Рішення

від 16.01.2020 по справі 907/336/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Рішення

16.01.2020 р. м. Ужгород Справа № 907/336/19

За позовом Приватного підприємства «Зафір СК» , м. Ужгород

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Реал Транс Плюс» , м. Ужгород

про стягнення суми 70 232 грн. 81 коп., в тому числі 40 000 грн. заборгованості за поставлений товар, 5 948 грн. 67 коп. інфляційних нарахувань та 24 284 грн. 14 коп. 30% річних (з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог),

Суддя господарського суду - Пригара Л.І.

Секретар судового засідання - Тягнибок К.О.

представники :

Позивача -

Відповідача - не з`явився

СУТЬ СПОРУ: Приватним підприємством «Зафір СК» , м. Ужгород заявлено позов до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Реал Транс Плюс» , м. Ужгород про стягнення 78 229 грн. 41 коп., в тому числі 43 999 грн. 40 коп. заборгованості за поставлений товар, 11 399 грн. 69 коп. пені, 5 126 грн. 54 коп. інфляційних нарахувань та 17 703 грн. 78 коп. 30% річних. Заявою № 12/09 від 25.09.2019 року позивач зменшив розмір заявлених позовних вимог та просить суд стягнути з відповідача суму 70 232 грн. 81 коп., в тому числі 40 000 грн. заборгованості за поставлений товар, 5 948 грн. 67 коп. інфляційних нарахувань та 24 284 грн. 14 коп. 30% річних.

Позивач просить суд задоволити позов в повному обсязі з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, обґрунтовуючи позовні вимоги доданими до матеріалів справи документальними доказами, зокрема, стверджує, що відповідач своєчасно не виконав умови договору поставки № 15/12/2016 від 15.12.2016 року, у зв`язку з чим у відповідача утворилася заборгованість за поставлений товар у розмірі 40 000 грн . Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 5 948 грн. 67 коп. інфляційних нарахувань та 24 284 грн. 14 коп. 30% річних. Разом з тим, представник позивача через канцелярію суду подав заяву б/н від 16.01.2020 року про розгляд справи без участі позивача.

Відповідач відзивом на позовну заяву б/н, б/д (вх. № 02.3.1-07/10675/19 від 25.07.2019 року) позовні вимоги визнає частково у сумі основного боргу в розмірі 40 000 грн., при цьому, повністю заперечує проти нарахованих 30% річних та пені.

Вказує на те, що ст. 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Умовами ж договору не передбачена відповідальність відповідача за прострочення виконання ним договірного зобов`язання у вигляді 30% річних, а відтак, нарахування 30% річних, на думку відповідача, є безпідставним та необґрунтованим.

Єдиний пункт договору, у якому зустрічається вимога щодо 30% річних, стосується лише пені, але й цей пункт протирічить вимогам чинного законодавства України.

Наголошує, що зі змісту п. 6.3. договору слідує, що у випадку прострочення оплати за поставлену партію товару покупець сплачує постачальнику пеню із розрахунку за кожен день прострочки 30% річних від простроченої неоплаченої суми. Сплата пені не звільняє покупця від зобов`язання по оплаті.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Однак, відповідач зауважує, що договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань також регулює Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", статтею 1 якого визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

В свою чергу, стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" визначає розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку Украйни, що діяла у період, за який сплачується пеня. Тож, враховуючи викладені правові норми чинного законодавства, відповідач вважає, що нарахування пені не може перевищувати розмір облікової ставки НБУ.

Відповідач звертає увагу суду на той факт, що нарахована та заявлена до стягнення позивачем пеня за період до 04.06.2018 року виходить за межі однорічного строку спеціальної позовної давності, чим порушуються вимоги ст. 258 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим просить застосувати строк позовної давності до нарахування пені.

Крім того, просить суд відстрочити виконання рішення суду до 30.09.2019 року включно.

Заявою № 12/09 від 25.09.2019 року позивач зменшив розмір заявлених позовних вимог та просить суд стягнути з відповідача суму 70 232 грн. 81 коп., в тому числі 40 000 грн. заборгованості за поставлений товар, 5 948 грн. 67 коп. інфляційних нарахувань та 24 284 грн. 14 коп. 30% річних.

Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, причин неявки суду не повідомив.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та відповідачем .

Вивчивши та дослідивши матеріали справи,

суд встановив:

Між Приватним підприємством «Зафір СК» (надалі - постачальником, позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Реал Транс Плюс» (надалі - покупцем, відповідачем у справі) 15.12.2016 року було укладено Договір поставки № 15/12/2016 (надалі - Договір), за умовами якого постачальник зобов`язується передавати у власність (поставляти), а покупець приймати та оплачувати товар, загальна кількість, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна ціна яких визначена у додатках. Передача товару здійснюється окремими партіями, узгодженими сторонами. Кількість і вартість товару (ціна за одиницю товару), що поставляється за даною угодою, визначаються між сторонами в специфікаціях і додатках, що є невід`ємною частиною цього договору. Як додатки сторони приймають: - рахунки (рахунки-фактури), сплачені Покупцем, згідно п. 4.1. договору; - видаткові накладні за товар; - інші письмові додаткові угоди сторін до договору (п.п. 1.1., 1.6. та 1.7. Договору).

Згідно п.п. 2.1., 2.2. та 2.3. Договору , ціна одиниці виміру товару та загальна вартість кожної окремої партії товару визначаються сторонами в рахунках, накладних та додатках, які є невід`ємною частиною договору. Ціна товару, зазначається в додатках або в рахунках, накладних, які є невід`ємною частиною договору. Загальна вартість договору визначається шляхом додавання загальної вартості кожної партії товару.

Розрахунки за кожну поставлену партію товару, в тому числі відшкодування вартості транспортних витрат постачальника (у разі транспортування товару за рахунок постачальника) здійснюються в безготівковому порядку по 100% попередньої оплаті, у термін 2-х банківських днів з моменту отримання рахунку , якщо інше не передбачено додатками до договору. Оплата здійснюється шляхом переказу покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що визначений у договорі або окремо вказаний постачальником у відповідному рахунку-фактурі. Розрахунок за фактично одержану партію товару здійснюється покупцем на підставі відповідної накладної на постачання партії товару та/або належним чином оформлених актів прийомки-передачі товару та/або товарно-транспортних (видаткових) накладних та/або залізничних накладних (в залежності від умов поставки товару) і рахунків-фактур постачальника (в залежності від умов поставки) (п.п. 3.1., 3.2. та 3.3. Договору).

На підставі п. 8.1. цей Договір набуває чинності з моменту його укладення і діє до 31.12.2016 року. Цей строк автоматично продовжується на наступні періоди в 1 (один) рік кожен, якщо жодна із сторін не повідомить іншу сторону за 30 (тридцять) днів до закінчення кожного періоду дії цього договору про намір припинити його дію, а в частині грошових розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань згідно умов даного договору.

На виконання умов Договору, Приватне підприємство «Зафір СК» здійснювало відповідачу поставки товару згідно з підписаними та скріпленими печатками сторін видатковими накладними № 120 від 29.01.2018 року, № 138 від 01.02.2018 року, № 182 від 12.02.2018 року, № 215 від 19.02.2018 року, № 242 від 01.03.2018 року, № 1120 від 13.08.2018 року, № 1213 від 01.10.2018 року на загальну суму 137 299 грн. 40 коп. .

Як стверджує позивач, відповідач свої зобов`язання з оплати отриманого товару виконав частково, з огляду на що у нього перед позивачем утворилась заборгованість за поставлений товар в розмірі 40 000 грн.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що між сторонами було укладено договір поставки № 15/12/2016 від 15.12.2016 року, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 Господарського Кодексу України.

Частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Аналогічні положення містяться і у статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з пунктом 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 204 Цивільного кодексу України зазначено, що договори укладені між сторонами по справі, як цивільно - правові правочини є правомірними на час розгляду справи, якщо їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов`язання за цими договорами мають виконуватися належним чином.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином.

Спір у даній справі виник у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань в частині оплати за поставлений позивачем на підставі видаткових накладних товар, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 40 000 грн.

Відповідач позовні вимоги щодо сплати заборгованості за поставлений товар у розмірі 40 000 грн. визнав у повному обсязі.

Відповідно до ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України в разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд відзначає, що визнання позову відповідачем - це одностороннє вільне волевиявлення відповідача, спрямоване на припинення спору з позивачем. Право відповідача на визнання позову є виявом принципів диспозитивності і змагальності.

У разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

Враховуючи вищевказані обставини та те, що відповідач визнав позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за поставлений товар в розмірі 40 000 грн., суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення заборгованості за поставлений товар в сумі 40 000 грн., підлягає задоволенню.

Матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором поставки, оскільки вартість отриманого товару відповідачем повністю не сплачена.

Позивач за прострочку відповідачем оплати вартості поставленого за договором поставки товару, посилаючись на п. 6.3. договору та ст. 625 Цивільного кодексу України, просить стягнути з відповідача суму 5 948 грн. 67 коп. інфляційних нарахувань та 24 284 грн. 14 коп. 30% річних.

За приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Проаналізувавши здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення з відповідача суми 5 948 грн. 67 коп. інфляційних нарахувань, суд доходить висновку, що такий здійснено правомірно та з дотриманням порядку нарахування, а тому сума 5 948 грн. 67 коп. інфляційних нарахувань підлягає стягненню з відповідача. Позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Позивач, посилаючись на п. 6.3. договору, яким сторонами погоджено, що у випадку прострочення оплати за поставлену партію товару покупець сплачує постачальнику пеню із розрахунку за кожен день прострочки 30% річних від простроченої неоплаченої суми, просить суд стягнути з відповідача 24 284 грн. 14 коп. 30% річних.

Положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено право позивача нарахувати три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому, як вбачається із матеріалів справи, умовами договору не передбачено нарахування 30% річних, посилання позивача на пункт 6.3. договору не містить умову щодо нарахування 30% саме річних, вказаний пункт стосується нарахування пені у розмірі 30% річних.

Враховуючи вищенаведене, судом здійснено перерахунок річних у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України, з огляду на що стягненню з відповідача підлягає сума 2 617 грн. 42 коп. 3% річних. В задоволенні решти заявленої до стягнення суми річних належить відмовити.

Таким чином, на підставі поданих сторонами доказів судом встановлено та констатоване доведення обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань та трьох процентів річних, в частині ж стягнення заборгованості за поставлений товар позов визнаний відповідачем, відтак, такі підлягають до задоволення.

З врахуванням вищевикладеного, суд вважає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми 40 000 грн. заборгованості по поставлений товар, 5 948 грн. 67 коп. інфляційних нарахувань та 2 617 грн. 42 коп. трьох процентів річних, документально доведеними та обґрунтованими. Таким чином, позов в цій частині підлягає задоволенню. В задоволенні решти позовних вимог належить відмовити.

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Аргументи відповідача щодо застосування до позовних вимог про стягнення пені наслідків спливу строку позовної давності судом до уваги не приймаються, оскільки після подання суду заяви про зменшення розміру позовних вимог позивач не заявив вимогу про стягнення пені.

Викладене у змісті відзиву на позов клопотання про надання відстрочки виконання рішення задоволенню не підлягає, оскільки, запропонована відповідачем дата відстрочки - 30.09.2019 року, вже настала у ході судового провадження у справі. Присутній у підготовчому засіданні представник відповідача не клопотав перед судом про надання йому відстрочки виконання рішення на інший термін та не надав суду доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтувано клопотання про відстрочку виконання рішення.

Відповідно до ст. ст. 129, 130 Господарського процесуального кодексу України, беручи до уваги визнання позивачем позовної вимоги майнового характеру до початку розгляду справи по суті, судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у розмірі 960 грн. 50 коп. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Інша частина судового збору, а саме, 960 грн. 50 коп. підлягає поверненню позивачу із Державного бюджету після подання суду відповідної заяви.

Керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 191, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Реал Транс Плюс» , 88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Івана Франка, будинок 1Е квартира 11 (код ЄДРПОУ 40916646) на користь Приватного підприємства «Зафір СК» , 88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Кавказька, будинок 15 квартира 10 (код ЄДРПОУ 33796792) суму 48 566 (Сорок вісім тисяч п`ятсот шістдесят шість гривень) грн. 09 коп., в тому числі 40 000 (Сорок тисяч гривень) грн. заборгованості за поставлений товар, 5 948 (П`ять тисяч дев`ятсот сорок вісім гривень) грн. 67 коп. інфляційних нарахувань та 2 617 (Дві тисячі шістсот сімнадцять гривень) грн. 42 коп. трьох процентів річних, а також суму 960 (Дев`ятсот шістдесят гривень) грн. 50 коп. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

5. Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повне судове рішення складено 03.02.2020 року.

Суддя Пригара Л.І.