Постанова

від 29.01.2020 по справі 476/362/17-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

29 січня 2020 року

м. Київ

справа № 476/362/17

провадження № 61-11670св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - приватне сільськогосподарське підприємство Відродження ,

відповідачі: ОСОБА_1 , фермерське господарство Переверьзєв О. В. ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Миколаївської області від 11 січня 2018 рокуу складі колегії суддів: Данилової О. О., Коломієць В. В., Шаманської Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У червні 2017 року приватне сільськогосподарське підприємство Відродження (далі - ПСП Відродження ) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , фермерського господарства Переверьзєв О. В. (далі - ФГ Переверьзєв О. В. ) про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та визнання поновленим договору оренди землі.

Позовна заява мотивована тим, що 03 жовтня 2005 року між

ПСП Відродження та ОСОБА_1 укладено договір оренди належної останній земельної ділянки площею 5,89 га строком на 5 років, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Куйбишевської сільської ради Єланецького району Миколаївської області. В подальшому додатковою угодою внесено зміни до вищевказаного договору оренди землі, згідно яких строк дії договору продовжено на 5 років, тобто до 18 жовтня 2015 року, та збільшено орендну плату до 3 % від вартості земельної ділянки. По закінченню строку дії вищевказаного договору оренди землі, маючи намір використати своє переважне право на поновлення вищевказаного договору оренди землі, підприємство направило відповідачці лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, які остання залишила без уваги. Тому після закінчення строку дії вищевказаного договору та збору врожаю 2015 року підприємство припинило обробляти земельну ділянку. На початку 2017 року підприємству стало відомо, що згідно договору оренди землі від 10 листопада 2015 року вищевказана земельна ділянка передана в оренду ФГ Переверьзєв О. В. .

Вважаючи, що згідно статті 33 Закону України Про оренду землі відповідачами порушено переважне право позивача на поновлення договору оренди землі, ПС Відродження просило визнати недійсним договір оренди землі від 10 листопада 2015 року укладений між

ОСОБА_1 та ФГ Переверьзєв О. В. та визнати поновленим договір оренди землі від 03 жовтня 2005 року укладений між ОСОБА_1 та ПСП Відродження .

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій:

Рішенням Єланецького районного суду Миколаївської області від

17 листопада 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив із того, що однією з умов застосування правил частини шостої статті 33 Закону України Про оренду землі щодо переважного права на продовження договору оренди є встановлення факту продовження користування земельною ділянкою носієм переважного права після закінчення дії договору. Оскільки ПСП Відродження після збору врожаю 2015 року припинило користування орендованою землею, суд дійшов висновку, що позивач не скористався переважним правом на поновлення договору оренди на новий строк, а тому відсутні підстави для визнання недійсним договору оренди, укладеного 20 листопада 2015 року між ОСОБА_1 та ФГ Переверьзєв О. В. , та поновлення договору оренди з

ПСП Відродження .

Постановою апеляційного суду Миколаївської області від 11 січня 2018 року апеляційну скаргу ПСП Відродження задоволено частково.

Рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від

17 листопада 2017 року скасовано та постановлено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 5,89 га, (кадастровий номер 4823082200:01:000:0299), розташованої в межах території Куйбишевської сільської ради Єланецького району Миколаївської області, укладений 10 листопада 2015 року між ОСОБА_1 та

ФГ Переверьзєв О. В. .

Визнано поновленим договір оренди земельної ділянки площею 5,89 га (кадастровий номер 4823082200:01:000:0299), розташованої в межах території Куйбишевської сільської ради Єланецького району Миколаївської області, укладений 03 жовтня 2005 року між ОСОБА_1 та

ПСП Відродження .

Стягнуто з ОСОБА_1 та ФГ Переверьзєв О. В. на користь

ПСП Відродження по 3 260,00 грн судового збору.

Визнаючи недійсним договір оренди земельної ділянки від 10 листопада 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ФГ Переверьзєв О. В. , та поновлюючи договір оренди земельної ділянки від 03 жовтня 2005 року, укладений між ОСОБА_1 та ПСП Відродження , апеляційний суд виходив із того, що ПСП Відродження , як попередній орендар земельної ділянки, належно виконувало умови оренди; своєчасно повідомило ОСОБА_1 про свій намір продовжити орендні відносини та запропонувало умови оренди на новий строк, тобто виконало передбачену законом та договором відповідну процедуру; а власниця не висловила своїх заперечень із цього приводу в передбачені законом спосіб і строки. Ці обставини свідчать про наявність у ПСП Відродження переважного права на продовження орендних відносин з власником відповідно до частин першої-п?ятої статті 33 Закону України Про оренду землі , та порушення цього права укладенням договору оренди з ФГ Переверьзєв О. В. . При цьому апеляційний суд вказав, що не має правового значення лист

ПСП Відродження від 29 вересня 2014 року, направлений у відповідь на вимогу ОСОБА_1 повернути ділянку до закінчення строку дії договору, оскільки повідомлення про можливість повернення землі по закінченню договору, надіслане за рік до його закінчення, не породжує будь-яких прав та обов`язків для сторін у розумінні статті 33 Закону України Про оренду землі , а переважне право на продовження договору реалізоване позивачем завчасно з дотриманням процедур, передбачених частинами другою та третьою цієї норми.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

12 лютого 2018 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду Миколаївської області від 11 січня 2018 року та залишити в силі рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від

17 листопада 2017 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що питання подальшого використання земельної ділянки ПСП Відродження після закінчення терміну дії договору ОСОБА_1 висловила ще 29 серпня 2014 року, направивши на адресу ПСП Відродження лист з проханням повернути земельну ділянку після закінчення терміну дії договору, на який позивачем, 29 вересня 2014 року, було надано відповідь про те, що земельна ділянка буде повернута після збирання врожаю 2015 року. Тобто питання щодо поновлення терміну дії договору оренди землі було вирішено заздалегідь.

Доводи інших учасників справи:

02 квітня 2018 року представник ПСП Відродження - Вуїв О. В. подала до Верховного Суду відзив, в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суд Миколаївської області від 11 січня 2018 року відхилити.

Відзив мотивовано відсутністю підстав для задоволення касаційної скарги.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи:

Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Єланецького районного суду Миколаївської області.

У березні 2018 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Короткий зміст фактичних обставин справи:

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 5,89 га, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Куйбишевської сільської ради Єланецького району Миколаївської області.

03 жовтня 2005 року відповідачкою направлено заяву на ім`я директора ПСП Відродження Білецького М. В. з проханням взяти в оренду належну їй на праві власності земельну ділянку строком на 5 років.

03 жовтня 2005 року між ПСП Відродження та ОСОБА_1 укладено договір оренди належної останній земельної ділянки строком на 5 років, зареєстрований у Єланецькому районному відділі реєстрації Миколаївської філії ДП Центр ДЗК , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 18 жовтня 2005 року за № 040501400158. Крім того, 18 жовтня 2005 року сторонами складено акт прийому-передачі вищевказаної земельної ділянки.

В подальшому сторонами укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 03 жовтня 2005 року, зареєстровану в Єланецькому реєстраційному окрузі (офісі) МРФ ДП Центр ДЗК , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 09 червня 2009 року за № 040901401106.

Згідно додаткової угоди до пунктів 8, 9 вищевказаного договору оренди землі внесено зміни щодо строку дії, який продовжено на 5 років, тобто до 18 жовтня 2015 року, та збільшено орендну плату до 3 % від вартості земельної ділянки з урахуванням податку з доходів фізичної особи на рік або за бажанням орендодавця в натуральній формі сільськогосподарською продукцією, послугами, наданими підприємством в рахунок орендної плати за узгодженою ціною.

29 серпня 2014 року відповідачкою направлено лист на ім`я директора

ПСП Відродження Білецького М. В. з вимогою повернути їй належну земельну ділянку по закінченню строку дії вищевказаного договору оренди землі.

29 вересня 2014 року позивачем надано відповідь за № 129 на вищевказаний лист відповідачки, в якому повідомлено, що по закінченню договору оренди землі вищевказана земельна ділянка буде повернута їй після збирання врожаю 2015 року.

13 травня 2015 року підприємством направлено відповідачці лист-повідомлення та додаткову угоду з пропозицією поновити договір оренди землі від 03 жовтня 2005 року строком на 5 років, тобто до 23 травня

2020 року.

ОСОБА_1 не відреагувала на вищевказаний лист-повідомлення підприємства та не надала на нього відповідь, а тому після закінчення строку дії договору оренди землі від 03 жовтня 2005 року та збирання врожаю 2015 року позивачем було звільнено вищевказану земельну ділянку.

10 листопада 2015 року ОСОБА_1 передала належну їй земельну ділянку в оренду строком на 5 років ФГ Переверьзєв О. В. , про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.

Визнаючи недійсним договір оренди земельної ділянки від 10 листопада 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ФГ Переверьзєв О. В. , та поновлюючи договір оренди земельної ділянки від 03 жовтня 2005 року, укладений між ОСОБА_1 та ПСП Відродження , апеляційний суд виходив із того, що ПСП Відродження , як попередній орендар земельної ділянки, належно виконувало умови оренди; своєчасно повідомило ОСОБА_1 про свій намір продовжити орендні відносини та запропонувало умови оренди на новий строк, тобто виконало передбачену законом та договором відповідну процедуру; а власниця не висловила своїх заперечень із цього приводу в передбачені законом спосіб і строки. Ці обставини свідчать про наявність у ПСП Відродження переважного права на продовження орендних відносин з власником відповідно до частин першої-п?ятої статті 33 Закону України Про оренду землі , та порушення цього права укладенням договору оренди з ФГ Переверьзєв О. В. . При цьому апеляційний суд вказав, що не має правового значення лист

ПСП Відродження від 29 вересня 2014 року, направлений у відповідь на вимогу ОСОБА_1 повернути ділянку до закінчення строку дії договору, оскільки повідомлення про можливість повернення землі по закінченню договору, надіслане за рік до його закінчення, не породжує будь-яких прав та обов`язків для сторін у розумінні статті 33 Закону України Про оренду землі , а переважне право на продовження договору реалізоване позивачем завчасно з дотриманням процедур, передбачених частинами другою та третьою цієї норми.

Проте, колегія суддів не може погодитися з таким висновком апеляційного суду з таких підстав.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак, зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення апеляційного суду не відповідає.

Колегія судів приймає аргументи, викладені в касаційній скарзі з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою цієї статті передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України Про оренду землі (далі - Закон № 161-XIV).

Відповідно до статті 13 Закону № 161-XIV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частинами першою-п`ятою статті 33 Закону № 161-XIV передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Орендар, який має намір скористатись переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у встановлений цим договором строк, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Відповідно до положень статті 33 Закону № 161-XIV реалізація переважного права на поновлення договору оренди землі можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Для застосування частини першої статті 33 цього Закону та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди землі необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив про наявність заперечень щодо поновлення договору та своє рішення.

Частиною шостою статті 33 Закону № 161-XIVпередбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Стаття 33 Закону № 161-XIVфактично об`єднує два випадки пролонгації договору оренди: 1) досягнення згоди між орендодавцем та орендарем щодо продовження договору оренди шляхом укладання додаткової угоди чи нового договору та виконання орендарем обов`язку щодо повідомлення орендодавця про наміри продовжити орендні правовідносини і надання інформації про умови таких правовідносин у вигляді додаткової угоди чи нового договору оренди; 2) пасивна поведінка орендодавця у вигляді ненадання відповіді на пропозицію укласти договір чи додаткову угоду до договору оренди на новий строк та відсутність заперечень на продовження таких правовідносин протягом місяця після закінчення строку договору, а також фактичне користування орендарем переданою в оренду земельною ділянкою.

Можна зробити висновок, що за відсутності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди земельної ділянки з попереднім добросовісним орендарем та за відсутності попереднього повідомлення орендодавця про намір укласти новий договір оренди з новим орендарем, переважне право діючого орендаря, передбачене статтею 33 Закону № 161-XIV , буде порушеним, а така поведінка орендодавця стосовно попереднього орендаря має підстави вважатися недобросовісною.

Вказаний висновок узгоджується з висновком Великої палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 21 листопада 2018 року у справі

№ 530/212/17 (провадження № 14-330цс18).

У постанові Верховного Суду України від 23 листопада 2016 року у справі

№ 6-2540цс16 зроблено висновок про те, що У частині першій статті 777 ЦК України законодавець закріпив переважне право наймача, який належно виконує свої обов`язки за договором, на укладення договору на новий строк та передбачив певну процедуру здійснення цього права. Права наймача, що встановлені статтею 777 ЦК України, є переважними, тобто за своєю правовою природою вони є привілеями носія таких прав, який має перевагу на укладення відповідних договорів перед третіми особами. За відсутності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі з попереднім добросовісним орендарем та за відсутності попереднього повідомлення останнього щодо наміру укладення нового договору оренди з новим орендарем, право особи на реалізацію свого переважного права, що передбачено статтею 777 ЦК України та статтею 33 Закону України Про оренду землі , буде порушено, а така поведінка орендодавця відносно попереднього орендаря буде недобросовісною. Враховуючи зазначене, судам слід встановити наявність вчинення орендарем конклюдентних дій, а саме продовження користування носієм переважного права спірною земельною ділянкою та внесення ним відповідної орендної плати після закінчення строку дії договору, які б свідчили про його намір скористатися своїм переважним правом та поновити договір оренди землі, строк дії якого закінчився, що підтверджує наявність підстав визнання договору оренди з новим орендарем недійсним, а договір оренди землі з носієм переважного права поновленим .

Від даного висновку не відступила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження

№ 14-65цс18).

У справі, яка розглядається, суд першої інстанції встановив, що 13 травня 2015 року підприємством дійсно направлено відповідачці лист-повідомлення та додаткову угоду з пропозицією поновити договір оренди землі від 03 жовтня 2005 року строком на 5 років. Проте, не отримавши відповідь позивачки, по закінченню строку дії договору оренди землі від

03 жовтня 2005 року, позивач припинив використовувати земельну ділянку площею 5,89 га, передану йому в оренду згідно вищевказаного договору, та після збору врожаю 2015 року повернув її відповідачці. Орендну плату після повернення вказаної земельної ділянки позивач відповідачці

ОСОБА_1 не сплачував. За таких обставин суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не скористався своїм переважним правом на продовження договору оренди, шляхом продовження користування земельною ділянкою після закінчення дії договору.

Крім того, доводи заявника про те, що питання подальшого використання земельної ділянки ПСП Відродження після закінчення терміну дії договору

ОСОБА_1 висловила ще 29 серпня 2014 року, направивши на адресу ПСП Відродження лист з проханням повернути земельну ділянку після закінчення терміну дії договору, на який позивачем, 29 вересня 2014 року, було надано відповідь про те, що земельна ділянка буде повернута після збирання врожаю 2015 року є обґрунтованими та відповідають правилам статті 33 Закону 161-XIV щодо висловлення своєї незгоди на продовження договору оренди земельної ділянки на що було отримано позитивну відповідь. Надіслання позивачем ОСОБА_1 13 травня 2015 року лист-повідомлення та додаткову угоду з пропозицією поновити договір оренди землі від 03 жовтня 2005 року строком на 5 років не замінює намірів сторін, які були вчинені раніше.

Апеляційний суд частково задовольняючи позовні вимоги наведеного не врахував, не встановив дійсні обставини справи в результаті чого дійшов неправильного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

У зв`язку із наведеним Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду апеляційної інстанції не відповідає як нормам матеріального права, так і принципу справедливості правосуддя у зв`язку із чим таке рішення не може вважатися законним і підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції на підставі статті 413 ЦПК України, як помилково скасованого.

Щодо розподілу судових витрат:

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилами частини шостої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України

У зв?язку із тим, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позовних вимог ПСП Відродженн відмовлено, врахувавши, що

ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору за подання касаційної скарги з підстав, передбачених пунктом 8 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір , судові витрати, які підлягали сплаті при поданні касаційної скарги в розмірі 6 400,00 грн слід стягнути з ПСП Відродження в дохід держави.

Керуючись статями 141, 410, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову апеляційного суду Миколаївської області від 11 січня 2018 року скасувати та залишити в силі рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 17 листопада 2017 року.

Стягнути з приватного сільськогосподарського підприємства Відродження в дохід держави 6 400,00 грн судового збору, що підлягав сплаті при поданні касаційної скарги.

З моменту прийняття судом касаційної інстанції постанови, скасовано постанова апеляційного суду Миколаївської області від 11 січня 2018 року втрачає закону силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточної та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун В. П. Курило