Рішення

від 28.01.2020 по справі 120/3730/19-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

28 січня 2020 р. Справа № 120/3730/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Мультян М.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання: Краєвської І.В.

позивача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_2

до: Головного управління ДПС у Вінницькій області

про: визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_2 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка зазначила, що Головним управлінням ДФС у Вінницькій області було винесено вимогу № Ф-29257-58 від 13.05.2019 року про сплату боргу (недоїмки) в сумі 13362,36 грн. Разом з тим, на переконання позивачки дана вимога про сплату боргу (недоїмки) в сумі 13362,36 грн є незаконною, неправомірною та підлягає скасуванню, у зв`язку з чим вона звернулася до суду.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 18.11.2019 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачці строк для усунення виявлених у ній недоліків.

28.11.2019 року на адресу Вінницького окружного адміністративного суду надійшла заява позивачки про усунення недоліків позовної заяви, якою недоліки позовної заяви були усунені в повному обсязі.

Ухвалою суду від 03.12.2019 року відкрито провадження у справі та постановлено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін. Крім того, даною ухвалою встановлено відповідачу 15-денний строк з дня отримання ухвали для подання відзиву на позовну заяву в порядку статті 162 КАС України та 5-денний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення в порядку статті 164 КАС України, а позивачці - 5-денний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив в порядку статті 163 КАС України.

У встановлений судом строк відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому він позовні вимоги вважає безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Відзив мотивує тим, що згідно з інформації АІС Податковий блок ОСОБА_2 зареєстрована платником ЄСВ з 22.01.2003 року, ознаки ФО-інвалід, ФО-пенсіонер відсутні, відтак керуючись Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування 13.05.2019 року Головним управлінням ДФС у Вінницькій області було сформовано та направлено ФОП ОСОБА_2 податкову вимогу № Ф-29257-58. Крім того зазначив, що згідно даних ІС "Податковий блок" станом на 11.12.2019 рік заборгованість по ФОП ОСОБА_2 рахується в сумі 13362,36 грн.

Ухвалою суду від 28.01.2020 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання, допущено заміну відповідача Головне управління ДФС у Вінницькій області його правонаступником Головним управлінням ДПС у Вінницькій області.

У судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити, з підстав та мотивів викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Разом з тим, надав суду заяву у якій просив здійснювати розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши позивачку, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Згідно із даними інформаційної системи "Податковий блок" ОСОБА_2 31.01.2000 року зареєстрована Літинською районною державною адміністрацією як фізична особа - підприємець, номер запису державної реєстрації №123723.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 проведено 27.09.2018 року (запис №21570060003000919).

В той же час, Головне управління ДФС у Вінницькій області сформувало та надіслало на її адресу податкову вимогу від 13.05.2019 року за № Ф-29257-58 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 13362,36 грн.

Не погоджуючись із даною податковою вимогою, позивачка звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати врегульовані Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначено, що платниками єдиного внеску є: роботодавці; фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності; члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах; особи, які беруть добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зовнішніх зносин, уповноважений орган центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період, - за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника.

Частиною 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4,5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Крім того, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування").

Суд зауважує, що мета участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).

Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).

В силу вимог статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" роботодавців та фізичних осіб - підприємців визначено окремими платниками єдиного внеску.

Проте, слід врахувати різний статус цих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Так, у випадку з найманим працівником він є застрахованою особою, а роботодавець - страхувальником. У свою чергу, державна реєстрація фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності є формою самостійного забезпечення працею, а тому відповідна особа одночасно є і застрахованою особою і страхувальником.

В силу вимог Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.

Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Разом із тим, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачка з 15.08.1991 року по 07.03.2004 рік, та з 18.08.2005 року по теперішні час працює вчителькою математики Літинської середньої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 (що підтверджується копією трудової книги ОСОБА_2 ), однак за цей період їй, як фізичній особі-підприємцю, нараховувався до сплати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Суд зауважує, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04.12.2019 року у справі № 440/2149/19.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, у зв`язку із відсутністю доказів на підтвердження здійснення позивачкою підприємницької діяльності та отримання доходу, та у зв`язку з нарахуванням та сплатою роботодавцем за позивачку, як за застраховану особу, єдиного внеску, суд вважає, що у позивачки відсутній обов`язок щодо сплати єдиного соціального внеску як фізичною особою-підприємцем.

Суд наголошує, що сплата позивачкою єдиного внеску ще й як фізичною особою - підприємцем не призведе до покращення його становища у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, оскільки у такому разі він не набуде права на отримання додаткових видів соціального забезпечення чи збільшення їх розміру у разі настання страхового випадку.

Натомість покладення на неї обов`язку зі сплати єдиного внеску у такому випадку буде надмірним тягарем та фактично подвійним обкладенням ЄСВ.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, в даному випадку позивачка є учасником системи загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманий працівник, та як вже встановлено судом, саме на роботодавця покладено обов`язок щодо сплати єдиного внеску з її заробітної плати.

Згідно з частини 3 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до підпункту 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною 4 статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 року №449 (далі - Інструкція № 449).

Згідно з пунктом 1 розділу VI Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У відповідності до пункту 3 розділу VI Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):

- платникам, зазначеним у підпунктах 1 та 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом десяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);

- платникам, зазначеним у підпунктах 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом п`ятнадцяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Пунктом ж 4 вказаного розділу Інструкції визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Таким чином, чинним законодавством передбачений обов`язок фізичної особи-підприємця сплачувати єдиний внесок незалежно від отримання доходу у розмірі не меншому мінімального страхового внеску. Мінімальний розмір обов`язкового платежу прямо визначений Законом, і не залежить від подання чи не подання платником податків відповідної звітності, або здійснення нарахувань контролюючим органом. При цьому, у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску фіскальний орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу формує та надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки.

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що жодною нормою спеціального Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" не передбачено обов`язок ФОП, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, сплачувати ЄСВ, якщо вона не здійснює підприємницької діяльності та не отримує доходу від неї.

Суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 11.04.2013 року по справі "Вєренцов проти України", в якому Суд зазначив, що саме законодавство має бути сформульованим з достатньою чіткістю, щоб надати особі можливість визначити, чи буде її поведінка суперечити закону, та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень. Передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався нескладним для розуміння та застосування, а також для запобігання спробам регулювати діяльність, яка не підлягає регулюванню.

Крім того, у рішенні від 03.04.2008 року по справі "Корецький та інші проти України", ЄСПЛ наголосив, що закон має бути сформульований з достатньою чіткістю. Щоб положення національного закону відповідали цим вимогам, він має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права особи.

У рішенні від 09.01.2013 року по справі "Олександр Волков проти України" (OleksandrVolkov v. Ukraine), заява № 21722/11 ЄСПЛ наголошено, що чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону визначають принцип законності, який частково співпадає з принципом верховенства права, одним з визначальних проявів якого є принципи "доброго врядування" і "належної адміністрації".

Відповідно до статті 6 КАС України та статті 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" висновки ЄСПЛ є джерелом права.

Суд звертає увагу на те, що у період, за який відповідачем було нараховано позивачці спірну суму недоїмки зі сплати ЄСВ вона не здійснювала підприємницької діяльності, як фізична особа-підприємець, доходу від такої діяльності не отримувала, разом із тим працювала у зазначений період як найманий працівник, отримувала заробітну плату за офіційним місцем роботи як найманий працівник і роботодавець сплачував з її заробітної плати відповідні внески. Зворотного відповідачем у справі не доведено.

Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що у відповідача не було правових підстав для нарахування ОСОБА_2 єдиного соціального внеску та відповідно, прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-29257-58 від 13 травня 2019 року.

Відповідно до положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З вказаної норми слідує, що адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача.

Відповідно до частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Приписами частини 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з частинами 1-3 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, у зв`язку з повним задоволенням позову, судові витрати позивачки на сплату судового збору в розмірі 768,40 грн належить стягнути на її користь з Головного управління ДПС у Вінницькій області.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Вінницькій області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-29257-58 від 13 травня 2019 року.

Стягнути на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 768,40 (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Головне управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, код ЄДРПОУ 41646105).

Копію рішення у повному обсязі сторони можуть одержати 04.02.2020 року.

Суддя Мультян Марина Бондівна