Постанова

від 30.01.2020 по справі 140/106/19

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 140/106/19

Провадження № 22-ц/801/83/2020

Категорія: 18

Головуючий у суді 1-ї інстанції Алєксєєнко В. М.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2020 рокуСправа № 140/106/19м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О.С. (суддя - доповідач),

суддів Берегового О. Ю., Шемети Т. М.,

з участю секретаря судового засідання Куленко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Ситковецьке , Вовчоцької сільської ради Немирівського району Вінницької області, в особі державного реєстратора Омельянчук Ольги Володимирівни, Немирівської районної державної адміністрації Вінницької області про визнання недійсним договорів оренди та скасування рішень державних реєстраторів, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Немирівського районного суду Вінницької області у складі судді Алєксєєнка В. М. від 25 жовтня 2019 року (дата складання повного тексту рішення у справі відсутня), -

встановив:

17 січня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися із цим позовом, за яким просили:

- визнати недійсним договір оренди землі від 31 жовтня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю Ситковецьке (далі ТОВ Ситковецьке ) про передачу в оренду земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,81 га (кадастровий номер 00523086400:03:001:0109), яка розташована на території Райгородської сільської ради Немирівського району Вінницької області;

- скасувати рішення державного реєстратора Вовчоцької сільської ради Немирівського району Вінницької області Омельянчук О. В. від 02 листопада 2017 року № 37912389 про державну реєстрацію права оренди;

- визнати недійсним договір оренди землі від 10 жовтня 2012 року, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ Ситковецьке про передачу в оренду земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1,81 га (кадастровий номер 00523086400:03:001:00237), яка розташована на території Райгородської сільської ради Немирівського району Вінницької області;

- скасувати рішення державного реєстратора реєстраційної служби Немирівського районного управління юстиції Рубаненко Н. Ю. від 22 травня 2015 року № 21506922 про державну реєстрацію права оренди.

На обґрунтування позовних вимог посилались на те, що 29 грудня 2005 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали з Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Довіра (далі СТОВ Довіра ) договори оренди належних їм земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Райгородської сільської ради Немирівського району Вінницької області з кадастровими номерами, відповідно: 00523086400:03:001:0237, 00523086400:03:001:0109 строком на 10 років. 26 листопада 2007 року ці договори були зареєстровані за номерами, відповідно: 040786400182 , 040786400100.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , а 21 червня 2013 року - ОСОБА_3

Ѕ частина земельної ділянки ОСОБА_4 перейшла за рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 06 березня 2012 року у власність ОСОБА_1 , а земельну ділянку ОСОБА_3 у порядку спадкування набула ОСОБА_2

10 жовтня 2012 року ОСОБА_1 , а 31 травня 2015 року ОСОБА_2 уклали з ТОВ Ситковецьке договори оренди землі, предметом яких були зазначені земельні ділянки (земельна ділянка, що належала ОСОБА_3 , та Ѕ частина земельної ділянки, що належала ОСОБА_4 ).

Право оренди земельної ділянки ОСОБА_1 було зареєстроване за ТОВ Ситковецьке державним реєстратором реєстраційної служби Немирівського районного управління юстиції Вінницької області Рубаненко Н. Ю. 22 травня 2015 року, а право оренди земельної ділянки ОСОБА_2 було зареєстроване державним реєстратором Вовчицької сільської ради Немирівського району Вінницької області Омельянчук О. В. 02 листопада 2017 року.

Оскільки договори з ТОВ Ситковецьке були укладені під час дії (до закінчення строку) договорів оренди, укладених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з СТОВ Довіра , предметом яких були одні й ті ж земельні ділянки, тому вважали, що ці договори підлягають визнанню недійсними через порушення при їх укладенні вимог закону, а державна реєстрація права оренди цих ділянок ТОВ Ситковецьке - скасуванню.

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 25 жовтня 2019 року в задоволені позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що договори оренди містять усі істотні умови, необхідні для їх укладення, належним чином виконувалися сторонам. Окрім того, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду після спливу позовної давності, про застосування якої заявив представник ТОВ Ситковецьке .

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просили скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалите нове, яким позов задоволити.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилися на ті ж обставини, що і у позовній заяві.

Окрім того, вказували, що суд безпідставно застосував строки позовної давності, тому що при підписанні договорів оренди з ТОВ Ситковецьке позивачі розраховували, що держана реєстрація права за ними буде здійснена лише після закінчення строку дії договорів, укладених з СТОВ Довіра 26 листопада 2017 року, чого відповідач не дотримався, а позивачі про реєстрацію прав за оспорюваними договорами довідались лише в кінці 2017 року, офіційне підтвердження такої реєстрації отримали в середині 2018 року.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Частинами першою - третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення або змінює рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права (стаття 376 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 29 грудня 2005 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали з СТОВ Довіра договори оренди належних їм земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Райгородської сільської ради Немирівського району Вінницької області з кадастровими номерами, відповідно: 00523086400:03:001:0237, 00523086400:03:001:0109 строком на 10 років. 26 листопада 2007 року ці договори були зареєстровані за номерами, відповідно: 040786400182 , 040786400100 (а. с. 8, 12).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , а 21 червня 2013 року - ОСОБА_3 (а. с. 9, 13).

Ѕ частина земельної ділянки ОСОБА_4 перейшла за рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 06 березня 2012 року у власність ОСОБА_1 , а земельну ділянку ОСОБА_3 у порядку спадкування набула ОСОБА_2 (а. с. 10, 14).

10 жовтня 2012 року ОСОБА_1 , а 31 травня 2015 ОСОБА_2 уклали з ТОВ Ситковецьке договори оренди землі, предметом яких були зазначені земельні ділянки (земельна ділянка, що належала ОСОБА_3 , та Ѕ частина земельної ділянки, що належала ОСОБА_4 ). Право оренди земельної ділянки ОСОБА_1 було зареєстроване за ТОВ Ситковецьке державним реєстратором реєстраційної служби Немирівського районного управління юстиції Вінницької області Рубаненко Н. Ю. 22 травня 2015 року, а право оренди земельної ділянки ОСОБА_2 було зареєстроване державним реєстратором Вовчицької сільської ради Немирівського району Вінницької області Омельянчук О. В. 02 листопада 2017 року (а. с. 16, 72 - 73).

Відмовляючи у позові суд першої інстанції виходив із того, що оспорювані договори оренди земельних ділянок містять істотні умови, необхідні для їх укладення, право оренди цих ділянок зареєстроване у встановленому порядку, умови кожного з договорів належними чином виконувалися їх сторонами, а тому вважав позовні вимоги не доведеними.

Крім того суд, як на підставу відмови у позові, послався на сплив позовної давності, про застосування якої заявляв представник ТОВ Ситковецьке .

З таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна з огляду на таке.

Згідно з усталеною правовою позицією, висловленою зокрема у постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-94 цс 13, виходячи з того, що відповідно до статті 15 ЦК України та статті 4 ЦПК України у порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, при вирішенні спорів про визнання недійсними договорів оренди землі суд повинен встановити чи дійсно порушуються права орендодавців у зв`язку укладенням таких договорів, а також з`ясувати у чому саме полягає порушення їхніх законних прав.

Права орендодавця визначено статтею 24 Закону, зокрема орендодавець має право вимагати від орендаря:

-використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди;

-дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил;

-отримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються;

-своєчасного внесення орендної плати.

Натомість, встановленому статтею 25 Закону праву орендаря самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі кореспондується обов`язок орендодавця передати в користування земельну ділянку у стані, що відповідає умовам договору оренди (частина друга статті 24 Закону).

Отже, вільне на власний розсуд розпорядження земельною ділянкою її власником шляхом укладення нового договору оренди до закінчення строку дії договору оренди, укладеного попереднім власником цієї ділянки з іншим орендарем, є порушенням права попереднього орендаря, у даному випадку СТОВ Довіра , саме з боку нових власників земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , тобто ніяким чином не звужує обсягу їх прав як власників земельних ділянок та орендодавців.

Відтак, виходячи принципу індивідуальності судового захисту (частина перша статті 4 ЦПК України), з урахуванням відсутності вимог щодо недійсності оспорюваних договорів оренди з боку СТОВ Довіра , підстав для висновку, що укладенні 10 жовтня 2012 року та 31 жовтня 2015 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ТОВ Ситковецьке договори оренди земельних ділянок під час дії договорів, укладених ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , порушують права позивачів не має.

Отже, подальше належне виконання цих договорів, на що послався суд першої інстанції, як на підставу для відмови у позові, не має правового значення для вирішення цієї справи.

Крім того, згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Тому обставини, з якими закон пов`язує недійсність правочину, повинні існувати саме в момент його укладення.

Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2016 року, справа № 6-643цс16 зокрема зазначив, що учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановлену форму. Разом з тим цивільні права та обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації. Виходячи з положень статті 638 ЦК України, статей 125, 126 Земельного кодексу України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.

Таким чином, Верховний Суд України, виклавши зазначену позицію, фактично розвів у часі момент укладення договору та момент набрання ним чинності. Про таке ж розмежування йдеться і в постановах від 18 грудня 2013 року, справа № 6-127цс13, 19 лютого 2014 року, справа № 6-162цс13, в яких Верховний Суд України підтвердив та конкретизував вище зазначену позицію, зробивши такі правові висновки:

1) договір оренди землі підлягає державній реєстрації, якщо такий договір укладений;

2) після державної реєстрації укладеного договору оренди землі він набирає чинності;

3) цивільні права та обов`язки, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін договору оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

В момент державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати моменту укладання договору.

Отже, момент реєстрації права оренди за оспорюваними договорами так само не може впливати на їх дійсність, тобто відповідність вимоги закону саме в момент укладення договорів (підписання сторонами).

Крім того, не можна погодитись з висновком суду щодо застосування строку позовної давності з огляду на таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону. Саме такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року, справа № 372/1036/15-ц.

Оскільки суд першої інстанції правильно вирішив спір по суті, але помилково застосував норми матеріального права, які регулюють правовідносини сторін, то рішення необхідно змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 25 жовтня 2019 року змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови.

У решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

(Повний текст постанови складено 31 січня 2020 року)

Головуючий О. С. Панасюк

Судді О. Ю. Береговий

Т. М. Шемета