Ухвала

від 28.01.2020 по справі 607/29330/19

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/29330/19Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Провадження № 11-сс/817/12/20 Доповідач - ОСОБА_2 Категорія - скарга на арешт майна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2020 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах Тернопільського апеляційного суду в складі:

Головуючого - ОСОБА_2

Суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю - секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

представника Тернопільської міської ради ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні 28 січня 2020 року в приміщенні Тернопільського апеляційного суду матеріали за апеляційною скаргою міського голови ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 грудня 2019 р. про арешт майна у кримінальному провадженні №12019210010003529 від 10 грудня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.364 КК України, -

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 грудня 2019 року клопотання слідчого СУ ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_8 , погоджене з прокурором Тернопільської місцевої прокуратури ОСОБА_9 , про арешт майна задоволено.

Накладено арешт шляхом заборони відчуження, розпорядження та використання для будівництва на майно, а саме:

-земельну ділянку із реєстраційним №1963884561101 з кадастровим номером: 6110100000:13:012:0080, площею 0,027 га, яка належить ОСОБА_10 ;

-земельну ділянку із реєстраційним №1956046661101 з кадастровим номером: 6110100000:13:012:0079, площею 0,0098 га, яка належить ОСОБА_11 .

Не погоджуючись з рішенням суду, міський голова Тернополя подав апеляційну скаргу, в якій просить зазначену ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою у задоволенні клопотання слідчого СУ ГУНП в Тернопільській області про арешт майна у даному кримінальному провадженні відмовити.

Вважає дану ухвалу незаконною, невмотивованою та ухваленою з істотним порушенням вимог кримінального процесуального законодавства.

Зокрема зазначає, що слідчим суддею в порушення вимог ч. 1 сі. 172 КПК України клопотання про арешт майна розглядалось без участі підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, оскільки ніхто не був повідомлений про день і час розгляду клопотання про арешт майна.

Підстав, за якими суд мав право розглядати клопотання слідчого про арешт майна без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, в клопотанні слідчого не наведено та в оскаржуваній ухвалі не зазначено.

Також слідчим суддею Тернопільського міськрайонного суду в порушення вимог ч. 4 ст. 172 КПК України не були витребувані та вивчені матеріали даного кримінального провадження.

Стверджує, що будь-які зловживання службовими особами не вчинялись, прийняття рішень щодо землекористування здійснювалось колегіальним органом, як це передбачає п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», що, в свою чергу, виключає обґрунтування, які містяться у клопотанні.

Будь-яких підтверджень наявності підстав, передбачених ч.1 ст.171 КПК України, за яких може застосовуватись арешт майна, чи намірів органу місцевого самоврядування, які б визначали об`єктивність їх запобігання, клопотання не містить. Зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, завдання істотної шкоди, які кваліфікує СУ ГУНП в Тернопільській області, жодним чином не підтверджені, а судом не досліджені.

Вказує, що за відсутності висновків компетентної землевпорядної організації слідчим суддею взято до уваги лише твердження слідчого, який, не являючись фахівцем у землевпорядній сфері, самостійно визначив наявність порушень земельного законодавства.

Зазначає, що надання земельних ділянок з реєстраційним №1963884561101 з кадастровим номером:6110100000:13:012:0080 площею 0,027 га та №1956046661101 з кадастровим номером:6110100000:13:012:0079 площею 0,0098 га відбувалось на підставі поданих через відділ «Центр надання адміністративних послуг» у встановленому порядку інформаційних карток А-25-14 із дотриманням актів законодавства, що регулюють порядок та умови надання адміністративної послуги і будь-яких фактів з приводу зловживання службовим становищем посадовими особами Тернопільської міської ради всупереч інтересам служби, приймаючи рішення щодо передачі особам, відображеним в оскаржуваній ухвалі у приватну власність земельних ділянок по вул. В.Винниченка та вул. Миру в м.Тернопіль, що завдало істотної шкоди громадським інтересам, слідчим не наведено, а судом не встановлено..

Заслухавши суддю доповідача, представника Тернопільської міської ради ОСОБА_6 , який просив задовольнити апеляційну скаргу Тернопільського міського голови з наведених у ній підстав і скасувати накладений слідчим суддею арешт на вказані земельні ділянки, дослідивши матеріали провадження і перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст. 131 КПК України заходи кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості провадження.

Згідно з ч.5 ст. 132 КПК України під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.

Як вбачається зі змісту ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення; існування обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; правову підставу для арешту майна, можливість використання останнього, як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього спеціальної конфіскації, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Разом з тим, відповідні дані повинні міститися і у клопотанні слідчого про арешт майна.

Однак, слідчим суддею вимоги вказаних норм закону в повній мірі не виконані.

Відповідно до матеріалів справи, слідчим СУ ГУНП в Тернопільській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12019210010003529 від 10 грудня 2019 р., внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.364 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що посадові особи Тернопільської міської ради, зловживаючи службовим становищем, діючи в інтересах ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 і ОСОБА_14 , всупереч інтересам служби прийняли рішення щодо передачі зазначеним особам для будівництва індивідуальних гаражів у приватну власність земельних ділянок: по АДРЕСА_1 площею 0,0098 га із кадастровим №6110100000:13:012:0079, по АДРЕСА_2 площею 0,009 га із кадастровим № 6110100000:13:012:0073, по АДРЕСА_2 площею 0,009 га із кадастровим №6110100000:13:012:0074 та по АДРЕСА_2 площею 0,009 га із кадастровим №6110100000:13:012:0075, що завдало істотної шкоди громадським інтересам.

11.11.2019 реєстратором Великоходачківської сільської ради Козівського району Тернопільської області ОСОБА_15 зареєстровано земельну ділянку за реєстраційним № 1963884561101 за кадастровим номером: 6110100000:13:012:0080 площею 0,027 га на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 49733336 від 18.11.2019 року, яка перебуває у приватній власності ОСОБА_10 .. Дана земельна ділянка була утворена шляхом об`єднання трьох об`єктів нерухомого майна, а саме: земельної ділянки із реєстраційним №1900545461101, кадастровий номер 6110100000:13:012:0074, площею 0,009 га, яка перебувала у власності ОСОБА_13 ; земельної ділянки реєстраційний № 1900507461101, кадастровий номер: 6110100000:13:012:0075 площею 0,009 га, яка перебувала у власності ОСОБА_14 , та земельної ділянки із реєстраційним № 1895358461101, кадастровий номер: 6110100000:13:012:0073, площею 0,009 га, яка перебувала у власності ОСОБА_12 . Відповідно з кожним з них було укладено договори купівлі-продажу, після чого дані земельні ділянки перейшли до ОСОБА_10 .

Накладаючи арешт на вказані земельні ділянки, слідчий суддя із посиланням на частини 2 та 3 ст. 170 КПК України зазначив, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Однак колегія суддів з таким рішенням не може погодитись, виходячи з таких підстав.

Як зазначено у ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Згідно з ч. 2 вказаної вище статті Кодексу арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 171 КПК України у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: підстави і мету відповідно до положень ст. 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; перелік і вид майна, що належить арештувати; документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Однак, в порушення наведених вище вимог КПК України, слідчим не доведено обставин, на які він посилається в обґрунтування необхідності накладення арешту на майно, а судом в порушення вимог ч.3 ст.172 КПК України без законних на те підстав клопотання слідчого було задоволено повністю, при цьому суд обмежився лише посиланням на статті КПК України без належного дослідження та обґрунтування причин, з яких це майно повинно бути арештоване.

До свого клопотання слідчим не надано жодних доказів, які могли б слугувати підставою для арешту земельних ділянок, чи будь-яким чином підтверджувати доводи, наведені у цьому клопотанні.

Колегія суддів звертає також увагу на те, що під час задоволення клопотання органу досудового розслідування слідчий суддя взагалі не встановлював достатність доказів на підтвердження підстав для накладення арешту з метою забезпечення збереження речових доказів, як на це посилається слідчий у своєму клопотанні.

Статтею 98 КПК України визначено, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, ще встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

У відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», «Кушоглу проти Болгарії»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»).

Посилаючись на необхідність накладення арешту на нерухоме майно з метою збереження речових доказів, слідчий суддя не пересвідчився в наявності достатніх доказів, які дають підстави вважати, що власники земельних ділянок мають відношення до кримінального правопорушення, що розслідується. Даних про оголошення будь-яким особам про підозру в рамках даного кримінального провадження або незаконності набуття ними у власність арештованого майна матеріали клопотання не містять.

Крім того, жодних об`єктивних даних, які б підтверджували, що нерухоме майно у вигляді земельних ділянок, зокрема: - із реєстраційним №1963884561101 з кадастровим номером: 6110100000:13:012:0080, площею 0,027 га, яка належить ОСОБА_10 ; - із реєстраційним №1956046661101 з кадастровим номером: 6110100000:13:012:0079, площею 0,0098 га, яка належить ОСОБА_11 , зберегли на собі сліди вчинення кримінального правопорушення або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, колегія суддів з наданих до суду матеріалів провадження не вбачає.

Вказане свідчить про відсутність правових підстав для накладення арешту на майно з метою збереження речових доказів, на які посилається орган досудового розслідування та слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі, оскільки прокурором не надано доказів на підтвердження вказаних обставин, а за наявних матеріалів дане твердження є передчасним та таким, що ґрунтується на припущеннях.

Враховуючи викладені обставини, які вказують на необ`єктивність судового розгляду, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала слідчого судді про арешт майна - скасуванню з ухваленням нової ухвали про відмову в задоволенні клопотання слідчого СУ ГУНП в Тернопільській області про арешт майна в рамках кримінального провадження №12019210010003529 від 10 грудня 2019 р., внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.364 КК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.309, 404, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу міського голови ОСОБА_7 задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 грудня 2019 р., якою клопотання слідчого СУ ГУНП в Тернопільській області задоволено та накладено арешт на:

-земельну ділянку із реєстраційним №1963884561101 з кадастровим номером: 6110100000:13:012:0080, площею 0,027 га, яка належить ОСОБА_10 ;

-земельну ділянку земельну ділянку із реєстраційним №1956046661101 з кадастровим номером: 6110100000:13:012:0079, площею 0,0098 га, яка належить ОСОБА_11 скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання слідчого СУ ГУНП в Тернопільській області про накладення арешту на земельну ділянку із реєстраційним №1963884561101 з кадастровим номером: 6110100000:13:012:0080, площею 0,027 га, яка належить ОСОБА_10 , а також земельну ділянку із реєстраційним №1956046661101 з кадастровим номером: 6110100000:13:012:0079, площею 0,0098 га, яка належить ОСОБА_11 , відмовити.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи