Рішення

від 04.02.2020 по справі 904/5664/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.02.2020м. ДніпроСправа № 904/5664/19

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вагоноремонтне підприємство "Трансрем", м. Дніпро

до Акціонерного товариства "Дніпровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів", м. Дніпро

про стягнення штрафних санкцій, інфляційних втрат та трьох процентів річних у загальній сумі 93 638 грн. 72 коп.

Суддя Рудь І.А.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вагоноремонтне підприємство "Трансрем" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просить стягнути з Акціонерного товариства "Дніпровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів" заборгованість у розмірі 93 638 грн. 72 коп., з яких: 76 427 грн. 13 коп. - пеня, 6 733 грн. 02 коп. - 3% річних, 10 478 грн. 57 коп. - інфляційні втрати, відповідно до умов договору від 24.10.2017 № 2410-1. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 463 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.08.2019 у справі № 904/2349/19 у повному обсязі, що стало підставою для донарахування позивачем пені, інфляційних втрат та 3% річних на прострочену заборгованість.

Ухвалою господарського суду від 04.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними в матеріалах справи документами.

28.12.2019 від відповідача надійшов до суду відзив на позовну заяву, в якому він позовні вимоги не визнає частково, зазначає, що на час подання відзиву виконав рішення суду у повному обсязі. Відповідач заперечує щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, вважаючи їх нарахування безпідставним. Крім того, відповідач вважає, що загальна сума витрат на професійну правничу допомогу не може перевищувати у даному випадку 1 921 грн. 00 коп. (підготовка позовної заяви - 2 год.), оскільки інші витрати не підтверджені належними доказами. Відповідач просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв"язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.08.2019 у справі № 904/2349/19 (залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.11.2019) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вагоноремонтне підприємство «Трансрем» до Акціонерного товариства «Дніпровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів» про стягнення 1 184 962, 22грн. встановлено , що 24.10.2017 між ТОВ «Вагоноремонтне підприємство «Трансрем» (виконавець) та АТ «Дніпровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів» (замовник) укладено договір № 2410-1, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання виконати комплекс робіт по збірці і зварюванні деталей візка, зазначеного в Додатках до цього договору на території виконавця (п. 1.1. договору); а замовник відповідно до п. 1.2. договору зобов`язався прийняти виконані виконавцем роботи та оплатити їх вартість на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 2.1. договору загальна вартість робіт за договором визначається Додатками, які сторони погоджують на кожен вид виконуваних робіт. Порядок оплат за кожен вид робіт, що виконуються за цим договором, узгоджується сторонами у відповідних Додатках (п. 2.2. договору). Датою закінчення робіт вважається дата підписання сторонами акту приймання-здачі виконаних робіт (п. 3.2. договору).

Згідно з п. 8.5. договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 25.10.2017 до договору) сторони погодили, що за прострочку оплати замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,1 % від загальної вартості неоплаченого товару за кожний день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України.

У Додатку № 1 від 24.10.2017 до договору сторони визначили перелік робіт, які зобов`язався виконати позивач та її вартість. Так, загальна вартість робіт, що виконується за Додатком № 1 до договору, склала 49 920,00 грн., в тому числі ПДВ 20% - 8 320,00 грн. У п. 6 Додатку сторони погодили, що оплата за роботи, що виконуються за цим додатком, здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця протягом 10-ти банківських днів з моменту їх виконання і підписання відповідного акту приймання - здачі виконаних робіт.

У Додатку № 2 від 08.11.2018 до договору сторони визначили перелік робіт, які зобов`язався виконати позивач та її вартість. Так, загальна вартість робіт, що виконується за Додатком № 2 до договору, склала 998 400,00 грн., в тому числі ПДВ 20% - 166 400,00 грн. У п. 6 Додатку сторони погодили, що оплата за роботи, що виконуються за цим додатком, здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця протягом 10-ти банківських днів з моменту їх виконання і підписання відповідного акту приймання - здачі виконаних робіт.

Рішенням суду також встановлено, що позивачем у грудні 2018 були своєчасно виконані роботи , обумовлені сторонами в договорі, на загальну суму 1 048 320, 00 грн., що підтверджується відповідними актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) за грудень 2018, підписаними відповідачем без зауважень. Однак відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань виконані позивачем роботи у повному обсязі не оплатив (сплачено лише 49 920, 00 грн.); у зв`язку з чим (згідно наданого позивачем розрахунку та акту звірки розрахунків станом на 06.03.2019, який підписаний відповідачем без зауважень) за відповідачем рахується заборгованість за вищезазначеним договором у розмірі 998 400, 00 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.08.2019 у справі № 904/2349/19 позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з Акціонерного товариства «Дніпровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вагоноремонтне підприємство «Трансрем» 998 400, 00 грн. - заборгованості за договором; 117 826,09 грн. - пені; 26 919,43 грн. - інфляційних втрат; 12 360,17 грн. - 3% річних; 17 774,43 грн. - витрат на сплату судового збору та 5 200,00 грн. - витрат на професійну правничу допомогу; відмовлено в задоволенні іншої частини позовних вимог (а.с. 19-21).

Враховуючи те, що Акціонерне товариство "Дніпровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів" не виконало вищезазначене судове рішення у повному обсязі, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вагоноремонтне підприємство "Трансрем" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом та на підставі п. 8.5. договору і ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України просить стягнути з Акціонерного товариства "Дніпровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів" пеню у розмірі 76 427 грн. 13 коп. за період з 04.06.2019 по 26.11.2019, 3% річних у розмірі 6 733 грн. 02 коп. за період з 04.06.2019 по 26.11.2019, інфляційні втрати у розмірі 10 478 грн. 57 коп. за період з травня по жовтень 2019, нараховані на прострочену заборгованість.

Предметом доказування у даній справі є наявність підстав для донарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат на прострочену заборгованість.

На підтвердження обставин, які є предметом доказування у даній справі, позивач надав до матеріалів справи такі докази:

- копію договору від 24.10.2017 № 2410-1;

- копії Додатків № 1 від 24.10.2017 та № 2 від 08.11.2018 до договору;

- копію додаткової угоди № 1 від 25.10.2017 до договору;

- копії виписок з банку;

- копію рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.08.2019 у справі № 904/2349/19.

На спростування обставин, які є предметом доказування у даній справі, відповідач надав до матеріалів справи такі докази:

- копію позовної заяви від 03.06.2019 з додатком.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до приписів ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України (правовий висновок щодо застосування ст.ст. 525, 526, 599, 611 Цивільного кодексу України викладений у постанові Верховного Суду України від 23.09.2015 № 6-1206цс15).

Аналогічна позиція Верховного Суду України у питанні застосування відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, міститься у постановах від 20.12.2010 № 3-57гс10, від 12.09.2011 № 3-73гс11, від 14.11.2011 № 3-116гс11, від 23.01.2012 № 3-142гс11, від 01.10.2014 № 6-113цс14, згідно якої наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Як встановлено постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Відповідно до ст. 129 1 Конституції України, ст. ст. 18, 326 Господарського процесуального кодексу України судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов`язковому виконанню на всій території України.

Враховуючи умови п. 6 Додатків № 1 від 24.10.2017, № 2 від 08.11.2018 до договору та положення ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, відповідач повинен був здійснити оплату виконаних позивачем робіт за актами здачі-прийняття робіт (надання послуг):

- № ОУ-0000001 від 03.12.2018 на суму 205 440 грн. 00 коп. до 17.12.2018 включно;

- № ОУ-0000002 від 06.12.2018 на суму 65 280 грн. 00 коп. до 20.12.2018 включно;

- № ОУ-0000003 від 11.12.2018 на суму 51 840 грн. 00 коп. до 26.12.2018 включно;

- № ОУ-0000004 від 14.12.2018 на суму 65 280 грн. 00 коп. до 29.12.2018 включно;

- № ОУ-0000005 від 17.12.2018 на суму 32 640 грн. 00 коп. до 02.01.2019 включно;

- № ОУ-0000006 від 19.12.2018 на суму 65 280 грн. 00 коп. до 04.01.2019 включно;

- № ОУ-0000007 від 20.12.2018 на суму 65 280 грн. 00 коп. до 08.01.2019 включно;

- № ОУ-0000008 від 21.12.2018 на суму 125 760 грн. 00 коп. до 09.01.2019 включно;

- № ОУ-0000009 від 22.12.2018 на суму 93 120 грн. 00 коп. до 10.01.2019 включно;

- № ОУ-0000010 від 26.12.2018 на суму 228 480 грн. 00 коп. до 11.01.2019 включно.

Відповідач оплатив виконані роботи 24.06.2019 у розмірі 100 000 грн. 00 коп., 04.07.2019 у розмірі 100 000 грн. 00 коп., 02.08.2019 у розмірі 550 000 грн. 00 коп. (а.с. 16-18).

У справі № 904/2349/19 нарахування пені, 3% річних здійснювалось з 17.12.2018 по 03.06.2019, а інфляційні - з січня по квітень 2019.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ст. 548 Цивільного кодексу України).

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або iнше майно, якi боржник повинен передати кредиторовi у разi порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у вiдсотках вiд суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

За ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з п. 8.5. договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 25.10.2017 до договору) сторони погодили, що за прострочку оплати замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,1 % від загальної вартості неоплаченого товару за кожний день прострочки , але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до п. 2.5. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" (далі - Постанова № 14) умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, оскільки договором від 24.10.2017 № 2410-1 не встановлено інший строк, за який нараховується пеня, застосуванню підлягає ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Згідно з п. 1.9. Постанови № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Враховуючи положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування пені за актом № ОУ-0000001 від 03.12.2018 складає з 18.12.2018 по 17.06.2019, за актом № ОУ-0000002 від 06.12.2018 - з 21.12.2018 по 20.06.2019, за актом № ОУ-0000003 від 11.12.2018 - з 27.12.2018 по 26.06.2019, за актом № ОУ-0000004 від 14.12.2018 - з 30.12.2018 по 29.06.2019, за актом № ОУ-0000005 від 17.12.2018 - з 03.01.2019 по 03.07.2019, за актом № ОУ-0000006 від 19.12.2018 - з 05.01.2019 по 05.07.2019, за актом № ОУ-0000007 від 20.12.2018 - з 09.01.2019 по 09.07.2019, за актом № ОУ-0000008 від 21.12.2018 - з 10.01.2019 по 10.07.2019, за актом № ОУ-0000009 від 22.12.2018 - з 11.01.2019 по 11.07.2019, за актом № ОУ-0000010 від 26.12.2018 - з 12.01.2019 по 12.07.2019.

За розрахунком суду, пеня за період з 04.06.2019 (початок, заявлений позивачем) по 12.07.2019 (з дотриманням обмежень, встановлених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, на підставі подвійної облікової ставки НБУ, сума пені за якою менше ніж на підставі 0,1 %) складає 25 503 грн. 17 коп. та підлягає стягненню з відповідача. Решта позовних вимог в цій частині задоволенню не підлягає.

Згідно положень ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком суду, 3% річних за період з 04.06.2019 по 26.11.2019 (без включення до періоду днів фактичної часткової оплати суми боргу) складають 6 511 грн. 50 коп. та підлягають стягненню з відповідача. Решта позовних вимог в цій частині задоволенню не підлягає.

Згідно з п. 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 № 14, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, наданого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не було враховано вищевказаних вимог, оскільки до періоду нарахування не включено періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція), у зв`язку із чим розрахунок інфляційних втрат, доданий до матеріалів справи, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства і фактичним обставинам справи.

За розрахунком суду, інфляційні втрати за період з травня по жовтень 2019 мають від`ємне значення. Отже, сума заборгованості внаслідок інфляційних процесів не збільшилась. Тому вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За встановлених обставин, суд вважає позовні вимоги про стягнення 25 503 грн. 17 коп. - пені, 6 511 грн. 50 коп. - 3% річних обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. У решті позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 463 грн. 00 коп.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з ч. 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За приписами ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивач надав суду: договір про надання (правничої) правової допомоги № 03-06/1 від 03.06.2019, укладений між позивачем та Адвокатським бюро "КВО ВАДІС"; додаткову угоду від 20.11.2019 до договору; квитанцію до прибуткового касового ордера № 3 від 28.11.2019 на суму 6 463 грн. 00 коп.; ордер на надання правової допомоги серія ЗП № 105357 від 28.11.2019; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЗП № 002020 від 12.02.2019.

Відповідно до ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, судом враховано, що принцип «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати - обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка тощо.

Зі змісту додаткової угоди від 20.11.2019 до договору про надання (правничої) правової допомоги № 03-06/1 від 03.06.2019 вбачається, що гонорар адвоката у загальному розмірі 6 463 грн. 00 коп. складається з такого: транспортні витрати - 300 грн.; підготовка позовної заяви - 4 год.; ознайомлення, детальний аналіз додаткових письмових доказів, поданих відповідачем, підготовка заперечення на відзив - 2 год.; витрати на поштові послуги по пересиланню відповідачу заперечень на відзив та копій клопотань/заяв - 100 грн. Всього 6 год., з яких 1 год. = 50% від 1921 грн. (прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць з січня 2019) = 960, 50 грн.; 6 год. х 960, 50 грн. = 5 763 грн. 00 коп.; та 5 763 грн. 00 коп. + 600 грн. 00 коп. (транспортні витрати) + 100 грн. 00 коп. (поштові послуги) = 6 463 грн. 00 коп.

Однак, суд вважає необґрунтованим віднесення до витрат на професійну правничу допомогу транспортних витрат, ознайомлення, детального аналізу додаткових письмових доказів, поданих відповідачем, підготовки заперечення на відзив, витрат на поштові послуги по пересиланню відповідачу заперечень на відзив та копій клопотань/заяв, оскільки такі послуги фактично адвокатом не надавались у цій справі, в матеріалах справи відсутні належні докази надання цих послуг.

Суд вважає обґрунтованим розрахунок витрат адвоката на підготовку позовної заяви (4 год.) у розмірі 3 842 грн. 00 коп.

Водночас, згідно з ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача на професійну правничу допомогу покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 126, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства "Дніпровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів" (49024, м. Дніпро, вул. Універсальна, 10, код ЄДРПОУ 00554514) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вагоноремонтне підприємство "Трансрем" (49000, м. Дніпро, вул. Робоча, 178, код ЄДРПОУ 41448994) 25 503 грн. 17 коп. (двадцять п»ять тисяч п»ятсот три грн. 17 коп.) пені, 6 511 грн. 50 коп. (шість тисяч п»ятсот одинадцять грн. 50 коп.) 3% річних, 656 грн. 78 коп. (шістсот п»ятдесят шість грн. 78 коп.) витрат зі сплати судового збору та 1 313 грн. 56 коп. (одна тисяча триста тринадцять грн. 56 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.

У решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області.

Повне рішення складено 04.02.2020

Суддя І.А. Рудь