Рішення

від 03.02.2020 по справі 922/3519/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" лютого 2020 р.м. ХарківСправа № 922/3519/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Васильєві А.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Моравтотранспорт", с. Лиманка до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові товари України", м. Харків про стягнення коштів в розмірі 33903,00 грн. за участю представників сторін:

позивача - Фомічов В.О., дов. від 28.01.2020;

відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Моравтотранспорт", с. Лиманка, звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові товари України", м. Харків, про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів в розмірі 33903,00 грн. В якості правових підстав позову посилається на норми статті 1212 ЦК України. Також просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою господарського суду від 02.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 23 грудня 2019 року о 10:45 год.

У судових засіданнях 23.12.2019, 21.01.2020 оголошувалась перерва, в порядку ст. 216 ГПК України.

У судовому засіданні 03.02.2020 представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні.

Представник відповідача у судове засідання 03.02.2020 не з`явився, про причину неявки суд не повідомив, відзив на позов не надав. Матеріали справи містять докази належного повідомлення відповідача про розгляд справи господарським судом Харківської області. 16.01.2020 відповідачем, через канцелярію суду, подавалось клопотання про відкладення розгляду справи, яке було судом задоволено.

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Присутній в судовому засіданні представник позивача погодився з тим, що судом досліджено всі докази, наявні в матеріалах справи, у відповідності до ст. 74 ГПК України.

Беручи до уваги, що відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, та те, що відповідно до статті 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів по справі покладено на сторони, суд, враховуючи ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, згідно ч.9 ст. 165 ГПК України вирішує справу за наявними матеріалами.

Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи, суд зазначає, що частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Відповідно до ст. 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 03.02.2020, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Як вказує позивач, на підставі рахунка-фактури № 386 від 13.09.2019, 17.09.2019, згідно платіжного доручення № 5781 Товариство з обмеженою відповідальністю Моравтотранспорт (позивач) помилково перерахувало Товариству з обмеженою відповідальністю Промислові товари України (відповідач) 33903,00 грн.

При цьому, як зазначив позивач, жодних договорів щодо поставки прутка БрОФ7-0,2 різних діаметрів на загальну вартість 33903,00 грн. між сторонами даного спору не укладалось, товар позивач від відповідача не отримував.

В зв`язку з чим, 24.09.2019 позивач звернувся до відповідача з листом № 1/24.09 з проханням повернути позивачу помилково перераховані грошові в розмірі 33903,00 грн.

Натомість, відповідач на звернення позивача не відреагував, грошові кошти не повернув, що і стало підставою для звернення позивача з позовом до господарського суду Харківської області з вимогою повернення безпідставно отриманих грошових коштів в розмірі 33903,00 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Згідно зі ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно зі ст. 20 цього Кодексу право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права є предметом регулювання глави 83 ЦК України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Кондиційне зобов`язання виникає за наявності таких умов:

1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст.11 ЦК України.

Верховний Суд в постанові від 25.01.2018 у справі № 910/11210/16 зробив правовий висновок з питання застосування ст.1212 ЦК України про те, що конструкція ст. 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчать про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Загальна умова ч.1 ст.1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Таким чином, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов`язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом. Зокрема, внаслідок відмови кредитора від прийняття виконання у зв`язку тим, що виконання зобов`язання втратило інтерес для нього через прострочення боржника.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.08.2018 по справі № 910/9055/17.

Тобто, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Ст. 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч.1 ст. 202, ст. 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (стаття 638 ЦК України).

Згідно з приписами ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як вбачається з матеріалів справи, будь-яких договорів у формі єдиного письмового документу сторонами не складалося, відсутні й окремі листи-домовленості щодо наявності зобов`язань, які б носили цивільно-правовий характер.

В даному випадку, як слідує із пояснень позивача у справі, перерахування коштів ним відбувалось помилково, на підставі рахунку-фактури № П-0000386 від 13.09.2019, натомість сторони даного спору не досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, відповідач не приймав до виконання замовлення, не уточнив усі вимоги до предмету договору (товару), не здійснив поставку, що свідчить про те, що між сторонами не відбувся відповідний договір.

Надана до матеріалів справи копія платіжного доручення № 5781 від 17.09.2019 підтверджує, що позивачем на рахунок відповідача було перераховано грошові кошти на суму 33903,00 грн.

Відповідач не спростував доводи позивача, не надав суду доказів на підтвердження поставки товару на суму перерахованих позивачем грошових коштів.

Враховуючи вищенаведене, відсутність у матеріалах справи доказів укладання між сторонами договору поставки та доказів на підтвердження поставки товару на суму перерахованих позивачем коштів, відповідач зобов`язаний повернути перераховані позивачем грошові кошти у розмірі 33903,00 грн., на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України, які були отримані без достатньої правової підстави.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно статті 73 ГПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню.

Позивач звернувся до господарського суду із клопотанням про стягнення на його користь судових витрат у вигляді оплати витрат на правову допомогу, в розмірі 5000,00 грн., витрат, пов`язаних з явкою представника у судове засідання в розмірі 1810,39 грн.

Дослідивши подане клопотання, суд виходить з наступного.

Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В обґрунтування поданого клопотання, позивачем до господарського суду надано договір про надання правової (правничої) допомоги адвоката від 17.12.2019, відповідно до умов якого Адвокатське об`єднання "Паверлекс" (компанія) за дорученням клієнта - Товариства з обмеженою відповідальністю "Моравтотранспорт", та в його інтересах, зобов`язується надати останньому правову (правничу) допомогу, а клієнт зобов`язується сплатити за це гонорар. Під правовою допомогою у цьому договорі розуміється юридичний захист прав та інтересів клієнта у справі № 922/3519/19, яка на даний час розглядається господарським судом Харківської області за позовом ТОВ "Моравтотранспорт" до ТОВ "Промислові товари України про стягнення заборгованості.

Відповідно до п. 5.2. договору, за підготовку документів, складення та подання позову та ведення справи в суді першої інстанції клієнт сплачує компанії гонорар у розмірі 5000,00 грн., протягом 3 днів з дати укладення цього договору.

Фактичні витрати (витрати на відрядження, копіювання документів, вартість експертизи, вартість поштових відправлень тощо) погашаються клієнтом на підставі окремого рахунка (п. 5.5. договору).

Оплата ТОВ "Моравтотранспорт" витрат адвоката на правничу допомогу, згідно договору від 17.12.2019 по справі № 922/3519/19 в розмірі 5000,00 грн. підтверджується платіжним дорученням № 6133 від 18.12.2019.

Також, платіжним дорученням № 38 від 31.01.2020 підтверджується сплата ТОВ "Моравтотранспорт" 1810,39 грн. фактичних витрат компанії (витрат на відрядження), згідно рахунку 2 від 30.01.2020.

П. 8 ст. 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Отже, надані позивачем до господарського суду докази в обґрунтування поданого клопотання про покладення на відповідача витрат, понесених позивачем на правову допомогу, є достатніми для задоволення відповідного клопотання. Окрім цього, суд зауважує, що відповідачем, відповідно до приписів п. п. 5, 6 ст. 126 ГПК України, не заявлялось клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката або інших заперечень щодо не співмірності заявлених витрат позивача на правничу допомогу.

Таким чином, враховуючи задоволення позову, відповідно до приписів ст. 129 ГПК України, на відповідача покладаються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору, в розмірі 1921,00 грн., витрати на правничу допомогу, в розмірі 5000,00 грн., витрати, пов`язані з явкою представника у судове засідання, в розмірі 1810,39 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 61, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 79, 86, 123, 126, 129, 165, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 247, 252, 256 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові товари України" (61033, м. Харків, вул. Шевченка, 303/307, код ЄДРПОУ 42754517) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Моравтотранспорт" (65037, Одеська обл., Овідіопольський район, с. Лиманка, вул. Овідіопольська, 1, код ЄДРПОУ 38058298) грошові кошти в розмірі 33903,00 грн., судові витрати у загальному розмірі 8731,39 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст. 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Моравтотранспорт" (65037, Одеська обл., Овідіопольський район, с. Лиманка, вул. Овідіопольська, 1, код ЄДРПОУ 38058298);

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислові товари України" (61033, м. Харків, вул. Шевченка, 303/307, код ЄДРПОУ 42754517).

Повне рішення складено 05.02.2020.

Суддя Р.М. Аюпова

справа № 922/3519/19