Рішення

від 03.02.2020 по справі 903/2/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03 лютого 2020 р. справа № 903/2/20

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Сердюкової Аліни Олегівни

та за відсутності представників сторін у зв`язку з їх неявкою в судове засідання

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав", м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАРТ ПРОДАКШН КОМПАНІ", м. Луцьк

про стягнення 21 224,44 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватна організація "Українська ліга авторських і суміжних прав" звернулась до господарського суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАРТ ПРОДАКШН КОМПАНІ" 21 224,44 грн., в тому числі 10 800,00 грн. суми основного боргу за використання відповідачем невиключних прав на виконання оприлюднених музичних творів згідно договору №КБР-10/07/18 від 01.07.2018р., 7200,00 грн. суми дострокової винагороди (Роялті), 3000,00 грн. штрафу за прострочення оплати використання невиключних прав стосовно одного місяця на строк більший ніж чотири місяці, нарахованого згідно п. 3.6. договору, 115,25 грн. суми індексу інфляції за період з за період з 27.03.2019р. по 26.11.2019р. та 109,19 грн. трьох процентів річних за період з 27.03.2019р. по 26.11.2019р., нарахованих згідно ст. 625 ЦК України.

В обґрунтування пред`явлених позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем умов договору №КБР-10/07/18 від 01.07.2018р. в частині оплати наданих йому невиключних прав на виконання оприлюднених музичних творів, виникнення заборгованості та нарахування у зв`язку з цим штрафу та сум індексу інфляції і трьох процентів річних.

Ухвалою суду від 03.01.2020р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи в судовому засіданні призначено на 03.02.2020р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.

27 січня 2020 року відділом документального забезпечення та контролю Господарського суду Волинської області було зареєстровано підписані адвокатом Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" Сербуль О.Ю. (довіреність від 09.01.2020р.) заяву від 23.01.2020р. про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, додаткові письмові пояснення від 23.01.2020р. та клопотання від 23.01.2020р. про розгляд справи за відсутності представника позивача.

Відповідач своїм правом на участь в судовому розгляді не скористався, відзиву на позов не подав, причини неявки свого представника в судове засідання суду не повідомив.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 03.01.2020р. направлялась відповідачу за адресою, яка зазначена у позовній заяві: 43025, м. Луцьк, пр. Волі, 8, рекомендованою кореспонденцією та була повернута до суду без вручення адресату з підстав: "інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення". Адреса відповідача, вказана в позовній заяві, підтверджується також безкоштовним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, сформованим за запитом суду - 43025, м. Луцьк, пр. Волі, 8.

Враховуючи викладене ухвала Господарського суду Волинської області від 03.01.2020р. про відкриття провадження у справі №903/2/20 була направлена судом супровідним листом від 17.01.2020р. №903/2/20/326/20 повторно на адресу відповідача та була повернута до суду без вручення адресату з підстав: "інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення".

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання кореспонденції суду (ухвали від 03.01.2020р.) відповідачем та повернення її до суду з відміткою "інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення" є наслідками діяння (бездіяльності) відповідача щодо її належного отримання, тобто його власною волею. Відтак, відповідач вважається повідомленим про відкриття провадження у справі належним чином, оскільки судом було виконано всі покладені на нього обов`язки, а відповідач, натомість, проявив протиправну процесуальну бездіяльність.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Суд зауважує, що сторони зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. №01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальним правами у господарському судочинстві").

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянуті впродовж розумного строку.

В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його правта обов`язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.

Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст.3 ГПК України.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997 дана Конвенція та Протоколи до неї № 2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003 р. №01-8/1427 (зі змінами та доповненнями, внесеними в останнє інформаційним листом ВГСУ від 24.07.2008р. №01-8/451). У цьому листі зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".

Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 р. (§ 51).

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За таких обставин, беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду спору впродовж розумного строку, враховуючи, що явку повноважних представників сторін в судове засідання було визначено на їх розсуд, господарський суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін, за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд, оцінюючи подані позивачем докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред`явлений до відповідача позов підлягає до часткового задоволення.

Викладена позиція суду пов`язана з наступними встановленими в судовому засіданні обставинами:

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 01 липня 2018 року між Приватною організацією "Українська ліга авторських і суміжних прав" (УЛАСП) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СТАРТ ПРОДАКШН КОМПАНІ" (користувач) було укладено договір №КБР-10/07/18, у відповідності до умов п.п. 3.1., 3.3., 3.5., 3.6. котрого користувач здійснює використання в комерційній діяльності музичних творів шляхом їх публічного виконання, а УЛАСП надає користувачу на умовах, визначених цим договором, право (невиключну ліцензію) на публічне виконання творів. Користувач, в свою чергу, зобов`язується виплатити винагороду (роялті) на поточний рахунок УЛАСП відповідно до умов цього договору та Закону. Користувач зобов`язується перерахувати на поточний рахунок УЛАСП винагороду (роялті), узгоджену сторонами у відповідних додатках до цього договору. Відповідний загальний щомісячний платіж, що є складовою частиною винагороди (роялті) має перераховуватись не пізніше ніж за 5 днів до початку місяця, за який він здійснюється. Не зважаючи на дату укладення договору, користувач здійснює перший платіж за весь місяць (календарний період), в якому було укладено договір. Перший платіж здійснюється не пізніше трьох календарних днів після підписання цього договору. Розмір винагороди (роялті) не залежить від кількості творів, що використовуватимуться користувачем під час дії договору, та частоти їх використання. Сторони підтверджують сплату та збір винагороди (роялті) шляхом підписання щоквартального акту про виплату роялті. У разі необхідності підтвердження виплати винагороди (роялті) щомісячно, обов`язок щодо складання відповідного акту покладається на користувача. Якщо користувач прострочить платіж стосовно одного місяця на строк більший ніж на чотири місяці, то користувач повинен буде сплатити УЛАСП штраф, що складає 50% від розміру простроченого платежу. Крім цього, в разі зазначеної прострочки УЛАСП набуває право на дострокове отримання винагороди (роялті) за строк в повному обсязі.

Розділом 2 Договору визначені терміни:

користувач - фізична або юридична особа, що здійснює використання в комерційній діяльності музичних творів;

територія - площа закладу, визначеного сторонами у відповідному додатку до цього договору, стосовно якої надається право (невиключна ліцензія);

строк - строк використання творів, на який надане право (невиключна ліцензія), що відповідає строку договору, зазначеному у п.6.1. цього договору, а у випадку коли строк, зазначений у п.6.1. закінчився, але цей договір залишився чинним - строк, визначений на підставі п.6.2. договору;

винагорода (роялті) - загальна винагорода, яка повинна бути сплачена користувачем УЛАСП стосовно строку;

твори - перелік музичних творів та каталогів творів, що розміщений на сайті УЛАСП: www.ulasp.org. Враховуючи те, що УЛАСП має в управлінні твори, що входять до великих каталогів видавників, то посилання на такий каталог означатиме можливість знайти конкретний твір на сайті відповідного видавника.

В розділі 6 цього договору сторони погодили, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 01.07.2019р., а в частині невиконаних фінансових зобов`язань, фінансових санкцій та будь-яких інших зобов`язань до їх повного виконання. У випадку, якщо жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії договору протягом місяця до настання зазначеної в п.6.1. дати, дія договору вважається подовженою на той самий строк і на тих же умовах, і так кожного разу коли протягом місяця до завершення строку дії договору не буде належного повідомлення про припинення. Належним повідомленням про припинення зі сторони користувача є лист з доданим до нього актом припинення використання творів, що має бути підписаний уповноваженими представниками сторін. Повідомлення про припинення дії цього договору має бути надіслане засобами поштового зв`язку (цінним листом), при цьому належним доказом направлення повідомлення є чек відділу поштового зв`язку із зазначенням вказаних в цьому договорі поштових реквізитів сторони на адресу якої направлено листа, а також опис вкладення з відтиском (печаткою) поштового відділу, який посвідчує відправлення зазначеного вище повідомлення. Сторони розуміють, що цей договір є ліцензійним договором з приводу оплатного використання об`єктів права інтелектуальної власності, тобто творів.

Цей договір є підставою для здійснення розрахунків. Розрахунки здійснюються з формулюванням: "Виплата винагороди (роялті) за (календарний місяць) згідно договору № (номер договору) від (дата підписання договору). Без ПДВ".

Даний договір підписано сторонами та скріплено відтисками круглих печаток господарюючих суб`єктів.

Згідно додатку №1 до договору у переліку закладів, в яких користувач здійснює використання творів, наявний один заклад.

За п.1 додатку №2 до договору винагорода (роялті) нараховується на підставі Закону та цього договору і виплачується користувачем УЛАСП щомісячними платежами.

Відповідно до п. 1.1. додатку №2 до договору розмір щомісячного платежу має складати 1200,00 грн. за кожен заклад користувача, зазначений у відповідних додатках до договору.

За п. 1.2. додатку №2 до договору загальний розмір щомісячного платежу з дня набуття чинності договору становить 1200,00 грн. Зазначена сума щомісячно перераховується користувачем на розрахунковий рахунок УЛАСП відповідно до умов договору.

Вказані додатки до договору підписано сторонами та скріплено відтисками круглих печаток господарюючих суб`єктів.

Статтею 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачено, що опублікування твору, фонограми, відеограми - випуск в обіг за згодою автора чи іншого суб`єкта авторського права і (або) суміжних прав виготовлених поліграфічними, електронними чи іншими способами примірників твору, фонограми, відеограми у кількості, здатній задовольнити, з урахуванням характеру твору, фонограми чи відеограми, розумні потреби публіки, шляхом їх продажу, здавання в майновий найм, побутового чи комерційного прокату, надання доступу до них через електронні системи інформації таким чином, що будь-яка особа може його отримати з будь-якого місця і у будь-який час за власним вибором або передачі права власності на них чи володіння ними іншими способами. Опублікуванням твору, фонограми, відеограми вважається також депонування рукопису твору, фонограми, відеограми у сховищі (депозитарії) з відкритим доступом та можливістю одержання в ньому примірника (копії) твору, фонограми, відеограми.

Організація колективного управління (організація колективного управління майновими правами) це - організація, що управляє на колективній основі майновими правами суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав і не має на меті одержання прибутку.

Згідно з ст. 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до ст. 449 ЦК України об`єктами суміжних прав без виконання будь-яких формальностей щодо цих об`єктів та незалежно від їх призначення, змісту, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження є: а) виконання; б) фонограми; в) відеограми; г) програми (передачі) організацій мовлення.

Статтею 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права" встановлено, що договори про передачу прав на використання творів укладаються у письмовій формі. В усній формі може укладатися договір про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо). Договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнено згоди). Авторська винагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору, або у вигляді фіксованої суми чи іншим чином. При цьому ставки авторської винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 43 Закону України "Про авторське право і суміжні права" допускається без згоди виробників фонограм (відеограм), фонограми (відеограми) яких опубліковані для використання з комерційною метою, і виконавців, виконання яких зафіксовані у цих фонограмах (відеограмах), але з виплатою винагороди, таке пряме чи опосередковане комерційне використання фонограм і відеограм та їх примірників: а) публічне виконання фонограми або її примірника чи публічну демонстрацію відеограми або її примірника; б) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, в ефір; в) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, по проводах (через кабель). Збирання винагороди за використання фонограм (відеограм), що зазначені у частині першій цієї статті, і контроль за їх правомірним використанням здійснюються визначеними Установою уповноваженими організаціями колективного управління. Зібрані кошти розподіляються між організаціями колективного управління, які є на обліку в Установі, на основі договорів, які уповноважені організації укладають з усіма організаціями колективного управління. Одержана від уповноваженої організації винагорода розподіляється відповідною організацією колективного управління у таких пропорціях: виконавцям - 50 відсотків, виробникам фонограм (відеограм) - 50 відсотків. Розмір винагороди за використання фонограм (відеограм), що зазначені у частині першій цієї статті, порядок та умови її виплати визначаються Кабінетом Міністрів України. Особи, які використовують фонограми, відеограми чи їх примірники, повинні надавати організаціям, зазначеним у частині другій цієї статті, точні відомості щодо їх використання, необхідні для збирання і розподілу винагороди.

Статтею 45 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачено, що суб`єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами особисто, через свого повіреного або через організацію колективного управління.

В пункті 49.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року №12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних із захистом прав інтелектуальної власності" зазначено, що надавши організаціям колективного управління можливість дозволяти використання об`єктів авторського права, які й не перебувають в їх управлінні (але не вилучені з нього в установленому порядку), законодавець врахував специфіку діяльності суб`єктів господарювання, які здійснюють постійне використання великої кількості різноманітних об`єктів авторського права, завчасне визначення переліку яких (із встановленням правовласників та одержанням необхідного дозволу від кожного з них) є надмірно складним або взагалі неможливим (телерадіоорганізації; особи, що здійснюють ретрансляцію телерадіопрограм; власники закладів, де відбувається публічне виконання творів, тощо).

Такий підхід водночас забезпечує дотримання прав суб`єктів авторського права (як щодо дозволу на використання творів, так і стосовно отримання винагороди) та дозволяє суб`єктам господарювання здійснювати використання необмеженого переліку творів (зокрема, музичних) без порушення майнових авторських прав, уклавши відповідний договір з однією організацією колективного управління.

Відповідно до ст. ст. 174, 181 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність, з акту управління господарською діяльністю, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З положень ст. 509 ЦК України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Таким чином, за своєю правовою природою між позивачем та відповідачем укладено ліцензійний договір та при цьому Сторони досягли всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, а тому відповідно до вимог ст. ст. 638, 1109, 1100 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. ст. 179, 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України), він вважається укладеним та є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно зі ст. ст. 173, 174, 175 ГК України (ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України) і відповідно до ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Крім того, укладений між ними договір ТЗ-56/03/16 від 01.03.2016р. предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, договірними сторонами розірваний не був.

Згідно зі ст. 1109 ЦК України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону. У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об`єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об`єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об`єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір. Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Відповідно до положень ст. 1110 ЦК України, ліцензійний договір укладається на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об`єкт права інтелектуальної власності.

Ліцензіар може відмовитися від ліцензійного договору у разі порушення ліцензіатом встановленого договором терміну початку використання об`єкта права інтелектуальної власності. Ліцензіар або ліцензіат можуть відмовитися від ліцензійного договору у разі порушення другою стороною інших умов договору.

У разі відсутності у ліцензійному договорі умови про строк договору він вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об`єкт права інтелектуальної власності, але не більше ніж на п`ять років. Якщо за шість місяців до спливу зазначеного п`ятирічного строку жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на невизначений час. У цьому випадку кожна із сторін може в будь-який час відмовитися від договору, письмово повідомивши про це другу сторону за шість місяців до розірвання договору, якщо більший строк для повідомлення не встановлений за домовленістю сторін.

Таким чином, з урахуванням умов п. 6.2. Договору та враховуючи те, що суду не надано доказів на підтвердження надання Сторонами відповідного повідомлення на адресу іншої сторони про припинення протягом місяця до завершення строку дії договору, строк дії договору слід вважати з 01.07.2018 року по 01.07.2020 року.

Відтак, відповідач за використання наданих йому позивачем невиключних прав на виконання оприлюднених музичних творів мав здійснити платежі в сумі 1200,00 грн. за кожен місяць, всього за 19 місяців однак, при цьому, позивач вказує на те, що відповідач здійснив лише оплату за 9 місяців (10 800,00 грн.).

Таким чином, згідно розрахунку позивача відповідач допустив прострочення платежів за використання наданих йому позивачем невиключних прав на виконання оприлюднених музичних творів в розмірі 10 800,00 грн. з квітня місяця 2019 року по грудень місяць 2019 року включно. Окрім того, позивач, відповідно до п. 3.6. договору набув право на дострокове отримання 7200,00 грн. винагороди (Роялті).

Статтями 525 та 526 ЦК України, що кореспондуються за змістом з положеннями статті 193 ГК України, передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 10 800,00 грн. суми основного боргу та 7200,00 грн. суми дострокової сплати винагороди (роялті) підставні та підлягають до задоволення.

Окрім того, у зв`язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань по оплаті використання невиключних прав на виконання оприлюднених музичних творів за Договором №КБР-10/07/18 від 01.07.2017р., позивач просить стягнути з відповідача 115,25 грн. суми індексу інфляції за період з 27.03.2019р. по 26.11.2019р. та 109,19 грн. трьох процентів річних за період з 27.03.2019р. по 26.11.2019р., нарахованих згідно ст. 625 ЦК України.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом зазначається, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Розглянувши позовні вимоги щодо стягнення суми збитків від інфляції, господарський суд вважає, що останні підставні частково та підлягають до задоволення на суму 21,60 грн., а в частині стягнення інфляційних в розмірі 93,65 грн. в позові слід відмовити.

Викладене пов`язане з тими обставинами, що при нарахуванні відповідних сум та пред`явленні позову до суду позивачем не було враховано того, що у певні місяці 2019 року, які включено до загального періоду нарахування згідно даних Держкомстату України в державі було зафіксовано дефляційні процеси (рівень інфляції споживчих цін в Україні становив 100 та менше 100 відсотків), червень 2019 року - 99,5%, липень 2019 року - 99,4%, серпень 2019 року - 99,7 %, грудень 2019 року - 99,8%.

Неврахування цієї обставини потягнуло за собою безпідставне нарахування сум інфляційних у вищому розмірі ніж це можливо (за періоди червня, липня, серпня, грудня місяців 2019 року).

В даному випадку судом було враховано положення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" пунктом 2 котрого визначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Також позивачем помилково, у період квітня, травня, вересня, жовтня, листопада місяців 2019 року здійснено нарахування інфляційних з розрахунку наступних індексів споживчих цін: квітень 2019 року - 102,72%, травень 2019 року - 101,80%, вересень 2019 року 101,20%, жовтень 2019 року -101,51%, листопад 2019 року - 100,80% відповідно, в той час, коли згідно офіційних даних Держкомстату України у визначені місяці 2019 року було встановлено наступні індекси інфляції квітень 2019 року - 101,0%, травень 2019 року - 100,7%, вересень 2019 року 100,7%, жовтень 2019 року -100,7%, листопад 2019 року - 100,1% відповідно.

При цьому визначаючи суму збитків від інфляції, котрі підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача, судом було застосовано розрахунки, здійснені за допомогою встановленої в господарському суді системи інформаційно-правового забезпечення "Ліга Закон".

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення суми трьох процентів річних, господарський суд вважає, що останні підставні, відповідають фактичним обставинам справи, а відтак підлягають до задоволення в повному об`ємі.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що спір до суду було доведено з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов`язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАРТ ПРОДАКШН КОМПАНІ".

Разом з цим позивач просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАРТ ПРОДАКШН КОМПАНІ" понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

При розподілі судових витрат суд враховує наступне.

Згідно ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об`єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ГПК України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Судом встановлено, що 29.11.2019 року між Адвокатським об`єднанням "ІНТЕЛКРАФТС" та Приватною організацією "Українська ліга авторських і суміжних прав" було укладено договір про надання професійної правової допомоги №8.140-А.

Згідно пункту 4 "Винагорода за надання професійної правничої допомоги" підпункту 4.1.1. договору від 29.11.2019р. №8.140-А, сторони погодили, що підготовка позовної заяви, звернення до суду та представництво інтересів клієнта в суді першої інстанції 5000,00 грн., без ПДВ.

Пунктом 5 "Строк дії договору" підпункту 5.1. договору від 29.11.2019р. №8.140-А, сторони погодили, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання на діє до 31.12.2019р.

При цьому додатковою угодою №1 від 28 грудня 2019 року до договору від 29.11.2019р. №8.140-А, сторони погодили, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання на діє до 31.01.2020р.

Згідно Наказу Керуючого партнера Адвокатського об`єднання "ІНТЕЛКРАФТС" №8.140-А від 29.11.2019р. адвокат Хлєбніков Сергій Георгійович (Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Серія КВ №000083 від 11.12.2017р.), та адвокат Сербуль Ольга Юріївна (Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №3228 від 28.02.2008р.) є адвокатами, що здійснюють адвокатську діяльність в Адвокатському об`єднанні "ІНТЕЛКРАФТС".

Як вбачається із матеріалів справи, адвокатом Сербуль Ольгою Юріївною була підготовлена і подана позовна заява від 19.12.2019р., були підготовлені і подані заяви від 23.01.2020р.

Враховуючи вказане, позивачем згідно з вимогами ст. 74 ГПК України було доведено надання йому адвокатами Адвокатського об`єднання "ІНТЕЛКРАФТС" вказаних послуг у суді першої інстанції.

Розмір витрат позивача на оплату послуг з правової допомоги у визначеному законодавством порядку відповідачем заперечений не був.

Пунктом 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України, визначено, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Натомість положеннями пункту 2 частини 2 статті 126 ГПК регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Згідно ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, вартість адвокатських послуг адвоката Сербуль Ольги Юріївни (довіреність від 29.11.2019р. та від 09.01.2020р., Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №3228 від 28.02.2008р.) по справі №903/2/20 складає 5000,00 грн., перевірена судом, підтверджена матеріалами справи, однак підлягає до стягнення з відповідача у відповідності до ч. 4 ст. 129 ГПК України пропорційно розміру задоволених вимог за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАРТ ПРОДАКШН КОМПАНІ", а саме на суму 4977,94 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 126, 129, 231, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАРТ ПРОДАКШН КОМПАНІ" (43025, м. Луцьк, пр. Волі, 8, код ЄДРПОУ 42076585) на користь Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" (02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, 23, офіс 1016, код ЄДРПОУ 37396233) 10 800,00 грн. суми основної заборгованості, 7200,00 грн. суми дострокової винагороди (Роялті), 3000,00 грн. штрафу, 21,60 грн., суми збитків, завданих інфляційними процесами, 109,19 грн. 3% річних, а всього 21 130,79 грн., 1 912,52 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору та 4977,94 грн. витрат по оплаті наданої професійної правничої допомоги.

3. В частині стягнення 93,65 грн. суми інфляційних нарахувань в позові відмовити.

4. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення

складено 05.02.2020р.

Суддя В. А. Войціховський