Постанова

від 31.01.2020 по справі 640/20574/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 січня 2020 року

Київ

справа №640/20574/18

адміністративне провадження №К/9901/18224/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2019 року (суддя Васильченко І.П.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2019 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Парінова А.Б, суддів - Беспалова О.О., Ключковича В.Ю.) у справі №640/20574/18 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними і скасування рішень,

установив:

У грудні 2018 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - ГУ ДФС у місті Києві), в якому просив: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення- рішення від 28 вересня 2018 року №0103294203 та №0103314203, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 28 вересня 2018 року №Ф-296 та рішення про застосування штрафних санкцій від 28 вересня 2018 року №0103414203. Вважав безпідставними й такими, що не відповідають дійсності, висновки контролюючого органу щодо використання позивачем найманої праці фізичних осіб без оформлення трудових відносин.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2019 року, позов задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи, що вони ухвалені внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, відповідач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постановлені судами рішення та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування вимог касаційної скарги її заявник посилається на те, що судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки наявним у справі доказам та обставинам, що стосуються використання позивачем праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин. Наголошує на тому, що факт такого правопорушення підтверджується поясненнями осіб, відібраними під час перевірки господарської діяльності позивача, зміст яких, водночас, не був належним чином перевірений судами першої та апеляційної інстанцій.

Позивач своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Суди встановили, що Головним управлінням ДФС у Київській області проведено фактичну перевірку ФОП ОСОБА_1 за адресою здійснення господарської діяльності: ресторан Giardino , АДРЕСА_1 .

В ході проведення перевірки було встановлено, що ФОП ОСОБА_1 використовує працю найманих працівників без належного оформлення трудових відносин. Джерелом такої інформації були пояснення, відібрані посадовими особами відповідача в ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_8, з яких було встановлено наступне: ОСОБА_2 працює з 1 липня 2016 на посаді офіціанта; ОСОБА_3 працює з 1 грудня 2016 року на посаді кухаря; ОСОБА_4 працює офіціантом з серпня 2014 року; ОСОБА_5 працює на посаді офіціанта з червня 2017 року; ОСОБА_8. працює на посаді касира з 7 березня 2017 року.

За результатами фактичної перевірки складено акт від 10 серпня 2018 року №677/10-36-13- 04, яким встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 статті 24 Кодексу законів про працю України; підпункту 164.2.1 пункту 162.2 статті 164, пункту 168.1 статті 168, пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України; пункту 16 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України; пункту 1 частини другої статті 6, пункту 1 статті 7, статті 8 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування .

На підставі акту перевірки 28 вересня 2019 року ГУ ДФС у місті Києві прийнято: податкове повідомлення-рішення №0103294203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податків і зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб, на 242800,25 грн; податкове повідомлення-рішення №0103314203, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податків і зборів, у тому числі й військового збору, в сумі 20480,00 грн; рішення про застосування штрафних санкцій №0103414203 за несвоєчасне нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування у розмірі 140386,80 грн.

Також, податковим органом було сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-296 від 28 вересня 2018 року, згідно з якою загальна сума боргу платника єдиного внеску становить 284496,00 грн.

Позивач, вважаючи вищевказані податкові повідомлення-рішення, вимога про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій протиправними, звернувся до суду із цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не підтверджено належними та допустимими доказами правомірність викладених в акті перевірки висновків, а позивачем, у свою чергу, надано докази на спростування обставин, які стали підставою для прийняття оскаржуваних рішень.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідно до підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

За змістом підпункту 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.

Згідно з пунктом 80.6 статті 80 Податкового кодексу України під час проведення фактичної перевірки в частині дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), в тому числі тим, яким установлено випробування, перевіряється наявність належного оформлення трудових відносин, з`ясовуються питання щодо ведення обліку роботи, виконаної працівником, обліку витрат на оплату праці, відомості про оплату праці працівника. Для з`ясування факту належного оформлення трудових відносин з працівником, який здійснює трудову діяльність, можуть використовуватися документи, що посвідчують особу, або інші документи, які дають змогу її ідентифікувати.

За змістом пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Згідно з пунктом 177.7 статті 177 Податкового кодексу України фізична особа - підприємець вважається податковим агентом працівника - фізичної особи, яка перебуває з нею у трудових, цивільно-правових відносинах, або будь-якої іншої фізичної особи щодо будь-яких оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) на користь такої особи.

Відповідно до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.

Підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних рішень стали висновки посадових осіб контролюючого органу про використання позивачем праці фізичних осіб - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_8. без оформлення з останніми трудових договорів, зі щомісячною виплатою їм відповідних сум доходів у вигляді заробітної плати, які не були оподатковані відповідно до норм Податкового кодексу України.

З наданих позивачем доказів (трудових договорів та додаткових угод, повідомлень про прийняття на роботу) судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач використовує в своїй діяльності працю найманих працівників ОСОБА_6 та ОСОБА_3 . Податкові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, військового збору, єдиного внеску щодо вказаних найманих працівників, які перебувають з позивачем у трудових відносинах, сплачуються останнім в повному обсязі та своєчасно.

Що стосується ОСОБА_5 , ОСОБА_8. судами встановлено, що за місцезнаходженням ресторану Giardino Київська область, а саме: смт. Козин, Обухівське шосе, 3 здійснюють діяльність три суб`єкти господарювання: ТОВ Каризма КМ , ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_7 . Згідно з наявними у справі доказами ОСОБА_8 працює на ТОВ Каризма КМ за трудовим договором, а ОСОБА_5 перебуває у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_7 . На підтвердження вказаних обставин позивачем надано копії трудових договорів та повідомлення про прийняття зазначених працівників на роботу. Отже, позивач не несе обов`язку з утримання та перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування щодо вказаних вище осіб.

Стосовно ОСОБА_4 , суди встановили, що 1 серпня 2018 року між ФОП ОСОБА_1 (замовник) було укладено цивільно-правовий договір з ОСОБА_4 (виконавець), відповідно до умов якого виконавець зобов`язується надати замовнику послуги в обсязі та на умовах, передбаченими цим договором, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити дані послуги. Визначена договором вартість послуг здійснюється після їх надання у грошовій формі. Водночас, як встановили суди, грошова винагорода ОСОБА_4 за вказаним договором позивачем не виплачувалася.

Так, необхідною умовою для утримання податку з доходів фізичної особи (найманого працівника) та військового збору є наявність факту виплати такого доходу фізичній особі податковим агентом - роботодавцем за трудовою чи цивільно-правовою угодою. Разом з тим, відповідачем не доведено, що ОСОБА_4 отримувала грошову винагороду у ФОП ОСОБА_1 .

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Висновки контролюючого органу щодо недотримання позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються виключно на поясненнях працівників, більшість з яких перебувала у трудових відносинах з іншими суб`єктами господарювання, проте цього не було з`ясовано під час перевірки. Жодних інших доказів, які б беззаперечно підтверджували факт перебування цих осіб у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_1 , відповідач не надав.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про непідтвердження обставин й фактів, наведених акті фактичної перевірки позивача, та, як наслідок, наявність підстав для скасування податкових повідомлень-рішень від 28 вересня 2018 року №0103294203 та №0103314203.

Також обґрунтованим є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 28 вересня 2018 року №Ф-296, якою позивачу визначено до сплати суму єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, та рішення №1013414203 від цієї ж дати про застосування штрафних санкцій, оскільки висновки контролюючого органу про факт виплати необлікованих сум доходів у вигляді заробітної плати та, відповідно, заниження бази оподаткування податком (збором) і бази нарахування єдиного внеску, не підтвердився.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі, і з урахуванням яких суди попередніх інстанцій вже надавали правову оцінку встановленим у справі обставинам. У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданим сторонами процесу.

Таким чином, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, та не допустили порушень норм процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвалені судами рішення - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства

України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

постановив:

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2019 року залишити без змін, а касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська