Постанова

від 11.07.2007 по справі 15/146-07-3571а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15/146-07-3571А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

         "11" липня 2007 р. Справа  № 15/146-07-3571А

   11 год. 30 хв.                                                                               м. Одеса

Господарський суд Одеської області у складі:

головуючого судді –                  Петрова В.С.

При секретарі                               Стойковій М.Д.

За участю представників:

від позивача –    Селютін А.В.,                           

від відповідача –Жукова В.І., Бурлака Л.Г., Максимюк О.Я., Каранфілов О.В.,

                              Любарчік І.С., Андріянова Н.Ю.                        

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Юг-газ”  до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Юг-Газ” звернулось до господарського суду Одеської області з адміністративним позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Іллічівську № 0000292300/0 і № 0000302300/0  від 16.04.2007 р., № 0007932350/0 та № 0007942350/0 від 17.04.2007 р., якими донараховано позивачу суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток, посилаючись на прийняття відповідачем вказаних повідомлень-рішень з порушенням норм законодавства.    

Ухвалою господарського суду Одеської області від 25 квітня 2007 р. відкрито провадження в адміністративній справі № 15/146-07-3571А та призначено попереднє засідання.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 18 травня 2007 р. у справі № 15/146-07-3571А закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду в засіданні суду.

Відповідач з позовом не згоден та вважає позовні вимоги необґрунтованими з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов (а.с. 138-145 т. 1) і доповненнях до заперечень (а.с. 152-156 т.1, а.с. 6-10 т.2), та просить суд відмовити у задоволенні позову.

У зв'язку з набранням 01 вересня 2005 р. чинності Кодексом адміністративного судочинства України господарський суд Одеської області зазначає, що згідно п. 6 розділу VII Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України до початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішуються відповідним господарським судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд встановив наступне.

З 12.02.2007 р. по 27.03.2007 р. на підставі посвідчень працівниками Державної податкової інспекції у м. Іллічівську згідно ст. 111 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 р. проведено  планову документальну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства Товариства з обмеженою відповідальністю “Юг-газ” (код ЄДРПОУ 30194498) за період з 01.01.2006 р. по 31.12.2006 р.

За результатами зазначеної перевірки ДПІ у м. Іллічівську складено акт № 758/23-0301-30194498 від 03.04.2007 р., на підставі якого 16.04.2007 р. зазначеною ДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення:

-          № 0000292300/0 щодо визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 122 532 грн. і штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 502 229 грн., всього на суму 624761 грн., за порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”;

-          № 0000302300/0 щодо визначення позивачу суми штрафних (фінансових) санкцій по податку на прибуток в розмірі 516 874 грн. за порушення позивачем вимог п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”;

-          0001161700/0 щодо визначення позивачу суми податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в розмірі 30,80 грн. і штрафних санкцій в розмірі 92,50 грн., всього на суму 23,30 грн.

Також з 12.02.2007 р. по 27.03.2007 р. на підставі направлення від 12.02.2007 р. № 01-045/1120 згідно ст. 11 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 р. працівниками Державної податкової інспекції у м. Іллічівську проведена планова документальна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства при виконанні Договору про сумісну діяльність від 19.07.2002 р. № 32 між Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації „Одесагаз” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Юг-газ” за період з 01.01.2006 р. по 31.12.2006 р.

За результатами зазначеної перевірки ДПІ у м. Іллічівську складено акт № 763/23-0301-375663706 від 03.04.2007 р., на підставі якого 17.04.2007 р. зазначеною ДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення:

-          № 0007932350/0 щодо визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 47 303 грн. і штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 23 652 грн., всього на суму 70 955 грн., за порушення вимог п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”;

-          № 0007942350/0 щодо визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 40 000 грн. і штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 20 000 грн., всього на суму 60 000 грн., за порушення вимог п.п. 7.2.6, п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”.

Проте, на думку суду, оскаржувані позивачем вищезазначені податкові повідомлення-рішення від 16.04.2007 р. № 0000292300/0, 0000302300/0 та від 17.04.2007 р. № 0007932350/0 прийняті Державною податковою інспекцією у м. Іллічівську частково з порушенням вимог законодавства, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для донарахування позивачу суми податку на додану вартість і штрафних (фінансових) санкції згідно податкового повідомлення-рішення № 0000292300/0 від 16 квітня 2007 року стало зменшення відповідачем суми податкового кредиту позивача:

-  в січні 2006 року на суму 82731,9 грн. (20 % від валових витрат 413660 грн. у частині  послуг щодо пошуку потенційних покупців продукції та потенційних продавців сировини, продукції по агентському договору № 0105/06 від 05.01.2006 року з ТОВ "Всесвіт послуг”);

- у березні 2006 року на суму 9518,16 грн. за податковою накладною № 336 від 31.03.2006 р. та у квітні 2006 року на суму 6509,78 грн. (податкова накладна не вказана; 20% від валових витрат у сумі 80140 грн. у частині юридичних та маркетингових послуг по договору № 21 від 25.11.2005 р. з ПФ “Променергокомплекс”, пов'язаних зі збутом газу);

- у серпні 2006 року на суму 40 000 грн. за податковою накладною № 03/07-1 від 03.07.2006 р. (20% від 200000 грн. витрат за послуги зі зберігання майна в період до 03.07.2006 р. за договором відповідального зберігання № 4/2 від 03.04.2006р. між ТОВ “Юг-Газ” та ТОВ “Турсервіс”).

При цьому відповідачем в акті перевірки № 758/23-0301-30194498 від 03.04.2007 р. зазначено, що вказані суми ПДВ включені до складу податкового кредиту, проте операції, за якими були сплачені суми ПДВ, не приймали участь в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності.

Проте, як з'ясовано судом, послуги, придбані позивачем за договорами з ТОВ “Всесвіт послуг” (0105/05 від 05.01.2006 р.), ПФ “Променергокомплект” (№ 21 від 25.11.2005 р.) та ТОВ “Турсервіс” (№ 4/2 від 03.04.2006 р.), використовувались позивачем в оподатковуваних операціях, а сам: в операціях з продажу природного газу, зокрема, послуги з пошуку потенційних покупців газу були необхідні для визначення своїх контрагентів, юридичні послуги –для належного оформлення правових відносин з ними, а послуги зі зберігання були необхідні для поточного зберігання придбаного, але не проданого іншим покупцям товару –виробничого обладнання.

Так, відповідач у своїх запереченнях зазначає, що серед потенційних покупців газу, знайдених ТОВ “Всесвіт послуг” та ТОВ “Променергокомплект” були покупці, з якими позивач мав взаємовідносини в минулому, отже не було необхідності в пошуку цих покупців.

Разом з тим суд зазначає наступне. Поняття господарської діяльності визначене у п. 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, згідно якого господарська діяльність –це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Як зазначається позивачем та не оспорюється відповідачем, з усіма контрагентами, за послуги з пошуку яких позивач сплатив грошові кошти на користь ТОВ “Всесвіт послуг” та ТОВ “Променергокомплект”, були укладені договори постачання природного газу, тобто тим самим позивач використав отримані послуги в господарських операціях з метою  отримання прибутку. Отже, зазначені послуги були використані у господарській діяльності позивача.

Відповідно до п. 3.1 статті 3 Закону України “Про податок на додану вартість”, об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

-          поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю);

-          ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорту).

-          вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорту), поставки транспортних послуг по перевезенню пасажирів, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу за межами державного кордону України.

При цьому слід зазначити, що операції з поставки природного газу не звільнені від оподаткування ПДВ та не зазначені як такі, що не є об'єктом оподаткування. Отже, послуги ТОВ “Всесвіт послуг” та ТОВ “Променергокомплект” були використані в оподатковуваних операціях. Також сторонами не заперечується той факт, що послуги за зберігання, надані ТОВ “Турсервіс”, стосувалися товарів, придбаних позивачем з метою подальшого перепродажу. Так, позивач вказані послуги зі зберігання мав на меті використати в оподатковуваних операціях та в межах господарської діяльності.

Відтак, відповідачем не доведено той факт, що послуги, придбані у ТОВ “Турсервіс”, ПФ “Променергокомплекс” та ТОВ "Всесвіт”, позивачем використані в операціях, що не є об'єктом оподаткування, або звільнених від оподаткування ПДВ, або за межами господарської діяльності позивача.

До того ж щодо визначення відповідачем в якості підстави для зменшення податкового кредиту позивачу факт невикористання позивачем придбаних вищезазначених послуг у  господарській діяльності суд зазначає, що така підстава для зменшення податкового кредиту  не передбачена законодавством.  

Так, згідно п. 1.7 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість” податковий кредит –сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом..

Згідно п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 Закону України „Про податок на додану вартість” визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

-          або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У даному випадку датами виникнення у позивача права на податковий кредит по ПДВ є дати виписування позивачу податкових накладних у відповідні періоди.  

Так, відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).  

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаної норми закону, лише відсутність податкової накладної позбавляє платника податку на додану вартість права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Однак, включені позивачем до складу податкового кредиту оспорювані суми податку на додану вартість підтверджені наявними у позивача податковими накладними, виписаними постачальниками ТОВ “Турсервіс”, ПФ “Променергокомплекс” та ТОВ "Всесвіт”, що не оспорюється позивачем.  

За таких обставин, суд вважає, що відповідачем неправомірно визначено позивачу  суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 122 532 грн. і штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 502 229 грн. згідно податкового повідомлення-рішення № 0000292300/0 від 16 квітня 2007 року, у зв'язку з чим вказане податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем в порушення вимог законодавства.

Щодо застосування відповідачем до позивача штрафних (фінансових) санкцій по податку на прибуток приватних підприємств згідно податкового повідомлення-рішення № 0000302300/0 від 16 квітня 2007 року слід зазначити наступне. Так, як вбачається з матеріалів справи, підставою для застосування штрафних (фінансових) санкцій з податку на прибуток підприємств у розмірі 516874 грн. стало:

-          зменшення валових витрат на суму 200000 грн. за послуги зі зберігання майна в період до 03.07.2006р. за договором відповідального зберігання № 4/2 від 03.04.2006 р., укладеного між ТОВ “Юг-Газ” та ТОВ “Турсервіс”;

-          зменшення валових витрат на суму 80140 грн. за юридичні та маркетингові послуги, надані ПФ “Променергокомплекс” за договором № 21 від 25.11.2005 р. з ПФ “Променергокомплекс”;

-          зменшення валових витрат в розмірі 413660 грн. за послуги з пошуку потенційних покупців продукції та потенційних продавців сировини, продукції, надані ТОВ “Всесвіт послуг” за агентським договором № 0105/06 від 05.01.2006 року;

-          зменшення валових витрат в розмірі 547625 грн. за послуги із страхування комерційних ризиків, наданих Одеським муніципальним Страховим товариством „Респект” за договором від 14.04.2006 р. № 016-0605-048946-450.

На думку позивача, зазначені витрати здійснені як компенсація вартості послуг, які придбаваються позивачем для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.  Відповідач з цим не погоджується та вважає, що зазначені витрати не пов'язані з господарською діяльністю позивача, зокрема:

-          витрати в сумі 200000 грн. не визнаються як валові витрати, оскільки вони сплачені за зберігання придбаного товару (обладнання), призначеного для перепродажу, але у подальшому поверненому постачальнику;

-          витрати в розмірі 80140 грн. не визнаються як валові витрати, тому що вони сплачені за послуги із пошуку потенційних покупців, з яким вже були укладені договори в минулому;

-          з тих самих підстав не визнаються як валові витрати грошові кошти в розмірі 413660 грн.;

-          витрати на страхування комерційних ризиків у розмірі 547625 грн. не визнаються оскільки, контрагенти, ризик невиконання фінансових зобов'язань якими був предметом страхування, сплатили авансу на момент укладення договору страхування.

Разом з тим, відповідно до п. 5.1 статті 5 Закону України від “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу –це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.  

Як зазначалось вище, відповідно до п. 1.32 ст. 1 того ж Закону господарська діяльність –це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Як з'ясовано судом та не спростовано відповідачем, послуги зі зберігання були надані щодо товару, придбаного для подальшого перепродажу, а з контрагентами, послуги з пошуку яких придбав позивач, були укладені договори про постачання природного газу на платній основі. Отже, придбаваючи зазначені послуги, позивач мав на меті їх використання в операціях з отримання прибутку, тобто у господарській діяльності. Тобто, закон не ставить право платника податку на валові витрати в цьому випадку в залежність від того, чи була досягнута ціль отримання доходу. До того ж відповідачем на надано доказів використання послуг, придбаних у ТОВ “Турсервіс”, ПФ “Променергокомплекс” та ТОВ "Всесвіт”, в операціях, що не мали на меті отримання прибутку.

Що стосується витрат на страхування комерційних ризиків слід зазначити, що позивач визнав, що у первісній редакції договору страхування комерційних ризиків від 14 квітня 2006 року предметом страхування були ризики несплати контрагентами позивача вартості поставленого їм природного газу. Однак, як зазначає позивач, одночасно з укладенням договору страхування до нього була укладена додаткова угода № 1, якою перелік контрагентів був суттєво змінений. Так, відповідно до п.п. 5.4.6 п. 5.4 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” до валових витрат відносяться будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Отже, витрати на страхування ризиків, пов'язаних зі здійсненнями господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відносяться до складу валових витрат.

Відповідно до п.п. 1.20.1 п. 1.20 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Так, відповідачем не надано доказів того, що ризики, застраховані за договором страхування від 14 квітня 2006 року, не пов'язані з господарською діяльністю позивача або того, що страхова премія не відповідає звичайній ціні страхового тарифу. Посилання відповідача на відсутність необхідності у такому страхуванні судом до уваги не приймаються, оскільки Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” не передбачає такої підстави для зменшення валових витрат.

За таких обставин, суд вважає, що відповідачем неправомірно визначено позивачу  суму штрафних (фінансових) санкцій з податку на прибуток в розмірі 516 874 грн. згідно податкового повідомлення-рішення № 0000302300/0 від 16 квітня 2007 року, у зв'язку з чим вказане податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем в порушення вимог законодавства.

Податкове повідомлення-рішення № 0007932350/0 від 17 квітня 2007 року, на думку суду, прийнято відповідачем частково з порушенням вимог чинного законодавства, виходячи з наступного. Так, підставою для донарахування податку на прибуток підприємств в сумі 47 303 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 23652 грн. стали виявлені відповідачем під час перевірки (акт № 763/23-0301-375663706 від 03.04.2007 р.) порушення позивачем, на думку відповідача, вимог п.п. 11.2.1 п. 11.2 статті 11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” щодо включення до складу валових витрат звітного періоду вартості послуг, фактично отриманих у наступному податковому періоді; а також порушення п. 6.2 Договору про сумісну діяльність № 32 та п. 18 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 “Запаси”, яке полягає в тому, що витрати на юридичні послуги, проведення консультацій та підготовку договорів не розподілялись між позивачем та договором про сумісну діяльність в пропорції 90 % та 10 % відповідно, а відносилися повністю до складу валових витрат по договору про сумісну діяльність.

Так, позивач у позовній заяві посилається на неправомірність донарахування суми податку і штрафних санкцій в частині порушення порядку розподілу витрат на юридичні послуги. Зокрема, позивач вважає помилковим застосовування до спірних правовідносин Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 “Запаси”, посилаючись при цьому на стандарт 16 “Витрати”. У своїх запереченнях на позов відповідач також посилається на стандарт 16 “Витрати”.

          Проте, відповідно до пп. 11.2.1 п. 11.2 статті 11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, Датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

-          або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

-          або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Як вбачається з наявних в матеріалах справи договору зберігання № 27 від 25.01.2006 р., згідно якого ТОВ “Турсервіс” надає Позивачу послуги із зберігання на суму 240 000 грн., в тому числі ПДВ 40 000 грн., та акту виконаних робіт до вказаного договору від 31.03.2006 р., надання послуг тривало з 21.01.2005 р. по 14.04.2006 р., тобто і першому, і в другому податкових кварталах 2006 року. Тому віднесення всієї вартості зберігання до складу валових витрат лише першого кварталу дійсно є порушенням правил податкового обліку.

          Виходячи з того, що вартість зберігання за один день складає 2500 грн. (200000 грн./ 80 днів), вартість зберігання що припадає на другий квартал 2006 року (01.04 –14.04) становить 35000 грн. Отже, донарахування відповідачем податку на прибуток в розмірі 8750 грн. та штрафних (фінансових) санкцій з податку на прибуток в розмірі 4375 грн., на думку суду, є цілком правомірним.

Щодо порушення позивачем, на думку відповідача, п. 6.2 договору про сумісну діяльність № 32 від 19.07.2002 р. стосовно розподілу витрат на юридичні послуги суд зазначає наступне.

Порядок оподаткування прибутку спільної діяльності на території України без створення юридичної особи врегульований п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про оподаткування  прибутку підприємств” та прийнятим на його підставі Порядком ведення податкового обліку результатів спільної діяльності на території України без створення юридичної особи, що затверджений наказом ДПА України від 30 вересня 2004 року № 571.

Відповідно до п. 14 вказаного вище Порядку розподіл витрат платника податку –учасника спільної діяльності, які включаються до складу валових витрат та одночасно пов'язані як з власною господарською діяльністю такого платника, так і зі спільною діяльністю, відбувається аналогічно вимогам пункту 13 цього Порядку.

В свою чергу п. 13 Порядку визначено, що у разі, коли основні фонди платника податку - учасника спільної діяльності використовуються як у власній господарській діяльності, так і в спільній діяльності, частина амортизаційних відрахувань за цими основними фондами враховується у звіті та додатку до нього в сумі, яка так відноситься до загальної суми нарахованих амортизаційних відрахувань звітного періоду за цими фондами, як сума доходів, отриманих від спільної діяльності, відноситься до загальної суми таких доходів та валових доходів, отриманих цим платником від власної господарської діяльності.

Таким чином, розподіл витрат між основною діяльністю платника податку та спільною діяльністю має здійснюватись з урахуванням питомої ваги доходів від спільної діяльності у загальних доходах такого платника податків. Отже, положення договору про сумісну діяльність в такому випадку не може застосовуватись, а тому їх порушення не може бути підставою для відповідальності за податковим законодавством.  

Крім того, відповідно до п. 6.1 ст. 6 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державним цільовими фондами, у разі коли сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом відповідно до статті 4 цього Закону, такий контролюючий орган надсилає платнику податків податкове повідомлення, в якому зазначаються підстава для такого нарахування, посилання на норму податкового закону, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок податкових зобов'язань, сума податку чи збору (обов'язкового платежу), належного до сплати, та штрафних санкцій за їх наявності, граничні строки їх погашення, а також попередження про наслідки їх несплати в установлений строк та граничні строки, передбачені законом для оскарження нарахованого податкового зобов'язання (штрафних санкцій за їх наявності).

Однак, в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні відсутнє посилання на норму податкового закону, відповідно до якої був зроблений розрахунок податкових зобов'язань, а наявне лише посилання на пункти договору та Положення (стандарт) бухгалтерського обліку.

За таких обставин, суд вважає, що згідно податкового повідомлення-рішення № 0007932350/0 від 17 квітня 2007 року відповідачем необґрунтовано нараховано суму  податку на прибуток в розмірі 38553 грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 19277 грн.

Донарахування відповідачем позивачу податку на додану вартість в сумі 40000 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 20000 грн. згідно податкового повідомлення-рішення № 0007942350/0 від 17 квітня 2007 року суд вважає обґрунтованим, виходячи з наступного.

Так, в якості підстави для донарахування суми податку на додану вартість і штрафних санкцій відповідач посилається на порушення ТОВ “Турсерсвіс” порядку заповнення податкової накладної № 25/01-01 від 25.01.2006 року, виписаної позивачу, а саме: відповідач посилається на те, що датою заповнення податкової накладної визначено 25.01.2006 року, тоді як акт виконаних робіт (як перша подія для виникнення податкових зобов'язань) підписаний лише 31.03.2006 року.

В обґрунтування позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення № 0007942350/0 позивач посилається на те, що відповідно до пп. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України “По податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідач в свою чергу у своїх запереченнях на позов посилається на те, що ТОВ “Турсервіс” не мало право складати податкову накладну 21 січня 2006 року, тобто до настання будь-якої з подій, з якою закон пов'язує виникнення податкових зобов'язань.

Проте, відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

-          або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

-          або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

У даному випадку датою виникнення у позивача податкових зобов'язань з придбаних у ТОВ „Турсервіс” послуг є дата акту виконаних робіт, що засвідчує факт надання ТОВ “Турсервіс”  позивачу послуг по зберіганню товару, який складений 31 березня 2006 року.  Як вбачається з наявного в матеріалах справи листа ТОВ “Турсервіс” (а.с. 204 т.1), податкова накладна № 25/01-01 складена 25 січня 2006 року, а податкові зобов'язання за такою податковою накладною включені до складу податкових зобов'язань у січні 2006 року.

До того ж, як зазначає відповідач та не спростовано позивачем, грошові кошти за оплату наданих позивачу послуг по зберіганню товару у 1 кварталі 2006 року ТОВ „Турсервіс” не перераховувалися; погашення заборгованості за отримані послуги здійснено у жовтні 2006 року у вигляді взаємозаліку заборгованості за проданий ТОВ „Турсервіс” товар за актом заліку зустрічних однорідних вимог від 31.10.2006 р.

Таким чином, ТОВ “Турсервіс” були допущені порушення щодо порядку заповнення податкової накладної № 25/01-01.

Відповідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг). Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Оскільки позивачем до податкової декларації не було додано відповідну заяву зі скаргою на постачальника, відповідно відсутність такої скарги виключає право позивача на віднесення до складу податкового кредиту у січні 2006 року суми податку на додану вартість за вказаною вище податковою накладною, складеною з порушенням положень законодавства. У зв'язку з цим суд вважає цілком правомірним прийняття відповідачем  податкового повідомлення-рішення № 0007942350/0 від 17 квітня 2007 року.

Разом з тим суд зазначає, що стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною  3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та й спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.  

Відповідно до ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює  наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини,  що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх  представників, показань свідків, письмових  і речових  доказів,  висновків експертів.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює  докази,  які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому,  всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відтак, виходячи з вищевикладеного, на думку суду, позивач не довів неправомірність прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення № 0007942350/0 від 17 квітня 2007 року. При цьому відповідач, заперечуючи проти позову, не довів суду повну правомірність прийнятих ним оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень від 16.04.2007 р. № 0000292300/0, 0000302300/0 та від 17.04.2007 р. № 0007932350/0, у зв'язку з чим податкові повідомлення-рішення від 16.04.2007 р. № 0000292300/0, 0000302300/0 прийняті безпідставно, а податкове повідомлення-рішення від 17.04.2007 р. № 0007932350/0 прийнято неправомірно в частині нарахованих суми податку на прибуток в розмірі 38553 грн. і штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 19277 грн.    

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а згідно ст. 105 КАС України позивач має право вимагати скасування або визнання нечинним рішення відповідача –суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень, а також заявляти інші вимоги на захист прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.    

Враховуючи усе вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, господарський суд Одеської області вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Юг-Газ” частково обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Юг-Газ” до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську про скасування податкових повідомлень-рішень  задовольнити частково.

2.          СКАСУВАТИ податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Іллічівську від 16 квітня 2007 року № 0000292300/0 та  0000302300/0.

3.          СКАСУВАТИ податкове повідомлення-рішення від 17 квітня 2007 року № 0007932350/0 в частині донарахування податку на прибуток в розмірі 38553 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 19277 грн., в решті частині податкове повідомлення-рішення залишити без змін.

4.          СТЯГНУТИ з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Юг-Газ” (68003, Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Леніна, 33; код ЄДРПОУ 30194498) судовий збір в розмірі 6/шість/грн. 80 коп.

5.          В решті частині позовних вимог відмовити.

Постанову суду може бути оскаржено в порядку передбаченому ст. 186 КАС України.

Постанова суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови складено 24.07.2007 р.

                      Суддя