Постанова від 28.01.2020 по справі 910/11133/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

м. Київ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2020 р. Справа№ 910/11133/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Владимиренко С.В.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання: Костяк В.Д.

за участю представника(-ів): згідно протоколу судового засідання від 28.01.2020,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця"

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2019 (повний текст складено 04.11.2019)

у справі № 910/11133/19 (суддя Гулевець О.В. )

за позовом акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ"

до приватного акціонерного товариства "ТЕЛЕСИСТЕМИ УКРАЇНИ"

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -

Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Чернігівській області

про стягнення 302 292,30 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Акціонерне товариство "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "ТЕЛЕСИСТЕМИ УКРАЇНИ" (надалі - відповідач) про стягнення 302 292,30 грн., з яких:

- 90 921,27 грн. - заборгованість з орендної плати за договором;

-181 842,54 грн. - неустойка за неповернення майна на підставі ч.2 ст. 785 ЦК України;

- 14 335,14 грн. - пеня відповідно до п. 3.7 договору;

- 9 092,13 грн. - штраф 10 % відповідно до п. 3.8 договору;

- 4478,40 грн. - інфляційних втрат, 1622,82 грн. - 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України;

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності №138-10 від 01.10.2010, а саме відповідач після закінчення строку дії договору (після 31.12.2016) повернув позивачу спірне майно з орендного користування тільки 05.03.2019, у зв`язку з чим позивачем заявлено позов про стягнення заборгованості до дня повернення майна.

Заявлені вимоги нараховані за період після закінчення дії договору, на суму, визначену позивачем, як орендна плата з період з серпня 2018 року по березень 2019 року.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви їого прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.10.2019 у справі № 910/11133/19 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "ТЕЛЕСИСТЕМИ УКРАЇНИ" на користь акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" неустойку за повернення майна у сумі 181 842,54 грн та судовий збір в розмірі 2 727,64 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Суд дійшов висновку, що відповідач, який не повернув та не намагався повернути позивачу об`єкт оренди орендодавцю після припинення дії договору оренди і продовжував ним користуватися, має сплатити неустойку у розмірі подвійної плати за користування річчю за весь час прострочення, передбачену частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, яка є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин.

Відмовляючи в іншій частині позовних вимог, суд виходив з того, що одночасне стягнення орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна, за один і той же період користування наймачем орендованим майном (за період з дня припинення дії договору оренди до дня повернення орендованого майна за актом) є неможливим, оскільки є притягненням відповідача до подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення, що суперечить положенням ст. 61 Конституції України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Акціонерне товариство "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2019 у справі №910/11133/19 в частині відмови у стягненні з відповідача заборгованості за договором в сумі 90 921,27 грн, пені - 14 335,14 грн, штрафу 10% - 9 092,13 грн, інфляційних витрат - 4 478,40 грн, 3% річних - 1622,82 грн і прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Позивач наголосив, що п. 11 договору не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість з орендної плати, якщо така виникла, враховуючи санкції.

Скаржник стверджує що судом першої інстанції неправильно застосовано ст. 61 Конституції України та ч. 2 ст. 785 ЦК України, а тому судом помилково відмовлено в задоволенні інших позовних вимог.

Позивач вважає, що судом не досліджено питання можливості одночасного застосування передбаченого договором штрафу як виду цивільно-правової відповідальності за порушення орендодавцем зобов`язання з повернення орендованого майна та неустойки як виду цивільно-правової відповідальності за таке ж правопорушення, оскільки ці нарахування є різними за своєю правовою природою. Вказав на те, що орендна плата, що підлягає стягненню за умовами договору оренди, не є мірою відповідальності або штрафною санкцією у розумінні ст. 230 ГК України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.12.2019 справу №910/11133/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Владимиренко С.В., Демидова А.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2019 у справі № 910/11133/19. Закінчено проведення підготовчих дій. Розгляд апеляційної скарги призначити на 28.01.2020 о 15:00 год. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 21.01.2020. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 21.01.2020.

Явка представників сторін.

В судове засідання від 28.01.2020 представник третьої особи не з`явився, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений у відповідності до ст. 120, 242 ГПК України, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, зокрема зворотне поштове повідомлення за №04116 29449043. Про причини неявки суд не повідомив, заяв чи клопотань не подав.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Відповідач у відзиві наголосив на тому, що посилання скаржника на порушення ст. 61 Конституції України, ч. 2 ст. 785 ЦК України є безпідставними та не ґрунтуються на вимогах матеріального та процесуального права та є притягненням відповідача до подвійної відповідальності. Відповідач за змістом його відзиву визнав той факт, що орендні відносини між сторонами припинились, однак вказує на те, що він неодноразово намагався їх продовжити, проте орендодавець ухилився від продовження договору оренди, що на думку відповідача, є зловживанням своїми правами. На думку відповідача, позивач мав би утриматись від дискримінаційних дій та продовжити договір, однак цього не зробив. Відповідач просить апеляційну скаргу відхилити та оскаржене судове рішення залишити без змін, як правильне та обґрунтоване.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу позивача, залишити без задоволення, оскаржене рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з наступного.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

01.10.2010 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області (орендодавець, третя особа) та Приватним акціонерним товариством "ТЕЛЕСИСТЕМИ УКРАЇНИ" (орендар, відповідач) укладений договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності №138-10 від 01.10.2010 (далі - договір), відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування без права передачі у суборенду, приватизації та переходу права власності третім особам державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно - 1/8 частину вежі радіорелейного зв`язку (далі - майно), що обліковується на балансі Ніжинської дистанції сигналізації та зв`язку ДТГО "Південно-Західна залізниця" (далі - балансоутримувач) та розміщене за адресою: Чернігівська область, м. Бобровиця, вул. Дзержинського, 113, вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на "31" травня 2010 року і становить за незалежною оцінкою 142 089,38 грн.

Майно передається в оренду для розміщення антен стільникового мобільного зв`язку (п. 1.2). Стан майна на момент укладення договору визначається в акті приймання-передавання за узгодженим висновком балансоутримувача та орендаря (п. 1.3 договору).

Згідно з актом приймання-передавання від 01.10.2010, орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування без права передачі у суборенду, приватизації та переходу права власності третім особам державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно - 1/8 частину вежі радіорелейного зв`язку (надалі - майно), що обліковується на балансі Ніжинської дистанції сигналізації та зв`язку ДГТО "Південно-Західна залізниця" (далі - балансоутримувач) та розміщене за адресою: Чернігівська обл., м. Бобровиця, вул. Дзержинського, 113, вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 31 травня 2010 року і становить за незалежною оцінкою 142089,38 грн.

У пункті 3.1. договору, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 року № 786 з урахуванням змін і доповнень до неї і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - липень 2010 року 3 509,61 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - жовтень 2010 визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за серпень, вересень, жовтень 2010 року.

Відповідно до п. 3.3. договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70 % до 30 % щомісяця не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж (п. 3.6 договору).

Згідно з п. 3.7. договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Пунктом 3.8. договору передбачено, що у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, Орендар також сплачує штраф у розмірі 10 % від суми заборгованості.

За змістом п. 3.11. договору, у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання - передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу.

Пунктом 10.1. договору передбачено, що цей договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 01.10.2010 до 29.09.2013 включно.

У відповідності до положень п. 10.4., 10.6 після закінчення терміну дії договору, питання продовження договору на новий термін вирішується у відповідності до вимог чинного законодавства, діючого на момент закінчення договору, за умови належного виконання орендарем умов договору при обов`язковій наявності письмової згоди Балансоутримувача та дозволу органу, уповноваженого управляти об`єктом оренди, чинність договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

Майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання - передавання. Обов`язок щодо складання акта приймання - передавання про повернення майна покладається на орендаря (п. 10.10 договору).

Угодою від 18.12.2012 до договору, п. 3.1 договору сторони виклали у наступній редакції: орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 року № 786 з урахуванням змін і доповнень до неї і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - вересень 2011 року 5 162,58 грн.

Угодою від 04.12.2013 до договору, було внесено зміни до договору, відповідно до якої в п. 1.1. договору вартість майна на 30.09.2013 становить 143 138, 97 грн., а відповідно до п 3.1 договору орендна плата з урахуванням змін і доповнень до неї і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - жовтень 2013 року становить 4 790, 38 грн.

Угодою від 12.11.2014 до договору внесено зміни до договору, відповідно п.3.9 договору викладено в наступній редакції: надмірно сплачена сума орендної плати, що надійшла до бюджету та балансоутримувачу, підлягає в установленому порядку заліку в рахунок штрафних санкцій та майбутніх платежів, а у разі неможливості такого заліку у зв`язку з припиненням відносин - поверненню Орендарю. Для забезпечення повернення зазначених коштів сторони керуються вимогами Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року за № 1650/24182 та постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2011 року № 106 "Деякі питання ведення обліку податковій і зборів (обов`язкових платежів) та інших доходів бюджету" (зі змінами). Сплачена сума орендної плати, що надійшла до державного бюджету Балансоутримувачу, в першу чергу підлягає заліку в рахунок плати минулих періодів, незалежно від того який період вказано в платіжному дорученні (3.12).

Угодою від 01.04.2015 до договору продовжено дію договору до 01.08.2015.

Угодою від 28.09.2015 до договору було продовжено дію договору до 31.12.2015.

Відповідно до додаткового договору від 22.03.2016 сторони погодили, що у зв`язку з утворенням Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", Орендодавцем майна визначеного цим договором оренди є Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця".

Додатковим договором від 22.03.2016 до договору оренди нерухомого майна від 01.10.2010 № 138-10 окремі пункти викладено в новій редакції, а саме: п.3.1. "Орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 за базовий місяць розрахунку - листопад 2015 року становить 8572,68 грн без ПДВ. Орендна плата за перший місяць оренди - грудень 2015 року визначається шляхом корегування орендної плати за базовий місяць на індекс(и) інфляції на наступний місяць. Відповідно до Закону України від 25.12.2015 року № 928-VIII про Державний бюджет України на 2016 рік п.9 Прикінцеві положення на 2016 рік призупинено дію норми ст.10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в частині індексації орендної плати, індексація орендної плати за цим Договором в 2016 році призупиняється".

"Відповідно до п. 3.6. договору, орендна плата 100% перераховується на розрахунковий рахунок Орендодавця. Одержувач коштів - ПАТ "Укрзалізниця"/філія "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця"/Ніжинська дистанція сигналізації та зв`язку, код ЄДРПОУ одержувача - 40081221, банк одержувача - ТВБВ №10024/0281 філії - Чернігівське обласне управління АТ "Ощадбанк", МФО 353553, № рахунку 26002300030322 не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним".

"п.10.1. "Цей договір діє з "01" грудня 2015 року по "31" травня 2016 року включно".

Додатком 1 до додаткового договору від 22.03.2016 до договору оренди від 01.10.2010 №138-10 визначено розрахунок плати за базовий місяць оренди майна, що обліковується на балансі виробничого підрозділу Ніжинська дистанція сигналізації та зв`язку регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця": 1/8 частина вежі радіорелейного зв`язку; Чернігівська область, м. Бобровиця, вул. Дзержинського, 113; площею 12,5 кв.м; вартість за експертною оцінкою станом на 30.09.2013 становить 143138,97 грн; враховано індекс інфляції; орендна ставка 40%; орендна плата за базовий місяць оренди - листопад 2015 року становить 8572,68 грн без ПДВ.

22.03.2016 між позивачем та відповідачем складено та підписано акт приймання-передачі в оренду нерухомого майна, відповідно до якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно (Об`єкт оренди), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на "30" вересня 2013 року і становить за незалежною оцінкою 143 138,97 грн.

Відповідно до додаткового договору від 29.07.2016 до договору сторони погодили, що цей договір діє з 1 червня 2016 року по 31 липня 2016 року включно.

Відповідно до додаткового договору від 17.11.2016 до договору сторони погодили, що цей договір діє з 1 серпня 2016 року по 31 грудня 2016 року включно.

Враховуючи умови п. 10.6 договору та п. 10.1. договору (в редакції додаткового договору від 17.11.2016) термін дії укладеного між сторонами договору сплив 31.12.2016 включно.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилався на те, що рішенням Господарського суду Чернігівської області від 13.12.2018 у справі №910/11489/18 зобов`язано ПрАТ "ТЕЛЕСИСТЕМИ УКРАЇНИ" повернути ПАТ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" в особі: Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" орендоване майно з підписанням акту приймання-передавання про повернення майна.

Однак, відповідач після закінчення строку дії договору (після 31.12.2016) повернув позивачу спірне майно з орендного користування тільки 05.03.2019, що підтверджено актом приймання-передачі (повернення) майна. Ці обставини слугували підставою для звернення із позовом про стягнення заборгованості.

Таким чином, предметом позову у справі є вимоги про стягнення з відповідача 90 921,27 грн, як вказано позивачем орендної плати; 14 335,14 грн - пеня відповідно до п. 3.7 договору; 9 092,13 грн - штраф 10 % відповідно до п. 3.8 договору; 4478,40 грн - інфляційних втрат, 1622,82 грн. - 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України; які нараховані за період після закінчення дії договору, на суму, визначену позивачем, як орендна плата з період з серпня 2018 року по березень 2019 року; 181 842,54 грн. - неустойки за неповернення майна на підставі ч.2 ст. 785 ЦК України.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності зі ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 1, 6 ст. 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За змістом вищенаведених норм, в силу укладення договору оренди має місце передача однією особою (наймодавцем) майна у тимчасове користування іншій особі (наймачу) за плату на певний строк, що визначений сторонами такого договору.

У відповідності до ч. 1 ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України). Частина 3 статті 251 Цивільного кодексу України визначає, що строк може бути визначений актами цивільного законодавства, правочином або рішенням.

Отже, за домовленістю сторін у відповідному правочині встановлюються договірні строки з метою визначення сторонами за договором певного періоду у часі, у який мають бути виконані конкретні зобов`язання, визначені договором.

Додатковим договором від 17.11.2016 до договору сторони погодили, що цей договір діє з 1 серпня 2016 року по 31 грудня 2016 року включно.

Судом першої інстанції при розгляді даної справи встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/9337/17 від 20.09.2017 за позовом ПАТ "Українська залізниця" в особі: Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" до ПрАТ "Телесистеми України" про стягнення 145844,02 грн заборгованості за договором оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності №138-10 від 01.10.2010, яке набрало законної сили, серед іншого встановлено, що враховуючи умови п.10.6. договору та п.10.1. договору (в редакції додаткового договору від 17.11.2016 до договору) термін укладеного між сторонами договору сплив 31.12.2016 включно.

Крім того, обставини припинення договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності №138-10 від 01.10.2010 встановленні також господарським судом у справі № 910/11489/18.

Обставини щодо закінчення строку дії договору оренди 31.12.2016 встановлені рішеннями суду у справах №910/9337/17 та № 910/11489/19, та в силу приписів ч.4 ст. 75 ГПК України повторного доведення при розгляді справи №910/11133/19 не потребують.

Разом з тим, рішенням Господарського суду Чернігівської області від 13.12.2018 у справі №910/11489/18 зобов`язано ПрАТ "ТЕЛЕСИСТЕМИ УКРАЇНИ" повернути ПАТ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" в особі: Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" орендоване майно, з підписанням акту приймання-передавання про повернення майна.

05.03.2019 на виконання рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.12.2018 у справі №910/11489/18 відповідач повернув відповідачу майно, що підтверджується актом приймання-передачі (повернення) майна від 05.03.2019 до договору оренди нерухомого майна № 138-10 від 01.10.2010.

Отже, як підтверджено матеріалами справи, відповідач після закінчення строку дії договору (після 31.12.2016) повернув позивачу спірне майно з орендного користування тільки 05.03.2019.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача за період з серпня 2018 року по березень 2019 року, як вказано позивачем, орендної плати згідно розрахунку відповідно до п. 3.3 договору у сумі 90 921,27 грн. та 181 842,54 грн. неустойки, нарахованої відповідно до ч.2 ст. 785 ЦК України суд апеляційної інстанції зазначає про наступне.

Відповідно до п. 3.11 договору оренди, орендар нараховує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання - передавання включно.

У відповідності до частин 2, 3 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Відтак, неповернення об`єктів оренди після розірвання договорів оренди виключно з вини самого орендаря (відповідача) є підставою для нарахування відповідачеві орендної плати у порядку і розмірі, передбаченому договором, до моменту розірвання договорів, згідно положень ст. 653 ЦК України.

Водночас, за змістом статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Таким чином, неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і для притягнення наймача, який порушив зобов`язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.

Одночасне стягнення орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна, за один і той же період користування наймачем орендованим майном (за період з дня припинення дії договору оренди до дня повернення орендованого майна за актом) є неможливим, оскільки є притягненням відповідача до подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення, що суперечить положенням ст. 61 Конституції України.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.02.2018 року у справі № 910/12949/16, від 17.12.2018 у справі №906/1037/16.

При цьому, господарський суд першої інстанції обґрунтовано відмітив, що передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України неустойка є подвійною платою за користування річчю за час прострочення, а не штрафною санкцією в розумінні 230 Господарського кодексу України.

За аналізу наведеного слідує висновок, що в даному випадку стягнення з відповідача одночасно орендної плати і неустойки за період з серпня по грудень 2018 року та з січня по березень 2019 року (за чотири дні у місяці березні) є притягнення останнього до подвійної юридичної відповідальності за одне й теж саме правопорушення, що суперечить положенням ст. 61 Конституції України.

Суд першої інстанції, прийнявши до уваги вищенавене, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для додаткового стягнення з відповідача на користь позивача боргу по орендній платі у сумі 90 921,27 грн за договором оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності №138-10 від 01.10.2010.

Таким чином, у зв`язку з відсутністю підстав для задоволення позову у відповідній частині, не підлягають задоволенню і позовні вимоги щодо стягнення нарахованих позивачем пені у сумі 14 335,14 грн відповідно до п. 3.7 договору, 10 % штрафу розмірі 9 092,13 грн згідно п. 3.8 договору, 3% річних у сумі 1622,82 грн та інфляційних втрат у сумі 4478,40 грн. на підставі ст. 625 ЦК України.

Додатково колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що термін укладеного між сторонами договору сплив 31.12.2016 включно, що підтверджено рішеннями суду у справах №910/9337/17 та № 910/11489/19. Після закінчення дії договору оренди, орендні орендні правовідносини припинились і між сторонами виникають правовідносини у вигляді обов`язку орендаря щодо повернення орендованого майна орендодавцю, а у орендодавця щодо прийняття цього майна від орендаря. Оскільки договір припинив свою дію - 31.12.2016, відсутні підстави для стягнення пені відповідно до п. 3.7 та штрафу відповідно до п. 3.8 договору, що нараховані після закінчення дії договору, на суму, визначену позивачем, як орендна плата з період з серпня 2018 року по березень 2019 року.

Процедура повернення майна та відповідальність за несвоєчасне виконання цього обов`язку може бути передбачена, як договором так і законом.

В даному випадку, договором не передбачено штрафу за несвоєчасне повернення майна, та пені за позадоговірне користування майном.

Відтак, правовідносини щодо несвоєчасного поверненя майна за період фактичного користування ним регулюються ч.2 ст. 785 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене вище, позовні вимоги про стягнення неустойки у розмірі 181 842,54 грн, нарахованої відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, правомірно визнано судом обґрунтованими.

Крім того, у доводах апеляційного оскарження позивач посилається на те, що п. 11 договору, визначено, що орендар нараховує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання - передавання включно, тобто, зазначений пункт договору, на думку позивача, не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість з орендної плати, якщо така виникла, з одночасним стягненням подвійної плати за користування річчю за час прострочення на підставі ч.2 ст. 785 ЦК України.

Ці доводи позивача визнаються судом апеляційної інстанції безпідставними.

В цій частині колегія суддів застосовує судову практику та враховує правову позицію, викладену у постанові від 13.02.2018 у справі №910/12949/16 Верховного Суду, де визначено, що одночасне стягнення орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна, за один і той же період користування наймачем орендованим майном (за період з дня припинення дії договору оренди до дня повернення орендованого майна за актом) є неможливим, оскільки є притягненням відповідача до подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення. Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

У даній постанові суду касаційної інстанції, було надано правову оцінку обставин, аналогічним у даній справі, зокрема в частині відсутності правових підстав сплати орендної плати на договорі, нарахованої після закінчення дії такого договору оренди до моменту повернення орендованого майна.

Відповідно до п.4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Поряд з цим, колегія суддів також звертає увагу на наступне.

Як було відзначено вище, неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин. Для притягнення наймача, який порушив зобов`язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України. Водночас, за змістом абзацу другого частини першої статті 614 ЦК України обов`язок доказування невинуватості особи, яка порушила зобов`язання, покладається саме на цю особу.

Отже, предметом доказування у даній справі є обставини вжиття орендарем всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання обов`язку з повернення об`єкта оренди, оскільки вина орендаря у разі несвоєчасного повернення орендованого майна, в силу вимог ст. 614 ЦК України, презюмується.

При цьому, надаючи оцінку наявності вини відповідача у порушенні зобов`язання та неповерненні орендованого майна для нарахування неустойки у відповідності до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, встановлено наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що неповернення об`єкту оренди у період після припинення (31.12.2016) дії договору №138-10 від 01.10.2010 відбулося виключно з вини самого орендаря (відповідача), який добровільно не повернув і не намагався повернути об`єкт оренди позивачу.

Як свідчать матеріали справи, позивач листом №1326 від 25.06.2018 повідомив відповідача про повернення орендованого майна протягом 3-х днів з моменту отримання цього листа. Відповідач отримав зазначений лист 02.07.2018, що підтверджується копією повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції № 4950108581460, однак орендованого майна добровільно не повернув.

За таких обставин, позивач у судовому порядку вимагав від відповідача повернути спірне орендоване майно, з підписанням акту приймання-передавання про повернення майна. Як було відзначено вище, цю вимогу задоволено судом в результаті розглялу справи №910/11489/18.

В той же час, відповідач з моменту припинення - 31.12.2016 дії договору продовжував користування орендованим майном допоки на виконання рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.12.2018 у справі №910/11489/18 не передав орендоване майно позивачу.

Судом першої інстанції правомірно відхилено посилання відповідача на листи вих. №16/ГО/0787 від 27.12.2016 та вих. №18/ГО/0344 від 14.06.2018 в обґрунтування відсутності вини у неповерненні майна з мотивів того, що по-перше, за змістом вказаних листів відповідачем зазначено про продовження строку дії договору, а не повернення орендованого майна за актом-приймання передачі та по-друге, вказані листи датовані ще до звернення позивача до суду із позовом про повернення орендованого майна та встановлення судом під час розгляду справи №910/11489/18 обставин щодо наявності обов`язку відповідача повернути орендоване майно з підписанням акту приймання-передавання про повернення майна.

Встановивши обставини того, судовими рішеннями у справах №910/9337/17 та № 910/11489/19 встановлено факт закінчення строку дії договору оренди 31.12.2016, та того, що неповернення об`єкту оренди за договором у період після закінчення строку дії договору по 05.03.2019, відбулося виключно з вини самого орендаря (відповідача), який не повернув і не намагався повернути об`єкт оренди орендодавцю у визначений договором строк, а продовжив користування орендованим майном, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що неповернення майна з орендного користування у визначений договором оренди строк є підставою для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги про стягнення неустойки у розмірі 181842,54 грн.

Доводи апеляційного оскарження позивача зазначених висновків не спростовують.

Інших обґрунтованих доводів та міркувань, які б слугували підставою скасування судового рішення, позивачем не наведено. Аргументи апеляційної скарги в більшій мірі дублюють доводи зазначені під час розгляду справи у суді першої інстанції. Водночас, зазначаючи про порушення місцевим судом норм процесуального та матеріального права, позивач фактично вдається до заперечення обставин, встановлених судом першої інстанції під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої правової оцінки доказів у справі, фактично не надаючи будь-яких доказів на підтвердження власних доводів.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, доводи апеляційного оскарження є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Судові витрати.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на позивача (скаржника).

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270,273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2019 у справі № 910/11133/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/11133/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано - 31.01.2020.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді С.В. Владимиренко

А.М. Демидова