Рішення

від 05.02.2020 по справі 640/22802/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 лютого 2020 року №640/22802/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів" до Головного територіального управління юстиції у місті Києві про визнання протиправними та скасування наказу та висновку, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва (також далі - суд) надійшов позов Приватного акціонерного товариства "Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів" (також далі - позивач, ПрАТ "Банк Крові") до Головного територіального управління юстиції у місті Києві (також далі - відповідач) , в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати висновок Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 18.09.2019 за результатами розгляду скарги представника ПрАт "Банк Крові" від 14.08.2019, скерованої листом Міністерства юстиції України від 22.08.2019 за №4061/19.2.1/32-19, зареєстрованої відповідачем 30.08.2019 за №14649/3-19 (далі оскаржуваний висновок) ;

- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 24.09.2019 року №119/кс "Про відмову у задоволені скарги представника ПрАт "Банк Крові" Долударьова Р.М. від 14.08.2019 року" (далі - оскаржуваний наказ) ;

- зобов'язати відповідача провести державну реєстрацію іншого речового права, права користування на складову частину комплексу будівель - Головний лікувальний корпус (літ. Б) площею 758 кв. м, що розташований за адресою: м. Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська будинок 27 за позивачем.

Ухвалою суду від 26.11.2019 р. відкрито провадження в адміністративній справі №640/22802/19 (далі - справа) , яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

При цьому, подану Центральним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Київ) письмову заяву вх. №03-14/11526/20 від 29.01.2020 р. про заміну відповідача правонаступником судом визнано необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки станом на час прийняття у справі рішення, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутній запис про припинення відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржувані висновок та наказ прийняті відповідачем без дотримання вимог законодавства, що призвело до порушення законних прав та інтересів позивача.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки оскаржувані висновок та наказ прийняті ним на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

29.07.2019 р., за результатами розгляду заяви ПрАТ "Банк Крові" про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Тараненко Ольгою Олегівною було прийняте рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №47998111 (далі - рішення №47998111) , яким відмовлено у державній реєстрації іншого речового права, права користування на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, що розташовані в місті Києві, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 27, за ПрАТ "Банк Крові".

14.08.2019 р. ПрАТ "Банк Крові" звернулося до Міністерства юстиції України зі скаргою (далі - скарга від 14.08.2019 р.) , в якій просило скасувати рішення №47998111 та провести державну реєстрацію права користування складовою частиною комплексу будівель, а саме, Головним лікувальним корпусом (літ. Б) площею 758 кв.м, що розташований м. Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 27 за ПрАТ "Банк Крові".

Міністерство юстиції України листом від 22.08.2019 р. №4061/19.2.1/32-19 скеровано скаргу від 14.08.2019 р. до Головного територіального управління юстиції у місті Києві вх. №14649/3-19 від 30.08.2019 р.

За результатами розгляду скарги від 14.08.2019 р. Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві 18.09.2019 р. складено оскаржуваний висновок, згідно з яким рекомендувалось відмовити у задоволенні скарги від 14.08.2019 р.

На підставі вказаного вище оскаржуваного висновку Головним територіальним управлінням юстиції у місті Києві 24.09.2019 р. прийнято оскаржуваний наказ №119/кс, відповідно до якого відмовлено у задоволенні скарги від 14.08.2019 р.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 р. №1952-IV (далі - Закон №1952-IV) , який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2, ст. 4, ч. 1 ст. 6, ч. 3 ст. 10 Закону №1952-IV (тут і надалі в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державній реєстрації прав підлягають:

1) право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов'язання;

2) речові права, похідні від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки; іпотека; право довірчої власності (крім права довірчої власності як способу забезпечення виконання зобов'язань); інші речові права відповідно до закону;

3) право власності на об'єкт незавершеного будівництва;

4) заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

Організаційну систему державної реєстрації прав становлять:

1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи;

2) суб'єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації; акредитовані суб'єкти;

3) державні реєстратори прав на нерухоме майно (далі - державні реєстратори).

Державний реєстратор, зокрема:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

2) перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних інформаційних систем, документів та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.

4) під час проведення державної реєстрації прав на земельні ділянки використовує відомості Державного земельного кадастру шляхом безпосереднього доступу до нього у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

5) відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до нього записи про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав;

6) присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації прав;

7) виготовляє електронні копії документів та розміщує їх у реєстраційній справі в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав (у разі якщо такі копії не були виготовлені під час прийняття документів за заявами у сфері державної реєстрації прав);

8) формує документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав;

9) формує та веде реєстраційні справи у паперовій формі;

9-1) надає в установленому порядку та у випадках, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", інформацію органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю;

10) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Разом з тим, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 37 Закону №1952-IV, рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Міністерство юстиції України розглядає скарги:

1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір);

2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.

Територіальні органи Міністерства юстиції України розглядають скарги:

1) на рішення (крім рішення про державну реєстрацію прав), дії або бездіяльність державного реєстратора;

2) на дії або бездіяльність суб'єктів державної реєстрації прав.

Територіальний орган Міністерства юстиції України розглядає скарги щодо державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації прав, які здійснюють діяльність у межах території, на якій діє відповідний територіальний орган.

Згідно з ч. 6 ст. 37 Закону №1952-IV, за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про:

1) відмову у задоволенні скарги;

2) задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про: а) скасування рішення про державну реєстрацію прав, скасування рішення територіального органу Міністерства юстиції України, прийнятого за результатами розгляду скарги; б) скасування рішення про відмову в державній реєстрації прав та проведення державної реєстрації прав; в) внесення змін до записів Державного реєстру прав та виправлення помилки, допущеної державним реєстратором; г) тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав; ґ) анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав; д) скасування акредитації суб'єкта державної реєстрації; е) притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України; є) направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.

Відповідно до ч.ч. 8 - 9 ст. 37 Закону №1952-IV, Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо:

1) скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п'ятою цієї статті;

2) на момент прийняття рішення за результатом розгляду скарги відбулася державна реєстрація цього права за іншою особою, ніж зазначена у рішенні, що оскаржується;

3) наявна інформація про судове рішення або ухвалу про відмову позивача від позову з того самого предмета спору, про визнання позову відповідачем або затвердження мирової угоди сторін;

4) наявна інформація про судове провадження у зв'язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав;

5) є рішення цього органу з того самого питання;

6) в органі розглядається скарга з цього питання від того самого скаржника;

7) скарга подана особою, яка не має на це повноважень;

8) закінчився встановлений законом строк подачі скарги;

9) розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції органу;

10) державним реєстратором, територіальним органом Міністерства юстиції України прийнято таке рішення відповідно до законодавства.

Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України.

Рішення, дії або бездіяльність Міністерства юстиції України та його територіальних органів можуть бути оскаржені до суду.

З оскаржуваного висновку вбачається, що він складений Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві виходячи з того, що рішення №47998111 прийняте державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Тараненко Ольгою Олегівною на підставі того, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, а саме, не можливо встановити на яких підставах Інститут травматології та ортопедії Академії медичних наук України передає ЗАТ "Банк крові" право користування державним нерухомим майном за визначеною адресою, а також в поданих заявником документах не визначено який саме правовий режим майна стосується заявленого об'єкта (оперативне управління, господарське відання, оренда тощо).

Із зазначеними вище твердженнями Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві суд не погоджується виходячи з наступного.

01.07.2002 р. Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження "Про утворення Державного науково-виробничого комплексу заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів" №354-р, відповідно до якого вирішено, зокрема:

- підтримати пропозицію Академії медичних наук і МОЗ про утворення за участю держави та приватних інвесторів Державного науково-виробничого комплексу заготівлі і зберігання аутологічної крові та її компонентів у формі закритого акціонерного товариства (далі - Науково-виробничий комплекс);

- Фонду державного майна виступити з боку держави співзасновником Науково-виробничого комплексу;

- Академії медичних наук визначити в двомісячний термін разом з МОЗ співзасновників Науково-виробничого комплексу та подати Фонду державного майна пропозиції щодо формування переліку державного майна (майнових прав), яке передається до статутного фонду Науково-виробничого комплексу для забезпечення його діяльності;

На виконання вказаного вище розпорядження, листом Академії медичних наук України від 02.08.2002 р. №1-06/1161, адресованого Фонду державного майна України, запропоновано передати до статутного фонду Науково-виробничого комплексу з боку державного співзасновника право користування адміністративним корпусом (прибудоване приміщення клінічного корпусу) за адресою вул. Воровського, 27, загальною площею 758 кв.м, а МОЗ України листом від 15.10.2002 р. 3.22-10/1892 надіслано до Фонду державного майна України перелік майна, право користування на яке передається до статутного фонду Державного науково-виробничого комплексу заготівлі і зберігання аутологічної крові та її компонентів, яке перебуває на балансі в Академії медичних наук України, до якого включено, зокрема, адміністративний корпус (прибудоване приміщення клінічного корпусу) за адресою вул. Воровського, 27, загальною площею 758 кв.м.

При цьому, Академії медичних наук України та МОЗ України не визначено строк на який передається вказане право, тобто право користування було передано безстроково на весь строк діяльності позивача.

21.01.2003 р. Фондом державного майна України прийнято наказ "Щодо створення ЗАТ "Банк крові"" №84, відповідно до якого наказувалось Фонду державного майна України виступити засновником ЗАТ "Банк крові".

В наказі Фонду державного майна України №84 від 21.01.2003 р. також не зазначено про те, що право користування майном, переданого до статутного фонду ЗАТ "Банк крові", передається на певний строк.

21.01.2003 р. між Фондом державного майна України та ТОВ "Біомедтранс" укладено Установчий договір закритого акціонерного товариства "Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і зберігання аутологічної крові та її компонентів", згідно з п. 4 та додатком якого акціонери сплачують акції, що їм належать таким чином, зокрема, Фонд державного майна України сплачує вартість акцій шляхом передачі товариству права користування нижченаведеними об'єктами нерухомості терміном на 10 років:

- адміністративним корпусом (прибудованим приміщенням клінічного корпусу) за адресою: м. Київ, вул. Воровського, 27, площею 758 кв.м.;

- приміщенням 9-го поверху корпусу пансіонату, розташованим за адресою: м. Київ, пр-т Перемоги, 119, 121, площею 455 кв.м.

Загальна вартість внеску Фонду державного майна становить 51% статутного фонду товариства.

Крім того, відповідно до п. 3 Протоколу установчих зборів засновників закритого акціонерного товариства "Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і зберігання аутологічної крові та її компонентів" від 04.07.2003 р. вирішено, що засновники ЗАТ "Банк крові" сплачують належні їм акції таким чином, зокрема, Фонд державного майна України сплачує вартість акцій шляхом внесення права користування приміщеннями, перелік яких наведений в додатку до Установчого договору ЗАТ "Банк крові".

Отже, відповідно до вказаних вище установчих документів вартість акцій в розмірі 51% статутного фонду позивача було сплачено шляхом передачі йому права користування приміщеннями, серед яких є прибудоване приміщення Головного лікувального корпусу площею 758 кв. м., за адресою: м. Київ, вул. Воровського, 27. Так, держава передала ЗАТ "Банк крові" право користування майном (інше речове право), яке належить на праві господарського відання Національній академії медичних наук України та передане на праві оперативного управління Інституту травматології та ортопедії НАМН України.

24.01.2003 р. між Академією медичних наук України та ЗАТ "Банк крові" підписано акт приймання-передачі у користування терміном на 10 років об'єктів нерухомості (приміщень) в якості внеску до статутного фонду ЗАТ "Банк крові", згідно якого Академія медичних наук України передала, а ЗАТ "Банк крові" прийняло у користування терміном на 10 років у якості внеску до статутного фонду нерухоме майно (приміщення), зокрема, прибудоване приміщення клінічного корпусу площею 758 кв. м., за адресою: м. Київ, вул. Воровського, 27.

Наказом НАМН України "Про приймання-передачу у користування об'єктів нерухомості (приміщень) в якості внеску до Статутного фонду ЗАТ "Банк крові" від 07.02.2003 р. №16, зокрема, зобов'язано директора Інституту травматології та ортопедії передати у користування (безоплатно) терміном на 10 років ЗАТ "Банк крові" прибудоване приміщення клінічного корпусу, площею 758 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Воровського, 27.

Так, 06.08.2003 р. між Інститутом травматології та ортопедії Академії медичних наук України та ЗАТ "Банк крові" підписано акт приймання-передачі права користування державним нерухомим майном, згідно якого Інститут травматології та ортопедії Академії медичних наук України передав, а ЗАТ "Банк крові" прийняло право користування державним нерухомим майном (приміщеннями) площею 758 кв.м. (без права відчуження) терміном на 10 років у якості внеску до статутного фонду ЗАТ "Банк крові", які розташовані у двоповерховій частині головного лікувального корпусу, прибудованого до клінічного корпусу Інституту травматології та ортопедії АМН України, за адресою: м. Київ, вул. Воровського, 27.

Разом з тим, рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2013 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду 21.05.2014 р. та постановою Вищого господарського суду від 09.07.2014 р., у справі №910/10042/13 за позовом ЗАТ "Банк крові" до Фонду державного майна України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Біомедтранс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Аватек" про визнання частково недійсними установчих документів позовні вимоги задоволено частково, зокрема:

- визнано частково недійсним Установчий договір закритого акціонерного товариства "Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів", зареєстрований 09.07.2003 р. Святошинською районною у м. Києві державною адміністрацією за реєстраційним №12303, в частині встановлення строку користування об'єктами нерухомості, зазначеного в п. 2 ч. 1 ст. 4 Установчого договору;

- визнано частково недійсним з моменту укладення Додаток до Установчого договору Закритого акціонерного товариства "Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів" в частині встановлення строку користування приміщеннями, зазначеного в преамбулі Додатку.

- визнано частково недійсним Статут Закритого акціонерного товариства "Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів", зареєстрований 09.07.2003 р. Святошинською районною у м. Києві державною адміністрацією за реєстраційним №12303, в частині встановлення строку користування приміщеннями, зазначеного в п. 6.3 ст. 6 Статуту;

- визнано частково недійсним Статут Закритого акціонерного товариства "Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів", зареєстрований 29.03.2006 р. Святошинською районною у м. Києві державною адміністрацією за реєстраційним №10721050001001161, в частині встановлення строку користування приміщеннями, зазначеного в п. 7.4. ст.7 Статуту.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) , обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як зазначив позивач, що не заперечувалось відповідачем, 15.12.2014 р. рішенням позачергових загальних зборів акціонерів позивача, оформленим протоколом №8, Закрите акціонерне товариство "Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів" для приведення своєї діяльності до вимог Закону України "Про акціонерні товариства" було перейменовано в Приватне акціонерне товариство "Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів".

Також, як зазначив позивач, що не спростовано відповідачем, рішення Господарського суду міста Києва реалізовано в повному обсязі шляхом внесення відповідних змін до Статуту позивача в частині строку, на який передано до статутного капіталу право користування приміщеннями, а станом на час розгляду справи позивач продовжує використовувати прибудоване приміщення клінічного корпусу площею 758 кв. м., за адресою: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська (колишня назва вулиці - Воровського), 27, для здійснення своєї господарської діяльності.

Враховуючи вищезазначене, обсяг відомостей, які відображені у документах, які були надані державному реєстратору разом з заявою про державну реєстрацію права користування, свідчать про те, що на момент подачі цієї заяви, державний реєстратор мав можливість в повній мірі встановити підстави, на яких Інститут травматології та ортопедії Академії медичних наук України передав позивачу право користування державним нерухомим майном за вищезазначеною адресою.

Крім того, документи, які, на думку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві, не були надані державному реєстратору і на підставі яких він зміг би встановити набуття позивачем права користування державним нерухомим майном за вищезазначеною адресою, були додані до скарги на рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації права користування, але Комісія при розгляді скарги безпідставно не надала належної оцінки таким документам, як доказам існування вказаних правовідносин.

Відповідно до п.п. 7 - 10 підрозділу 1 розділу ІІІ Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 р. №127, на кожний об'єкт, розташований на земельній ділянці або території за одним місцезнаходженням (адресою) у тому числі на захисні споруди, запроваджується літерування будинків, господарських будівель та нумерація споруд. Кожен будинок та господарська будівля, починаючи з основної, літерується великими літерами алфавіту. Наприклад, "А" - житловий будинок; "Б"; "В" - господарські будівлі (сарай, гараж, літня кухня тощо). Громадські та виробничі будинки літеруються аналогічно з врахуванням того, що основним будинком є адміністративний будинок або будинок, у якому є адміністративні приміщення. У разі літерування великої кількості будинків та господарських будівель, розміщених на земельній ділянці або території, якщо закінчуються літери алфавіту, застосовують додаткові цифрові позначення зліва. Наприклад, 2А; 2Б; 2В; 3А; 3Б тощо. Літерування будівель, яке проводиться під час проведення технічної інвентаризації, не стосується місцезнаходження (адреси) об'єкта нерухомості.

А тому, приміщення, право користування якими внесено до статутного капіталу позивача, розташовані в будівлі літера "Б" за адресою вул. Бульварно-Кудрявська, 27.

Як вже зазначалось вище судом, згідно з установчими документами ПрАт "Банк Крові", до його статутного капіталу було внесено право користування адміністративним корпусом (прибудованим приміщенням клінічного корпусу) площею 758 кв. м. всього комплексу будівель за адресою м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 27, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі.

Так, із вказаних вище документів вбачається, що із загальної площі 782,7 кв.м. цієї складової частини комплексу будівель - Головного лікувального корпусу, позивачу було передане право користування площею 758 кв.м., що в технічному паспорті від 17.04.2019 р. зазначений, як громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами (літ. Б). Враховуючи, що технічний паспорт не є правовстановлюючим документом, а на момент подання позивачем заяви про державну реєстрацію права користування, у державному реєстрі був відсутній активний запис щодо права власності на комплекс будівель за адресою: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 27, що зареєстроване за НАМН України, то державний реєстратор мав усі необхідні правові підстави зареєструвати за позивачем право користування складовою частиною комплексу будівель - Головним лікувальним корпусом (літ. Б) площею 758 кв. м. за вищевказаною адресою.

Також, суд не погоджується з висновком Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві, який ґрунтується на нормах Положення про порядок передачі об'єктів права державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 р. №1482, щодо зауваження державного реєстратора стосовно того, що в поданих заявником документах не визначено, який саме правовий режим майна стосується заявленого об'єкта (оперативне управління, господарське відання, оренда тощо), Комісія прийшла до висновку, що вимога державного реєстратора щодо визначення правового режиму майна на заявлений об'єкт є обґрунтованою, виходячи з наступного.

Так, відповідно до п. 1 вказаного вище Положення, це Положення визначає порядок безоплатної передачі об'єктів права державної власності із сфери управління міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Фонду державного майна, інших державних органів, які відповідно до законодавства здійснюють функції з управління державним майном, об'єднань підприємств, яким делеговано функції з управління майном підприємств і організацій, заснованих на державній власності (далі - органи, уповноважені управляти державним майном), Національної академії наук, галузевих академій наук, інших установ та організацій, яким державне майно передано у безоплатне користування (далі - самоврядні організації), до сфери управління інших органів, уповноважених управляти державним майном, або самоврядних організацій..

Тому, застосування державним реєстратором та Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві норм вказаного вище Положення до правовідносин, що виникли у позивача щодо набуття права користування вказаним майном є хибним, так як на правовідносини щодо створення позивача та передачу до його статутного капіталу права користування майном в якості оплати належних засновникам акцій поширюється дія Цивільного та Господарського кодексів України, Законів України "Про господарські товариства", "Про акціонерні товариства".

Так, суд погоджується із твердженнями позивача відносно того, що правовим режимом майна заявленого об'єкта є інше речове право, а саме, право користування, яке набуте позивачем відповідно до закону і яке підлягає реєстрації на підставі п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону №1952-IV.

Враховуючи вищезазначене у сукупності, в межах спірних правовідносин у відповідача були відсутні правові підстави для відмови у задоволенні скарги від 14.08.2019 р., натомість, були наявні правові підстави для її задоволення шляхом прийняття рішення про скасування рішення про відмову в державній реєстрації прав та проведення державної реєстрації прав.

Разом з тим, процедура розгляду відповідно до Законів України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (далі - Закони) скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Мін'юсту (далі - суб'єкт оскарження), що здійснюється Мін'юстом та його територіальними органами, визначена Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 р. №1128 (далі - Порядок №1128) , яким передбачено, зокрема, утворення для забезпечення розгляду таких скарг постійно діючих комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, положення та склад яких затверджуються Мін'юстом або відповідним територіальним органом.

Відповідно до п. 12 Порядку №1128, за результатами розгляду скарги суб'єкт розгляду скарги на підставі висновків комісії приймає мотивоване рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених Законами, у формі наказу.

Враховуючи зазначене, не дивлячись на необґрунтованість, оскаржуваний висновок Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві, на думку суду, не може бути скасований у судовому порядку, оскільки не є рішенням суб'єкта владних повноважень в контексті норм КАС України, яке створює правові наслідки, а являє собою відображення суб'єктивної думки членів комісії при розгляді скарги від 14.08.2019 р. та є підставою для прийняття відповідного наказу Міністерством юстиції України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20.05.2019 р. у справі №826/9046/16 (адміністративне провадження №К/9901/12193/18).

Отже, в даному випадку правове значення має саме оскаржуваний наказ, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування оскаржуваного висновку не підлягають задоволенню.

Натомість, позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В частині позовних вимог щодо зобов'язання відповідача провести державну реєстрацію іншого речового права, права користування на складову частину комплексу будівель - Головний лікувальний корпус (літ. Б) площею 758 кв. м, що розташований за адресою: м. Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська будинок 27, за позивачем, суд виходить з наступного.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим ч. 2 ст. КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Проте, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі Олссон проти Швеції від 24 березня 1988 року), вбачається, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Оскільки суд прийшов до висновку про протиправність відмови відповідача у задоволенні скарги від 14.08.2019 р., а інших підстав для відмови чинним законодавством не передбачено, наявні обґрунтовані підстави для задоволення позовних вимог в цій частині, що, водночас, з урахуванням наведеного вище, не є втручанням в дискреційні повноваження відповідача, а є способом відновлення порушеного права позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов Приватного акціонерного товариства "Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів" до Головного територіального управління юстиції у місті Києві про визнання протиправними та скасування наказу та висновку, зобов'язання вчинити певні дії є таким, що підлягає задоволенню частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Отже, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає частина сплаченої суми судового збору у розмірі 1281,00 грн.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 72-77, 90, 134, 139, 192, 241-246, 250, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного акціонерного товариства "Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів" (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Воровського, 27; код ЄДРПОУ 32557330) до Головного територіального управління юстиції у місті Києві (місцезнаходження: 01001, м. Київ, пров. Музейний, 2-Д; код ЄДРПОУ 34691374) про визнання протиправними та скасування наказу та висновку, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у місті Києві "Про відмову у задоволені скарги представника ПрАт "Банк Крові" Долударьова Р.М. від 14.08.2019" від 24.09.2019 р. №119/кс.

3. Зобов'язати Головне територіальне управління юстиції у місті Києві провести державну реєстрацію іншого речового права, права користування на складову частину комплексу будівель - Головний лікувальний корпус (літ. Б) площею 758 кв. м, що розташований за адресою: м. Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 27, за Приватним акціонерним товариством "Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів".

4. Позов в іншій частині залишити без задоволення.

5. Стягнути на користь Приватного акціонерного товариства "Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів" частину сплаченого ним судового збору у розмірі 1281,00 грн. (одна тисяча двісті вісімдесят одна гривня нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Шрамко