Ухвала

від 30.01.2020 по справі 344/1036/20

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/1036/20

Провадження № 11-сс/4808/33/20

Категорія ст. 170 КПК України

Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1

Суддя-доповідач Повзло

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2020 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду в складі:

суддів ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_4

з участю секретаря ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23.01.2020 року про накладення арешту на майно в рамках кримінального провадження № 12019090000000289 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України,

за участю: прокурора ОСОБА_7

заявника ОСОБА_6

захисника ОСОБА_8

ВСТАНОВИЛА:

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу слідчого судді про арешт майна, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні клопотання слідчого відмовити та повернути йому, як власнику, майно. Вважає, що вказане судове рішення прийняте з істотним порушенням вимог кримінального закону, внаслідок неправильного застосування передбачених законом підстав для арешту майна. Апелянт стверджує, що ані в клопотанні слідчого, ані в ухвалі слідчого судді не вказано які конкретно відомості чи сліди містять вилучене у нього майно, та яким чином воно могло бути використане як знаряддя злочину, тобто не наведено доказів того, що дане майно має ознаки речових доказів, що, на думку апелянта, свідчить про порушенням приписів ст. 170 КПК України. Апелянт також посилається на те, що в межах вказаного провадження йому не повідомлялось про підозру. Вказує, що походження арештованого майна підтверджується належними документами. На думку апелянта, зазначені підстави щодо накладення арешту на майно, є надуманими та штучно створеними. Водночас, посилається на те, що накладення арешту на майно перешкоджає здійсненню господарської діяльності.

Ухвалою слідчого судді накладено арешт із забороною на відчуження, розпорядження та користування на описане та зафіксоване майно під час проведення обшуку 22.01.2020 року по АДРЕСА_1 , а саме: ліс кругляк діаметром 14-28 в кількості 35 метрів кубічних та ліс кругляк діаметром 25-30 кількості 50 метрів кубічних (далі - майно), власником яких є ОСОБА_6 . Своє рішенняслідчий суддямотивував тим,що органамидосудового розслідування поза розумним сумнівом доведено наявність достатніх підстав вважати, що вилучено майно є речовим доказом та може бути використано як докази у кримінальному провадженні, тобто відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Під час апеляційного розгляду:

- ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_8 підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити, ухвалу слідчого судді скасувати з поверненням майна;

- прокурор заперечував з приводу доводів апеляційної скарги, просив ухвалу слідчого судді залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників судового провадження, перевіривши матеріали провадження, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційних скарг належить відмовити, з наступних підстав.

Обов`язковою умовою прийняття законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення є неухильне дотримання вимог кримінального процесуального законодавства в процесі судового розгляду.

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбаченіст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.

При апеляційному розгляді встановлено, що у даному кримінальному провадженні слідчим суддею обґрунтовано застосовано такий захід забезпечення кримінального провадження як арешт майна та правильно визначені правові підстави для цього.

Так, з матеріалів провадження вбачається, що відділом розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУНП в Івано-Франківській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12019090000000289 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України. В ході якого органами досудового розслідуванння встановлено, що директор ДП «Осмолодське лісове господарство» ОСОБА_9 зловживаючи своїм службовим становищем, перебуваючи у попередній злочинній змові з керівниками суб`єктів господарської діяльності, які надають послуги по лісозаготівлі, в порушення ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища», Лісового кодексу України, нормативно-правових актів з ведення лісового та мисливського господарства, інших законодавчих та нормативних актів, шляхом внесення недостовірних відомостей до офіційних документів та подальшого їх використання, здійснюють незаконну вирубку лісу (заготівлю деревини), який в подальшому реалізовується суб`єктам господарської діяльності, які в свою чергу на підставі підроблених документів отримують в Івано-Франківському обласному управлінні лісового та мисливського господарства сертифікати про походження лісоматеріалів та виготовлених з них пиломатеріалів для здійснення експортних операцій. Також встановлено, що до вчинення вказаного злочину, ймовірно причетний ФОП ОСОБА_10 .

22.01.2020 року в ході проведення обшуку в ТОВ «Гойко» (код ЄДРПОУ: 41628091) за адресою: вул. Лесі Українки, 14, що в с. Князівське, Рожнятівського району, Івано-Франківської області виявлено та вилучено ліс кругляк діаметром 14-28 в кількості 35 метрів кубічних та ліс кругляк діаметром 25-30 кількості 50 метрів кубічних (далі - майно), на якому відсутні бирки електронного обліку, та відповідна документація про законність його походження. У зв`язку з неможливістю транспортування вилучено майна, його було передано на відповідальне зберігання ОСОБА_10 .

Постановою слідчого від 22.01.2020 року вказане вище майно визнано речовим доказом у вказаному кримінальному провадженні (а.п. 16-17).

На переконання колегії суддів, розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя з`ясував всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.

Так, згідно ч. 1ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Окрім цього, діючи законодавством передбачено, що при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимогКПК Українита судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Стосовно доводів апелянта в частині того, що ані в клопотанні слідчого, ані в ухвалі слідчого судді не вказано які конкретно відомості чи сліди містять вилучене у нього майно, та яким чином воно могло бути використане як знаряддя злочину, тобто не наведено доказів того, що дане майно має ознаки речових доказів, що, на думку апелянта, свідчить про порушенням приписів ст. 170 КПК України, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з клопотанням про арешт майна, метою накладення арешту є забезпечення збереження речового доказу, оскільки вилучене майно є предметом кримінального правопорушення, пов`язаного із зловживанням владою або службовим становищем.

З урахуванням наведеного, слідчий суддя й дійшов висновку про те, що клопотання слідчого підлягає задоволенню саме з метою забезпечення збереження речового доказу, оскільки органом досудового розслідування доведено необхідність такоговтручання у права та інтереси власників майна з метою попередження настання наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками слідчого судді, виходячи з того, щост. 100 КПК Українивизначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України, та згідно ч. ч. 2, 3ст. 170 КПК Українислідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1ст. 98 КПК України.

На думку колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту, перевірив співрозмірність втручання права власності з потребами кримінального провадження.

Підстав сумніватися в співмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження у колегії суддів не виникає.

Таким чином, доводи апелянта про те, що накладення арешту на майно, є надуманим та штучно створеним, у зв`язку із неправильним застосування передбачених законом підстав для арешту майна, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи, оскільки арешт накладено з правових підстав, передбачених законом, та таке відчуження в праві власності є необхідним.

Посилання апелянта на законне походження арештованого майна, що підтверджується належними документами, не є підставою для скасування арешту, оскілки відповідно до приписів ч. 2, ч. 3ст. 170 КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Твердження апелянта про те, що накладення арешту на майно перешкоджає здійсненню господарської діяльності, не є безумовною підставою для скасування ухвали слідчого судді. Крім того, доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, апелянтами не надано та колегією суддів не встановлено.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що обмеження майнових прав відповідно до ч. 1ст. 170 КК Українимає тимчасовий характер і повинно бути негайно припинено, якщо у ході подальшого досудового розслідування або за результатами судового розгляду не підтвердиться, що це майно є предметом злочину або доказом злочину.

Отже, арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування за відповідним клопотанням, якщо буде доведено, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба, відповідно до ст. 174 КПК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що слідчим суддею було в повному обсязі досліджено надані матеріали та прийнято законне і обґрунтоване рішення.

Колегії суддів вважає, що слідчий суддя, під час розгляду клопотання, з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту, а також перевірив співрозмірність втручання права власності з потребами кримінального провадження.

Твердження апелянта про те, що в межах вказаного провадження йому не повідомлялось про підозру, не впливає на законність прийнятого слідчим суддею рішення, виходячи з того, що законом не встановлено обов`язку повідомлення особи про підозру як передумову для накладення арешту на майно.

Доводи апелянта про неповноту судового рішення, внаслідок незрозумілості чи вилучено арештоване майно, та де належить його зберігати, не є підставою для визнання прийнятого слідчим суддею рішення незаконним, оскільки вказане питання можливо вирішити шляхом подачі заяви про його роз`яснення.

Таким чином, під час апеляційного розгляду, доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 не знайшли свого підтвердження, оскільки зазначені в апеляційній скарзі обставини не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали суду.

Істотних порушень нормКПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді та постановлення апеляційним судом нової ухвали, колегія суддів не вбачає.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому, ухвалу слідчого судді належить залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.170, 172, 376, 404, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23.01.2020 року про накладення арешту на майно в рамкахкримінального провадження№ 12019090000000289за ознакамикримінального правопорушення,передбаченого ч.2ст.364КК України,-залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді ОСОБА_2

ОСОБА_3

ОСОБА_4