Постанова

від 29.01.2020 по справі 240/5645/18

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/5645/18

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Горовенко А.В.

Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б.

29 січня 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Боровицького О. А. Шидловського В.Б. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Ткач В.В.,

представника позивача: Мамедова А.В.,

представника відповідача: Савицької І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2019 року (повний текст якого складено в м. Житомирі 18 жовтня 2019 року) у справі за адміністративним позовом дочірнього підприємства "Коростишівський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради до Головного управління Державної фіскальної служби України у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.11.2018 №0033281401 та №0033291401,

В С Т А Н О В И В :

у грудні 2018 року дочірнього підприємства "Коростишівський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради звернулось в суд з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області (ГУ ДФС у Житомирській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15 листопада 2018 року №0033281401 та №0033291401.

18 жовтня 2019 року Житомирський окружний адміністративний суд прийняв рішення про задоволення адміністративного позову.

Не погоджуючись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, та порушення норм процесуального права що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

У судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.

Представник позивача про задоволення апеляційної скарги заперечив, посилаючись на її необґрунтованість та безпідставність.

Заслухавши, суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено те, що працівниками ГУ ДФС у Житомирській області проведено документальну планову виїзну перевірку ДП "Коростишівський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2016 по 30.06.2018, валютного - за період з 01.01.2016 по 30.06.2018, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 по 30.06.2018, за результатами якої складено акт №1299/06-30-14-01/32062890 від 25.10.2018 року.

У ході проведеної перевірки податковим органом виявлено наступні порушення:

-пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, ст. 3, ст. 4 та ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облiк та фiнансову звітність в Українi" вiд 16.07.1999 №996-XIV (iз змінами та доповненнями), Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку №15 Доходи , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року №290, Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку №11 "Зобов`язання", затвердженого наказом Мiнiстерства фiнансiв України від 31.01.2000 №20, Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку №7 "Основнi засоби", затвердженого наказом Мiнiстерствафiнансiв України вiд 27.04.2000 №92, Положення (Стандарту) бухгалтерського облiку №16 "Витрати", який затверджено наказом Мiнiстерствафiнансiв України вiд 31.12.1999 №318, Положення про документальне забезпечення записiв у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 №88, Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобiв, затверджених наказом Мiнiстерствафiнансiв України вiд 30.03.2003 №561, в результатi чого занижено податок на прибуток у сумi 285194грн, в тому числі за: 1 квартал 2016 року в сумі 78899 грн, півріччя 2016 року в сумі 93160 грн, три квартали 2016 року в сумі 122177 грн, 2016 рік в сумі 180615 грн, 1 квартал 2017 року в сумі 18505 грн, півріччя 2017 року в сумі 18505 грн, три квартали 2017 року в сумі 19091 грн, 2017 рік в сумі 104579 грн;

- п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартiсть всього у сумi розміром 149379 грн, а саме по періодах: січень 2016 року - 2062 грн, жовтень 2016 року - 73421 грн, листопад 2016 року - 8834 грн, грудень 2016 року - 4834 грн, січень 2017 року - 2061 грн, лютий 2017 року - 4744 грн, квітень 2017 року - 12215 грн, жовтень 2017 року - 12869 грн, грудень 2017 року - 28339 грн.

На підставі акту перевірки, 15 листопада 2018 року ГУ ДФС у Житомирській області прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

-№0033281401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 427791 грн, з яких: 285194 грн - за податковими зобов`язаннями; 142597 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №0033291401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 224069 грн з яких: 149379 грн - за податковими зобов`язаннями; 74690 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями відповідача, позивач оскаржив їх до суду.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем не обґрунтовано, без урахування усіх обставин що мають значення для їх прийняття.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 44.2 ст. 44 ПК України визначено, що для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Так, п. 198.1 ст. 198 ПК України визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пп. 133.1.1 п. 133.1 ст. 133 ПК України платниками податку є суб`єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами, крім юридичних осіб, визначених пунктами 133.4 та 133.5 цієї статті.

Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Пунктом 140.4 ст. 140 ПК України визначено, що фінансовий результат до оподаткування зменшується:

-на суму нарахованих доходів від участі в капіталі інших платників податку на прибуток підприємств, платників єдиного податку четвертої групи та на суму нарахованих доходів у вигляді дивідендів, що підлягають виплаті на його користь від інших платників цього податку (крім інститутів спільного інвестування та платників, прибуток яких звільняється від оподаткування відповідно до положень цього Кодексу, у розмірі прибутку, звільненого від оподаткування) та платників єдиного податку;

- на суму від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років. Положення зазначеного пункту застосовуються з урахуванням пункту 3 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" цього Кодексу;

- на суму уцінки, врахованої у фінансовому результаті до оподаткування у поточному податковому (звітному) періоді на інструменти власного капіталу, перекласифіковані у фінансові зобов`язання відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Відповідно до п.п. 140.5.9 п. 140.5 ст. 140 ПК України фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується: на суму коштів або вартості товарів, виконаних робіт, наданих послуг, безоплатно перерахованих (переданих) протягом звітного (податкового) року неприбутковим організаціям, внесеним до Реєстру неприбуткових установ та організацій на дату такого перерахування коштів, передачі товарів, робіт, послуг (крім неприбуткової організації, яка є об`єднанням страховиків, якщо участь страховика у такому об`єднанні є умовою проведення діяльності такого страховика відповідно до закону, та неприбуткових організацій, до яких застосовуються положення підпункту 140.5.13 цього пункту), у розмірі, що перевищує 4 відсотки оподатковуваного прибутку попереднього звітного року.

Так, Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996/ХІV (Закон №996) визначає правові засади регулювання, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. У розумінні даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону №996 передбачено, що первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Частинами другою та третьою статті 9 цього ж Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов`язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Із наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Так, судом першої інстанції встановлено, що за ТОВ АГД Груп , ФГ Аліна Башинська , ОСОБА_2 , ТОВ Нарс , ФОП ОСОБА_3 , ПАТ РБУ-56 , ТОВ Свіслан Лімітед , ТОВ Солід , ТОВ Спрінт Груп числилась заборгованість перед позивачем в сумі 57896,25 грн., як по дебету рахунку 361 "Розрахунки із вітчизняними покупцями", так і по кредиту рахунку 6811 "Розрахунки за авансами одержаними", що підтверджується даними оборотно-сальдових відомостей рахунках 361 "Розрахунки із вітчизняними покупцями" та 6811 "Розрахунки за авансами одержаними".

Крім того, згідно даних оборотно-сальдових відомостей по рахунках 362 та 6812, які досліджувались під час перевірки та копії яких долучено до матеріалів справи встановлено, що в бухгалтерському обліку позивача відсутня заборгованість фірми "InenTrading" (США) в сумі 109634 грн.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що наявність у позивача простроченої кредиторської заборгованості в сумі 167530 грн. спростовується даними його бухгалтерського обліку, а відтак є безпідставним донарахування на цю суму податкових зобов`язань з податку на прибуток.

Також, судом першої інстанції встановлено, що даними Оборотної відомості по рахунку 152 Придбання (виготовлення) основних засобів за березень 2016 року підтверджується віднесення позивачем вартості запчастин в сумі 402981,68 грн. не на витрати, а на рахунок 152 Придбання (виготовлення) основних засобів із кредиту рахунку 207 Запасні частини , тобто у збільшення первісної вартості автомобіля КАМАЗ - 43101 НОМЕР_1 .

При цьому, витрати на ремонт автомобіля КАМАЗ - 43101 НОМЕР_1 в червні 2016 року згідно з актом на списання товарів №46 від 30.06.2016 списано запчастин на суму в розмірі 54297,45 грн, які віднесені позивачем до витрат періоду, а не у збільшення первісної вартості автомобіля.

Так, п. 14 П(С)БО 7 "Основні засоби" визначено, що первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов`язаних з поліпшенням об`єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об`єкта.

Згідно з п. 15 П(С)БО 7 "Основні засоби" витрати, що здійснюються для підтримання об`єкта в робочому стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат.

Також, п. 31 "Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів", затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2003 №561 визначено, що вартість робіт, що приводять до збільшення очікуваних майбутніх вигод від об`єкта основних засобів, включається до капітальних інвестицій з майбутнім збільшенням первісної вартості основних засобів. Підставою для визнання капітальними інвестиціями витрат, пов`язаних з поліпшенням основних засобів, є зростання внаслідок цих витрат очікуваного терміну корисного використання об`єкта, кількості та/або якості продукції (робіт, послуг), яка виробляється (надається) цим об`єктом. Первісна (переоцінена) вартість основних засобів може бути збільшена на суму витрат, пов`язаних з поліпшенням та ремонтом об`єкта, визначену у порядку, встановленому податковим законодавством. Прикладами такого поліпшення є:

-модифікація, модернізація об`єкта основних засобів з метою подовження терміну його корисної експлуатації або збільшення його виробничої потужності;

- заміна окремих частин устаткування для підвищення якості продукції (робіт, послуг);

- впровадження ефективнішого технологічного процесу, що дозволить зменшити первісно оцінені виробничі витрати;

- добудова (надбудова) будівлі, що збільшить кількість місць (площу) будівлі, обсяги та/або якість виконуваних робіт (послуг) чи умови їх виконання.

Враховуючи викладене вище, лише платник наділений правом приймати рішення: віднести суми сплачені ним за ремонти до складу витрат або у збільшення первісної вартості основного засобу.

У даному випадку, ремонтні роботи автомобіля КАМАЗ - 43101 НОМЕР_1 проведені позивачем, були направлені не на модернізацію/реконструкцію основного засобу, а на підтримання його у належному стані.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем правомірно включена вартість ремонту автомобіля КАМАЗ - 43101 НОМЕР_1 до складу витрат.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що між позивачем ("Замовник") та ТОВ "Донекоресурс" ("Виконавець") укладено договір №1 від 12.01.2015 про надання послуг із лісосічних робіт (далі - Договір), предметом якого передбачено виконання лісосічних робіт (суцільне рубання та санітарне рубання суцільне) згідно лісорубних квитків в Шахворостівському та Старосілецькому лісництвах ДП "Коростишівський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради.

Згідно з п. 1.2. Договору, вартість послуг із заготівлі (звалювання, зрізання гілок та сучків, їх збирання та спалювання, розкряжування хлистів) та трелювання визначена сторонами диференційовано - щодо хвойних мяколистяних та твердолистяних.

Пунктом 4.1 Договору встановлено, що "Виконавець" приступає до виконання послуг після оформлення акту передачі лісосіки під розробку.

Також, п. 10.3 Договору сторони визначили, що додаткові угоди до цього Договору є його невід`ємною частиною.

Так, між сторонами укладались додаткові угоди №11-25 до договору №1 від 12.01.2015, в яких конкретизовано предмет договору - вказано лісництво, номер лісорубного квитка, квартал, відділ, площа ділянки, ліквідна маса, вид рубки, та згідно п.4.1 Договору відбувалась передача лісосік під розробку.

Крім актів приймання-передавання наданих послуг із лісосічних робіт, "Рапортів руху лісопродукції" (форма №ЛГ-6), також оформлялись: наряди-акти на виконання робіт, щоденники приймання робіт, на підставі яких і складались акти приймання-передавання наданих послуг із лісосічних робіт з ТОВ "Донекоресурс".

При цьому, у наряд-актах на виконання робіт вказано дати початку та закінчення робіт, номер кварталу, номер виділу, номер лісорубного квитка, найменування робіт, обсяг роботи, найменування заготовленої лісопродукції, найменування виконавця - ТОВ "Донекоресурс". Фактична заготівля підтверджена підписами в нарядах-актах на виконання робіт інженера із лісозаготівлі, економіста, майстра, лісника. Достовірність наведеної інформації в нарядах-актах на виконання робіт затверджена підписами лісничого.

У щоденниках приймання робіт вказано період заготівлі лісопродукції, номер кварталу/виділу/обходу/ділянки/площі, номер лісорубного квитка, найменування сортаменту по породах, в них містяться підписи майстра лісу на підтвердження обміру, маркування і клеймування лісопродукції, а також підпис лісника (майстру) на підтвердження прийняття на зберігання заготовленої лісопродукції. Вказана лісопродукція відображена в щомісячних Рапортах руху лісопродукції (форма ЛГ-6).

Згідно копій банківських виписок та платіжних доручень позивачем проведено повний розрахунок з ТОВ "Донекоресурс" за надані послуги, що підтверджує факт реальності зміни майнового стану позивача.

Крім того, лісопродукція, яка була заготовлена ТОВ "Донекоресурс" за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, використана у господарській діяльності позивача для реалізації покупцям внутрішнього ринку та на експорт, що підтверджується відповідними первинними документами, копії яких долучено до матеріалів справи.

Щодо посилань податкового органу на відсутність реальності вчинення господарських операцій у зв`язку із: відсутністю у ТОВ "Донекоресурс", згідно з базами даних відповідача, необхідної кількості штатних та найманих працівників, основних засобів; існуванням кримінального провадження №42017060000000104 від 20.09.2017 за фактом ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах, службовими особами ТОВ "Донекоресурс" за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України, то колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на наступне.

Згідно з ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 61 Конституції України регламентовано принцип індивідуальної відповідальності і жодною нормою чинного законодавства не визначено прямої залежності між правомірністю формування платником податків показників його податкової звітності та діями його контрагента та/або відповідних посадових осіб і для формування показників податкової звітності необхідним є лише встановлення факту здійснення господарської операції та підтвердження її відповідними первинними бухгалтерськими документами.

Згідно ч. 3 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Частиною 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що українські суди при вирішенні справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17.06.2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумцій щодо фактів.

У своєму рішенні від 10 лютого 1995 року, у справі "Алене де Рібермон проти Франції" Європейський Суд з прав людини зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.

У відповідності до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 11 жовтня 2016 року по справі №816/4340/14, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень.

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом".

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа "Руїз Торіха проти Іспанії" (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Окрім зазначеного вище колегія суддів звертає увагу, що усі сумніви у правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень на користь особи-позивача. Для позивача достатньо вказати на факт прийняття рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, якщо допустимі докази для цього недоступні. У свою чергу відповідач має довести факт прийняття такого рішення чи вчинення дії і їх правомірність, або ж спростувати цей факт і довести правомірність своєї бездіяльності. У разі невиконання цього обов`язку адміністративний суд повинен задовольнити вимогу позивача і визнати протиправними рішення, дії чи бездіяльність, на які вказував позивач.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого ст. 74 КАС України, частиною 2 якої визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Тобто, що факт відкриття кримінального провадження та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такого кримінального провадження, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

При цьому, вироків за фактом фіктивного підприємництва, що має безпосереднє значення для надання висновку щодо діяльності господарюючих суб`єктів, а ні щодо позивача, ні щодо його контрагентів податковим органом надано не було.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.12.2018 року справа №822/787/18, від 27.03.2018 року справа №816/809/17, від 27.02.2018 року справа №813/1974/17, від 27.02.2018 року справа №813/1766/17.

Окрім того, відсутність у спірного контрагенту матеріальних та трудових ресурсів також не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Аналогічна позиція відображена у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 р. у справі № 804/4787/16.

З огляду на викладені вище обставини, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що первинними документами, що містяться в матеріалах справи підтверджуються реальність господарських операцій та правомірність формування позивачем податкового кредиту та витрат, а відтак прийняті податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягают скасуванню.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що наведенні в апеляційній скарзі доводи повністю спростовуються встановленими у справі обставинами та письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 05 лютого 2020 року.

Головуючий Матохнюк Д.Б. Судді Боровицький О. А. Шидловський В.Б.