Постанова

від 30.01.2020 по справі 240/9800/19

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/9800/19

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Горовенко Анна Василівна

Суддя-доповідач - Іваненко Т.В.

30 січня 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Іваненко Т.В.

суддів: Сторчака В. Ю. Граб Л.С. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Черняк А.В.,

позивача, представників сторін, представника апелянта,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року (місце ухвалення рішення - м.Житомир, повний текст складено 16.10.2019) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Заболотненської сільської ради Крижопільського району Вінницької області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

В серпні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Заболотненської сільської ради Крижопільського району Вінницької області, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка виявилася у неприйнятті рішення за результатами розгляду заяви про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1;

- зобов`язати Заболотненську сільську раду Крижопільського району Вінницької області затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що Державним підприємством Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 . Технічна документація пройшла перевірку в територіальному підрозділі Держгеокадастру у Крижопільському районі Вінницької області, без жодних зауважень, після чого всі необхідні документи та технічна документація була подана до Заболотненської сільської ради Крижопільського району Вінницької області для її затвердження.

Не зважаючи на подання позивачем всіх необхідних документів, 27 сесією 7 скликання Заболтненської сільської ради Крижопільського району Вінницької області 27.06.2019 рішення про затвердження чи відмову у затверджені технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) позивача для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1, не прийнято.

Позивач вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду заяви у спосіб, передбачений Законом України "Про місце самоврядування в Україні".

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року позов ОСОБА_2 до Заболотненської сільської ради Крижопільського району Вінницької області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Заболотненської сільської ради Крижопільського району Вінницької області, яка виявилася у неприйнятті рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_2 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1.

Зобов`язано Заболотненську сільську раду Крижопільського району Вінницької області затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 .

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Заболотненської сільської ради Крижопільського району Вінницької області на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору у сумі розміром 768 грн 40 коп.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким закрити провадження у справі.

Апелянт вказує, що він є власником суміжної із спірною земельною ділянкою. Вважає, що між ним та позивачем існує межовий спір щодо користування громадським колодязем, а отже провадження по вказаній справі підлягає закриттю відповідно ст. 238 КАС України.

Позивачем було заявлено клопотання про закриття провадження у справі на підстав п.3 ч.1 ст.305 КАС України. Позивач вважає, що ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою з особистих мотивів, судовим рішення питання про права, свободи, інтереси та обов`язки такої особи не вирішувалось.

Щодо заявленого клопотання, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до п. 3 ч. 1ст. 305 КАС України, суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 13 та ч. 1 ст. 293 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом

Положеннями ч. 4 ст. 293 КАС України передбачено, що після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що особа, набуваючи статусу апелянта у справі, до участі у якій не була залучена, повинна мати не лише певний обсяг прав, свобод та інтересів, що можуть бути порушені тим чи іншим способом при прийняті судового рішення, а відповідне питання (стосовно прав, свобод та інтересів цих осіб) вже має бути безпосередньо вирішено у судовому рішенні.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залучення його як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - відмовив.

Водночас, апеляційний суд звертає увагу на те, що в системному аналізі норм процесуального законодавства статус особи, що не брала участі у справі, в апеляційному провадженні подібний зі статусом третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Різниця полягає у законодавчій забороні залучення третіх осіб до розгляду справи на стадії апеляційного провадження.

Частина друга ст. 49 КАС України допускає до участі у справі третіх осіб (без самостійних вимог на предмет спору) у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 щодо "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним .

Тобто, охоронюваний законом інтерес є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Однією з основних засад судочинства, визначених п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів, дійшла висновку, що ОСОБА_1 має право на оскарження судового рішення, а тому відсутні правові підстави для задоволення клопотання позивача про закриття апеляційного провадження у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.

Судом встановлено, що згідно з копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27.08.1987 року, ОСОБА_2 на підставі заповіту, посвідченого виконавчим комітетом сільської ради с.Заболотне Крижопільського району Вінницької області, успадкував від ОСОБА_3 житловий будинок з господарськими будівлями, який розташований в с .Заболотне Крижопільського району Вінницької області , жилою площею 50 кв.м (а.с.24).

Відповідно до витягу з рішення 14 сесії 7 скликання Заболотненської сільської ради Крижопільського району Вінницької області від 19.12.2017 ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 0,3300 га, в тому числі для будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель і споруд площею 0, 2500 га для ведення особистого селянського господарства 0,08 га розміщену за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.15).

Згідно з актом (протоколом) погодження меж земельної ділянки від 13.02.2019 представники Заболотненської сільської ради Крижопільського району Вінницької області на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18.12.2018 у справі №240/5287/18, та приймаючи до уваги те, що межі земельної ділянки суміжного землекористувача ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 є визначеними, погодили встановлені межі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , без погодження суміжного землекористувача ОСОБА_1 , земельна ділянка якого приватизована.

Окрім того, погодили встановлені межі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 між ОСОБА_2 та Заболотненською сільською радою (провулок Шевченка), що встановилися станом на 19.12.2017 (а.с.43-43 зворот).

Після розроблення вказаної технічної документації із землеустрою ОСОБА_2 звернувся до Заболотненської сільської ради Крижопільського району Вінницької області із заявою від 19.06.2019 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 (а.с.46).

Листом від 17.07.2019 за №263 Заболотненська сільська рада Крижопільського району Вінницької області повідомила позивача, що технічна документація на приватизацію земельної ділянки по АДРЕСА_1 не затверджена у зв`язку з тим, що з 12 депутатів сільської ради на сесії були присутні - 11 депутатів, з них за затвердження технічної документації проголосували - 6 депутатів, проти - 3 депутати, утримались - 2 депутати, що виявилось недостатнім для прийняття рішення.

Згідно з п.7 ст.16 Регламенту роботи Заболотненської сільської ради 7 скликання, рішення вважається прийнятим, якщо за нього подано більшість голосів від загального складу депутатів (а.с.57).

Не погоджуючись із зазначеною бездіяльністю відповідача щодо неприйняття рішення про затвердження технічної документації із землеустрою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що бездіяльність відповідача, яка виявилася у неприйнятті рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_2 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (па місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та для ведення особистого селянського господарства в с АДРЕСА_1 , є протиправною.

Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного процесуального питання оскаржуваним судовим рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1, ч.2 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Пунктом а частини 3 статті 116 ЗК України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність визначений статтею 118 ЗК України. Зокрема, вказаною статтею Кодексу передбачено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (ч.9 ст.118 ЗК України)

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Отже, наведеними нормами права встановлено підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та визначені органи, уповноважені розглядати ці питання.

На думку апелянта, затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та для ведення особистого селянського господарства в с АДРЕСА_1 породжує межовий (майновий) спір, а тому вказаний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За приписами частини 1 статті 2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною цих функцій.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

При цьому, суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. (пункт 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

У даній справі позивач, оскаржує бездіяльність відповідача щодо незатвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1.

Тобто спір стосується правомірності дій Заболотненської сільської ради Крижопільського району Вінницької області.

Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Позивач фактично обґрунтував позовні вимоги наявністю протиправної бездіяльності відповідача та необхідністю зобов`язання його вчинити дії по затвердженню проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та наданні її у власність громадянину України - ОСОБА_2 .

З огляду на предмет та підставу позову, характер спірних правовідносин, обставини, встановлені при розгляді справи, враховуючи суб`єктний склад учасників справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що цей спір є публічно-правовим, а тому підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Доказів на підтвердження наявності межового спору між позивачем та апелянтом суду не було надано.

Суд звертає увагу, що питанню погодження меж земельних ділянок між позивачем та ОСОБА_1 було надано оцінку в рішенні Житомирського окружного адміністративного суду від 18.12.2018 року у справі №540/5287/18, яке набрало законної сили.

Згідно зі ст. 5 Земельного кодексу України одним із принципів земельного законодавства є забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

При цьому судова колегія зазначає, що спір щодо користування громадським колодязем, який, на думку ОСОБА_1 , виник між ним та позивачем, може бути врегульований шляхом встановлення земельного сервітуту.

Отже, порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 06 лютого 2020 року.

Головуючий Іваненко Т.В. Судді Сторчак В. Ю. Граб Л.С.