Рішення

від 16.01.2020 по справі 910/10931/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.01.2020Справа № 910/10931/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Нечая О.В., при секретарі судового засідання Грузькому Ю.О., розглянувши у загальному позовному провадженні справу № 910/10931/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Саноіл"

(62459, Харківська обл., Харківський район, смт. Високий, територія Автотурбази "Кемпінг"; ідентифікаційний код: 31610072)

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна"

(04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 40; ідентифікаційний код: 20782312)

про стягнення страхового відшкодування в розмірі 301 877,56 грн

Представники сторін:

від позивача: Фещук В.В., заступник генерального директора з правових питань;

від відповідача: Аврамець О.М., довіреність № ордер серії КВ № 447058 від 07.10.19.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Саноіл" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (далі - відповідач) про стягнення страхового відшкодування в розмірі 301 877,56 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо виплати позивачу як страхувальнику за Договором добровільного страхування відповідальності автоперевізника № 312.994134461.20243 від 26.12.2017 суми страхового відшкодування за страховим випадком, що мав місце 13.01.2018, у розмірі 131 046,15 грн (покриття ПДВ) та додаткових витрат на зберігання пошкодженого вантажу на зовнішньому складі в розмірі 170 831,41 грн (разом з ПДВ).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.08.2019 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 5 днів з дня вручення цієї ухвали.

06.09.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/10931/19, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 09.10.2019.

У підготовчому засіданні 09.10.2019 судом оголошено перерву до 30.10.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2019 відповідача в порядку, визначеному статтями 120 - 121 ГПК України, викликано в підготовче засідання 30.10.2019.

10.10.2019 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

23.10.2019 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2019 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 910/10931/19 на 30 днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2019 сторін в порядку, визначеному статтями 120 - 121 ГПК України, було повідомлено про те, що підготовче судове засідання, призначене на 30.10.2019 не відбудеться, у зв`язку з перебуванням судді Нечая О.В. у відпустці, підготовче засідання призначено на 13.11.2019.

У підготовче засідання 13.12.2019 з`явились представники сторін.

Представником відповідача в підготовчому судовому засіданні 13.11.2019 подано клопотання про витребування доказів, яке було задоволено судом, про що оголошено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.

22.11.2019 до суду від позивача надійшло пояснення з додатками на виконання вимог ухвали суду від 13.11.2019.

У підготовчому засіданні 13.11.2019 судом було оголошено перерву до 04.12.2019.

У підготовче засідання 04.12.2019 з`явились представники сторін.

У підготовчому судовому засіданні 04.12.2019 присутніми представниками сторін надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 16.01.2020.

У судове засідання 16.01.2020 з`явився представник позивача, надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 16.01.2020 з`явився, надав усні пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечував.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

26.12.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Саноіл" (надалі - позивач, страхувальник) та Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (надалі - відповідач, страховик) було укладено Договір добровільного страхування відповідальності автоперевізника № 312.994134461.20243 (надалі - Договір страхування), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України і пов`язані з відшкодуванням страхувальником шкоди, заподіяної третім особам або їхньому майну, а також шкоди заподіяної юридичним особам у зв`язку з наданням послуг по перевезенню вантажів згідно з Конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів КДПГ 1956 р. з доповненнями і змінами, включаючи Протокол до Конвенції 1978 р. - при здійсненні cтрахувальником міжнародних перевезень майна та Цивільним кодексом України - при здійсненні cтрахувальником, внутрішніх (в межах України) перевезень майна.

Пунктом 2 розділу II. Предмет Договору страхування і страхові випадки передбачено, що страхові випадки: а) Відповідальність за майно - настання відповідальності Страхувальника за втрату, недостачу, пошкодження або псування майна під час перевезення. b) Відповідальність за запізнення доставки - настання відповідальності Страхувальника за затримку в доставці майна, якщо буде доведено, що запізнення завдало збиток третім особам, с) Відповідальність по відшкодуванню витрат - настання відповідальності Страхувальника по відшкодуванню оплати за перевезення (фрахту), митних зборів і мита, а також інших витрат, пов`язаних з перевезенням майна, у випадку повної або часткової втрати майна, d) Відповідальність перед третіми особами - настання відповідальності Страхувальника у випадках заподіяння шкоди майном, що перевозиться.

Згідно з розділом 2 Договору страхування Ліміт відповідальності страховика (Страхові суми) загальна страхова сума (ліміт відповідальності) по будь-якій претензії по кожному страховому випадку становить 15 000 000,00 грн.

Розділом 3 Договору передбачено загальну франшизу по кожному страховому випадку в розмірі 5 000,00 грн та спеціальні франшизи: по майну підвищеного ризику - 5000,00 грн.

Відповідно до розділу 6 Договору строк дії Договору з 00 год. 00 хв. 01.01.2018 по 24 год. 00 хв. 31.12.2018.

Крім того, розділом 6 Договору визначено, що загальний розмір страхової премії за Договором, становить 568 400,00 грн та сплачується чотирма рівними частинами (25%) по 142 100,00 грн до 31.12.2017, до 31.03.2018, до 30.06.2018, до 30.09.2018 відповідно.

Пункт 6 розділу X. Порядок виплати страхового відшкодування Договору передбачає, що виплата страхового відшкодування здійснюється в межах страхової суми (ліміту відповідальності), з вирахуванням франшизи, передбаченої Договором, та вартості непошкодженого майна, що залишилося після страхового випадку та придатне до подальшого використання чи реалізації.

09 січня 2018 позивач, згідно з заявкою № 01 від 20 грудня 2017 та відповідно до Договору надання транспортних і супутніх послуг № 67489 від 05 січня 2015, укладеного між позивачем та Приватним акціонерним товариством "Філіп Морріс Україна", прийняв за вантажною накладною CMR № FEB144286667 від 09.01.2018 вантаж, а саме: необроблена середня жилка тютюнової сировини типу Вірджинія теплового сушіння Лот L07757 (далі - вантаж), для перевезення його по маршруту: Антверпен (Бельгія) - сел. Докучаєвське, Харківський р-н, Харківська обл. (Україна), автопоїздом позивача у складі сідлового тягача марки DAF XF95 ТЕ47, реєстраційний номер НОМЕР_1 , напівпричепом-фургоном ізотерм-е марки SCHMITZ SKO 24, реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1

13.01.2018 під час руху вищезазначеного автопоїзду по маршруту, на автодорозі МС Київ - Харків - Довжанський, в м. Валки, сталась дорожньо-транспортна пригода, а саме займання колеса напівпричепу з подальшим займанням задньої частини напівпричепу, що призвело до пошкодження частини вантажу.

Постановою Фрунзенського районного суду міста Харкова від 08 лютого 2018 у справі № 645/429/18, винним у скоєнні вищевказаної ДТП визнано водія ТОВ "Саноіл" ОСОБА_1

15 січня 2018 вищевказаний вантаж, що перевозився згідно вантажної накладної CMR № FEB 144286667 від 09.01.2018 було доставлено на територію вантажоодержувачу.

В цей же день, 15.01.2018 позивач надав відповідачу письмову заяву про понесення збитку, в якій повідомив про вищевказану подію.

17 січня 2018 експерт Харківської торгово-промислової палати Башкатов Є.О., на замовлення вантажоодержувача, ПрАТ "Філіп Морріс Україна", за участі представників вантажоодержувача ПрАТ "Філіп Морріс Україна", представника позивача та представника відповідача провели огляд вантажу, що вивантажувався з напівпричепу позивача на території підприємства вантажоодержувача, з метою визначення кількості вантажних місць та фактичного стану отриманого вантажу, про що було складено експертний висновок № ИМ - 9 від 17.01.2019.

26 січня 2018, експерт Харківської торгово-промислової палати Башкатов Є.О., на замовлення вантажоодержувача - ПрАТ "Філіп Морріс Україна", за участі представників вантажоодержувача ПрАТ "Філіп Морріс Україна", представників сторін провели повторний огляд вантажу, що вивантажувався з напівпричепу позивача на склад ТОВ Євросклад-сервіс для розміщення та тимчасового зберігання, про що було складено експертний висновок № ИМ - 16 від 26.01.2019.

Відповідно до вказаного вище експертного висновку було встановлено наступне: у процесі вивантаження продукції на склад ТОВ Євросклад-сервіс було проведено підрахунок кількості та огляд товарних місць - картонних коробів з необробленою середньою жилкою тютюнової сировини типу Вірджинія теплового сушіння Лот L07757.

В результаті огляду було виявлено таке: всього 96 коробів, 10 коробів мають сліди пошкодження вогнем (короба № № 00001, 00011, 00021, 00037, 00057, 00058, 00059, 00060, 00088, 00089), 27 коробів мають сліди намокання різного ступеню (короба № № 00007, 00009, 00014, 00016, 00019, 00022, 00023, 00024, 00031, 00033, 00045, 00046, 00048, 00049, 00052, 00053, 00063, 00066, 00067, 00074, 00081, 00084, 00090, 00091, 00094, 00095, 00096), 1 короб має сліди пошкодження вогнем і намокання (№ 00070), 58 коробів без явних зовнішніх фізичних пошкоджень.

Позивач зазначає суду про те, що пошкоджений вантаж не розмитнювався та перебував у митному режимі - митний склад, згідно ВМД (ІМ 74 ДЕ) № UA807070/2018/003561 від 17 травня 2018.

Відповідно до норм Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19 травня 1956), у зв`язку з пошкодженням вантажу під час перевезення, у позивача, як перевізника, виникли зобов`язання перед ПрАТ "Філіп Морріс Україна" щодо компенсації завданих збитків.

23.11.2018 на адресу позивача від вантажоодержувача - ПрАТ "Філіп Морріс Україна", надійшла претензія на суму 786 276,89 грн від 19 листопада 2018 № 11/069 з вимогою щодо відшкодування збитків (спричиненої шкоди), завданих перевізником (позивачем) під час перевезення вантажу (тютюнової сировини) згідно CMR № FEB144286667 від 09.01.2018, в тому числі збитки (шкода), що завдана перевізником псуванням (знищенням) вантажу замовника - 580 494,74 грн; додаткові витрати (вартість транспортних послуг) - 74 736,00 грн; ПДВ - 131 046,15 грн.

Згідно із листом від 08 січня 2019 № 103-31 відповідач повідомив, що подію від 13.01.2018 визнано страховим випадком та заведено справу № 180115.02 від 15.01.2018. Виплату по даній справі буде здійснено після узгодження розміру збитків.

Крім того, в листі повідомлялось, що відповідач не має заперечень щодо надання відповіді позивачем на претензію про часткове визнання претензійних вимог в сумі 580 497,74 грн в частині завданих збитків (шкоди) внаслідок псування (знищення) вантажу замовника), а також в сумі 74 736,00 грн (в частині понесених замовником додаткових витрат на оплату транспортних послуг).

08.01.2019 на підставі вищезазначеного листа відповідача, позивач надіслав ПрАТ ФМУ відповідь на претензію від 19.11.2018 № 11/069 на суму 786 276,89 грн, в якій позивач визнав претензію ПрАТ ФМУ в сумі 580 494,74 грн. (в частині завданих збитків (шкоди), що завдана псуванням (знищенням) вантажу замовника), а також в сумі 74 736,00 грн (в частині понесених замовником додаткових витрат на оплату транспортних послуг) та зобов`язувався сплатити суму заборгованості перед ПрАТ ФМУ в розмірі 655 230,74 грн.

12 лютого 2019 на території структурного підрозділу Полігон твердих промислових відходів обласного комунального спеціалізованого підприємства з виконання норм екологічної безпеки, в с. Смирнівка Лозівського р-ну, Харківської області, за участі: директора Шпаркого С.А., директора СП Полігон твердих промислових відходів Захарова О.С., старшого майстра Помазана В .В., агента з митного оформлення товарів та вантажів ПрАТ ФМУ Жидецького В.І., представника СК ПЗУ Україна Бочарнікова В.В., заступника генерального директора ТОВ "Саноіл" Колісніченка С.К., головного державного інспектора МП Харків-Аеропорт Погрібного С.С., було проведено знищення шляхом захоронення відходів пошкодженої партії необробленої середньої жилки тютюнової сировини типу Вірджинія теплового сушіння Лот L07757 в картонних коробах (96 коробів, вага нетто 19200 кг., вага брутто 20880 кг.), яка була отримана ПрАТ Філіп Морріс Україна згідно інвойсу № 1066182100000103 від 09.01.2018 та CMR № FEB144286667 від 09.01.2018.

Про знищення відходів було складено Акт знищення № 12/02/18/1 необробленої середньої жилки тютюнової сировини від 12.02.2019, який був підписаний вищевказаними особами, що були присутні під час знищення. Перед утилізацією пошкоджений вантаж було поміщено у митний режим знищення або руйнування, відповідно до ВМД (ІМ 76 АА) № UA807070/2019/001087 від 06 лютого 2019.

20 лютого 2019 Державна фіскальна служба України, за результатами розгляду звернення позивача, надіслала на адресу позивача податкову консультацію від 19.02.2019 за вих. № 611/6/99-99-15-03-02-15/ІПК, в якій роз`яснювалось, що кошти, які надходять платнику ПДВ на його банківський рахунок, як відшкодування збитків за пошкоджене або знищене майно (без урахування штрафних санкцій і пені), розцінюються як компенсація вартості такого майна і відповідно включаються до бази оподаткування ПДВ, відповідно до п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України.

26 лютого 2019 року позивач здійснив часткову оплату претензії ПрАТ "ФМУ" на суму 655 230,74 грн, в тому числі 580 494,74 грн. завданих збитків (шкоди), псуванням (знищенням) вантажу замовника, а також 74 736,00 грн понесених замовником додаткових витрат на оплату транспортних послуг, перерахувавши грошові кошти на банківський рахунок ПрАТ "ФМУ" згідно платіжного доручення № 37119 від 26 лютого 2019 року.

В цей же день ПрАТ "ФМУ" склало податкову накладну на суму отриманого від позивача відшкодування збитків, відобразивши в ній загальну суму ПДВ - 109 205,12 грн та 07 березня 2019 зареєструвало її в Єдиному реєстрі податкових накладних під порядковим № 61, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру податкових накладних № 61759 від 11 березня 2019.

11.03.2019 відповідачем було складено та підписано страховий акт № 180115.02, відповідно до якого визначено суму матеріального збитку по страховому випадку 655 230,74 грн, франшиза склала 5000,00 грн, та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування на суму 650 230,74 грн, про що видано розпорядження № 180115.02 на виплату страхового відшкодування.

14.03.2019 на поточний рахунок позивача надійшло страхове відшкодування у розмірі 650 230,74 грн.

27.03.2019 представник позивача надіслав, за допомогою електронної пошти, на електронну адресу представника відповідача лист від 27.03.2019 вих. № 27/03-1юр, в якому посилаючись на роз`яснення ДФС у індивідуальній податковій консультації, просив відповідача розглянути лист та надати ТОВ "Саноіл" згоду на доплату по Претензії ПрАТ "ФМУ" 131 046,15 грн, що є сумою ПДВ, з метою подальшого отримання ТОВ "Саноіл" страхового відшкодування від відповідача на вищевказану суму.

Позивач зазначає суду про те, що відповідачем не було надано згоди на виплату позивачу вищезазначеної суми, чим порушено право позивача.

Відповідач у своєму письмовому відзиві зазначає суду про те, що правові підстави для виплати позивачу суми ПДВ в розмірі 131 046,15 грн, а також відшкодування додаткових витрат на зберігання вантажу на зовнішньому складі у розмірі 142 359,51 та суми ПДВ, який нарахований в складі цих витрат, відсутні.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Нормами статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

З аналізу змісту та правової природи Договору вбачається, що він є договором страхування, за яким одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Статтею 991 Цивільного кодексу України передбачено, що страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі:

1) навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов`язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров`я, честі, гідності та ділової репутації;

2) вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

3) подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об`єкт страхування або про факт настання страхового випадку;

4) одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала;

5) несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

6) наявності інших підстав, встановлених законом.

Договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону.

Рішення страховика про відмову здійснити страхову виплату повідомляється страхувальникові у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (ст. 1 Закону України Про страхування ).

За умовами частини першої статті 16 Закону України Про страхування договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

В свою чергу, страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі, а страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку (ч. 2 ст. 8, ч. 2 ст. 9 Закону України Про страхування ).

Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. У разі коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого предмета договору страхування, страхове відшкодування виплачується у такій же частці від визначених по страховій події збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування (ч. ч. 16, 17 ст. 9 Закону України Про страхування ).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Визначення поняття збитків наводяться також у частині другій статті 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України), відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини четвертої статті 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України).

Вказаної правової позиції дотримувався також Верховний Суд України в постанові від 18 травня 2016 року у справі № 6-237цс16, яку підтримала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 у справі № 750/8676/15-ц.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Статтею 314 Господарського кодексу України визначено відповідальність перевізника за втрату, нестачу, пошкодження вантажу, а саме за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає:

- у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає;

- у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість;

- якщо внаслідок пошкодження вантажу його якість змінилася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, одержувач вантажу має право від нього відмовитися і вимагати відшкодування за його втрату.

Статтею 623 Цивільного кодексу України покладено на порушника зобов`язання на обов`язок відшкодувати шкоду. При цьому сума завданих збитків розраховується з урахуванням актуальних ринкових цін на момент добровільного задоволення боржником вимоги кредитора.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами Податкового кодексу України (пункт 1.1 статті 1 Податкового кодексу України).

Згідно з підпунктами а і б пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до статті 186 вказаного кодексу розташовано на митній території України.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України визначено, що база оподаткування ПДВ операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Враховуючи викладене, кошти, що надходять платнику ПДВ на його банківський рахунок як відшкодування збитків за пошкоджене або знищене майно (без урахування штрафних санкцій і пені), розцінюються як компенсація вартості такого майна та відповідно включаються до бази оподаткування ПДВ.

При цьому, відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) у встановлений термін.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що ПДВ в сумі 131 046,15 грн є збитками ПрАТ Філіп Морріс Україна , які мають бути відшкодовані відповідачем позивачу за умовами Договору.

Також, суд звертає увагу на те, що при первинній виплаті відповідачем позивачу страхового відшкодування за страховим актом, вказана сума була виплачена з урахуванням ПДВ, що відповідає приписам чинного податкового законодавства.

Щодо відшкодування відповідачем витрат ПрАТ "Філіп Морріс Україна" на зберігання вантажу на зовнішньому складі у розмірі 142 359,51 грн, суд зазначає про те, що в розумінні приписів статті 22 Цивільного кодексу України, вказані кошти за своєю природою також є збитками ПрАТ "ФМУ", завданими діями позивача та з його вини, доведені належним чином та мають бути відшкодовані позивачу відповідачем.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Так, згідно із статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України "Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Наведеними положеннями визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Тобто, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

У той же час, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Тобто, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності , і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відтак, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту, що й унормовано в положеннях статей 4, 5 ГПК України.

Отже, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Частиною першою та пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права й обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з частиною 1 статті 15, частиною 1 статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. При цьому застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності в тому числі належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством).

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів .

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 зазначеної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Водночас засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04. 2005, заява № 38722/02). Одночасно, надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що згідно ч. 4 ст.11 Господарського процесуального України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Положення означеної статті повністю узгоджуються з приписами ст.17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Згідно ст. 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами доведено обставини, покладені в основу позову, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судовий збір в розмірі 4 258,16 грн, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.

Керуючись cтаттями 129, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 40; ідентифікаційний код: 20782312) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Саноіл" (62459, Харківська обл., Харківський район, смт. Високий, територія Автотурбази "Кемпінг"; ідентифікаційний код: 31610072) страхове відшкодування в загальному розмірі 301 877 (триста одна тисяча вісімсот сімдесят сім) грн 56 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 528 (чотири тисячі п`ятсот двадцять вісім) грн 16 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 31.01.2020.

Суддя О.В. Нечай