Рішення

від 28.01.2020 по справі 160/11095/19

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2020 року Справа № 160/11095/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Юхно І.В., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю НОВА ЕРА 2018 до Дніпропетровської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, -

ВСТАНОВИВ :

07.11.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю НОВА ЕРА 2018 до Дніпропетровської митниці ДФС, у якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Дніпропетровської митниці ДФС від 18.06.2019 року №UA110000/2019/200105/2 про коригування митної вартості товарів та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA110150/2019/00407.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не погоджується з оскаржуваними рішенням та карткою відмови, оскільки вважає їх такими, що прийняті з порушенням вимог діючого законодавства з наступних підстав:

- позивач надав відповідачу всі необхідні документи, передбачені статтею 53 Митного кодексу України, проте відповідач все одно вирішив скоригувати митну вартість товару, використавши резервний метод визначення митної вартості;

- жодним чином не впливає на правильність визначення митної вартості товару відсутність в інвойсах посилання на компанію - продавця, як виробника товару; посилання в сертифікаті походження товару на інвойс, інший ніж той, за яким товар зайшов на митну територію України, оскільки в інвойсах та в сертифікаті зазначений ідентичний товар. Окрім того, відповідачу був наданий сертифікат якості, в якому продавець за контрактом також зазначений, як виробник товару;

- письмова заявка на експедирування також жодним чином не впливає на правильність визначення вартості товару, оскільки разом із договором про транспортно-експедиторське обслуговування відповідачу була надана довідка підприємства - експедитора про вартість послуг за коносаментом S0119041624 та за маршрутом Shanghai (China) - Південний (Україна);

- процедура перевантаження товару в Суецькому контейнерному терміналі сплачена у складі вартості послуг за договором про транспортно-експедиторське обслуговування та додаткової оплати не вимагала;

- страховий сертифікат видається на посвідчення укладення договору страхування і є достатнім документом, що підтверджує права та обов`язки сторін за договором, в сертифікаті зазначений розмір страхової премії, яку позивач сплатив за страхування вантажу;

- неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування відповідачем того, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не є підставою для відмови в митному оформленні товару.

На думку позивача, оскаржувані рішення та картка відмови є протиправними та підлягають скасуванню, у зв`язку з чим він звернувся до суду з даним позовом та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.11.2019 року адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю НОВА ЕРА 2018 було залишено без руху та запропоновано позивачу протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви.

21.11.2019 року на виконання вищевказаної ухвали позивачем надано до суду платіжне доручення про сплату судового збору.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.11.2019 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Розгляд справи по суті вирішено розпочати з 26.12.2019 року.

24.12.2019 року від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому Дніпропетровська митниця ДФС позовні вимоги не визнала та просила суд відмовити в їх задоволенні, з огляду на таке:

- в наданих комерційних та товаротранспортних документах відсутнє посилання на виробника товару;

- до митного оформлення наданий сертифікат про походження товару від 23.04.2019 № ССРІТЗ13190128288919С3205А0714/00015, який містить посилання на інвойс від 23.04.2019 № PURUI20181001, реквізити якого не відповідають заявленим до митного оформлення відомостям щодо дати складання інвойсу (25.10.2018). Інвойс з наведеними реквізитами до митного оформлення не надано;

- у рахунку від 22.05.2019 №LS-4199521 експедитором ТОВ Ламан Шипінг зазначена вартість перевезення вантажу за межами митного кордону. Враховуючи із умов транспортного договору та визначення винагороди експедитора, враховуючи маршрут перевезення, у рахунку відсутні відомості щодо вартості експедиторських послуг по маршруту SHANGHAI- Одеса;

- за результатами проведеної митницею перевірки з використанням модулю відстеження контейнерів, розміщеному на інтернет - ресурсі за адресою www.shippingline.org, встановлено наявність перевантаження товарів, що переміщувались в контейнерах MRKU3363467, MRKU6079475, MSKU96116829 перевантажені з морського судна MAERSK HERRERA на Maersk Kimi (East Popt Said Terminal). Наявність перевантаження свідчить про наявність транспортного документу, що до митного оформлення не надавався та наявність додаткових витрат пов`язаних з перевантаженням товару з одного транспортного засобу на інший, що є складовими митної вартості товару;

- наданий до митного оформлення рахунок ТОВ Ламан Шіпінг від 22.05.2019 №LS-4199521 не містить відомостей щодо вартості перевантаження чи включення зазначених витрат до загальної вартості транспортування;

- банківські платіжні документи щодо оплати послуг транспортування до митного контролю не надано;

- надана до митного оформлення копія митної декларації країни відправлення від 26.04.2019 №223120190001261153 містить посилання на товаро транспортну накладну № 968732807. Документ з зазначеними реквізитами до митного оформлення не надавався;

- договір №670217900.19., у відповідності до якого складений сертифікат страхування, до митного контролю не надано;

- відповідно до сертифікату страхування від 23.04.2019 №007, страхова премія у розмірі 23 307 грн. підлягає оплаті у термін до 26.04.2019. Банківські платіжні документи, що підтверджують перерахування вказаних коштів до митного контролю не надано.

Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1, 2 ст.257, ч.1 ст.260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст.262 КАС України підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться.

Відповідно до вимог ст. 258 КАС України, справа повинна була бути розглянута до 10.01.2019 року.

При цьому, суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Юхно І.В. перебувала у щорічній відпустці з 27.12.2019 по 27.01.2020 року.

Згідно ч. 6 ст. 120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Отже, справу було розглянуто 28.01.2020 року.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

14.06.2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю НОВА ЕРА 2018 подало до Дніпропетровської митниці ДФС електронну митну декларацію (далі - ЕМД) від 14.06.2019 року №UA110150/2019/226611 для здійснення митного оформлення товару - лінія мийки для ПЕ плівки та лінія грануляції ПЕ плівки.

Зазначений товар ввезений позивачем на митну територію України на підставі інвойсу № PURUI20181001 від 25.10.2018 р., сертифікату походження товару №19С3205А0714/00015, та інших документів на умовах поставки FOB - порт Шанхая, Китай.

Митна вартість товару заявлена декларантом позивача шляхом подання декларації митної вартості форми ДМВ-1 за ціною договору (основний метод) відповідно до ст. 58 МК України в розмірі 0,4003 євро/кг.

Разом з ЕМД були подані документи, передбачені ст. 53 Митного кодексу України, а саме: декларація митної вартості № 4780, пакувальний лист б/н від 19.04.19; пакувальний лист загальний б/н від 19.04.2019 року, контракт № PURUI20181001 від 01.10.2018, сертифікат про походження товару від 23.04.2019 № ССРІТ313190128288919С3205А0714/00015, договір про транспортно-експедиційне обслуговування від 15.04.2019 №150419-НЄ, рахунок від 22.05.2019 №LS-41 99521, сертифікат №017 від 23.04.2019 до договору страхування №670217900.19, інвойс № PURUI20181001 від 25.10.2018 р., коносамент S0119041624.

За результатами перевірки документів та відомостей, доданих до митної декларації, відповідачем встановлено, що у наданих декларантом до митного оформлення основних документах, що підтверджують заявлену митну вартість, містяться розбіжності та вказані документи не містять повних відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за оцінювані товари, а саме:

- в товаротранспортних документах відсутнє посилання на компанію - продавця, як виробника товару;

- наданий до митного оформлення сертифікат про походження товару від 23.04.2019 № ССРІТ313190128288919С3205А0714/00015 містить посилання на інвойс від 23.04.2019 №PURUI20181001, реквізити якого не відповідають заявленим до митного оформлення відомостям щодо дати складання інвойсу;

- до митного оформлення не надана письмова заявка на експедирування, в якій зазначаються особливості конкретного перевезення;

- у рахунку на оплату експедиторських послуг відсутні відомості щодо вартості експедиторських послуг по маршруту SHANGHAI - Одеса, не надані банківські платіжні документи щодо оплати послуг транспортування до митного контролю;

- до митного оформлення не наданий транспортний документ про перевантаження товару Суецькому контейнерному терміналі;

- до митного оформлення не надано договір страхування, у відповідності до якого складений сертифікат, наданий до митного оформлення, не надані банківські документи про сплату страхової премії за договором страхування.

Згідно п 6. ст.53 МК України, декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

З метою здійснення контролю за правильністю та повнотою визначення декларантом митної вартості товару, відповідно до ч. 5 ст. 54 МК України, використовуючи право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, у відповідності вимог п.2-3 ст. 53 МК України, декларанта зобов`язано протягом 10-ти календарних днів надати додаткові документи.

Відповідачу були додатково надані документи на підтвердження заявленої митної вартості товару.

За результатом проведеної консультації відповідачем було обрано другорядний метод визначення митної вартості - 2г - резервний метод, у зв`язку з чим заявлена митна вартість товару скоригована, про що митним органом прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 18.06.2019 року №UA110000/2019/200105/2, відповідно до якого митна вартість скоригована на рівні 7,1532 дол. США за одиницю, загальна вартість ввезеного товару після коригування склала 74321,75 дол. США.

У зв`язку з прийняттям митницею рішення про коригування митної вартості товару, позивачу було відмовлено в митному оформленні товару та видано карту відмови №UA110150/2019/00407.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.49 Митного кодексу (МК) України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до ч.1 ст.50 Митного кодексу України відомості про митну вартість товарів використовуються для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Згідно з ч.1 ст.53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Суд зазначає, що частина 2 статті 53 Митного кодексу України містить вичерпний перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. До них відносяться: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

За правилами частини 3 статті 53 Митного кодексу України, у разі якщо зазначені документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Така ж позиція знайшла своє відображення у Постанові Пленуму Вищого Адміністративного суду України від 13.03.2017 № 2 "Щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року".

З наведеним висновком кореспондуються положення пункту 2 частини п`ятої статті 54 Митного кодексу України, за змістом якої відповідач має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.

Статтею 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.

Відповідно до ч.3 ст.54 МК України, за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до ч.6 ст.54 Митного кодексу України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до ч.1 ст.55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Згідно з ч.1 ст.57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Відповідно до ч.ч.2-8 ст.57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Частиною сьомою статті 54 МК України передбачено, що у разі, якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Як вже було зазначено судом вище, відповідач під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, заявлених за митною декларацією, встановив, що в наданих позивачем документах є розбіжності:

- в товаротранспортних документах відсутнє посилання на компанію - продавця, як виробника товару;

- наданий до митного оформлення сертифікат про походження товару від 23.04.2019 № ССРІТ313190128288919С3205А0714/00015 містить посилання на інвойс від 23.04.2019 №PURUI20181001, реквізити якого не відповідають заявленим до митного оформлення відомостям щодо дати складання інвойсу;

- до митного оформлення не надана письмова заявка на експедирування, в якій зазначаються особливості конкретного перевезення;

- у рахунку на оплату експедиторських послуг відсутні відомості щодо вартості експедиторських послуг по маршруту SHANGHAI - Одеса, не надані банківські платіжні документи щодо оплати послуг транспортування до митного контролю;

- до митного оформлення не наданий транспортний документ про перевантаження товару Суецькому контейнерному терміналі;

- до митного оформлення не надано договір страхування, у відповідності до якого складений сертифікат, наданий до митного оформлення, не надані банківські документи про сплату страхової премії за договором страхування

Зауваження, що викладені відповідачем у рішенні про коригування митної вартості товарів, суд вважає помилковими, оскільки їх не можна віднести до таких, які можуть слугувати підставою для відмови у визначенні митної вартості товарів за ціною договору (контракту), адже вказані обставини не впливають на формування митної вартості товару.

За умовами контракту № PURUI20181001 від 01.10.2018 року, укладеного між позивачем та іноземною компанією ZHANGJIAGANG CITY PURUI PLASTICS&RUBBER MACHINERY CO.TLTD , продавець зобов`язується передати у власність покупцю, а покупець прийняти та оплатити товар - лінія мийки та грануляції твердих та м`яких полімерів ПП, ПЭ, кількість та асортимент (п. 1.1.), вартість товару (п.2.1.) визначаються згідно додатків до контракту, оплата товару здійснюється в доларах США.

Згідно п. 3.1 продавець поставляє товар на умовах FOB порта Шанхая, Китай.

Відповідно до п. 3.6 контракту разом з товаром продавець передає покупцю наступну документацію, завірену підписом та печаткою продавця: комерційний інвойс, сертифікат якості, сертифікат походження, коносамент, пакувальний лист на товар.

Стосовно твердження митниці щодо ненадання позивачем договору страхування та банківських документів про сплату страхової премії за договором страхування, суд зазначає наступне.

Відповідно до Інкотермс-2010 FOB (Free On Board, або Франко борт (назва порту відвантаження) (Офіційні правила Міжнародної торгової палати для тлумачення торговельних термінів, видання МТП № 560, в редакції з 01 січня 2011) це термін, який означає, що продавець виконав постачання, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту відвантаження. З цього моменту усі витрати і ризики чи втрати ушкодження товару повинен нести покупець. За умовами терміна FOB на продавця покладається обов`язок з митного очищення товару для експорту. Цей спосіб може застосовуватися тільки під час перевезення товару морським чи внутрішнім водним транспортом.

За правилами Інкотермс в редакції 2000 року існують лише два терміни пов`язані із страхуванням - CIF та CIP, відповідно до яких продавець повинен забезпечити страхування товару на користь покупця.

В інших випадках сторони самі вирішують, чи бажають вони застрахувати товар та в якій мірі.

У випадку, що розглядається, транспортування товару здійснено на умовах FOB. Умови страхування товару на вказаних умовах поставки не є обов`язковими.

Проте, позивачем за власним бажанням здійснено страхування товару на підтвердження чого митниці подано сертифікат №017 від 23.04.2019 року до договору страхування №670217900.19.

З аналізу вказаного сертифікату встановлено договір, який посвідчено вказаним сертифікатом, та розмір страхової премії, яку позивач сплатив за страхування вантажу.

Страховий сертифікат видається на посвідчення укладення договору страхування і є достатнім документом, що підтверджує права та обов`язки сторін за договором, в сертифікаті зазначений розмір страхової премії, яку позивач сплатив за страхування вантажу.

У відповідності до пункту 5 висновків Довідки щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України, в редакції від 13.03.2012 року, яка затверджена постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 року № 2, якщо за твердженням декларанта страхування не здійснювалося, то декларант не повинен доводити цей факт: декларант повинен підтвердити лише ті факти, які пов`язані з витратами, які, на його думку, входять до митної вартості товарів. Натомість якщо митниця стверджує, що страхування все ж такі здійснювалося (а значить витрати на страхування включаються до митної вартості), то митниця повинна довести наявність цього факту.

Позивачем надано документи, які підтверджують вартість страхування, дані документи є належними та достовірними, а тому суд відхиляє вказані вище доводи відповідача.

Стосовно твердження митниці про відсутність в товаротранспортних документах посилання на компанію - продавця, як виробника товару, то суд вказує на те, що з контракту № PURUI20181001 від 01.10.2018 року, укладеного між позивачем та іноземною компанією ZHANGJIAGANG CITY PURUI PLASTICS&RUBBER MACHINERY CO.TLTD , вбачається, що продавець товару є його виробником.

Крім того, відповідачу був наданий сертифікат якості, в якому продавець за контрактом також зазначений, як виробник товару.

Жодним чином не впливає на правильність визначення митної вартості товару відсутність в інвойсах посилання на компанію - продавця, як виробника товару; посилання в сертифікаті походження товару на інвойс, інший ніж той, за яким товар зайшов на митну територію України, оскільки в інвойсах та в сертифікаті зазначений ідентичний товар.

Суд зазначає про те, що інформація про виробника ввезеного позивачем товару безпосередньо ціни товару не стосуються.

За вказаних обставин суд відхиляє дані доводи відповідача.

Стосовно твердження митниці про те, що до митного оформлення не надана письмова заявка на експедирування, в якій зазначаються особливості конкретного перевезення; у рахунку на оплату експедиторських послуг відсутні відомості щодо вартості експедиторських послуг по маршруту SHANGHAI - Одеса, не надані банківські платіжні документи щодо оплати послуг транспортування до митного контролю.

Письмова заявка на експедирування не впливає на правильність визначення вартості товару, оскільки разом із договором про транспортно-експедиторське обслуговування відповідачу була надана довідка підприємства - експедитора про вартість послуг за коносаментом S0119041624 та за маршрутом Shanghai (China) - Південний (Україна).

У відповідності до п.14 Висновків Довідки щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України, в редакції від 13.03.2012 року, яка затверджена постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 року № 2 якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Позивачем до митного органу надано довідку про транспортні витрати, яка є належним доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Також, суд відхиляє твердження митниці про те, що до митного оформлення не наданий транспортний документ про перевантаження товару Суецькому контейнерному терміналі, оскільки процедура перевантаження товару в Суецькому контейнерному терміналі сплачена у складі вартості послуг за договором про транспортно-експедиторське обслуговування та додаткової оплати не вимагала, що підтверджується наданими позивачем документами, в тому числі довідкою про транспортні витрати від 22.05.2019 року №0240, якою не виставлено окрему вартість за перевантаження товару в Суецькому контейнерному терміналі.

Відтак, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про не підтвердження числового значення митної вартості, визначеної за основним методом визначення митної вартості, що відповідно до приписів Митного кодексу України є підставою для коригування заявленої декларантом митної вартості.

Суд зазначає, що за результатами опрацювання наданих позивачем документів орган доходів і зборів повинен був застосувати метод визначення митної вартості за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються, оскільки позивачем при декларуванні митної вартості зазначені усі складові числового значення митної вартості, а відповідачем не доведено, що позивачем неправильно здійснено розрахунок, а також що до декларації внесено недостовірні або неточні відомості, що надані митному органу документи містять не всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості.

10 квітня 2008 року Верховною Радою України шляхом прийняття Закону України № 250-VI ратифіковано Протокол про вступ України до Світової організації торгівлі (надалі - СОТ) та приєдналася до Угоди про СОТ, чим держава взяла на себе зобов`язання, серед іншого, дотримуватися положень Генеральної угоди про тарифи та торгівлю 1994 року (ГАТТ 1994).

Відповідно до статті VII п. 2. (a) Генеральної угоди по тарифам и торгівлі 1947 року (ГАТТ 1947) оцінка імпортованого товару для митної мети повинна ґрунтуватись на дійсній вартості імпортованого товару, який обкладається митом, або аналогічного товару, та не повинна ґрунтуватись на вартості товару національного походження або на вільних чи фіктивних оцінках.

Пунктом 2(b) статті VII ГААТ 1947 встановлено, що від "дійсною вартістю" слід розуміти ціну, за яку, під час та в місці, визначеними законодавством імпортуючої країни, такий чи аналогічний товар продається або пропонується до продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції. У тому ступені, в якому на ціну такого чи аналогічного товару впливає кількість окремої трансакції, ціна, що розглядається, повинна єдиним способом пов`язуватися або (i) з порівнюваними кількостями, або (ii) з кількостями, не менш сприятливими для імпортерів, ніж ті, в яких більший обсяг товарів продається у торгівлі між країнами експорту та імпорту.

Суд вважає що за результатами опрацювання наданих позивачем документів орган доходів і зборів повинен був застосувати метод визначення митної вартості за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються, оскільки позивачем при декларуванні митної вартості зазначені усі складові числового значення митної вартості, а відповідачем не доведено, що позивачем неправильно здійснено розрахунок, до декларації внесено недостовірні або неточні відомості, що надані митному органу документи містять не всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості.

Суд не піддає сумніву право органу доходів і зборів контролювати митну вартість, заявлену декларантом, але такий контроль повинен здійснюватися в межах повноважень, наданих діючим законодавством. При цьому враховується, що статтею 17 Угоди про застосування статті VII ГАТТ 1994 року визначено, що ніщо в цій Угоді не тлумачиться як обмежуюче або таким, що ставить під сумнів право податкових адміністрацій переконуватися у правдивості або точності будь якої заяви, документу або декларації, що надаються для цілей митної оцінки.

Приймаючи рішення про коригування митної вартості товару, митниця виходила з наявної інформації щодо раніше визначеного рівня митної вартості. Однак, в порушення вимог ст. 57 Митного кодексу України митницею не доведено неможливість застосування інших (попередніх) методів (2а-2г) визначення митної вартості товару, а застосовано резервний метод, який відповідно до наведених вище норм законодавства застосовується у випадку, якщо митна вартість товару не може бути визначена за попередніми методами.

Суд зазначає, що ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатньою підставою для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

Такий висновок суду відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 11.09.2012 р., а також в постанові від 31.03.2015 р. в справі № 21-53а15, відповідно до якого митний орган повинен витребувати ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

На підставі наданих декларантом документів, перелік яких відповідає ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, з урахуванням умов поставки товару, орган доходів і зборів мав можливість перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України, і ці документи не містили дійсних розбіжностей, які б давали привід для обґрунтованого сумніву у правильності заявленої митної вартості і необхідності витребовування додаткових документів.

Суд звертає увагу, що та обставина, що подібний товар розмитнювався за вартістю більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за резервним методом , адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, якість, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок, тривалість зберігання, сезонність товару, та навіть актуальність моделей і кольорів, тощо).

При цьому, слід зазначити, що аналогічну правову позицію з цього спірного питання вже неодноразово висловлював і Верховний Суд, зокрема, у своїх постановах від 31.01.2018р. по справі №813/7272/13-а (К/9901/3036/18), від 02.03.2018р. по справі №804/2997/17 (К/9901/4472/17) та від 19.06.2018р. по справі №826/6346/16 (К/9901/36092/18).

Відповідно до ч.5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідачем як суб`єктом владних повноважень не доведено правомірності своїх дій щодо відмови у визначенні митної вартості товару за ціною договору, а встановлені судом обставини свідчать про надання позивачем достатнього обсягу документів, необхідних для визначення митної вартості за основним методом. При цьому відповідачем не доведено обґрунтованість виникнення сумніву у заявленій позивачем митній вартості товару за ціною договору.

Формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості, та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.

Відповідачем не спростовано контрактну ціну оцінюваних товарів, об`єктивну можливість і спроможність визначити на підставі наданих позивачем документів зазначену ціну товарів, а також рівень митної вартості товарів за ціною договору за правилами, визначеними у ст. 58 Митною кодексу України.

Відповідач не підтвердив належними доказами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Таким чином, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об`єктивна можливість застосування першого методу, не спростовані відповідачем.

З огляду на вищевикладене та приписи ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення та картку відмови, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами першої та четвертої статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що підлягають задоволенню, а рішення від 18.06.2019 року №UA110000/2019/200105/2 про коригування митної вартості товарів та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA110150/2019/00407 є такими, що прийняті за відсутності правових підстав для їх прийняття, а тому підлягають скасуванню судом.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 9966,56 грн., що документально підтверджується платіжними дорученнями № 99 від 06.11.2019 року та №110 від 19.11.2019 року.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 9966,56 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю НОВА ЕРА 2018 (місцезнаходження: 52005, Дніпропетровська область, смт. Слобожанське, вул. 8 березня, буд.23А; код ЄДРПОУ 42431646) до Дніпропетровської митниці ДФС (місцезнаходження: 49038, м. Дніпро, вул. Княгині Ольги, буд.22; код ЄДРПОУ 39421732) про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Дніпропетровської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів від 18.06.2019 року №UA110000/2019/200105/2.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA110150/2019/00407.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Дніпропетровської митниці ДФС на користь товариства з обмеженою відповідальністю НОВА ЕРА 2018 судові витрати у загальному розмірі 9966,56 грн. (дев`ять тисяч дев`ятсот шістдесят шість гривень п`ятдесят шість копійок).

Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Суддя І.В. Юхно