Рішення

від 09.12.2019 по справі 160/5560/19

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

копія ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2019 року Справа № 160/5560/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Олійника В. М. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Селянського (фермерського) господарства "Максим" про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ :

18 червня 2019 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до Селянського (фермерського) господарства Максим , в якому просить стягнути з Селянського (фермерського) господарства «Максим» на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 55 061,67 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що Селянське (фермерське) господарство Максим перебуває на обліку у Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

За 1 робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю та не зайняте особою з інвалідністю у 2018 році, відповідач до 15.04.2019 повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 55 016,67 грн.

Оскільки вищезазначена сума у визначений законодавством строк відповідачем не сплачена, утворилась заборгованість в розмірі 55 061,67 грн.

Ухвалою суду від 20 серпня 2019 року відкрито спрощене провадження у справі.

21 серпня 2019 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній зазначив, що на виконання вимог закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" відповідачем створено робоче місце для працевлаштування осіб, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, а саме створено робоче місце для працевлаштування юриста.

Протягом 2018р. відповідачем щомісячно подавались до Криворізького районного центру зайнятості звіти про наявність вакансій за формою №3- ПН.

Отже відповідач стверджує, що протягом 2018 р. ним здійснено усі залежні від нього заходи зі створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

21 серпня 2019 року на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній зазначив, що не всі можливі заходи для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідач здійснив. Адже, у разі подання до Криворізького районного центру зайнятості лише інформації про попит на робочу силу (вакансії), на які можливе працевлаштування осіб з інвалідністю (форма №3-ПН), не можна вважати, що роботодавець зробив усе можливе для працевлаштування фахівця з інвалідністю.

Таким чином, для виконання нормативу робочих місць для осіб з інвалідністю роботодавець має брати активну участь у заходах, що проводить державна служба зайнятості для працевлаштування осіб з інвалідністю, а саме:

забезпечувати для осіб з інвалідністю робочі місця з відповідною оплатою праці: урахуванням професійно-кваліфікаційного складу безробітних, зареєстрованих в державній службі зайнятості;

здійснювати підбір робочого місця працівникам на підприємстві, де настала інвалідність;

приймати на роботу осіб з інвалідністю, які безпосередньо звертаються до підприємств, установ, організацій за працевлаштуванням;

пристосовувати робочі місця для осіб з інвалідністю з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю;

у разі необхідності створювати спеціальні робочі місця за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів;

здійснити замовлення на професійне навчання або підготовку особи з інвалідністю у разі відсутності фахівців з потрібними професіями серед зареєстрованих у державній службі зайнятості осіб з інвалідністю. Професійне навчання на замовлення роботодавця здійснюють центри професійно-технічної освіти державної служби зайнятості, центри професійної реабілітації осіб з інвалідністю Міністерства соціальної політики України та інші навчальні заклади;

брати участь у заходах, що організовують центри зайнятості для роботодавців з метою підбору кандидатів на роботу: ярмарках, міні-ярмарках вакансій, презентації професій, зустрічах, з метою вирішення проблем та обговорення перспектив працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідач не виконав усіх вище перелічених заходів щодо виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21 березня 1991 року №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон № 875-ХІІ).

Згідно з частиною другою статті 17 Закону №875-ХІІ підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Частинами першою, другою статті 19 Закону № 875-ХІІ встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Відповідно до норм статті 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України (частина четверта статті 20 Закону №875-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 18 Закону №875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Частиною третьою статті 18 цього Закону визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При цьому, обов`язок пошуку підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань, відповідно до абзацу 3 статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" покладено на державну службу зайнятості.

Відповідно до частини третьої статті 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров`я перешкоджає виконанню професійних обов`язків, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров`я інвалідів.

Пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" визначено, що роботодавці зобов`язані, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Згідно пункту 2.1 Розділу 2 Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316, форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й).

Процедура подання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб (далі - роботодавці), звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів - центру зайнятості визначено Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 (далі - Порядок).

Згідно з пунктом 2 Порядку, звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Таким чином, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком самостійно підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.

Так, згідно з поданим відповідачем 11.02.2019 р., №03-07/3283, звітом за формою №10-ПІ Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 р. середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 18 осіб; кількість штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні становить 1 особа.

Також судом встановлено, що протягом 2018 р. відповідачем щомісячно подавались до Криворізького районного центру зайнятості звіти про наявність вакансій за формою №3- ПН та листи підтвердження наявності вакансії, у яких зазначена вакантна посада для працевлаштування осіб з обмеженими можливостями, а саме:

звіт про наявність та працевлаштування інвалідів за 2018 рік за формою № 10-ПІ з доказами направлення відповідачу;

лист підтвердження наявності вакансії від 09.01.2018р. № 1;

лист підтвердження наявності вакансії від 27.02.2018р. № 6;

лист підтвердження наявності вакансії від 29.03.2018р. № 13;

лист підтвердження наявності вакансії від 25.04.2018р. № 23;

лист підтвердження наявності вакансії від 23.05.2018р. № 32;

лист підтвердження наявності вакансії від 22.06.2018р. № 35;

лист підтвердження наявності вакансії від 30.07.2018р. № 41;

лист підтвердження наявності вакансії від 30.08.2018р. № 44;

звіт про наявність вакансій за формою №3-ПН від 06.09.2018 року (подано у зв`язку зі зміною розміру заробітної плати за вакантною посадою);

лист підтвердження наявності вакансії від 01.10.2018р. № 51;

лист підтвердження наявності вакансії від 07.11.2018 р. 59;

лист підтвердження наявності вакансії від 03.12.2018 р. б/н.

Однак, незважаючи на вжиті заходи, інваліди на підприємство відповідача для працевлаштування державною службою зайнятості не направлялися та самостійно не зверталися.

Таким чином, відповідачем були вчинені усі залежні від нього заходи для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, для стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Отже, відповідач вжив усі заходи по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу та повідомляв державну службу зайнятості про наявність вакансій. При цьому, жодних доказів про те, що відповідачем не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, позивачем не надано та не доведено факту протиправної відмови у працевлаштуванні інвалідів з боку відповідача.

Враховуючи викладені обставини, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) В.М. Олійник

Рішення не набрало законної сили

09 грудня 2019 року.

Суддя В.М. Олійник

Згідно з оригіналом.

Суддя В.М. Олійник