Рішення

від 27.01.2020 по справі 914/1348/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.01.2020 справа № 914/1348/19

Господарський суд Львівської області у складі судді Бортник О.Ю. за участі секретаря судових засідань Толочко І.І., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю Львівгаз збут , м. Львів,

до відповідача 1 : Управління соціального захисту населення Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області, м. Миколаїв,

до відповідача 2 : Управління Державної казначейської служби України у Миколаївському районі Львівської області, м. Миколаїв,

про стягнення 8373548,27 грн.

За участю представників:

від позивача: Мачічка О.О. - адвокат,

від відповідача 1: Дутка З.С. - представник,

від відповідача 2: Прийма Ю.В. - головний спеціаліст відділу.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю Львівгаз збут , м. Львів, звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Управління соціального захисту населення Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області, м. Миколаїв, та до Управління Державної казначейської служби України у Миколаївському районі Львівської області, м. Миколаїв, про стягнення з Державного бюджету України через Управління Державної казначейської служби України у Миколаївському районі Львівської області 8 373 548,27 грн., у тому числі: 5 873 253,72 грн. - інфляційних втрат та 2 500 294,55 грн. - 3% річних в рахунок відшкодування витрат, завданих протиправними діями Управління соціального захисту населення Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області.

Згодом позивачем змінено позовні вимоги. Так позивач у заяві від 17.12.2019 р. (том справи ІІ, а.с. 128-129) просить стягнути солідарно з відповідачів на свою користь 5873253,72 грн. інфляції та 2500294,55 грн. трьох процентів річних.

Стислий виклад позиції позивача.

Позивач надав послуги з газопостачання на пільгових умовах населенню Миколаївського району, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги. Наведене підтверджується актами звіряння розрахунків з січня 2017 року по травень 2019 року.

Відшкодування витрат, понесених позивачем внаслідок надання населенню Миколаївського району послуг з газопостачання на пільгових умовах, відповідач 1 здійснював несвоєчасно та не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання.

Позивач вважає, що відповідачем 1 порушено строк виконання зобов`язання, встановлений Наказом Міністерства фінансів України № 44 від 24.01.2012 року, яким затверджено Порядок складання бюджетної звітності розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів, звітності фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування, постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 р. № 256, якою затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету та Порядку бухгалтерського обліку окремих активів та зобов`язань бюджетних установ, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 372 від 02.04.2014р.

Посилаючись на згадані вище правові норми, позивач вважає, що датою прострочення сплати відповідачами заборгованості є дата, коли їм стало відомо про фактичні суми наданих субсидій, плюс 30 календарних днів.

Сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, на думку позивача, складає 5 873 253,72 грн. Крім цього, загальний розмір нарахованих позивачем 3% річних від основного боргу складає 2 500 294,55 грн.

Позивач посилається на норми статей 509, 525, 526, 692, 1173 ЦК України та статті 193 ГК України, а також вважає, що відповідач 2, який здійснює безспірне списання коштів з державного бюджету на підставі рішення суду, є особою, відповідальною перед позивачем за шкоду, завдану відповідачем 1.

Стислий виклад заперечень відповідача 1.

Відповідач 1 у відзиві (том справи І, а.с. 104-112) просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, виходячи з такого.

Відповідач визнає, що він є розпорядником коштів бюджетного фінансування соціальних пільг, наданих населенню Миколаївського району Львівської області. Через нього здійснюється відшкодування витрат, понесених позивачем внаслідок надання населенню послуг з газопостачання на пільгових умовах.

Однак, частиною 2 статті 95 Конституції України передбачено, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються видатки на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. За цим конституційним приписом, у разі якщо застосування пільг, компенсацій та гарантій для певних категорій громадян, у тому числі відшкодування витрат за наданні громадянам послуги на пільгових умовах, потребує фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України, обсяги цього відшкодування не можуть визначатися будь-яким іншим законом, крім Закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Відповідач 1 вважає, що він не порушив строків розрахунків з позивачем, встановлених п. 8 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 року, Договором № 9 та угодами № 12 від 10 квітня 2017 р., № 15 від 07.07.2017 р., № 16 від 09.10.2017 р., постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 р. № 20 та Порядком проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженим наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України від 03.08.2015 р. № 493/688. Відповідач 1 повідомляє, що він не брав участі у підписанні спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків у 2017 р.

На обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач 1 також посилається на норми статей 48, 89, 102 Бюджетного кодексу України, п.п. 2, 3, 5 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 р., статті 4 розділу ІІ Порядку проведення органами Казначейства розрахунків, передбачених пунктом 8-1 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року № 256, та взаємодії учасників таких розрахунків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 04.01.2018 р. № 1

Відповідач 1 зазначає, що він не визначає розміру коштів субвенції та термінів їх надходження, а лише здійснює перерахунок виділеної Міністерством фінансів України субвенції, яка уже надійшла на його рахунки, у відповідності до доведених йому розподілів та кошторисних призначень.

На думку відповідача 1, в кінці опалювального сезону відбувається коригування сум фінансових зобов`язань в сторону зменшення, в результаті чого до бюджету повертаються невикористані суми субсидії. Позивачем проведено розрахунок ціни позову без урахування сум, які повернуто до бюджету за опалювальні (не опалювальні) сезони 2017-2019 років.

Стислий виклад відповіді позивача на відзив (том справи І, а.с. 219-232).

Позивач вважає, що відповідач 1 зобов`язаний відшкодувати понесені ним витрати за рахунок державних субвенцій. Проте відповідач 1 несвоєчасно здійснив відшкодування позивачу наданих послуг пільговим категоріями населення. Позивач, керуючись приписами статті 625 ЦК України, просить стягнути з відповідача 1 три проценти річних та інфляційні втрати.

Стислий виклад заперечень відповідача 2.

Відповідач 2 у відзиві (том справи ІІ, а.с. 1-8) зазначає, що визначаючи управління Казначейства співвідповідачем у справі, позивач в порушення вимог статті 162 ГПК України не визначив змісту позовних вимог до останнього, не зазначив яким чином дії чи бездіяльність органу Казначейства вплинула на його права та інтереси. Позивач лише зазначає про те, що на орган Казначейства покладається обов`язок щодо виконання судових рішень по даній категорії справ та вказує на спосіб виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог - з державного бюджету України через управління Казначейства .

Управління Казначейства залучено до участі у даній справі в якості співвідповідача, лише у зв`язку з покладенням на останнє функцій з виконання судових рішень по даній категорії справ. Проте, жодних прав та законних інтересів Позивача відповідач 2 не порушував.

При відшкодуванні шкоди, завданої органом державної влади, обов`язковою умовою є встановлення факту незаконності дій, та необов`язковою умовою є встановлення вини.

Механізм перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати, вивезення побутового сміття та рідких нечистот визначається Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій (далі - Порядок № 20), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 (із змінами та доповненнями).

Субвенції - міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенції (ст. 2 БК України).

Порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам визначається Кабінетом Міністрів України (стаття 102 БК України).

Відповідно до Порядку № 20 Казначейство перераховує суми субвенцій на рахунки обласних бюджетів та бюджету м. Києва, відкриті в органах Казначейства, згідно з розписом державного бюджету в межах зобов`язань місцевих бюджетів за видатками, визначеними у пункті 1 Порядку № 20.

Обласні та Київська міська держадміністрації розподіляють перераховану, відповідно до пункту 2 цього Порядку, субвенцію між бюджетами районів і міст обласного значення, об`єднаних територіальних громад, згідно із загальними плановими обсягами субвенцій, визначених бюджетам районів і міст обласного значення, об`єднаних територіальних громад, що створюються згідно з законом та перспективним планом формування територіальних громад, у рішеннях про затвердження обласних бюджетів та бюджету м. Києва.

В свою чергу обласні та Київська міська держадміністрації розподіляють перераховану субвенцію між бюджетами районів і міст обласного значення, згідно із загальними плановими обсягами субвенцій, визначених відповідним бюджетами, а райдержадміністрації та виконавчі органи рад міст обласного значення, об`єднаних територіальних громад, розподіляють отримані субвенції між головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів відповідно до бюджетної класифікації видатків у межах вартості ресурсів (товарів, послуг) наданих їх постачальниками пропорційно або диференційовано за видами послуг.

Відповідно до пункту 7 Порядку № 20 розрахунки проводяться на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків.

Позивач, будучи стороною-підписантом Спільних протокольних рішень, погодився на умови проведення таких розрахунків, визначені Спільними протокольними рішеннями, в тому числі із умовами, що містяться у пп. 5.3. таких протокольних рішень, якими передбачено, що Спільне протокольне рішення є чинним лише у разі проведення відповідного фінансування.

Відповідач 2 зазначає, що Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року №256 із внесеними змінами. У відповідності до вимог даного Порядку, перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов`язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню.

Щомісячні суми субвенцій перераховуються на рахунки місцевих бюджетів, відкриті у відповідних органах Державної казначейської служби.

Відповідач 2 повідомляє, що перерахування міжбюджетних трансфертів за бюджетними програмами, закріпленими за Мінфіном України (КВК 351), здійснюється з дотриманням вимог п. 8.1. Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.12.2012 № 1407 (із змінами). При цьому, за дорученням Мінфіну України Казначейство України складає розподіл відкритих асигнувань за міжбюджетними трансфертами, закріпленими за Мінфіном України. Отже, для проведення розрахунків за спільним протокольним рішенням за КПК 3511150 Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот мають бути відкриті асигнування.

У запереченнях на заяву про зміну предмету позову (том справи ІІ, а.с. 29-31) відповідач 2 пояснює, що Казначейство за своєю суттю є обслуговуючим банком, функції якого, у даному випадку, фактично зводяться до технічного перерахування коштів за дорученнями Клієнтів. Міністерство фінансів України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, до повноважень якого відповідно до пункту 2 статті 32 Бюджетного кодексу України та підпункту 12 пункту 4 Положення про Міністерство фінансів, належить складання проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Управління Казначейства у жодних правовідносинах із позивачем не перебувало та прав й інтересів останнього не порушувало, а відтак, позовна вимога до Управління Казначейства про стягнення коштів солідарно є необґрунтованою та безпідставною.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 16.07.2019 р. позовна заява залишалась без руху.

Ухвалою суду від 05.08.2019 р. відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 27.08.2019 р. відмовлено у задоволенні клопотання Управління Державної казначейської служби України у Миколаївському районі Львівської області вх. № суду 2269/19 від 21.08.2019р. в частині заміни відповідача; продовжено Управлінню Державної казначейської служби України у Миколаївському районі Львівської області строк для подачі відзиву; продовжено позивачу та відповідачу-1 строк для подання відповіді відзив відповідача-2; відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» у задоволенні клопотання б/н від 23.08.2019р. про витребування доказів; продовжено строк підготовчого засідання на 30 календарних днів; відкладено підготовче засідання у справі.

Ухвалою суду від 16.10.2019 р. провадження у справі №914/1348/19 зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у справі № 922/3013/18, провадження № 12-116гс19.

Ухвалою суду від 25.11.2019 р. поновлено провадження у справі № 914/1348/19 за клопотанням відповідача 2.

У судовому засіданні 16.12.2019 р. за клопотанням позивача оголошувалась перерва до 26.12.2019 р.

Ухвалою суду від 26.12.2019 р. прийнято до розгляду заяву позивача про зміну предмета позову. Після цього, заслухавши думку представників сторін, суд ухвалою від 26.12.2019 р. постановив закрити підготовче провадження та призначити справу № 914/1348/19 до судового розгляду по суті у судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши наявні у матеріалах справи докази, заслухавши представників сторін, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

Позивач просить стягнути з відповідачів солідарно на свою користь інфляційні, нараховані за період прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачами з січня по квітень 2017 р., з червня 2017 р. по січень 2018 р., з квітня 2018 р. по серпень 2018 р., з лютого 2019 р. по березень 2019 р., а також три проценти річних, нарахованих за період прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачами з січня 2017 р. по квітень 2017 р., з червня 2017 р. по вересень 2017 р., з листопада 2017 р. по вересень 2018 р., з лютого 2019 р. по квітень 2019 р., а також за грудень 2018 р. При цьому суд встановив, що позивачем у розрахунку ціни позову допущено описку, а саме: помилково вказано, що три проценти річних ним нараховано за лютий-квітень 2018 р., тоді як зазначені суми фактично нараховувались за лютий-квітень 2019 р. Такий висновок суду підтверджується безпосереднім розрахунком трьох процентів річних та його підтримано представником позивача у судовому засіданні.

Стягнення інфляційних та трьох процентів річних за несвоєчасне погашення заборгованості врегульовано приписами статті 625 ЦК України. Відповідно до цієї правової норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином до переліку обставин, які є предметом доказування у справі, належить доказування існування зокрема таких обставин: відповідачі у справі мали солідарний обов`язок перед позивачем виконати грошове зобов`язання; відповідачі прострочили виконання цього солідарного обов`язку перед позивачем; позивачем правильно визначено останній день, встановлений договором або законом, для виконання такого солідарного обов`язку відповідачами та обґрунтовано нараховано інфляційні й три проценти річних, починаючи із дня який не передував першому дню прострочення виконання такого обов`язку.

До предмета доказування відповідачів входить спростування наявності наведених вище обставин.

Вичерпний перелік доказів, якими сторони у справі підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі, зазначено сторонами в додатках до поданих ними клопотань та заяв процесуального характеру у справі.

Суд визнає встановленими або спростованими з огляду на більшу вірогідність наявних у матеріалах справи доказів, такі обставини, що є предметом доказування у справі.

Згідно з статтею 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Предметом зобов`язань у справі є грошові кошти, які є подільним майном в силу приписів статті 183 ЦК України. Та обставина, що суми щомісячних субвенцій перераховуються органами Державної казначейської служби на рахунки місцевих бюджетів з урахування їх обсягів, передбачених у бюджеті для відповідних місцевих бюджетів, не є встановленням договором або законом солідарного обов`язку перераховувати позивачу грошові кошти. Не встановленого такого солідарного обов`язку відповідачів перед позивачем й нормами статей 509, 525, 526, 692 та 1173 ЦК України, статті 193 ГК України та Порядку складання бюджетної звітності розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів, звітності фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 44 від 24.01.2012 р., на які посилається позивач у позові.

Позивач слушно вважає, що особою, відповідальною за шкоду, завдану органами державної влади, їх посадовими та службовими особами, відповідно до положень статті 1173 ЦК України, та відповідачем у таких справах є держава, яка набуває і здійснює свої цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Однак, матеріали справи не містять доказів заподіяння відповідачами у справі шкоди позивачу внаслідок несвоєчасного відшкодування відповідачем 1, за рахунок державних субвенцій, понесених позивачем витрат, спричинених наданням населенню Миколаївського району послуг з газопостачання на пільгових умовах. Більше того, матеріали справи не містять доказів несвоєчасного відшкодування відповідачем 1, за рахунок державних субвенцій, понесених позивачем витрат.

Позивач, з огляду на графу 10 Додатку № 7 до Порядку складання бюджетної звітності розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів, звітності фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 44 від 24.01.2012 р., наполягає на тому, що відповідачі мали солідарний обов`язок перерахувати на його рахунок витрати, понесені внаслідок надання населенню району послуг з газопостачання на пільгових умовах, протягом 30 календарних днів після отримання підтвердних документів за отримані товари, виконані роботи, надані послуги. Такими підтвердними документами позивач вважає долучені до матеріалів справи та підписані ним і відповідачем 1 Акти звірення розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються субвенції (том справи І, а.с. 27-54). Однак, вказаний Порядок, як зазначає сам позивач, стосується складання бюджетної звітності розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів і заповнення ними, зокрема графи 10 Кредиторська заборгованість на кінець звітного періоду, з неї прострочена. . Тоді як строки виконання цивільно-правових зобов`язань регулюються приписами статті 530 ЦК України.

Крім цього, відповідно до п. 1 Порядку, на який посилається позивач як на підставу, якою визначено строк платежів для відповідачів, передбачено, що цей Порядок розроблено відповідно до статті 58 Бюджетного кодексу України. Стаття 58 Бюджетного кодексу України стосується звітності про виконання Державного бюджету України. Графа 10, на яку посилається позивач, стосується звіту про заборгованість за бюджетними коштами.

Надані позивачем до справи акти звіряння розрахунків (том справи І, а. с. 77-100) є підставою лише для формування заявки на фінансування і не визначені чинним законодавством як підстава для здійснення розрахунків. Такий висновок суду з цього питання відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 23 жовтня 2019 р. у справі № 922/3013/18.

Відповідачі від позивача не отримували товари, позивач не виконував для відповідачів роботи та не надавав відповідачам послуг. Вказане не заперечується позивачем. Акти, які позивачем долучено до позовної заяви на підтвердження прострочення виконання відповідачами свого солідарного обов`язку з перерахування грошових коштів, лише засвідчують факт звіряння між позивачем та відповідачем 1 розміру проведених розрахунків та наявних заборгованостей за надані населенню послуги, на які державою надаються субсидії.

Тоді як відповідно до п.п. б п. 4 ч. 1 ст. 89 та частин 1, 3 ст. 102 Бюджетного кодексу України, в редакції, яка діяла протягом часу, за який нараховано позивачем інфляційні та три проценти річних, до видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад належали видатки на державні програми соціального захисту, у тому числі й на додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг (житлові субсидії населенню), пільги окремим категоріям громадян. Ці видатки проводились за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам фінансувалось надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату, зокрема природного газу.

Відповідно до пунктів 32 та 48 ст. 2 Бюджетного кодексу України, субвенції - це міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенції. Міжбюджетні трансферти - це кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідачі у справі несвоєчасно прийняли рішення про надання субвенції з державного бюджету або ж, що відповідачі у справі несвоєчасно перерахували позивачу кошти, які були безоплатно і безповоротно передані з до місцевого бюджету в якості субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту на фінансування надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату, зокрема природного газу.

В силу положень статті 22 Бюджетного кодексу України, відповідачі у справі не є головними розпорядниками бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, вони не вправі приймати рішення про надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам.

Наявні у матеріалах справи платіжні доручення та виписки по рахунках за 2018 - 2019 роки (том справи І, а.с. 124-151) засвідчують, що відповідачі протягом 2018 - 2019 років здійснювали розрахунки з позивачем по витратах позивача, понесених внаслідок надання послуг населенню на пільгових умовах. Позивачем суду не надано доказів, що відповідачі у 2018 - 2019 роках здійснювали розрахунки з порушенням строків, встановлених частинами 1 та 2 п. 8 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 р.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідачів солідарно інфляційних та трьох процентів річних за несвоєчасне відшкодування втрат, понесених внаслідок надання населенню послуг з газопостачання на пільгових умовах у 2017 р., то суд при прийнятті рішення додатково виходить з такого.

Відповідно до Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256, Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20, Порядку проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, який затверджено наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України 03 серпня 2015 року за N 493/688, 256, розрахунки з позивачем у спірних правовідносинах, які існували у 2017 р., здійснювались так:

- не пізніше наступного дня після підписання останнім учасником розрахунків спільного протокольного рішення (з присвоєнням номера та дати) усі учасники розрахунків, які підписали спільні протокольні рішення, подають до Казначейства та органів Казначейства, у яких відкрито їх рахунки, платіжні доручення на перерахування коштів відповідно до узгодженого спільного протокольного рішення;

- органи Казначейства протягом операційного дня з часу отримання відповідних платіжних доручень направляють кошти субвенцій на рахунки місцевих бюджетів, відкриті в територіальних управліннях Казначейської служби;

- отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Казначейства, для здійснення відповідних видатків;

- головні розпорядники коштів у п`ятиденний термін здійснюють розрахунки з постачальниками відповідних послуг.

Отже, строки виконання та механізм перерахування коштів за постачання природного газу певним категоріям населення фактично регулювались у 2017 р. вищезгаданими Порядками. Підписання спільних протокольних рішень було елементами процедурного оформлення розрахунків за рахунок коштів субвенцій з Державного бюджету України.

Відповідачем 2 долучено до матеріалів справи укладені у 2017 р. Спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу з додатками (том справи ІІ, а.с. 12-19). Відповідачі сторонами цих Спільних протокольних рішень не були.

Таким чином, державою визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ. Відповідачі не мали права розподіляти отримані від споживачів грошові коштів на свій розсуд. Процес розподілу отриманих від споживачів грошових коштів полягав в автоматичному перерахуванні цих коштів зі спеціальних рахунків на рахунки позивача за визначеними нормативами. Вказані висновки суду відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 23 жовтня 2019 р. у справі № 922/3013/18.

З огляду на вищенаведені норми та умови спільних протокольних рішень, позивач не довів порушення відповідачами установлених саме для них строків здійснення розрахунків з постачальником, а також не підтвердив, що грошові кошти у вигляді державної субвенції на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг, які надходили на рахунок Управління, перераховувались на рахунок позивача з порушенням встановленого станом на 2017 р. п`ятиденного строку з дня отримання від місцевого бюджету суми субвенцій для здійснення відповідних видатків.

Згідно з пунктами 5.3 Спільних протокольних рішень, ці спільні протокольні рішення є чинними лише в разі відповідного фінансування.

Матеріалаи справи не містять та позивачем не подано суду будь-яких доказів того, що відповідачі порушили вимоги згаданих вище Порядків відносно строків проведення розрахунків.

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законодавством соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання (чи усунення) реальним загрозам економічної безпеки України, що згідно із частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

За відсутності доказів порушення відповідачами установлених саме для них строків здійснення розрахунків з позивачем, застосування до відповідачів наслідків неналежного виконання грошових зобов`язань в частині своєчасного відшкодування позивачу вартості спожитого природного газу абонентами, які проживають у Миколаївському районі Львівської області та яким призначено субсидії, у вигляді нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, суперечитиме Закону, що є неприпустимим.

Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України судові витрати у справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 2, 3, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 236, 238, 240, 241, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Львівгаз збут (79039, м. Львів, вул. Золота, 42, код ЄДРПОУ 39594527) до Управління соціального захисту населення Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області (81600, Львівська область, Миколаївський район, м. Миколаїв, вул. Пришляків, буд. 2, код ЄДРПОУ -25258633) та до Управління Державної казначейської служби України у Миколаївському районі Львівської області (81600, Львівська область, Миколаївський район, м. Миколаїв, вул. Шептицького, буд. 9, код ЄДРПОУ - 37983768) відмовити повністю.

Судові витрати у справі покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю Львівгаз збут (79039, м. Львів, вул. Золота, 42, код ЄДРПОУ 39594527).

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Рішення господарського суду може бути оскаржене в апеляційному порядку.

4. Апеляційна скарга на рішення господарського суду може бути подана безпосередньо до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 05.02.2020 р.

Суддя Бортник О.Ю.