Рішення

від 23.01.2020 по справі 920/759/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.01.2020 Справа № 920/759/19 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А., при секретарі судового засідання Галашан І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 920/759/19

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю ДЮК (вул. Герасима Кондратьєва, буд. 98, м. Суми, 40000, ідентифікаційний код 23291810),

до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю РЕМВЗУТТЯ (вул. Герасима Кондратьєва, буд. 98, м. Суми, 40000, ідентифікаційний код 14018438),

2) Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради (вул. Садова, буд. 33, м. Суми, 40009, ідентифікаційний код 40456009),

3) Сумської міської ради, м. Суми,

про розірвання договорів на право тимчасового користування землею та внесення змін до договору на право тимчасового користування землею,

за участю представників сторін:

від позивача: Шелухіна Л.В. (директор); Висіканцев О.О. (ордер №6 від 01.04.2019);

від відповідача 1: Мазнева С. Г. (ордер № 1000964 від 20.08.2019);

від відповідача 2: не прибув;

від відповідача 3: Ромась І.М (довіреність № 2478/03.02-08 від 28.12.2019)

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Сумської області від 05.08.2019 (суддя Заєць С.В.) провадження у справі №920/759/19 відкрито за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначене на 28.08.2019.

У зв'язку з перебуванням у відпустці судді Заєць С.В. судове засідання 28.08.2019 не відбулось, відповідно до ухвали господарського суду Сумської області від 10.09.2019 підготовче засідання у справі №920/759/19 призначене на 19.09.2019.

У зв'язку з перебуванням на лікарняному судді Заєць С.В. судове засідання 19.09.2019 не відбулось, відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.10.2019 справу призначено до розгляду судді Джепі Ю.А.

Згідно з ухвалою господарського суду Сумської області від 09.10.2019 підготовче засідання у справі №920/759/19 призначено на 14.11.2019.

У зв'язку з перебуванням у відрядженні судді Джепи Ю.А. судове засідання 14.11.2019 не відбулось, відповідно до ухвали господарського суду Сумської області від 18.11.2019 підготовче засідання у справі №920/759/19 призначене на 02.12.2019.

В судовому засіданні 02.12.2019 продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі №920/759/19 на тридцять днів; залучено до участі у справі в якості співвідповідача Сумську міську раду, підготовче засідання відкладене на 16.12.2019.

Відповідно до ухвали господарського суду Сумської області від 16.12.2019 закрите підготовче провадження у справі №920/759/19, розгляд справи по суті призначено на 23.01.2020.

СУТЬ СПОРУ: позивач просить суд розірвати договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 20.04.1998 № 202 та договір про внесення змін до договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 25.11.2015, укладені між Сумською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю РЕМВЗУТТЯ (вул. Герасима Кондратьєва, буд. 98, м. Суми, 40000, ідентифікаційний код 14018438); та також стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача 1 в письмовому відзиві від 20.08.2019 (вх. №6860 від 23.08.2019) проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що зі змісту підстав позову вбачається, що позивачем не доведено наявність порушеного його майнового права або охоронюваного законом інтересу під час укладення сторонами спірного договору оренди та відповідно, обрано невірний спосіб захисту порушеного права.

Представник відповідача 2 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. В письмовому відзиві №416/19юр від 18.09.2019 проти задоволення позову заперечував та зазначив про те, що предметом спору в даній справі є договір, стороною якого Департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради не є, отже є неналежним відповідачем по даній справі.

Представник відповідача 3 в письмовому відзиві №580/19юр від 13.12.2019 зазначив, що у відповідності до ч. 3 ст. 7 Закону України Про оренду землі до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда. Тобто, в даному випадку договір оренди земельної ділянки припиняється лише в частині оренди попереднім орендарем, а не розривається повністю. Тому відповідач 3 вважає, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх порушених прав, оскільки сам по собі факт придбання частини будівлі, у відповідності до діючого законодавства, не тягне за собою розірвання договору оренди земельної ділянки, на якій ця будівля розташована, у зв'язку з чим просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своєї позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідачів 1 та 3, оцінивши та дослідивши докази по справі, суд встановив:

Відповідно до умов договору купівлі-продажу частки нежитлового приміщення від 25 листопада 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Канівець Л.О., ТОВ ДЮК було придбано у ТОВ Ремвзуття 17/100 частин нежитлового приміщення - основної будівлі фабрики - літ. А , а саме: 2-й поверх будівлі, на якому розміщені приміщення, позначені на плані під № 68 - площею 13,8 кв.м.; № 69 - площею 26,4 кв.м.; № 70 - площею 11,2 кв.м.; № 71 - площею 22,5 кв.м.; № 72 - площею 13,2 кв.м.; № 73 - площею 9,7 кв.м.; № 74 - площею 22,5 кв.м.; № 75 - площею 3,6 кв.м.; № 76 - площею 1,0 кв.м.; № 77 - площею 131,5 кв.м., а всього загальною площею 255,4 кв.м., що розташовані за адресою: м. Суми, вул. Кірова, 98.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 12 липня 2007 року у справі №17/378-07 визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю ДЮК право власності на окремий об'єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення, а саме 2-й поверх будівлі, позначеної в технічному паспорті літерою А , на якому розміщені приміщення, позначені на плані під № 68 - площею 13,8 кв.м.; № 69 - площею 26,4 кв.м.; № 70 - площею 11,2 кв.м.; № 71 - площею 22,5 кв.м.; № 72 - площею 13,2 кв.м.; № 73 - площею 9,7 кв.м.; № 74 - площею 22,5 кв.м.; № 75 - площею 3,6 кв.м.; № 76 - площею 1,0 кв.м.; № 77 - площею 83,6 кв.м., № 77а - площею 47,3 кв.м., а всього загальною площею 254,8 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Суми, вул. Кірова, 98.

Право власності позивача на вказане приміщення підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №16184448 від 05.10.2007 та реєстраційним посвідченням КП Сумське МБТІ від 05.10.2007, копії яких містяться в матеріалах справи.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 28 січня 2019 № НВ-5908447702019 вбачається, що земельну ділянку площею 0,4264 га, надану для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (кадастровий номер 5910136300:12:002:0016), що знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьева, буд. 98, та перебуває в комунальній власності територіальної громади міста Суми, з 1998 року надано в оренду ТОВ РЕМВЗУТТЯ терміном на 25 років, в той час як порядок використання земельної ділянки кожним співвласником повинен здійснюватися пропорційно до часток осіб у праві власності на будівлю кожного співвласника.

Таким чином, позивач вважає, що його права порушені, оскільки земельна ділянка, що надана в оренду ТОВ РЕМВЗУТТЯ , використовується відповідачем як платна автостоянка, а власник та клієнти ТОВ ДЮК не мають можливості поставити транспортні засоби на парковку біля нежитлового приміщення ТОВ ДЮК .

Позивач зазначає, що його як співвласника нежитлового приміщення не було повідомлено про укладення договору про внесення змін до договору оренди, і відповідно ТОВ ДЮК не мало змоги використати своє право на оренду відповідної частки земельної ділянки під нежитловим приміщенням, що перебуває у власності ТОВ ДЮК .

З метою відокремлення земельної ділянки для розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з метою використання на правах оренди земельної ділянки під нежитловим приміщенням ТОВ ДЮК , позивач листом від 11.05.2010 №10 звертався до ТОВ РЕМВЗУТТЯ , на що отримав відмову в свою адресу.

Для укладення відповідного договору 26 березня 2019 року ТОВ ДЮК через Центр надання адміністративних послуг у м. Суми звернулось до Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради, однак Департамент поінформував, що наразі земельна ділянка площею 0,4264 га (кадастровий номер 5910136300:12:002:0016), що знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьева, буд. 98, знаходиться у користуванні ТОВ Ремвзуття на підставі договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди).

З метою досудового врегулювання спору ТОВ ДЮК звернулось до Сумської міської ради та ТОВ Ремвзуття з пропозицією внести зміни до договору на право тимчасового користування землею від 20.04.1998 № 202 та договору про внесення змін до договору на право тимчасового користування землею від 25.11.2015 або розірвати зазначені договори та укласти нові договори з ТОВ ДЮК як однією зі сторін (орендарем), з метою надання ТОВ ДЮК у користування 17/100 частин земельної ділянки під нежитловим приміщенням (кадастровий номер 5910136300:12:002:0016), що знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьева, буд. 98, та перебуває в комунальній власності територіальної громади міста Суми.

Листами Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради від 12.04.2019 № 06.01-18/2700 та ТОВ Ремвзуття від 02.05.2019 № 8 ТОВ ДЮК було повідомлено про відхилення зазначеної пропозиції.

22 травня 2019 року ТОВ ДЮК було направлено листи до Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради та ТОВ Ремвзуття щодо укладення договору суборенди земельної ділянки (кадастровий номер 5910136300:12:002:0016), що знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьева, буд. 98 пропорційно частці ТОВ ДЮК у власності на нежитлове приміщення (а саме 17/100 частин нежитлового приміщення). Однак листами Департаменту від 31.05.2019 № 06.01-18/4004, 26.06.2019 № 06.01-18/4612 та листом ТОВ РЕМВЗУТТЯ зазначена пропозиція була відхилена.

Таким чином, представники ТОВ ДЮК вважають, що позивач використав усі можливі заходи досудового врегулювання спору, які не вирішили питання спору по суті, і змушено звернутися за захистом своїх прав до суду.

В свою чергу, відповідач 1 обґрунтовує свої заперечення тим, що обрання позивачем такого способу захисту права у судовому порядку як розірвання договору, стороною якого він не є, вимагає від позивача чіткого обґрунтування порушеного права або охоронюваного законом інтересу, яке відбулось на час укладення такого договору або згодом, під час дії цього договору, і яке вчиняється сторонами цього договору, проте доказів такого порушення права позивачем не надано.

Судом встановлено, що 20 квітня 1998 року між Сумською міською радою і Товариством з обмеженою відповідальністю Ремвзуття укладено договір № 202 на право тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди) для розміщення виробничих споруд строком на 25 років, загальною площею 0,4264 га, кадастровий № 5910136300:12:002:0016 з урахуванням договору про внесення змін від 12.10.2006 року та від 25.11.2015 року.

Вказаний договір зареєстровано в книзі записів договорів на право тимчасового користування землею 20.04.1998 року за № 202, перереєстровано 23.04.2007 року за № 040761200132, зміни зареєстровано в Державному реєстрі прав за № 765914459101 від 16.12.2015 року.

Речове право тимчасового користування вищевказаною земельною ділянкою зареєстроване в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.12.2015 року.

На зазначеній земельній ділянці розташоване нерухоме майно - цілісний майновий комплекс фабрики Ремвзуття , який складається з будівель і споруд, яке належить відповідачу 1 на праві приватної власності згідно з договором купівлі - продажу, посвідченим 30.12.1993 року за № 4-3512, свідоцтва про право власності, виданого управлінням комунальної власності та приватизації Сумської міської ради від 18.03.1994 року, зареєстрованого в державному реєстрі речових прав 04.08.2003 року за реєстровим № 2116763.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 152 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на день прийняття рішення) держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема шляхом визнання прав, визнання угоди недійсною.

Пунктом "е" ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на день прийняття рішення) передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Згідно з ч.1 ст. 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на день прийняття рішення) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до ч. 4 ст. 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на день прийняття рішення) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Так само і положення ч. 3 ст. 377 Цивільного кодексу України передбачають, що право на користування земельною ділянкою переходить до особи у разі придбання нею житлового будинку, будівлі чи споруди.

Суд не приймає до уваги доводи позивача з приводу того, що він набув право на 17/100 частин земельної ділянки у зв'язку з придбанням 17/100 частин нежитлових приміщень у будівлі за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 98, оскільки згідно з рішенням господарського суду Сумської області від 12.07.2007 у справі №17/378-07 позовні вимоги ТОВ ДЮК було задоволено і виділено його частку у спільному майні, що свідчить про відсутність між позивачем та відповідачем 1 права спільної часткової власності на зазначене вище нерухоме майно.

Крім того, положення ст. 120 Земельного кодексу України в редакції, яка діяла на час виникнення права власності у позивача на нежитлове приміщення (2005 рік) не передбачали автоматичного виникнення права на земельну ділянку під таким нежитловим приміщенням.

Вказане підтверджується і положеннями ст. 141 Земельного кодексу України в редакції, що діяла на час придбання позивачем нерухомого майна, зі змісту якої вбачається, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Таким чином, посилання позивача на положення п. "е" ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України в тій частині, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою право власності на жилий будинок, будівлю і споруду, які розташовані на цій ділянці, є помилковими, оскільки вказана норма матеріального права у такій редакції набула чинності з 01.01.2010 року, а право власності на нежитлове приміщення у позивача виникло у 2005 році.

Позивач вказує на те, що його право на користування земельною ділянкою під придбаним об'єктом нерухомого майна порушено, й для його відновлення позивач обрав такий спосіб захисту, як розірвання договору, укладеного між відповідачем 1 та відповідачем 3.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що під час укладення спірного договору сторонами (1998 рік), позивач ще не володів нежитловим приміщенням за вказаною адресою, оскільки набув на них право у 2005 році, а отже, суд визнає необґрунтованими посилання позивача на те, що його як співвласника нежитлового приміщення не було повідомлено про укладення спірного договору.

Крім того, згідно зі ст.ст. 31, 32 Закону України Про оренду землі , який є спеціальним щодо спірних правовідносин, передбачено, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Тобто, вказана норма матеріального права передбачає можливість звернення до суду з вимогою про розірвання договору оренди землі виключно стороною цього договору, якою позивач не є, й суто у визначених у ній випадках.

З аналізу норм Закону України "Про оренду землі" вбачається, що законодавчо виокремлені випадки припинення договору оренди землі, зокрема й у випадку набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці (ст. 31 цього Закону), й випадки припинення договору оренди землі шляхом його розірвання (ст. 32 цього Закону) на вимогу однієї зі сторін договору, якою позивач не є, у разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України, за рішенням суду.

Зазначене розмежування також вбачається з аналізу положень ст. 34 Закону України "Про оренду землі", якою визначені наслідки припинення або розірвання договору оренди землі.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту, як у даному випадку має місце, коли позивач просить розірвати договір, стороною якого не є, та з підстав, які не передбачені чинним законодавством для розірвання договору оренди землі, способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Щодо заяви відповідача 1 було про звернення позивача з позовом з пропуском строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості.

І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

А отже, відмова в задоволенні позову не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 № 522/1029/18 .

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно Закону України Про судовий збір та відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін.

Враховуючи те, що суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відмовив в їх задоволенні, витрати зі сплати судового збору в розмірі 1921 грн. 00 коп. покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Сумської області

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України) .

Повний текст рішення підписаний 03.02.2020

Суддя Ю.А. Джепа