Ухвала

від 30.01.2020 по справі 908/3468/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 34/163/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

30.01.2020 Справа № 908/3468/19

м. Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі судді Науменка А.О.,

при секретареві судового засідання Петриченко А.Є.,

розглянувши матеріали справи № 908/3468/19

за позовом Фермерського господарства «Гілея» , ідентифікаційний код юридичної особи 32701228 (70633, Запорізька область, Пологівський район, село Вербове, вул. Леніна, буд. 240)

до відповідача Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, ідентифікаційний код юридичної особи 39820689 (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, буд.50)

про визнання поновленим договору оренди землі від 06.05.2005.

За участю уповноважених представників сторін:

від позивача: Курилін В.О., ордер АР № 1003280 від 01.10.2019;

від відповідача: Артюхіна К.Ю., довіреність № 0-8-0.62-4/62-20 від 02.01.2020

УСТАНОВИВ:

Фермерське господарство «Гілея» звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом від 16.12.2019 (вх. № 3729/08-07/19 від 13.12.2019) до Головного управління держгеокадастру у Запорізькій області про визнання поновленим договору оренди землі від 06.05.2005, площею 2,86 га, зареєстрованого в державному реєстрі прав 22.02.2016, номер запису про право (в державному реєстрі прав) 13431262, шляхом укладення додаткової угоди, в редакції, викладеній у прохальній частині позову.

Позов заявлено на підставі ст. 33 Закону України «Про оренду землі» , і обґрунтовано порушенням відповідачем переваженого права позивача на поновлення договору оренди землі.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.12.2019 справу № 908/3468/19 передано на розгляд судді Науменку А.О.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 18.12.2019 у справі №908/3468/19 прийнято позовну заяву до розгляду за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 14.01.2020 о/об 15 год. 00 хв. У порядку підготовки справи до розгляду запропоновано відповідачу, відповідно до ст. 165 ГПК України, подати до суду в строк до 10.01.2020 (включно) відзив на позовну заяву.

14.01.2020 до Господарського суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, з доказами направлення його позивачу.

В судовому засіданні 14.01.2020 суд відкрив підготовче засідання. Перевірив явку представників сторін. Відводів складу суду не заявлено. Права та обов`язки представникам сторін відомі та зрозумілі.

На початку судового засідання суд оголосив про надходження від відповідача відзиву на позовну заяву з пропуском строку на його подання.

В судовому засіданні представник відповідача заявив усне клопотання про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву, з обґрунтуванням поважності причин пропуску строку.

Судом задоволено клопотання відповідача, відзив на позовну заяву прийнято судом до розгляду.

За наслідками судового засідання, враховуючи необхідність надання позивачу часу для надання відповіді на відзив, суд відклав підготовче засідання, повідомивши присутніх представників учасників справи про дату наступного засідання, яке призначено на 30.01.2020 о 15 год. 00 хв. в приміщенні Господарського суду Запорізької області під розписку та звукозапис.

28.01.2020 до канцелярії суду від відповідача у справі надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 908/3468/19 за позовом Фермерського господарства «Гілея» до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про визнання поновленим договору оренди землі від 06.05.2005 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у подібних правовідносинах у справах: № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19) та № 320/5724/17 (провадження № 14-385цс19), на підставі п. 7 ч.1 ст. 228 ГПК України.

30.01.2020 до канцелярії суду від відповідача у справі надійшло клопотання про доручення документів до матеріалів справи, а саме: реєстрів відправки поштової кореспонденції.

В судовому засіданні 30.01.2020 здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою комплексу «Акорд» .

На початку судового засідання суд оголосив про надходження від відповідача клопотань про долучення документів до матеріалів справи та клопотання про зупинення провадження у справі № 908/3468/19.

Представник відповідача підтримав подані клопотання.

Суд задовольнив клопотання про долучення документів та зупинення провадження у справі.

За наслідками судового засідання, суд постановив ухвалу про зупинення провадження у справі, про що оголосив представникам сторін вступну та резолютивну частини ухвали, з таких підстав.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у разі перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Як свідчать матеріали справи, предметом судового розгляду у даній справі є спір про визнання поновленим договору оренди землі від 06.05.2005, площею 2,86 га, зареєстрованого в державному реєстрі прав 22.02.2016, номер запису про право (в державному реєстрі прав) 13431262, шляхом укладення додаткової угоди, в редакції, викладеній у прохальній частині позову.

Позов, зокрема, обґрунтовано посиланням на застосування ст. 33 Закону України «Про оренду землі» та дати закінчення строку дії договору оренди землі, з урахуванням дати виникнення права та обов`язків за додатковою угодою від 26.12.2014 до договору оренди землі (з дати підписання чи державної реєстрації, в контексті закінчення строку дії договору).

Як встановлено судом, на розгляді Великої Палати Верховного Суду знаходяться дві справи у подібних правовідносинах.

Так, ухвалою від 27.06.2019 у цивільній справі № 322/1178/17 (ухвалою від 15.01.2020 виправлено описку помилково зазначеного єдиного унікального номера справи 332/1178/17 на правильний номер 322/1178/17) про витребування земельної ділянки призначено справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження, за таких обставин:

«…У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив зобов`язати СФГ «Волна» повернути йому земельну ділянку площею 4,5799 га, яка знаходиться на території Сторчівської сільської ради Новомиколаївського району Миколаївської області, у зв`язку із закінченням строку договору оренди землі від 01 листопада 2007 року, зареєстрованого у відділі Держкомзему у Новомиколаївському районі Запорізької області ЗО червня 2011 року.

Рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 06 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області від 05 березня 2018 року, позов ОСОБА_2 задоволено. Зобов`язано СФГ «Волна» повернути ОСОБА_2 земельну ділянку площею 4,5799 га, яка знаходиться на території Сторчівської сільської ради Новомиколаївського району Миколаївської області, у зв`язку із закінченням строку договору оренди землі від 01 листопада 2007 року, зареєстрованого у відділі Держкомзему у Новомиколаївському районі Запорізької області 30 червня 2011 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У травні 2018 року СФГ «Волна» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, які просило скасувати, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою від 15 травня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на статті 402, 404, підпункт 7 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), відповідно до якого суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду керувалася тим, що є підстави для відступу від правовоїпозиціі Верховного Суду України.

Зокрема, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначила, що Верховний Суд України впродовж незначного проміжку часу неодноразово змінював свій підхід щодо визначення моменту, з якого договір оренди земельної ділянки вважається укладеним.

Зокрема, спочатку Верховний Суд України вказав, що помилковим є висновок суду першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, про те, що моментом укладення договорів оренди земельних ділянок є дата їхньої державної реєстрацій оскільки відповідно до зазначених положень договорів оренди та Закону України «Про оренду землі» в момент державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати моменту укладання договору (постанова Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі № 6-162цс13).

У постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16 зроблено схожий висновок, що цивільні права та обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації. З огляду на положення статті 638 Цивільного кодексу України, статей 125, 126 Земельного кодексу України договір оренди земельної ділянки набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.

Викладений у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16 висновок неодноразово застосований Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вщ 13 лютого 2018 року у справі № 140/960/15-ц та від 15 березня 2018 року у справі № 136/2211/15-ц.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 січня 2019 року у справі № 917/108/18 вказано, що набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки за договором, тобто коли договір, як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору, стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін. У правових висновках Верховного Суду України, викладених у постановах від 19 лютого 2014 року у справі № 6-162цс13 та від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16, які також враховані та на які також міститься посилання в постанові Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 136/2211/15-ц (провадження № 61-5839св18), також йдеться про те, що моментом укладення договору оренди земельної ділянки є день, коли сторони дійшли згоди щодо істотних умов договору і скріпили його своїми підписами, однак договір набирає чинності в момент його державної реєстрації.

Згодом Верховний Суд України зробив інший висновок, що строк дії спірного договору оренди земельної ділянки починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення. Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов язки за договором, тобто коли договір, як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору, стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін (постанови Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2777цс16 та віл 07 червня 2017 року у справі № 6-872цс17).

За таких обставин, з урахуванням наявності суперечливих висновків Верховного Суду України колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 19 лютого 2014 року у справі № 6-162цс13 та від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «С. ОСОБА_1 та інші проти Болгарії» , «Олександр Волков проти України» .

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики, і роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року, «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року.

З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України. Велика Палата Верховного Суду приймає справу для продовження розгляду…» .

У іншій справі, ухвалою від 06.08.2019 у цивільній справі № 320/5724/17 про визнання поновленим договору оренди призначено справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження, за таких обставин:

«…У серпні 2017 року ОСОБА 1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив визнати поновленим договір оренди від 21 січня 2005 року земельної ділянки, площею 10.9996 га ріллі із земель запасу Новгородківської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області (далі - Новгородківська сільрада), яка знаходиться за межами населеного пункту для організації та ведення фермерського господарства, укладений між ним та Мелітопольською районною державною адміністрацією Запорізької області (далі Мелітопольська РДА), на той самий строк та на тих же умовах, визнати за ним право користування вказаною земельною ділянкою.

Позовну заяву мотивовано тим, що розпорядженням голови Мелітопольської РДА від 24 грудня 2004 року № 1213 ОСОБА-1 надано в оренду земельну ділянку із земель запасу Новгородківської сільради, яка знаходиться за межами населеного пункту, площею 10,9996 га ріллі для організації та ведення фермерського господарства.

21 січня 2005 року на виконання цього розпорядження укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстровано у Державному підприємстві «Мелітопольський районний центр державного земельного кадастру» (далі - ДП «Мелітопольський РЦДЗК» ), про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 02 лютого 2005 року № 04.

Згідно з пунктом 2.1 вказаного договору оренди земельної ділянки від 21 січня 2005 року договір укладається на 10 років і набуває чинності і моменту його державної реєстрації.

Таким чином, строк дії вказаного договору встановлено до 02 лютого 2015 року.

Земельна ділянка була передана йому за актом приймання-передачі.

Позивач зазначав, що весь період оренди земельної ділянки він своєчасно та в повному обсязі сплачував орендну плату, використовував земельну ділянку тільки за її цільовим призначенням.

02 лютого 2015 року закінчився строк дії договору оренди земельної ділянки, проте він продовжує користуватися цією земельною ділянкою за її цільовим призначенням, вчасно та в повному обсязі сплачує орендну плату на умовах, визначених договором, виконує інші обов`язки покладені на нього договором. Протягом одного місяця після закінчення строку дії договору лист-повідомлення від орендодавця про заперечення у поновленні дії договору він не отримував.

Вважав, що за таких обставин вказаний договір оренди земельної ділянки від 21 січня 2005 року підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були ним передбачені.

У зв`язку з викладеним просив позов задовольнити.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 вересня 2017 року позов ОСОБА 1 задоволено. Визнано поновленим договір оренди земельної ділянки площею 10,9996 га ріллі із земель запасу Новгородківської сільради, яка знаходиться за межами населеного пункту, для організації та ведення фермерського господарства, укладений 21 січня 2005 року між Мелітопольською РДА та ОСОБА 1 на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Визнано за ОСОБА 1 право користування земельною ділянкою площею 10.9996 га ріллі із земель запасу Новгородківської сільради, яка знаходиться за межами населеного пункту, для організації та ведення фермерського господарства на підставі поновленого договору оренди земельної ділянки від 21 січня 2005 року (зареєстрованого 02 лютого 2005 року за № 04 у ДП «Мелітопольський районний центр державного земельного кадастру» ), укладеного між Мелітопольською РДА Запорізької області та ОСОБА 1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач належно виконував обов`язки за умовами вказаного договору, продовжує користуватися орендованою земельною ділянкою після закінчення строку договору, листа - повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди протягом одного місяця не отримував, тому виконані усі вимоги частини шості статті 33 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-ХІV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV). Враховуючи належне виконання орендарем умов договору оренди, ненадання орендодавцем доказів надіслання у встановлений законом строк відмови у поновленні договору на новин строк отримання позивачем вказаної відмови, суд зробив висновок про обґрунтованість позовної заяви та визнання поновленим договору оренди земельної ділянки, укладеного 21 січня 2005 року між Мелітопольською РДА та ОСОБА 1 на той самий строк та на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, та можливість задоволення позовної вимоги і в частині визнання за ОСОБА 1 права користування земельною ділянкою площею 10,9996 га ріллі із земель запасу Новгородківської сільради, яка знаходиться за межами населеного пункту, для організації та ведення фермерського господарства на підставі поновленого договору оренди земельної ділянки, укладеного 21 січня 2005 року на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 08 травня 2018 року апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області задоволено. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 вересня 2017 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА 1 залишено без задоволення.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів відправлення орендодавцю відповідних листів-повідомлень з проектом додаткової угоди, а тому не було дотримано процедури поновлення вказаного договору оренди, встановленої статтею 33 Закону № 161-XIV, оскільки орендар у встановлений договором строк не надіслав орендодавцю повідомлення про свій намір скористатися переважним правом щодо укладення договору на новий строк і відповідним проектом додаткової угоди.

У червні 2018 року ОСОБА 1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд безпідставно застосував до спірних правовідносин частини першу-п`яту статті 33 Закону № 161-XIV, в той же час позивач просив застосувати до спірних правовідносин частину шосту статті 33 згаданого Закону, а також положення статті 764 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), де визначені зовсім інші обставини для поновлення договору оренди землі, а саме: орендар продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди. Судом апеляційної інстанції встановлено дотримання усіх вимог, зазначених у частині шостій статті 33 Закону № 161-ХІV та статті 764 ЦК України, проте у позові відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 24 травня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину третю статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), відповідно до якої суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду.

11 липня 2019 року вказану справу передано з Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду…

…Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважала за необхідне відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17.

При цьому колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду керувалася тим, що висловлені у згаданій постанові висновки суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц, провадження № 14-65цс18.

Зокрема, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначила, що 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17 Верховний Суд у складі палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду вказав. що частиною шостою статті 33 Закону № 161-ХІV врегульовано пролонгацію договору на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором, за наявності такого фактичного складу: користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строк)оренди і відсутність протягом одного місяця заперечення орендодавця проти такого користування (що можна кваліфікувати як «мовчазну згоду» орендодавця на пролонгацію договору). При цьому необхідно звернути увагу, що повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 нього Закону, не вимагається. Суть поновлення договору оренди згідно з цією частиною статті саме і полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв`язку з належним виконанням договору оренди землі. Відсутність такого заперечення, як уже зазначалося, може мати прояв у «мовчазній згоді»

Перша судова палата Касаційного цивільного суду вказала, що Верховний Суд у складі палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, розглядаючи справу про поновлення договору оренди та застосовуючи частину шосту статті 33 Закону № 161-ХІV вважав, що повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 вказаного Закону, не вимагається.

Проте Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц, провадження № 594/376/17-ц зробила висновок про те, що для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону № 161-ХІV, необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди: до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою: орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Таким чином, Перша судова палата Касаційного цивільного суду вважала за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17, оскільки вони суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц, провадження № 14-65цс18.

Крім того. Перша судова палата Касаційного цивільного суду вказувала, що у частині шостій статті 33 Закону № 161 - XІV передбачено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Схоже правило міститься у статті 764 ЦК України, яка передбачає можливість поновлення договору найму, яка зводиться по суті до автоматичною продовження попередніх договірних відносин на той самий строк без укладення нового договору за умови, що наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку дії договору найму та немає заперечень наймодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору.

Таким чином, зазначені норми передбачені законодавцем на випадок відсутності конкретних дій, спрямованих на продовження дії договору, а в статті 764 ЦК України - з боку обох сторін договору оренди, коли орендар продовжує користуватись річчю.

Однак на відміну від положень статті 764 ЦК України, частина шоста статті 33 Закону № 161-ХІV передбачає, що одна зі сторін, орендар, обов`язково попередньо має повідомити про своє бажання про поновлення договору оренди землі, оскільки має наступну умову свого застосування - за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі. Тобто автоматичної пролонгації договору, як вважав Верховний Суд у складі палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, не відбувається.

Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що частина шоста статті 33 Закону № 161-ХІV с логічним продовженням правил, викладених у попередніх частинах цієї статті, та не може тлумачитися відірвано від їх змісту.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша саттті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «С. ОСОБА_2 та піші проти Болгарії» , «Олександр Волков проти України» .

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від І І листопада 1996 року, «Вєренцов проти України" від 11 квітня 2013 року.

З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду, Велика Палат Верховного Суду приймає справу для продовження розгляду…» .

Враховуючи, що вказані справи, у подібних до даної справи правовідносинах (щодо застосування ст. 33 Закону України «Про оренду землі» та щодо набуття чинності договору оренди землі, виникнення прав та обов`язків за договором оренди землі з дати його підписання чи державної реєстрації) перебувають на розгляді Великої Палати Верховного Суду, і станом на час постановлення даної ухвали відсутній результат розгляду вказаних справ, суд, згідно з п. 7 ч. 1 ст. 228 Господарського процесуального кодексу України, задовольняє клопотання відповідача та зупиняє провадження у даній справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у подібних правовідносинах у справах № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19) та № 320/5724/17 (провадження № 14-385цс19).

Керуючись п. 7 ч. 1 ст. 228, п. 11 ч. 1 ст. 229, ст. 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Зупинити провадження у справі № 908/3468/19 за позовом Фермерського господарства «Гілея» до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про визнання поновленим договору оренди землі від 06.05.2005 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у подібних правовідносинах у справах: № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19) та № 320/5724/17 (провадження № 14-385цс19).

2. Зобов`язати сторони повідомити суд про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі (у разі наявності відповідної інформації).

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена окремо від рішення суду в порядку, передбаченому ст.ст. 256, 257 ГПК України, до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Запорізької області.

Повний текст ухвали складено та підписано 31.01.2020.

Суддя А.О. Науменко