.ч. списано річні проценти 8957,00 грн., списано щомісячні проценти: 15411,64 грн., списано частину кредиту: 534,76 грн. Також за позичальником ОСОБА_1 рахується сума несплаченого боргу в сумі 29 764,00 грн., пеня та неустойка в сумі 11 979,61 грн., сума для дострокового погашення складає 58 493,12 грн. Позивач вважає, що її права, як споживача фінансових послуг (споживчого кредиту) порушені, які підлягають захисту судом, і змушена звернутися з позовною заявою - про захист прав споживачів, визнання кредитного договору недійсним, оскільки фінансовою установою, тобто ТОВ ФК ЦФР не доведено до відома ОСОБА_1 всі умови кредитування, а також те, що нею не підписувався паперовий договір, а лише анкету-приєднання до публічного договору, який розміщений на сайті при отриманні кредиту, то суми нарахованих відсотків і штрафи є прихованими умовами кредитного договору. Визначення таких умов, по суті є вчиненням правочину під впливом обману. Підписана анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг не може бути підставою для стягнення процентів за користування кредитними коштами та пені за невиконання кредитного договору, оскільки така анкета-заява не може розцінюватись як стандартна (типова) форма кредитного договору. Споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. Загальні умови ТОВ ФК ЦФР не підписувалися ОСОБА_1 , а тому вони не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, оскільки не погоджені сторонами в установленому порядку. Позивач зазначає, що в копії наказу генерального директора № 6 від 19 травня 2015 року Про затвердження типової форми кредитного договору (примірного кредитного договору) у новій редакції зазначено таку умову: п. 7.2. до вимог, що виникають з кредитного договору або у зв`язку з ним, застосовується позовна давність у 10 років, відповідачем нараховувалися штрафні санкції за період, який суперечить національному законодавству, а саме п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК, в якому зазначено, що для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) установлено позовну давність в один рік. Частиною 1 ст. 259 ЦК України, встановлено, що договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Умова викладена у п. 8.2. Правил, також заслуговує на увагу, оскільки містить умову щодо права кредитодавця відступити будь-які свої права вимоги та/або перевести будь-які свої обов`язки за кредитним договором на користь іншої (третьої) особи. Ця умова передбачає в подальшому можливість кредитодавця здійснити договір факторингу, який є дійсним за умови згоди Боржника на такі майбутні дії кредитодавця. Таким чином, відповідач знову ж таки застосував умови договору, які не могли бути відомі позивачу, та є вкрай не вигідними для неї. Такі умови не можуть обумовлюватись у договорі приєднання, оскільки обов`язково повинні бути погоджені з іншою стороною. Також згадані вище умови не можуть бути типовими, а тому повинні були узгоджуватися індивідуально та роз`яснюватися кожному клієнту окремо. На думку позивача працівники ТОВ ФК ЦФР скористалися довірливістю позивачки і навіть не думали роз`яснювати, які тяжкі фінансові наслідки настануть для неї. Позивач, вважає, що укладення кредитного договору за формою є визначальним елементом, а тому підпис позивача на заяві про приєднання та підпис на скан-копії умов і правил отримання кредиту від ТОВ ФК ЦФР не є тотожними поняттю кредитного договору. Позивач вважає, що уклала вкрай не вигідні для себе умови кредитування, оскільки отримала від відповідача в чотири рази менше ніж повинна сьогодні повернути. Також позивач вважає умови кредитного договору несправедливими, оскільки розмір тіла кредиту - 32363,80 грн. у два рази перевищує розмір щомісячних процентів - 49402,56 грн., при цьому, річний процент, який зазначається в рекламі та в основних умовах кредитування становив у сукупності 8624,45 грн. Таким чином, заманюючи споживача низьким річним процентом, відповідач приховав грабіжницький щомісячний процент. Пунктом 2 даної Заяви про надання кредиту № 2251247457 від 22.07.2016 року передбачено, що надання кредиту здійснюється на таких умовах: сукупна вартість кредиту: початковий процент -2,00 від суми кредиту -502,60 грн.; тобто даними пунктами передбачено сплату на користь фінансовій установі коштів за дії, які остання здійснює на власну користь, що є на думку позивача незаконним. Пунктом 2 даної Заяви про надання кредиту № 2251247457 від 22.07.2016 року передбачено, що надання кредиту здійснюється на таких умовах: сукупна вартість кредиту щоденна пеня - 0.3 % від загальної суми прострочення. Вказана умова договору передбачає відповідальність позичальника за прострочення виконання зобов`язань за договором у вигляді пені в розмірі 109,5 % на рік (0.3 % х 365 днів у році), що явно перевищує 50 % вартості продукції - кредиту отриманого за договором, перевищує розумну межу відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання та не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч.ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності і розумності. Отже, вищевказане положення договору щоденна пеня - 0,3 % від загальної суми прострочення , на думку позивача, є недійсною з моменту укладення договору. Доручення позивач про перерахування за рахунок отримуваного нею кредиту суму в розмірі 600,00 грн. на рахунок ТОВ май Сейфеті за оплату за пакет послуги охоронець Кредит Маркет 48 є умовою відповідача, що суперечить принципу добросовісності та є наслідком створення істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, такі обставини позивач розцінює за достатні підстави для визнання кредитного договору недійсним. Також, позивачем сплачені кошти були розподілені на погашення заборгованості, яка виникла на підставі недійсних умов кредитного договору. У разі встановлення, що позичальник здійснював платежі на виконання умов договору, які визнанні недійсними, він має право на проведення відповідного перерахунку, або повернення зайво сплачених коштів. В зв`язку із вищевикладеним, представник позивача просила визнати кредитний договір № 2251247457 від 22.07.2016 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю ФК ЦФР - недійсним та зарахувати сплачені ОСОБА_1 кошти у сумі 24903 грн. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором (а.с. 1-13).

Не погоджуючись із викладеними у позовній заяві обставинами представник відповідача подала до суду відзив, згідно якого вважає таку позовну заяву безпідставною, а факти викладені в ній, такими, що не відповідають дійсності та такими, які не підтверджені належними доказами, з огляду на те, що позивач підтверджує той факт, що між ТОВ ФК ЦФР та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2251247457, відповідно до умов якого позичальник отримав грошові кошти у розмірі 32263,80 грн. з необхідністю сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 11,99 % річних. Отже, під час укладення кредитного договору, позивальник ОСОБА_1 визнала його умови прийнятими для себе, заперечень щодо змісту такого договору не мала, про що свідчить її власноручний підпис у Заяві про приєднання до умов кредитування та заяві на отримання кредиту від 22 липня 2016 року. Окрім цього, жодним доказом не доведене твердження представника позивача про те, що довірливій пенсіонерці працівниками ТОВ ФК ЦФР було нав`язано оманним шляхом значно більшу суму. Адвокат Петренко М.Г. у позовній заяві стверджує, що позивач не отримувала примірник кредитного договору, однак це не відповідає дійсності, оскілки 4-а сторінка заяви від 22 липня 2016 року № 2251247457 на отримання кредиту від ТОВ ФК ЦФР містить положення ознайомилась з кредитним договором до його укладення та згода з усіма його умовами, мій примірник цієї заяви отримала, умови отримання кредитів від ТОВ ФК ЦФР згодна роздрукувати з веб-сайту кредитодавця. Відповідач не вимагав від позивача укладення договору страхування життя позичальника, така вимога не чим не підтверджується і не може бути підтверджена, через її відсутність, так як позивач уклав ці договори на основі свого власного вільного волевиявлення. У позовній заяві представник позивача бездоказово стверджує, що ніби-то кредитодавець в одноособовому порядку вносить зміни до кредитного договору, не повідомивши при цьому позичальника та сама структура кредитного договору є вкрай незрозумілою для сприйняття споживачами кредитних послуг, однак це не відповідає дійсності, жодних змін до умов оспорюваного кредитного договору кредитодавцем в одноособовому порядку внесено не було. З приводу тверджень представника позивача, що умови оспорюваного кредитного договору є несправедливими, оскілки від позивача було приховано процентні ставки та розмір 0,3 % пені у випадку прострочення погашення заборгованості за кредитом, то початковий процент обчислюється від суми кредиту та справляється за його рахунок відразу при його наданні, і жодним чином не може бути сплатою на користь фінансової установи коштів за дії, які остання здійснює на власну користь та умови про пеню у розмірі 0,3% не є автоматичної умовою, що перевищує половину суми процентів за кредитним договором, оскільки із встановлення розміру пені 0,3% не випливає неминуче встановлення такої пені, яка перевищує половину суми процентів. З огляду на вищевикладене, представник відповідача просила винести рішення, яким у задоволенні позову відмовити (а.с. 58-63).

Представник позивача не погоджуючись із викладеними у відзиві доводами подала до суду відповідь на відзив, згідно якої просила прийняти до уваги та залучити цю відповідь на відзив до позовної заяви про скасування рішення про державну реєстрації прав та їх обтяжень , позов задовольнити у повному обсязі з огляду на те, що до суду під час подання позовної заяви були подані всі наявні в неї документи та докази, а це, на думку представника позивача, спростовує твердження відповідача у відзиві про введення позивачем суду в оману, вважає, що укладення кредитного договору за формою є визначальним елементом, тому підпис позивача на заяві про приєднання та підпис на скан-копії умов і правил отримання кредиту від ТОВ ФК ЦФР не є тотожними поняттю кредитного договору. За сплином двох років ОСОБА_1 в рахунок погашення кредитної заборгованості сплатила суму в розмірі 24903 грн., але на погашення саме тіла кредиту відповідач відніс лише 534,76 грн. При цьому, нарахувавши заборгованість у розмірі 43625,17 грн., одночасно працівниками фінансової установи пропонувалися укласти новий кредитний договір на суму вказаної заборгованості для погашення спірного кредиту в сумі 49000 грн. з кінцевою сумою боргу 135603,94 грн. (а.с. 78-81).

Представник відповідача за допомогою засобів електронного зв`язку надіслала на адресу суду заперечення на відповідь на відзив, згідно яких посилаючись на вимоги ст. 534 ЦК України зазначила, що у зв`язку з систематичним порушенням умов кредитного зобов`язання та неналежного його виконання ОСОБА_1 , кредитодавцем, відповідно до умов кредитного договору були нараховані річні відсотки та пеня, які і погашалися в першу чергу, відповідно до вимог законодавства та на виконання умов кредитного договору, а саме ч. 6 Умов отримання кредитів та інших фінансових послуг від ТОВ ФК ЦФР від 19 травня 2015 року. З огляду на викладене, позовні вимоги ґрунтуються на неналежних підставах, а тому є необґрунтованими, в зв`язку із чим у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 просила відмовити (а.с. 104-107).

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

04.11.2019 у даній цивільній справі відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання на 27.11.2019 (а.с. 42).

26.11.2019 до канцелярії суду засобами електронного зв`язку надійшла заява представника позивача ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи (а.с. 46-47).

27.11.2019 підготовче судове засідання було відкладено на 23.12.2019 у зв`язку із неявкою сторін та клопотанням представника позивача про відкладення розгляду справи (а.с. 49).

20.12.2019 до канцелярії суду засобами поштового зв`язку надійшов відзив представника відповідача з додатками (а.с. 58-76).

23.12.2019 до канцелярії суду засобами поштового зв`язку надійшла відповідь на відзив (а.с. 78-81).

23.12.2019 судом було задоволено частково клопотання представника позивача про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, закінчено підготовчі дії, закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 09.01.2020 (а.с. 89, 90-92).

09.01.2020 до канцелярії суду від представника позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи на іншу дату (а.с. 100).

09.01.2020 судове засідання було відкладено на 20.01.2020 у зв`язку із неявкою сторін та клопотанням представника позивача про відкладення розгляду справи (а.с. 101).

20.01.2020 до канцелярії суду засобами електронного зв`язку надійшли від представника відповідача заперечення на відповідь на відзив (а.с. 105-107).

20.01.2020 судом заслухано представника позивача, досліджено письмові докази, що містяться в матеріалах справи та оголошено вступну та резолютивну частини рішення (а.с. 110-112).

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Відповідно до копії заяви про приєднання до умов отримання кредитів та інших послуг від ТОВ ФК ЦФР , 22.07.2016 ОСОБА_1 ознайомилась з умовами отримання кредитів та інших послуг від ТОВ ФК ЦФР , засвідчила своє волевиявлення на укладення на приєднання до умов своїм підписом (а.с. 16, 68).

Між ОСОБА_1 та ПрАТ Страхова компанія ТАС було укладено договір страхування життя позивальника ТОВ Фінансова компанія ЦФР № 2251247457-С від 22.07.2016 (а.с. 17).

Згідно копії заяви № 2251247457 від 22.07.2016 на отримання кредиту від ТОВ ФК ЦФР , ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 32263,80 грн., строком на 48 місяців зі сплатою відсотків у розмірі 2 % - початковий процент від суми кредиту, 3,19% - щомісячний процент від суми кредиту, 11,99% - річний процент від суми боргу за договором, у випадку невиконання зобов`язання 0,3% - щоденна пеня від загальної суми прострочення без встановлення пільгового періоду та доручила ТОВ ФК ЦФР перерахувати: 10000 грн. на картрахунок НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , 4130 грн. на погашення заборгованості по кредитному договору № 20009246534 від 26.08.2014, 11000 грн. на поточний рахунок ОСОБА_1 у АТ БАНК РЕНЕСАНС КАПІТАЛ , 6031,20 грн. за оплату страхового платежу за договором страхування № 22551247457-С від 22.07.2016, 600 грн. за оплату пакету послуги Охоронець КредитМаркет-48 , з чим позивач погодилась, що підтверджено підписом позивача (а.с. 18, 68-69).

Згідно копії графіку платежів ОСОБА_1 мала сплачувати щомісяця з 30.08.2016 до 30.07.2020 включно суму у розмірі 1881,06 (30.07.2020 - суму в розмірі 1880,99 грн.) для повного виконання кредитних зобов`язань. ОСОБА_1 ознайомилась з кредитним договором до його укладення та згода з усіма його умовами, примірник заяви отримала, умови отримання кредитів від ТОВ ФК ЦФР позивач погодилась роздрукувати з веб-сайту кредитодавця, що підтверджено підписом позивача (а.с. 19, 69-70).

Згідно копія заяви-договору № 2977183-XF на відкриття поточного рахунку з використанням спеціальних платіжних засобів та оформлення платіжної картки від 22.07.2016, ОСОБА_1 прийняла пропозицію АТ ТАСКОМБАНК на укладення Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб і беззастережно приєдналась до умов цього Договору та підтвердила, що дана заява-договір, а також Тарифи Банку є невід`ємними частинами Договору та вона ознайомлена зі змістом цього договору та всіма додатками до нього та його зміст повністю зрозумілий для ОСОБА_1 (а.с. 20).

Згідно копії довідки за вих. № - 2726180-SG від 09.11.2018 ОСОБА_1 дійсно оформила кредит у ТОВ ФК ЦФР , кредитний договір № 2251247457 від 22.07.2016 на загальну суму 32263,80 грн. та станом на 09.11.2018 мала сплатити суму у розмірі 45041,39 грн. (а.с. 21-23).

Згідно копії довідки за вих. № - 2831743-SG від 11.12.2018 ОСОБА_1 дійсно оформила кредит у ТОВ ФК ЦФР , кредитний договір № 2251247457 від 22.07.2016 на загальну суму 32263,80 грн. та станом на 11.12.2018 мала сплатити суму у розмірі 43625,17 грн., сума для дострокового погашення 58493,12 грн. (а.с. 24-25).

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 30).

Наказом № 6 від 19 травня 2015 року Про затвердження типової форми кредитного договору (примірного кредитного договору) у новій редакції затверджено у новій редакції, від 19 травня 2015 року, типову форму кредитного договору (примірного кредитного договору) у складі: умов отримання кредитів та інших послуг від ТОВ ФК ЦФР (публічної оферти), форм заяви про приєднання до умов отримання кредитів від ТОВ ФК ЦФР і заяви на отримання кредиту (форм акцепту) (а.с. 35-36, 64-67).

Згідно розрахунку суми боргу за кредитним договором № 2251247457 від 22.07.2016 ОСОБА_1 станом на 26.11.2019 має заборгованість у розмірі 71140,72 грн. (а.с. 71).

Згідно довідки за вих. № 3987041-SG від 26.11.2019 ОСОБА_1 дійсно оформила кредит у ТОВ ФК ЦФР , кредитний договір № 2251247457 від 22.07.2016 на загальну суму 32263,80 грн. та станом на 26.11.2019 мала сплатити суму у розмірі 64609,20 грн., сума для дострокового погашення 71391, 26 грн. (а.с. 72).

Згідно виписки нарахування та списання пені та неустойки за період 22.07.2016 по 26.11.2019 за кредитним договором № 22512477457 від 22.07.2016 вихідний залишок на рахунку за пенею та неустойкою становить 11979,61 грн. (а.с. 73).

Згідно довідки про доходи № 1525745334531587, ОСОБА_4 перебуває на обліку в Лівобережному об`єднаному управлінні ПФУ в м. Дніпрі в Дніпропетровській області і отримує пенсію за віком з січня 2016 року по грудень 2019 в середньому по 1622,26 грн. на місяць (а.с. 89).

ІV. Докази, відхилені судом та мотиви їх відхилення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд відхиляє в якості доказу копію пропозиції клієнтові ТОВ КРЕДИТМАРКЕТ від 11.12.2018, оскільки зі змісту цієї пропозиції не можливо встановити, що вона була адресована ОСОБА_4 , а отже вона не має відношення до суті цього спору та не входить до предмету доказування (а.с. 21).

Також, суд відхиляє довідки та результати обстеження з медичних закладів, оскільки вони також не мають відношення до предмету доказування та правовідносин, які склалися у сторін (а.с. 31-32).

V. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного позивачем, представником позивача та представником відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ст. 2 Закону України Про банки і банківську діяльність банківський кредит - це будь-яке зобов`язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов`язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов`язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Відповідно до ст. 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись в строк, що передбачений умовами Договору.

У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 598, 599 ЦК України, зобов`язання припиняються частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України умовами кредитного договору є обов`язок кредитодавця надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст. ст. 610, 611, 612, 623, 625 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі і відшкодування збитків та моральної шкоди.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п`ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Згідно ч.ч. 1 - 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів (в редакції що діяла на момент укладення договору), договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів (в редакції що діяла на момент укладення договору), до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачають зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладання договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Саме така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 25.09.2013 № 6-80цс13.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За змістом статті 19 Закону України Про захист прав споживачів (в редакції що діяла на момент укладення договору) нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

При укладенні 22.07.2016 року спірного кредитного договору сторонами було досягнуто згоди з усіх його істотних умов та визначено: валюту кредитування, суму кредиту, процентну ставку за користування ним і порядок повернення кредиту, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору, строки повернення коштів, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Так, підписавши договір, позивач засвідчив, що він погодився з його умовами. Крім того, позичальник в подальшому виконував умови кредитного договору та сплачував кошти в рахунок погашення заборгованості, останній платіж 03.01.2019.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пунктах 19, 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України) мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України та згідно роз`яснень п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ та визнання правочинів недійсним від 06.11.2009 року, правочин може бути визнаний недійсним лише на підставах, визначених законом, та з застосуванням наслідків недійсності передбачених законом. Підставами недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчинила правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхні малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Згідно із законом правочин завжди є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Отже, правовою підставою визнання договору недійсним, є недодержання однією стороною чи всіма сторонами вимог, встановлених частинами 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Тобто порушення вимог закону, допущені стороною (сторонами) після укладення правочину, не можуть спричиняти його недійсність, а призводять до інших правових наслідків, передбачених законом.

Таким чином, підставою для визнання правочину (угоди) недійсним слугує невідповідність вимогам закону, а підставою розірвання правочину - договору - неналежне виконання або невиконання його умов чи умов, встановлених для такого договору законом.

В даному випадку посилання позивача ОСОБА_4 на відсутність у позивача спеціальних знань для вивчення умов кредитного договору, нічим не підтверджене, а тому безпідставне. Підписуючи договір, позивач чітко засвідчила факт ознайомлення з його умовами та дала свою згоду на отримання кредиту на цих умовах (а.с.68-70), при цьому позивач не вбачала в діях відповідача порушень принципу рівності сторін та наявність несправедливих умов, по відношенню до неї як споживача. Крім цього, позивачем в судовому засіданні підтверджено той факт, що з договором вона ознайомлювалась та підписувала його свідомо.

Більше того, підписуючи заяву про приєднання до умов кредитного договору позивач ОСОБА_4 засвідчила факт ознайомлення її з його умовами та свою згоду на отримання послуги на цих умовах і хоча, як вказує позивач, вона не змогла належним чином розібратись з його умовами, то це не може свідчити про ненадання їй необхідної, детальної та достовірної інформації про послугу та ризики щодо кредитного зобов`язання, чи введення її в оману відповідачем.

Згідно з підписаною позивачем заявою від 22.07.2016 № 2251247457 на отримання кредиту від ТОВ ФК ЦФР , її підписанням позивач засвідчив (підтвердив) факт свого ознайомлення з усіма умовами кредитного договору, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України.

Відповідне повідомлення здійснене саме у письмовій формі, і такий письмовий доказ зазначеного факту є достатнім. Адже закон містить вимогу повідомити споживача про певні умови, але не містить вимоги підписання споживачем саме такого документа, у якому такі умови були би повністю викладені. У цьому контексті, крім іншого, відрізняються між собою поняття умови, про які кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача перед укладенням кредитного договору (ч. 2 ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів ), з однієї сторони, та поняття істотні умови договору (ч. 4 ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів ), з іншої сторони.

Згідно з ч. 9 ст. 15 Закону України Про захист прав споживачів (в редакції що діяла на момент укладення договору), під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою, необхідно виходити з припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває.

Але у даній справі, по-перше, мова йде не про якісь спеціальні знання (наприклад, про візуально приховані властивості продукції), а про очевидні речі, розуміння яких не потребує якихось спеціальних знань, - про чітко викладені і скріплені підписом позивача умови кредитного договору.

По-друге, у цьому питанні слід також виходити з положення, закріпленого ч. 2 ст. 68 Конституції України, про те, що незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності (у тому числі - цивільно-правової відповідальності за порушення взятих на себе договірних зобов`язань).

Таким чином, свобода договору визначає право громадян вступати чи утримуватись від вступу в будь-які договірні відносини. Суд констатує той факт, що укладення кредитного договору було волевияленням позивача. Тому, суд не може прийняти до уваги доводи позивача, в тій частині, що даний кредитний договір був укладений з порушенням вимог ст. 203 ЦК України, оскільки дані твердження спростовуються матеріалами справи, та не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Також, відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів (в редакції що діяла на момент укладення договору) споживач має право протягом 14 календарних днів відкликати свою згоду на укладання договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин.

Проте, позивач ОСОБА_4 не відмовлялася від одержання кредиту, свою згоду на укладення кредитного договору не відкликала, і навіть не зверталася до кредитора за додатковими роз`ясненням положень договору ні до, ні під час, ні після його укладення, тобто не скористалася цим своїм правом.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів (в редакції що діяла на момент укладення договору) несправедливими є умови договору про встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця.

Як встановлено судом, відповідачем надано позивачу кредит (послугу) в повному обсязі в розмірі та на умовах, встановлених укладеним обома сторонами кредитним договором.

Відтак, оскільки позивач добровільно погодилася з відповідними умовами кредитного договору, виконувала його з моменту укладення, сплачуючи кредит, про, що свідчать довідки та виписки, вказаний кредитний договір визнаний недійсним бути не може.

Обравши способом захисту своїх прав визнання кредитного договору недійсним з підстав, передбачених ст. 203 ЦК України, ОСОБА_4 з урахуванням принципу змагальності сторін зобов`язана була довести наявність правових та фактичних підстав для задоволення вимог, натомість належних і допустимих доказів на спростування презумпції правомірності правочину не надала.

Доводи ОСОБА_4 в частині несправедливості та суперечливості положень оспорюваного кредитного договору суд оцінює критично, оскільки вони випливають лише з її особистих суб`єктивних оцінок як боржника, зацікавленого у мінімізації своїх грошових зобов`язань. При цьому на час укладання договору ОСОБА_4 була згодна з його умовами та взяла на себе відповідні зобов`язання добровільно.

Суд не бере до уваги посилання представника позивача на висновки, викладені у постанові ВП ВС по справі № 342/180/17 від 03.07.2019 та ВС у постанові по справі № 175/4576/14-ц від 17.07.2019 року, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України Про судоустрій та статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права , викладені в постановах Верховного Суду.

Так, висновки, викладені у постановах ВС зазначених вище, на які посилається представник позивача має різний предмет судового розгляду та різні обставини, в цих справах не було обставин, які існують у даному судовому провадженні, а саме те, що позичальником, окрім заяви про приєднання до умов отримання кредитів та інших послуг від ТОВ ФК ЦФР було також підписано заяву № 2251247457 від 22.072016 на отримання кредиту від ТОВ ФК ЦФР , яка містила усі істотні умови, а саме строк надання кредиту, процента ставка відсотків та пені та інше.

Крім цього, позичальником було підписано безпосередньо графік платежів, з якими вона погодилася і погодилася з тим, що Умови отримання кредитів та інших послуг від ТОВ ФК ЦФР є складової частиною кредитного договору, який вона уклала, а тому наведена практика ВС представником позивача не стосується предмету цього спору та не може бути застосована судом до даних правовідносин.

Окрім цього, Верховний Суд зробив свої висновки при розгляді справи про стягнення банком з позичальника заборгованості за кредитним договором і цей висновок був зроблений на захист позичальників від стягнення неузгоджених сторонами відсотків та пені за кредитним договором, а в цьому ж спорі позичальник ще до закінчення строку дії кредитного договору просить визнати його недійсним через, на думку позивача та її представника, несправедливі умови кредитного договору та начебто не ознайомлення позивача з цими умова, що насправді спростовується матеріалами справи.

Також, позивачем та її представником не обґрунтовано та не доведено належними та допустимими доказами наявності жодної з ознак, які б свідчили про те, що умови кредитного договору є несправедливими. Твердження позивача, що її чоловік тяжко хворів та його лікування були необхідні значні кошти, яких у пенсіонерки не було також не є підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Також, при укладанні договору сторони у п. 2 заяви погодили, що відповідно до цього договору щоденна пеня у розмірі 0,3%. справляється від загальної суми прострочення.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів (в редакції що діяла на момент укладення договору) несправедливою визначається саме така умова договору, за якою встановлюється вимога щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад 50% від вартості продукту) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Проте, умова про пеню у розмірі 0,3% ніяк не є автоматичною умовою про пеню у розмірі, що перевищує половину суми процентів за кредитним договором. Тобто, оплата пені у розмірі 0,3% аж ніяк не має неминуче бути сплачена позивачкою, а лише при неналежному виконанні останньою своїх зобов`язань за кредитом.

Крім того, базою нарахування для пені є саме сума прострочення виконання зобов`язання. Тому умова про пеню у розмірі 0,3% жодним чином не містить тих ознак, з яких можна б було дійти логічного висновку, що вона передбачає якраз такий розмір пені, на суму саме більше половини розміру процентів. А відтак немає жодних обґрунтованих підстав оцінювати цю умову як несправедливу у контексті розуміння п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів і, як наслідок, ця умова не може бути визнана недійсною.

У своїй позовній заяві, позивачка стверджує, що відповідачем не дотримано положення ч. 3 ст. 12 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг - у питанні укладення позивачкою договору страхування та надання позивачем доручення на перерахування за цим договором страхового платежу за рахунок отримуваного кредиту.

Згідно із зазначеним положенням Закону, інформація, яка надається клієнту, повинна забезпечувати правильне розуміння суті фінансової послуги без нав`язування її придбання .

Відповідно до п. 3 заяви № 2251247457 від 22.07.2016 за дорученням позивача відповідач перерахував грошові кошти у розмірі 6031,20 і 600,0 грн. на користь третіх осіб, в якості страхового платежу та за пакет послуг Охоронець КредитМаркет 48 .

У разі укладення позичальником договору страхування або договору про надання інших послуг, пов`язаних з наданням кредиту, позичальник несе, відповідно до графіку платежів (додаток до договору), витрати на надання зазначених послуг, які справляються за рахунок наданого кредиту, відразу після його надання.

Заяву № 2251247457 від 22.07.2016 підписано особисто власноручно позивачем. Свої зобов`язання щодо надання кредиту позивачці в розмірі 32263,80 грн. відповідач виконав. З умовами надання кредиту позивачка була ознайомлена в день підписання самого правочину. Жодних доказів не підтвердження факту нав`язування відповідачем позивачці послуг зі страхування та послуг Охоронець КредитМаркет 48 , останньою надано не було. А відтак суд вважає, що позивач підписала договір страхування на основі свого власного волевиявлення, як і доручення на перерахування страхового платежу та перерахування коштів за пакет послуг Охоронець КредитМаркет 48 .

Однією з підстав визнання договору недійним представник позивача у судовому засіданні зазначив наявність у кредитному договорі третейського застереження, оскільки відповідно до п. 7.1 Умов кредитного договору всі спори, що виникають з кредитного договору або у зв`язку з ним, підлягають вирішенню у Постійно діючому третейському суді при асоціації Українська спілка правників у відповідності з його регламентом, включно зі спорами щодо визнання кредитного договору неукладеним/недійним, щодо його виконання/невиконання та/або припинення, але за винятком спорів, справи у яких згідно із законом не можуть розглядатися третейськими судами. Проте, Законом України Про внесення змін до статті 6 Закону України від 03.02.2011 № 2983-VI Про третейські суди щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам, який набрав чинності 13.03.2011, частину першу ст. 6 зазначеного Закону доповнено пунктом 14 про те, що третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг кредитної установи.

У відповідності до п. 7.1 Умов кредитного договору в самому третейському застереженні міститься виключення: за винятком спорів, справи у яких згідно із законом не можуть розглядатися третейськими судами . Тому в даному випадку, за наявності у кредитному договорі третейського застереження, суд не вбачає підстав для визнання кредитного договору недійсним в цілому.

Посилання позивача на те, що кредитний договір укладено із істотним дисбалансом сторін, та ним передбачено лише відповідальність позичальника, тоді як кредитор не несе відповідальності у випадку неналежного виконання ним умов договору, не мають правового значення для вирішення спору в цій частині, оскільки виходячи зі змісту ст.ст. 1048, 1054, 1056 ЦК України, відсотки за договором кредиту є платою за користування кредитом, а не компенсацією за порушення виконання зобов`язання, а тому єдиною стороною кредитного договору, на яку може бути покладено обов`язок зі сплати відсотків за користування кредитними коштами, може бути виключно позичальник, а тому встановлення у кредитному договорі будь-якого розміру відсотків у жодному разі не призведе до дисбалансу прав сторін цього договору.

Що стосується вимог позивача про визнання недійсним п. 2 договору в частині несправедливості встановлення щомісячних відсотків у розмірі 3,19 %, то суд вважає, що ці доводи також не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Так, виходячи зі змісту ст.ст. 1048, 1054, 1056 ЦК України, відсотки за договором кредиту є платою за користування кредитом, їх розмір та порядок сплати встановлюється договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, чинним законодавство визначено, що відсотки за договором є платою за користування кредитними коштами, а не компенсацією за порушення виконання зобов`язання. Сторони вільні у визначенні у договорі відсотків та порядку їх сплати, в тому числі можуть передбачати можливість їх сплати не виключно щомісячно.

Як слідує з п. 2 договору, сторони при його укладенні обумовили сплату щомісячних відсотків - 3,19 % від суми кредиту та 11,99 % від суми боргу за договором, з визначенням графіку погашення кредиту, в якому платежі по кожному із видів відсотків чітко розмежовані, а отже є зрозумілими та доступними для сприйняття споживачем фінансової послуги.

Тому суд приходить до висновку, що посилання позивача на надмірність цих відсотків, їх незрозумілість є необґрунтованими.

Твердження позивача про те, що нарахування двох видів відсотків є притягненням її до подвійної відповідальності, суд розцінює критично, оскільки як зазначено вище, сплата відсотків за користування кредитними коштами є платою за кредитом, а не видом відповідальності за порушення його умов.

Крім цього, позивач ставить перед судом питання про визнання недійсною саме умови про нарахування щомісячних відсотків, право на стягнення яких чітко визначено в ст. 1048, 1054 ЦК України, а не річних, які як визначено договором нараховуються на суму боргу за договором.

Щодо позовної давності у 10 років, то дійсно п. 7.2. Умов отримання кредитів та інших послуг від ТОВ ФК ЦФР , редакція від 19 травня 2015 року передбачає, що до вимог, що виникають із кредитного договору або у зв`язку з ним, застосовується позовна давність у 10 років.

Умова про збільшення позовної давності може бути вміщена як в укладеному сторонами договорі, так і в окремому документі або в листах, телеграмах, телефонограмах та інших документах, якими обмінювалися сторони і які повинні однозначно свідчити про досягнення згоди сторін щодо збільшення строку позовної давності.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. В даному випадку, строк позовної давності, тривалістю 10 років встановлений в письмовій формі, закріплений Умовами отримання кредитів та інших послуг від ТОВ ФК ЦФР , прийнятий як позичальником так і прийнятий кредитодавцем, про що свідчить власноручний підпис ОСОБА_4 на заяві № 2251247457 від 22.07.2016.

Виходячи з вищевикладеного можна зробити висновок про те, що якщо сторони кредитного договору досягли згоди про збільшення позовної давності за всіма або окремими вимогами і така домовленість за змістом і формою відповідає вимогам статті 6 і частини першої статті 259 ЦК України, то розрахунок розміру пені слід провести за кожною вимогою в межах збільшеної позовної давності, установленої сторонами в договорі, ураховуючи періодичність платежів, визначених договором.

Аналоігчного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 24.02.2016, справа № 6-1824цс15.

Окрім цього, наразі не вирішується питання щодо стягнення з ОСОБА_4 суми заборгованості за кредитним договором, укладеним з ТОВ ФК ЦФР , в тому числі стягнення пені, а тому дані доводи не заслуговують на увагу.

Щодо права кредитодавця на відступлення прав вимоги за оспорюваним кредитним договором, то дійсно п. 8.2 Умов отримання кредитів та інших послуг від ТОВ ФК ЦФР , редакція від 19 травня 2015 року передбачає право кредитодавця відступити свої права вимоги та/або перевести будь-які свої обов`язки за кредитним договорюй на користь іншої (третьої) особі.

Так, згідно з ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитора в зобов`язанні можна замінити іншою особою, у результаті передачі ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Після укладення договору відступлення права вимога відбувається заміна кредитора в зобов`язанні.

Відповідно по ч. 1 ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом, тому в даному випадку окрема згода гр. ОСОБА_4 для відступлення прав вимогу згідно кредитного договору № 2251247457 від 22.07.2016 законодавчо не вимагається. До того ж, доказів відступлення прав вимоги щодо кредитного договору № 2251247457 від 22.07.2016 на користь третіх осіб суду не надано, а тому це не може слугувати підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Так, враховуючи, що вимога про зарахування сплачених ОСОБА_4 коштів у сумі 24903 грн. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором є похідною від вимоги щодо визнання кредитного договору недійним, то відповідно у зв`язку з тим, що суд не знайшов підстав для визнання вищезазначеного договору недійсним, то і відповідно підстав для зарахування коштів, які були зараховані відповідачем в рахунок сплати відсотків, пені та тіла кредиту, в суду не має, а тому у задоволенні цих вимог також необхідно відмовити.

Також, не можна залишити поза увагою ту обставину, що представник позивача у позові зазначає відповідачем Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Центр фінансових послуг (скорочена назва - ТОВ ФК ЦФР ), ЄДРПОУ 35725063 при тому, що кредитний договір позивачем було укладено саме з Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Центр фінансових рішень , а Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Центр фінансових послуг - це зовсім інша юридична особа, яка має інший ЄДРПОУ - 37027007.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Виходячи із змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частини 1, 2 ст. 77 ЦПК України встановлює, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Стаття 80 ЦПК України презюмує, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення ЄСПЛ у справі Проніна проти України від 18 липня 2006 року, рішення ЄСПЛ в справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010).

Враховуючи встановлені судом обставини справи, вищевикладені норми матеріального та процесуального права, вислухавши доводи та пояснення представника позивача, позивача дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити повністю.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України Про захист прав споживачів споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

Згідно ч. 1, 2 статті ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору та в задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю, то судовий збір відповідно компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідно до положень статті 141 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 15, 16, 203, 215, 229, 230, 259, 509, 512-517, 526, 530, 598, 599, 610, 611, 612, 623, 1048, 1050, 1054-1055 ЦК України, ст. ст. 11, 15, 18, 19 Закону України Про захист прав споживачів , ст.ст. 2, 4, 5, 13, 76, 77, 80-82, 89, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Товариства з обмеженої відповідальністю Фінансова компанія Центр фінансових рішень (місцезнаходження: м. Київ, вул. Червоноармійська, буд. 72, ЄДРПОУ 35725063) про захист прав споживачів, визнання договору недійсним, застосування реституції у якості застосування наслідків недійсності правочину - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції, що відповідає приписам пункту 15, підпункту 15.5 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 30.01.2020.

Головуючий суддя: К.С. Маштак