Рішення

від 03.02.2020 по справі 640/16500/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

1/605

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2020 року м. Київ № 640/16500/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві,

про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-61043-17 від 15.05.2019р. в розмірі 21 030, 90 грн.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (надалі - відповідач), адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок № 33/19, ідентифікаційний код 39439980 в якій позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 15.05.2019р. про сплату боргу (недоїмки) № Ф-61043-17 в розмірі 21 030, 90 грн. (надалі - Вимога).

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.09.2019р. відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача, внаслідок прийняття суб`єктом владних повноважень оскаржуваної Вимоги.

Зважаючи на викладене, позивач вважає, що прийнята Вимога підлягає скасуванню.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, (далі - КАС України), при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Позивач ОСОБА_1 був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа з 21.03.2001р., а 18.06.2019р. подав заяву про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Отримав від відповідача Вимогу, про сплату боргу (недоїмки) № Ф-61043-17 від 15.05.2019р. в розмірі 21 030, 90 грн. зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

21.06.2019р. звернулася до ДФС України зі скаргою № б/н про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-61043-17 від 15.05.2019р.

24.07.2019р. в.о. директором Департаменту адміністративного оскарження та судового супроводження ДФС України Кулик Г. прийнято рішення про залишення скарги ОСОБА_1 щодо скасування вимоги від 15.05.2019р. про сплату боргу (недоїмки) № Ф-61043-17 в розмірі 21 030, 90 грн. без задоволення.

Вважаючи Вимогу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідач прийняв Вимогу із якою позивач не погодився, у зв`язку із чим оскаржив її до суду.

В позовній заяві позивач посилається на те, що він дійсно був зареєстрована як ФОП до набрання законної сили Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців в редакції від 15.05.2003р., у липні 2003 року прийняв рішення про закінчення підприємницької діяльності у зв`язку з чим у червні цього ж року подав документи до ДПІ у Деснянському районі м. Києва про припинення підприємницької діяльності, повернув оригінал свідоцтва.

З липня 2003 року по теперішній час є найманим працівником, зокрема з серпня 2013 року до сьогоднішнього дня працює в ТОВ ПТМ ГРУП , яке виступає податковим агентом та утримує відповідні платежі із заробітної плати (податок на доходи фізичних осіб, військовий збір та нараховує на заробітну плату єдиний соціальний внесок в розмірі не менше від мінімального).

Крім того, нарахувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування Головне управління ДФС у м. Києві мало право на підставі акту перевірки, звітності, що подається платником до органу доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу) на які нараховується внесок відповідно до вимог Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування . Однак, зазначені документи відсутні.

На виконання вимог ухвали суду від 09.09.2019р. відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти поданого позивачем позову та вважає позовні вимоги позивача безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Згідно інформаційної системи ГУ ДПС у м. Києві ФОП ОСОБА_1 перебував на податковому обліку за основним місцем обліку в ГУ ДФС у м. Києві (Деснянський район м. Києва), як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування з 21.05.2008р. по 18.06.2019р. у зв`язку з чим станом на 24.09.2019р. в інтегрованій картці платника за кодом платежу 71040000 обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску за 2017р., І-IV квартали 2018р. та І квартал 2019р. у розмірі мінімального страхового внеску згідно обраної системи оподаткування, а саме: за 2017р. в сумі 8 448, 00 грн.; за 2018р. в сумі 9 828, 72 грн.; за І квартал 2019р. в сумі 2 754, 18 грн.

Посилання позивача на те, що вона не займається підприємницькою діяльністю є безпідставними, оскільки за правилами ч. 12 ст. 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , єдиний соціальний внесок підлягає сплаті незалежно від здійснення підприємницької діяльності та фінансового стану платника.

Фізичні особи-підприємці та особи, які провадять незалежну професійну діяльність та одночасно є найманими працівниками (застрахованими особами) не звільняються від сплати єдиного внеску.

Крім того, контролюючі органи мають право формувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів. Облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів є такою ж самостійною підставою для формування вимог, як і акти перевірки чи податкова звітність.

Позивач подав відповідь на відзив.

Зазначив, що відповідач у своєму відзиві на позов не заперечує та не спростовує доводів про протиправність вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-61043-17 від 15.05.2019р. у розмірі 21 030, 90 грн., що, в свою чергу, свідчить про законність та обґрунтованість позовних вимог.

НОРМИ ПРАВА

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (надалі також - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ( Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ) в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

У разі встановленням обставин наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця слід звернути увагу на наступне правове регулювання.

Підпунктом 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено поняття працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1, ст. 2, абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску; платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Так, з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абз. 1 п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Верховний Судом за результатами розгляду касаційної скарги у адміністративній справі № 440/2149/19, 04.12.2019р. сформульовано правовий висновок, відповідно до змісту якого, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

ПОЗИЦІЯ СУДУ

Як зазначалося, позивач з 21.03.2001р. зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа, а 18.06.2019р. звернувся з заявою про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

У свою чергу, як вказує відповідач та що не заперечено позивачем, оскаржуваною вимогою останньому визначено суми зобов`язань зі сплати єдиного внеску із розміру мінімального страхового внеску за 2017 рік та поквартально з І кварталу 2018 року по І квартал 2019 року, тобто у період реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця, за який він мав обов`язок сплачувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску.

Однак, з липня 2003 року по теперішній час ОСОБА_1 є найманим працівником, зокрема з серпня 2013 року до сьогоднішнього дня працює в ТОВ ПТМ ГРУП , яке виступає податковим агентом та утримує відповідні платежі із його заробітної плати (податок на доходи фізичних осіб, військовий збір та нараховує на заробітну плату єдиний соціальний внесок в розмірі не менше від мінімального), що підтверджено довідкою, яка міститься у матеріалах справи.

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Беручи до уваги вищенаведене, в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази, суд дійшов до висновку про необхідність задоволення заявлених позовних вимог з огляду на те, що у період за який ОСОБА_1 нараховано борг за несплату єдиного внеску як фізичною особою-підприємцем, останній є найманим працівником, тобто застрахованою особою за яку єдиний внесок сплачує його роботодавець.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 768, 40 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 768, 40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-61043-17 від 15.05.2019р. в розмірі 21 030, 90 грн., задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві № Ф-61043-17 від 15.05.2019р. про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 21 030, 90 грн.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 768, 40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, ідентифікаційний код 39439980).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова