Постанова

від 06.02.2020 по справі 910/8593/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2020 р. Справа№ 910/8593/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Чорногуза М.Г.

Євсікова О.О.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання

розглянувши апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокбрідж"

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 (повний текст рішення складено 15.11.2019 р.)

та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2019 (повний текст рішення складено 15.11.2019)

у справі №910/8593/19 (суддя Стасюк С.В.)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Здраво"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокбрідж"

про відшкодування збитків у розмірі 236 492,18 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У 2019 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Здраво" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокбрідж" про відшкодування збитків у розмірі 236 492,18 грн.

В обґрунтування позову позивач вказує на те, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов`язання за договором транспортного експедирування № 1496 від 12.11.2015 року в частині збереження вантажу з моменту його прийняття до перевезення і до моменту передачі вантажу вантажоодержувачу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 року у справі №910/8593/19 позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокбрідж" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Здраво" 177 449 грн. 00 коп. збитків, 49 704 грн. 80 коп. безпідставно сплаченої плати за перевезення 4 місць вантажу, 2 206 грн. 04 коп. 3 % річних, 6 849 грн. 00 коп. інфляційних втрат, 3 543 грн. 13 коп. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем договірних зобов`язань, оскільки не забезпечено збереження місць вантажу та його видачу позивачу в повному обсязі, а тому враховуючи положення статей 618, 932 Цивільного кодексу України та умов Договору, відповідач зобов`язаний компенсувати позивачу збитки пов`язані із втратою частини місць вантажу. Місцевим господарським судом також зазначено, що відповідач фактично надав позивачу послуги з транспортного експедирування у меншому обсязі ніж було обумовлено заявкою на перевезення вантажу №108/1496, а тому наявна необхідність повернення позивачу вартості таких не наданих послуг у розмірі 49 704, 80 грн. Крім того судом першої інстанції здійснено власний розрахунок інфляційних втрат та задоволено вимоги в цій частині частково.

Також, додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2019 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Здраво" щодо розміру судових витрат задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокбрідж" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Здраво" 10 000 грн. 00 коп. витрат на надання правничої допомоги.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності та розумності судових витрат, враховуючи всі аспекти та складність справи, заява про розподіл судових витрат підлягає частковому задоволенню та зменшенню розміру судових витрат понесених позивачем у суді першої інстанції та визначення їх розмір, який підлягає відшкодуванню відповідачем у сумі 10 000, 00 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням та додатковим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю "Брокбрідж" подало до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 року в частині стягнення, та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, а також скасувати додаткове рішення в частині стягнення витрат на надання правничої допомоги.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції необґрунтоване, прийнято з неправильним встановленням обставин, які мають значення для справи, та порушенням норм матеріального права. Зокрема скаржник вважає, що авіа накладна, акт про пошкодження вантажів та інвойс є неналежними доказами понесення позивачем збитків. Крім того відповідач вважає, що місцевим господарським судом не встановлено всіх елементів складу цивільного правопорушення. Також скаржник зазначає, що судом першої інстанції достовірно не встановлено яке саме обладнання, якою вагою та вартістю було втрачено під час доставки. Й наостанок відповідач зазначає, що оскільки у задоволенні позовних вимог слід відмовити, відповідно не підлягають задоволенню і вимоги позивача про стягнення на його користь судових витрат у справі.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.12.2019 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Євсіков О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокбрідж" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 року та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2019 року у справі №910/8593/19, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 року у справі №910/8593/19 та призначено розгляд справи на 06.02.2020 року.

04.02.2020 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В судовому засіданні 06.02.2020 року представник позивача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.11.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Здраво" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Брокбрідж" було укладено договір транспортного експедирування № 1496 (далі - Договір; а.с. 12-14).

Відповідно до пункту 1.1. договору позивач, як клієнт доручає, а відповідач, як експедитор бере на себе зобов`язання за плату і за рахунок клієнта надати транспортно-експедиторське обслуговування, пов`язане з організацією перевезень вантажів клієнта морським, повітряним та автомобільним транспортом в міжміському та міжнародному сполученні, а також організацію митного оформлення вантажу клієнта, відповідно до узгоджених сторонами заявок.

Згідно з пунктом 1.2. Договору заявка є формою доручення клієнту, а саме завдання та/або вказівки клієнта експедитору щодо організації транспортно-експедиційного обслуговування, викладені в письмовому вигляді, в якій відображаються істотні умови кожного конкретного перевезення (групи однотипних перевезень), а саме: вид, найменування, розміри, вага вантажу; сума, що підлягає сплаті експедитору; пункти відправлення та призначення вантажу; найменування вантажовідправника та вантажоодержувача; дата завантаження та розвантаження або термін перевезення; тип, кількість, державні номери транспортних засобів; умови перевезення; особливі вказівки клієнта; інші умови, узгоджені сторонами.

Пунктом 1.3. Договору визначено, що заявка є невід`ємною частиною Договору.

В матеріалах справи наявна заявка №108/1496, яка повністю заповнена і оформлена у відповідності до вимог пункту 1.4. Договору, містить підписи уповноважених представників та печатки сторін. (а.с. 15).

Зі змісту заявки №108/1496 вбачається, що сума фрахту становить 14 400, 00 доларів США, яка повинна була бути сплачена у національній валюті України за міжбанківським ринковим курсом продажу відповідної іноземної валюти протягом 3 днів від дати виставлення рахунку.

Також згідно із заявкою на перевезення вантажу №108/1496 орієнтовна дата прибуття вантажу в аеропорт розвантаження визначена 11.12.2017 року.

Пунктом 4.3.1. Договору визначено, що експедитор несе матеріальну відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до моменту передачі вантажу вантажоодержувачам. В разі його втрати або пошкодження експедитор зобов`язаний відшкодувати втрати клієнту в повному обсязі.

Відповідно до п. 7.1 договору даний договір набуває чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2015 року.

Пунктом 7.3. договору встановлено, що якщо за місяць до закінчення терміну дії даного договору жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про його розірвання, то даний договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, на тих самих умовах.

В матеріалах справи також наявне платіжне доручення №16964 від 19.12.2017 року, яким позивач сплатив на користь відповідача 410 064, 61 грн. суми за транспортно-експедиторське обслуговування на підставі договору №1496 від 12.11.2015 року, що сторонами не заперечується. (а.с. 16).

Як зазначає позивач 18.12.2017 року до Аеропорту Бориспіль відповідачем було доставлено лише частину товару, а саме 29 з 33 вантажних місць, а також те, що частина вантажу була пошкоджена. Зазначені обставини підтверджуються актом про пошкодження вантажів №5285 від 18.12.2017 року. (а.с. 27).

Окрім цього в матеріалах справи наявний лист відповідача в якому зазначено, що відповідно до авіа накладної №235-69084514 в Бориспіль надійшло 29 вантажних місць, 4 місця знаходяться в Аеропорту Стамбулу. Очікувана дата прибуття до Борисполя 28.12.2017 року. (а.с. 24).

Також в матеріалах справи наявна авіа накладна №235-69084514 (а.с. 26) та комерційний інвойс № MUA-30146688-30146689 від 09.10.2017 в якому у позиціях №1 та №3 вказаний вантаж, який був відправлений з місця завантаження (Shenzhen, China) проте не надійшов до місця розвантаження. (а.с. 22-23).

Враховуючи відсутність частини вантажу, а саме 4 вантажних місць, позивач звернувся до відповідача з претензією №171 від 26.11.2018 року в якій просив надати відповідь яким чином та відповідності до умов договору відповідач буде здійснювати відшкодування шкоди. (а.с. 17).

Відповідач в свою чергу надав відповідь на претензію №28 від 28.12.2018 року в якій відмовив позивачу у задоволенні його претензії зважаючи на те, що позивачем не дотримано вимог до змісту претензії, встановлених ч. 6, ст. 222 Господарського кодексу України, зокрема в частині надання доказів, що підтверджують обставини, на підставі яких пред`явлено претензію та розрахунку суми претензії. (а.с. 18).

У зв`язку з вище викладеним позивач направив відповідачу повторну претензію №22 від 25.01.2018 року із наданням документів щодо підтвердження отримання позивачем не всього вантажу, обґрунтування розрахунку суми втрат та надання відповідей на зауваження відповідача у відповіді на претензію. (а.с. 20). Докази направлення даної претензії наявні в матеріалах справи. (а.с. 21), однак відповідач не надав відповіді на зазначену повторну претензію.

Отже, спір у даній справі виник у зв`язку з тим, що на виконання заявки №108/1496 відповідач здійснив перевезення вантажу у кількості 33 вантажних місць, втім при надходженні вантажу до Аеропорту Бориспіль було виявлено недостачу вантажу, а саме 4 вантажних місця, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача збитки.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 21 453,39 євро завданих збитків, у зв`язку з втратою вантажу при його перевезенні.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов`язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Приписами статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до приписів статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як унормовано ст. 614 Цивільного кодексу України - особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв`язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою. Встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності шкоди. При цьому, доведенню підлягає те, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що порушення боржником договірного зобов`язання є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такого порушення. Так, відшкодуванню підлягають збитки, які стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотнім наслідком порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, тобто, мають бути прямими.

Згідно з нормами ст. 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за невиконання або неналежне виконання обов`язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування. Експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються главою 64 Цивільного кодексу України

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 909 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Виходячи зі змісту наведених норм, перевізник є таким учасником процесу перевезення вантажів, функціональне призначення якого полягає у наданні транспортної послуги - переміщення продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання.

Правовий статус перевізника характеризує те, що він є суб`єктом господарювання, який на виконання умов договору перевезення вантажу зобов`язується доставити ввірений йому вантажовідправником вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі - вантажоодержувачу. Перевізник є стороною договору перевезення вантажу і зазначається як такий у відповідних транспортних документах.

Статтею 316 Господарського кодексу України визначено, що за договором транспортного експедирування може бути встановлений обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов`язань, пов`язаних із перевезенням.

Отже, транспортне експедирування є видом господарської діяльності, спрямованої на організацію процесу перевезення вантажів. Експедитор є таким суб`єктом господарювання, функціональне призначення якого полягає в організації та сприянні здійсненню процесу вантажів. Експедитором може бути, як суб`єкт господарювання (транспортно-експедиційна організація), так і безпосередньо перевізник. Транспортне експедирування - це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях.

Основні умови здійснення транспортно-експедиційного обслуговування зовнішньоторговельних і транзитних вантажів визначено у Законі України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Транспортне експедирування як вид господарської діяльності не може розглядатися окремо від перевезення, це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час видачі вантажу тощо), і саме це дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності. Тому кожна послуга, що надається експедитором клієнту, по суті є транспортною послугою.

Відносини учасників транспортно-експедиторської діяльності встановлюються на основі договорів. Учасники цієї діяльності вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов взаємовідносин, що не суперечать чинному законодавству.

Водночас, згідно зі ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Статтями 618, 932 Цивільного кодексу України та частиною 3 статті 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" передбачено відповідальність експедитора за збереження вантажу та за дії третіх осіб, які залучені ним до виконання договору транспортного експедирування, в тому ж порядку, як і за свої дії.

Відповідно до статті 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Згідно з частинами першою, третьою статті 314 ГК України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

Відповідно до статті 308 ГК України відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.

З огляду на вище викладене, норми чинного законодавства та п. 4.3.1. договору, місцевий господарський суд вірно зазначив, що експедитор, прийнявши товар в пункті завантаження, без будь-яких зауважень в товарно-транспортних документах, в тому числі без зазначення недоліків, пов`язаних з порушенням умов завантаження продукції, несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу під час його транспортування до моменту його видачі.

Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками визнаються витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України) учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Підставою для застосування господарсько-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків є склад господарського порушення, складовими елементами якого є протиправна поведінка (порушення стороною зобов`язань), спричинення збитків, причинно-наслідковий зв`язок між порушенням зобов`язання та завданими збитками, вина.

Як вже було зазначено вище, на підставі договору транспортного експедирування № 1496 від 12.11.2015 року позивач надав відповідачу заявку №108/1496 відповідно до якої доручив відповідачу організацію транспортно-експедиційного обслуговування 33 місць вантажу.

Також з авіа накладної №235-69084514 вбачається, що було відправлено 33 місця вантажу, а в Аеропорт Бориспіль прибуло 29 місць вантажу, що вбачається з акту пошкодження вантажу №5285 від 18.12.2017 року, тобто наявна нестача 4 місць вантажу, що також не заперечується та не спростовано відповідачем.

Тобто з наведених обставин вбачається, що відповідачем було виконано свої зобов`язання за договором транспортного експедирування № 1496 від 12.11.2015 року не належним чином, оскільки було втрачено 4 місця вантажу. Також відповідачем не спростовано належними та допустимим доказами факт втрати вантажу.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що вина перевізника за втрату, нестачу, псування та ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту, презюмується.

Перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування й ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, зокрема внаслідок вини відправника вантажу; особливих природних властивостей перевезеного вантажу; недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення й інших обставин, передбачених законом.

Таким чином, законодавець покладає на перевізника обов`язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.06.2019 року у справі №907/603/17.

Аналізуючи вище викладені положення законодавства та обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем порушено договірні зобов`язання, оскільки не забезпечено збереження місць вантажу та його видачу позивачу в повному обсязі, а тому враховуючи положення статей 618, 932 Цивільного кодексу України та умов Договору, відповідач зобов`язаний компенсувати позивачу збитки пов`язані із втратою частини місць вантажу.

Щодо розміру відповідальності відповідача колегія суддів зазначає наступне.

Законом України від 17.12.2008 № 685-VI "Про приєднання України до Конвенції про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень" Україна приєдналася до зазначеної Конвенції.

Згідно із абзацом 6 заявки на перевезення вантажу № 108/1496 відповідальність авіакомпанії (і, відповідно, експедитора) за втрату та/або пошкодження вантажу обмежується Варшавською конвенцією.

Відповідно до ст. 1 Конвенції про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень (далі - Конвенція), така застосовується до будь-якого міжнародного перевезення пасажирів, багажу або вантажу, яке здійснюється повітряним судном за винагороду. Вона застосовується також до перевезень повітряним судном, що здійснюються авіатранспортним підприємством безоплатно.

Згідно з ч. 3 ст. 22 Конвенції відповідальність перевізника у випадку знищення, утрати, пошкодження або затримки в перевезенні вантажу обмежується сумою 17 спеціальних прав запозичення за кілограм, за винятком випадків, коли вантажовідправник зробив у момент передачі вантажного місця перевізнику особливу заяву про заінтересованість у доставці та сплатив додатковий збір, якщо це необхідно. У цьому випадку перевізник зобов`язаний сплатити суму, що не перевищує заявленої суми, якщо він не доведе, що ця сума перевищує дійсну заінтересованість відправника в доставці.

Суми, зазначені в спеціальних правах запозичення, у цій Конвенції розглядаються як такі, що стосуються спеціальних прав запозичення, як вони визначені Міжнародним валютним фондом. Переведення цих сум у національні валюти у випадку судових розглядів відбувається відповідно до вартості цих валют у спеціальних правах запозичення на дату ухвали суду (ч. 1 ст. 23 Конвенції).

Судом першої інстанції було вірно досліджено, що на підтвердження вартості втраченого вантажу позивачем були надані Специфікація №1 від 21.12.2017 року (а.с. 35-37) та Специфікація № 2 від 22.01.2018 року (а.с. 38) до Інвойсу на яких проставлена печатка Київської митниці ДФС, у яких відсутні позиції №1 та №3 з Інвойсу на загальну суму 10 540 доларів США, що на 21.06.2019 року становить 277 623 грн.

Однак, місцевий господарський суд вірно встановив, що станом на 21.06.2019 курс 1 спеціальних прав запозичення становив 36,6 грн., тобто враховуючи різницю у вазі вантажу (2 462 кг - 2 175кг = 287 кг) відповідальність експедитора обмежується сумою у розмірі 178 571,40 грн.

При цьому, колегія суддів в даному випадку відхиляє доводи скаржника, що відповідно до заявки позивачем було замовлено доставку вантажу вагою 2 459, 9 кг., оскільки в авіа накладній зазначено вагу 2 462 кг., тобто фактично було відхилення майже на 3 кг, що не спростовує втрати відповідачем частини вантажу.

Отже, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, а тому позовні вимоги позивача в частині стягнення збитків за втрату вантажу підлягають задоволенню в розмірі заявленому позивачем - 177 449, 00 грн.

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо вимоги про повернення безпідставно сплаченої плати за перевезення 4 місць вантажу стосовно не можливості витребувати зазначену вартість на підставі відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення.

Суди з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 року по справі №917/1739/17).

Отже, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, встановлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 року по справі №924/473/15).

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1, ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов`язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що місцевим господарським судом не було зазначено в рішенні який спосіб захисту суд першої інстанції застосував.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з частиною другою статті 22 ЦК України, збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до акту про пошкодження вантажів №5285 від 18.12.2017 року до Аеропорту Бориспіль відповідачем було доставлено лише частину товару, а саме 29 з 33 вантажних місць, а також те, що частина вантажу була пошкоджена. (а.с. 27).

Втім, як вбачається з платіжного доручення №16964 від 19.12.2017 року позивач сплатив на користь відповідача 410 064, 61 грн. суми за транспортно-експедиторське обслуговування на підставі договору №1496 від 12.11.2015 року, тобто в повному обсязі. (а.с. 16).

Окрім цього в матеріалах справи наявний лист відповідача від 21.12.2017 року в якому зазначено, що відповідно до авіа накладної №235-69084514 в Бориспіль надійшло 29 вантажних місць, 4 місця знаходяться в Аеропорту Стамбулу. Очікувана дата прибуття до Борисполя 28.12.2017 року. (а.с. 24).

Воля сторін полягає і їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямована на досягнення певної мети. Отже, воля, це зокрема досягнення мети.

Тобто, відповідач отримавши повну оплату за надане транспортно-експедиторське обслуговування зобов`язався доставити 4 місця вантажу, які ним не було поставлено позивачу 28.12.2017 року.

Однак, станом на дату подання позовної заяви (02.07.2019 року) в матеріалах справи відсутні докази поставки відповідачем 4 місць вантажу з 33 місць, які були замовлені позивачем на підставі заявки №108/1496, а тому позивач має право вимагати від відповідача повернення суми оплати за непоставлений товар.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач при розрахунку вартості непоставленого вантажу здійснив розрахунок шляхом ділення загальної суми плати за доставку товару (410 064, 61 грн.) на кількість заявлених до доставки місць вантажу (33) та множенням на 4 втрачених вантажних місць (410 064, 61:33=12 426, 20х4=49 704, 80 грн.).

Колегія суддів погоджується з наведеним вище розрахунком та відхиляє доводи скаржника, що місцевим господарським судом не встановлено яке саме обладнання, якою вагою та вартістю було втрачено, оскільки по-перше вага втраченого вага обладнання підтверджується авіа накладною та актом про пошкодження вантажу та по-друге відповідачем оскаржується вартість товару не надаючи при цьому контррозрахунок та при цьому не спростовується обставина щодо втрати та не поставки ним товару.

З огляду на вищевикладене, колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача вартості не наданих послуг у розмірі 49 704, 80 грн.

Щодо доводів скаржника стосовно того, що товар, який доставлявся був застрахований колегія суддів зазначає, що як вбачається з листування між сторонами (а.с. 93-94) саме відповідач здійснював страхування вантажу для позивача, однак ніяких договорів про страхування багажу до матеріалів справи не надав, що виключає можливість беззаперечно встановити взаємовідносини щодо страхування багажу.

Окрім цього позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 56 837, 18 грн. за період з 29.12.2017 року по 21.06.2019 року та 3% річних в розмірі 2 206, 04 грн. за період з 29.12.2017 року по 21.06.2019 року.

Положеннями ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст. 625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 Цивільного кодексу України і ст. 230 Господарського кодексу України.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10.04.2018 року у справі № 910/10156/17 та від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц виклала свої висновки про те, що положеннями статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання не залежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

Колегія суддів зазначає, що відповідач повинен був доставити не поставлений товар в кількості 4 вантажних місць 28.12.2017 року , що вбачається з його листа. (а.с. 24).

Тобто, нарахування інфляційних та 3% річних позивачем здійснено з наступного дня після відповідної календарної дати, а саме з 29.12.2017 року.

Здійснивши перерахунок заявлених позивачем до стягнення інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати у сумі 6 849, 00 грн., тобто у меншій сумі, ніж просить позивач, у зв`язку із застосуванням ним невірного розрахунку.

Також, здійснивши перерахунок заявлених позивачем до стягнення 3% річних, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача підлягають стягненню 3% річних у сумі 2 206, 04 грн.

Щодо доводів скаржника стосовно судових витрат, що оскільки у задоволенні позовних вимог слід відмовити, відповідно не підлягають задоволенню і вимоги позивача про стягнення на його користь судових витрат у справі, колегія суддів зазначає, що оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а відповідач жодним чином не заперечує та не спростовує підстави нарахування судових витрат, наведені заперечення скаржника колегією суддів відхиляються.

Окрім цього, колегія суддів звертає увагу, що місцевим господарським судом було досліджено та встановлено, що 16.04.2015 року між позивачем (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Анте" (фірма) укладено договір про надання юридичної допомоги № 1/2015 (надалі - договір), відповідно до п. 2. якого, відповідно до умов якого клієнт замовляє у фірми послуги відповідно до умов цього договору та інших домовленостей сторін та зобов`язується їх оплачувати, а фірма зобов`язується надавати такі послуги клієнту належним чином. (а.с. 133-139).

Відповідно до пунктів 2, 3 додаткового договору № 5/19 до договору про надання юридичної допомоги № 1/2015 від 16.04.2019 клієнт та фірма узгодили, що вартість підготовки позову розраховується за ставкою 2 900 грн. Для надання послуг фірма залучатиме адвоката Сторонського Р.Я. свідоцтво про право на зайняття адвокатської діяльністю № 4141/10 від 19.05.2010. (а.с. 140).

Наявним в матеріалах свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю № 4141/10 від 19.05.2010 року підтверджується, що Сторонський Р.Я. є адвокатом. (а.с. 145).

05.11.2019 року між фірмою та клієнтом складено акт наданих послуг № 71, відповідно до якого вартість послуг виконавця за цим актом складає 29 580,00 грн. із ПДВ. (а.с. 143).

Товариством з обмеженою відповідальністю "Анте" виставлено позивачу рахунок № 19-082 від 01.11.2019 року, який містив у тому числі вартість послуг за подання позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокбрідж" у розмірі 24 650,00 грн. без ПДВ. (а.с. 142).

Згідно платіжного доручення № 54482789 від 04.11.2019 року позивач згідно договору перерахував Товариству з обмеженою відповідальністю "Анте" кошти в сумі 239 920,00 грн. з призначенням платежу оплата за юридичні послуги згідно рахунку № 19-082 від 01.11.2019 року. (а.с. 144).

Отже, місцевий господарський суд дослідив надані позивачем докази понесення судових витрат та правомірно встановив, що виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності та розумності судових витрат, враховуючи всі аспекти та складність справи, заява про розподіл судових витрат підлягає частковому задоволенню та зменшенню розміру судових витрат понесених позивачем у суді першої інстанції та визначення їх розмір, який підлягає відшкодуванню відповідачем у сумі 10 000, 00 грн.

Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано відповідачу вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокбрідж" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 року та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2019 року у справі №910/8593/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 року та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2019 року у справі № 910/8593/19 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 року у справі №910/8593/19.

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/8593/19.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 06.02.2020 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді М.Г. Чорногуз

О.О. Євсіков