Постанова

від 22.01.2020 по справі 204/6030/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

22 січня 2020 року

м. Київ

справа № 204/6030/16-ц

провадження № 61-2771св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Ступак О. В.

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Приватне науково-виробниче підприємство ЮВІС технології ,

відповідач - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Куксін Станіслав Юрійович,

треті особи: Акціонерне товариство Мегабанк , Приватне підприємство Промгазкомплект ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Мегабанк на постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 січня 2019 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року Приватне науково-виробниче підприємство ЮВІС технології (далі - ПрНВП ЮВІС технології ) звернулося до суду з позовом до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Куксіна С. Ю. (далі - приватний нотаріус Куксін С. Ю.), треті особи: Акціонерне товариство Мегабанк (далі - АТ Мегабанк ), Приватне підприємство Промгазкомплект (далі - ПП Промгазкомплект ), про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

На обгрунтування позовних вимог зазначало, що йому та на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25 вересня 2006 року належала на праві власності частина будівлі літ. АЕ-2 по АДРЕСА_1 .

06 березня 2013 року між ним та АТ Мегабанк укладено іпотечний договір, предметом якого є частина вказаної будівлі.

08 липня 2016 року приватним нотаріусом Куксіним С. Ю. прийнято рішення

№ 30385926 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, здійснено

державну реєстрацію права власності на частину будівлі літ. АЕ-2 по

АДРЕСА_1 за АТ Мегабанк та одночасно внесено відомості про припинення права власності ПрНВП ЮВІС технології на вказану частину будівлі.

Посилаючись на те, що реєстрація права власності на спірне нерухоме майно здійснена приватним нотаріусом Куксіним С. Ю. за відсутності договору про задоволення вимог іпотекодержателя, та з порушенням вимог Закону України Про іпотеку щодо порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки позивач не отримував письмової вимоги про усунення порушень та відсутності документу, що підтверджує сплив тридцятиденного строку з моменту її одержання, ПрНВП ЮВІС технології просило визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Куксіна С. Ю. від 08 липня 2016 року

№ 30385926 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким здійснено державну реєстрацію права власності на частину будівлі літ. АЕ-2 по

АДРЕСА_1 за АТ Мегабанк , номер запису про право власності 15320031.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська

від 01 серпня 2018 року, провадження у справі за позовом ПрНВП ЮВІС технології закрито.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки позов подано до приватного нотаріуса Куксіна С. Ю., як державного реєстратора - суб`єкта владних повноважень, який відповідно до закону реалізовує владні управлінські функції, такий спір носить публічно-правовий характер, а тому підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпропетровського апеляційного суду від 02 січня 2019 року апеляційну скаргу ПрНВП ЮВІС технології задоволено, ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 серпня

2018 року про закриття провадження у справі скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад, участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак, сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. У справі, що переглядається, спірні правовідносини виникли між учасниками справи (між позивачем та третьою особою АТ Мегабанк ) у зв`язку з невиконанням позивачем договірних зобов`язань і реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки, що свідчить про наявність спору про право, а отже зазначена справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Узагальнені вимоги та доводи касаційної скарги

У лютому 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

АТ Мегабанк , у якій заявник, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга обгрунтована посиланнями на те, що звертаючись із зазначеним позовом до суду, позивач просив визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Куксіна С. Ю. від 08 липня 2016 року

№ 30385926 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким здійснено державну реєстрацію права власності на частину будівлі під літерою АЕ-2, загальною площею 2898,8 кв. м, розташованої за адресою:

АДРЕСА_1 , за ПАТ Мегабанк , правонаступником якого є АТ Мегабанк . Апеляційний суд не звернув увагу, що при вчиненні зазначених реєстраційних дій нотаріус діяв, як суб`єкт владних повноважень у розумінні КАС України, оскільки відповідно до змісту частини першої статті 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень нотаріус є спеціальним суб`єктом, на якого покладені функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. Спір у справі стосується проведення державної реєстрації права власності, що виник внаслідок виконання приватним нотаріусом владних управлінських функцій, а тому має публічно правовий характер та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 04 квітня 2018 року у справі № 826/9928/15 та від 11 квітня 2018 року у справі № 910/8424/17. Посилання апеляційного суду на те, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи (здебільшого між позивачем та третьою особою - АТ Мегабанк ) вказує на те, що зазначений спір не відповідає суб`єктному складу учасників цивільного процесуального судочинства, оскільки спори між двома юридичними особами розглядаються виключно в порядку господарського процесуального судочинства.

Узагальнені вимоги та доводи відзиву на касаційну скаргу

У березні 2019 року до Верховного Суду від ПрНВП Ювіс технології надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому воно зазначало, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня

2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року справу повернуто на розгляд колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга АТ Мегабанк не підлягає задоволенню з таких підстав.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв`язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов`язано з процесуальним законодавством.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття суд, встановлений законом містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Цей інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі, правового статусу суб`єкта звернення.

Згідно зі змістом пункту 1 частини першої статті 3 КАС України 2005 року адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами частини другої статті 4 КАС України 2005 року юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до змісту частини першої статті 17 КАС України 2005 року юрисдикція адміністративних судів поширювалася на правовідносини, що виникали у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Зазначене кореспондується з положеннями статей 2, 4, 19 КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів .

За змістом наведених приписів участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак, участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та за будь-яких обставин розглядати його за правилами адміністративної юрисдикції. Вирішуючи питання про юрисдикцію спору, суди повинні з`ясувати, у зв`язку із чим він виник і за захистом яких прав чи інтересів особа звернулася до суду.

Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

В свою чергу приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин.

Крім того, такий критерій визначення юрисдикції спору, як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації прав на нерухоме майно, не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише при розгляді справи по суті, а не на момент звернення позивача з позовною заявою.

Скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами, а отже не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов`язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів.

Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження, а тому такі справи мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені у статті 15 ЦПК України 2004 року, відповідно до частини першої якої, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Аналогічну норму закріплено й у частині першій статті 19 ЦПК України.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

У справі, що розглядається, спір виник з приводу порушення права власності позивача на нерухоме майно внаслідок дій АТ Мегабанк та приватного нотаріуса щодо реєстрації такого права за банком на підставі договору іпотеки, укладеного між ПрНВП Ювіс технології та АТ Мегабанк , що свідчить про існування між сторонами спору про право, який виник з договірних відносин.

Оскарження рішення про державну реєстрацію права власності безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо нерухомого майна з юридичною особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права власності цього майна. Такий спір має приватноправовий характер.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 804/1001/16 (провадження № 11-289апп18), від 22 серпня 2018 року у справі № 820/4673/16 (провадження № 11-658апп18), від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19), від 20 листопада 2019 року у справі

№ 826/6720/17 (провадження № 895апп19).

Відповідно до змісту статті 1 ГПК України 2001 року підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 12 ГПК України 2001 року, який був чинним на час звернення ПрНВП ЮВІС технології з позовом до суду, господарським судам підвідомчі, зокрема, спори, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

З набранням чинності 15 грудня 2017 року змінами до ГПК України юрисдикцію господарських судів було поширено на розгляд спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою статті 20), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 1 та 6 частини першої статті 20 ГПК України).

Таким чином, ЦПК України у редакції, чинній на час звернення ПрНВП ЮВІС технології з позовом до суду, не передбачав обмежень щодо розгляду спору з таким предметом і суб`єктним складом, як у цій справі, за правилами цивільного судочинства, а ГПК України у редакції, чинній на час звернення ПрНВП ЮВІС технології з позовом до суду, навпаки, встановлював обмеження за суб`єктним критерієм, які унеможливлювали розгляд позову до суб`єкта владних повноважень про скасування державної реєстрації права та їх обтяжень.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 545/1014/15-ц (провадження № 14-54цс18), від 23 жовтня 2019 року у справі № 488/402/16-ц (провадження № 14-564цс19).

Суд першої інстанцій наведеного не урахував, не встановив дійсний характер спірних правовідносин та дійшов помилкового висновку про те, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, в свою чергу суд апеляційної інстанції, урахувавши, що позовні вимоги у справі заявлено про поновлення порушеного цивільного права позивача, спірні правовідносини пов`язані з невиконанням умов цивільного договору (договору іпотеки), на момент звернення до суду право власності на спірне нерухоме майно перейшло до третьої особи у справі, дійшов правильного висновку про те, що зазначений спір не є публічно-правовим, а має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства, оскільки вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав хоча і є похідними від спору щодо права на майно, але заявлені до приватного нотаріуса. Належність відповідача у зазначеній справі не є предметом перевірки та правової оцінки суду касаційної інстанції, з огляду на визначені статтею 400 ЦПК України повноваження Верховного Суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наслідками розгляду касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що апеляційний суд повно дослідив матеріали справи, правильно визначив характер правовідносин, застосував норми матеріального права, надав належну правову оцінку доводам сторін та зібраним у справі доказам. Оскаржуване судове рішення є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статями 400, 402, 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Мегабанк залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Головуючий: О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко