Рішення

від 29.01.2020 по справі 908/2697/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 18/169/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.01.2020 справа № 908/2697/19

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом Концерну "Міські теплові мережі" (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137; адреса для листування: 69065, м. Запоріжжя, вул. Щаслива, 2а)

до відповідача Житлово-будівельного кооперативу № 316 "Дніпроспецсталь-20" (адреса місцезнаходження, вказана в ЄДР: 69121, м. Запоріжжя, вул. Товариська, буд. 56/25; поштова адреса: 69121, м. Запоріжжя, вул. Товариська, буд. 56/25, кв. 117)

про стягнення 10594,69 грн.

господарський суд Запорізької області у складі судді Левкут В.В.

при секретарі судового засідання Непомнящій Н.П.

учасники справи:

від позивача: Савел`єв А.А., довіреність № 539/20-19 від 27.05.2019; Дорошенко К.В., довіреність № 735/20-19 від 21.01.2020

від відповідача: не з`явився

Розглядаються позовні вимоги про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу № 316 "Дніпроспецсталь-20" 10594,69 грн., які складаються з: 8679,65 грн. основного боргу за отриману теплову енергію за загальний період з жовтня 2016 року по квітень 2019 року, 451,88 грн. 3% річних та 1463,16 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 28.10.2019, після усунення позивачем обставин, які зумовили залишення позову без руху, відкрито загальне позовне провадження у справі № 908/2697/19, присвоєно справі номер провадження 18/169/19; підготовче засідання призначено на 27.11.2019; оголошувалась перерва у підготовчому засіданні до 15.01.2020; строк підготовчого провадження продовжувався; ухвалою від 15.01.2020 підготовче засідання закрито, розгляд справи по суті призначено на 29.01.2020.

В судовому засіданні 29.01.2020 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав наступне. На виконання своєї господарської діяльності позивач здійснює постачання теплової енергії в будівлю (об`єкт) за адресою: вулиця Товариська, 56, в м. Запоріжжя, в тому числі і до нежитлового приміщення 227 площею 19,70 кв. м., яке знаходиться у житловому будинку та входить в єдину систему централізованого опалення. Спірне приміщення є вбудованим і система опалення приміщення є невід`ємною частиною системи опалення будинку, теплова енергія на який подається з початком опалювального сезону та підключення всього будинку. В порушення Закону України "Про теплопостачання" та Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою КМУ від 03.10.2007 р. № 1198, відповідачем, як власником спірного приміщення, не було виконано вимоги щодо укладення договору про наданя послуг з центрального опалення та постачання гарячої води. Не дивлячись на відсутність укладеного договору, з метою недопущення порушення прав інших мешканців житлового будинку щодо отримання належних послуг з централізованого опалення, Концерн "МТМ" здійснював відпуск теплової енергії з початку опалювального сезону 2016-2017 років, 2017-2018 років, 2018-2019 років відповідно до рішень про початок та закінчення опалювального сезону у місті Запоріжжя. Відповідачу було відпущено теплову енергію за період: з жовтня 2016 року по березень 2017 року, з жовтня 2017 року по січень 2018 року, з січня 2019 по квітень 2019 року на загальну суму 8679,65 грн., що підтверджується відповідними рахунками та актами приймання-передачі теплової енергії. Однак, відповідачем на протязі спірного періоду не здійснено жодної оплати за спожиту теплову енергію, що призвело до утворення у останнього заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 8679,65 грн. За доводами позивача, відповідач, як власник майна, згідно ст. 322 Цивільного кодексу України повинен був утримувати належне йому на праві власності нежитлове приміщення, зокрема, здійснювати оплату за спожиту теплову енергію, однак останній не зробив цього, що є підставою для покладення на нього відповідальності у вигляді 3% річних та інфляційних втрат. Посилаючись на приписи статей 11, 15, 16, 509, 525, 526, 530, 625, 629 ЦК України, ст.ст. 2, 3, 193, 232, 275-277 ГК України, Закону України "Про теплопостачання", Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 за № 1198, позивач просив позов задовольнити.

Відповідач у судове засідання 29.01.2020 свого представника не направив, причин неявки суду не повідомив, вимоги суду не виконав.

Згідно зі ст. 93 ЦК України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, адресою місцезнаходження Житлово-будівельного кооперативу № 316 "Дніпроспецсталь-20" є 69121, м. Запоріжжя, вул. Товариська, буд. 56/25, що збігається із адресою, вказаною у позові. Поштова адреса на яку направлялись ухвали суду: 69121, м. Запоріжжя, вул. Товариська, буд. 56/25, кв. 117.

Копію ухвали суду від 28.10.2019 про відкриття провадження у справі отримано повноважним представником відповідача 08.11.2019. Направлена на адресу відповідача копія ухвали від 15.01.2020 повернулась до суду з позначкою потового відділення зв`язку на конверті за закінченням терміну зберігання .

Зазначене свідчить, що судом вжиті всі заходи щодо належного повідомлення відповідача про дату, місце і час розгляду справи.

Крім того, у судовому засіданні 27.11.2019 представник відповідача був присутній та мав можливість надати пояснення та заперечення по суті заявлених вимог.

В письмовій заяві, отриманій судом 18.10.2019 відповідач, посилаючись на те, що приміщення, на яке позивач подавав теплову енергію (опалення), не належить Житлово-будівельного кооперативу № 316 "Дніпроспецсталь-20" на праві власності і жодні договори на оренду або суборенду у кооперативу відсутні, просив в судовому засіданні в присутності представників відповідача - ЖБК-316 "Дніпроспецсталь-20" та позивача - Концерну "Міські теплові мережі" встановити належного відповідача по справі.

В наданих суду 22.11.2019 письмових поясненнях відповідач навів історію побудови житлового будинку по вул. Товариській, 56/ Ладозькій, 25 у м. Запоріжжі та зазначив, що частина житлового будинку, а саме 1-2 під`їзди, до яких входить приміщення з назвою на плані Додатку № 3 Наскрізний прохід , половину якого площею 19,2 кв. м. позивач вважає власністю відповідача, належать на праві власності ЖБК № 308 Перетворювач-7 . Також вказав, що видане Запорізьким міським житловим управлінням 11.09.2000 Свідоцтво про право власності на будинок в цілому, на яке посилається позивач, анульоване рішенням Виконкому Запорізької міської ради № 71/16 від 24.02.2007 і не є дійсним.

Відзив на позов відповідач не надав.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до статутних документів Концерну Міські теплові мережі основним предметом його діяльності є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла і побутової потреби населення та на комунально-побутові потреби підприємств, організацій, установ.

Згідно своїх господарських зобов`язань позивач здійснює постачання теплової енергії в будівлю (об`єкт) за адресою: вул. Товариська, буд. 56 в м. Запоріжжі.

Відповідно до Свідоцтва № 1851 від 11.09.2000 на право власності житловий будинок в цілому по вул. Товариська/Ладозька 56/25 належить Житлово-будівельному кооперативу №316 "Дніпроспецсталь-20" на праві колективної власності.

Листом № 1122/09-3 від 14.08.2019 позивач повідомив відповідача про необхідність укладення договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води у відповідності до Закону України Про житлово-комунальні послуги .

Як вказує позивач, станом на момент подання позову підготовлений та направлений на адресу Житлово-будівельного кооперативу "Дніпроспецсталь-20" проект договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води № 102330 від 12.08.2019 з боку Споживача не підписано, на адресу позивача не повернуто.

З метою недопущення порушення прав інших мешканців житлового будинку в частині отримання належних послуг з централізованого опалення, позивач здійснював відпуск теплової енергії на житлову будівлю за адресою по вул. Товариська, буд. 56 в м. Запоріжжі з початку опалювальних сезонів 2016-2017-2018-2019 років відповідно до рішень Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювальних сезонів у м. Запоріжжя.

За твердженням позивача, відповідачу відпущено теплову енергію за період: з жовтня 2016 року по березень 2017 року, з жовтня 2017 року по січень 2018 року, з січня 2019 по квітень 2019 року на загальну суму 8679,65 грн., що підтверджується рахунками та актами приймання-передачі теплової енергії за спірний період, надісланими на адресу відповідача.

Відповідач заперечень щодо нарахувань, зазначених у рахунках та актах приймання-передачі не надав, оформлені акти приймання-передачі за спірний період на адресу Теплопостачальної організації не повернув, виставлені позивачем рахунки залишені без оплати, що стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, заслухавши представників сторін, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законом України "Про теплопостачання", Законом України "Про житлово-комунальні послуги", "Правилами користування тепловою енергією", затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 за № 1198 (надалі - Правила № 1198) та "Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення", затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630.

Відповідно до п. 2 ст. 275 Господарського кодексу України, ст. 1, п. 4 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання", споживання теплової енергії допускається тільки на підставі договору, укладеного Теплопостачальною організацією та Споживачем.

Статтею 1 Закону України Про теплопостачання визначено поняття теплової енергії - це товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Тобто, зазначеною нормою визначено, що теплова енергія, як товар, не використовується для її безпосереднього споживання споживачами комунальних послуг (зокрема, власниками приміщень у багатоквартирному будинку), а визначає перелік саме господарських і технологічних потреб, де її застосування можливе, а саме: для опалення (послуг з централізованого опалення), підігріву питної води (послуг централізованого постачання гарячої води), інших господарських і технологічних потреб (використання, наприклад, у промисловому виробництві).

Також статтею 1 Закону України Про теплопостачання визначено, що місцева (розподільча) теплова мережа - це сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.

Значеною нормою визначено ще одну обов`язкову ознаку споживача теплової енергії, а саме: споживачем теплової енергії може бути особа (ОСББ, житлово-комунальні організації, виконавці послуг), теплоспоживче обладнання якої (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування тощо) через тепловий ввід приєднане або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі.

З огляду на зазначене вище (за умови технічної можливості для приєднання внутрішньобудинкових мереж, теплоспоживчого устаткування до місцевої (розподільчої) теплової мережі) до споживачів теплової енергії відносяться, зокрема, власники/балансоутримувачі будинків (споруд), будинки яких приєднані до місцевої (розподільчої) теплової мережі.

Слід зазначити, що відповідно статті 1 Закону України Про теплопостачання саме споживачі та постачальники теплової енергії є суб`єктами відносин у сфері теплопостачання і, як наслідок, відносини у цій сфері встановлюються шляхом укладення договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії.

Частиною четвертою статті 19 Закону України Про теплопостачання встановлено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу.

Відповідно до п. 1 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 (надалі - Правила № 1198) вони визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії. Правила є обов`язкові для виконання усіма теплопостачальними організаціями незалежно від форми власності, споживачами, організаціями, що виконують проектування, пуск, налагодження та експлуатацію обладнання для виробництва, транспортування, постачання та використання теплової енергії (пункт 2 цих Правил).

Згідно з пунктом 3 Правил № 1198, споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору; система теплопостачання - сукупність джерел теплової енергії, магістральних та/або місцевих (розподільних) теплових мереж, засобів розподілення теплової енергії, які об`єднані спільним режимом виробництва, транспортування та постачання теплової енергії; система теплоспоживання - комплекс теплоспоживчих установок, з`єднаний із системою теплопостачання, призначений для задоволення потреб споживача відповідно до договору.

Користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання (пункт 4 Правил № 1198).

Відповідно до пункту 7 Правил № 1198 усі системи теплопостачання і теплоспоживання повинні бути забезпечені вузлами обліку відповідно до затверджених технічних умов і проектів.

Пунктом 17 Правил № 1198 визначено, що для обліку, відпуску та споживання теплової енергії застосовуються прилади комерційного обліку, занесені до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки, або ті, що пройшли державну метрологічну атестацію.

У відповідності до п. 23 Правил № 1198 розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.

У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Враховуючи вищевикладене, суд відзначає, що з огляду на відсутність затвердженого типового договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії такий договір повинен укладатися зі споживачем, теплоспоживче обладнання якого (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування тощо) через тепловий ввід приєднане або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі, за наявності у споживача приладу обліку теплової енергії. При цьому такий договір повинен укладатися з урахуванням норм законодавства, що регулюють відносини у сфері теплопостачання (Закон України Про теплопостачання , Правила № 1198) та з дотриманням процедури укладення договорів, визначеної главою 53 ЦК України.

Разом з тим, з 01.05.2019 введено в дію Закон України від 09.11.2017 № 2189-VIII Про житлово-комунальні послуги в редакції від 09.06.2018, згідно з яким відносини зі споживання теплової енергії фізичними особами, що мають статус суб`єкта господарювання, та/або юридичними особами, житлові/нежитлові приміщення яких розмішені у складі багатоквартирного будинку і які є її кінцевими споживачами, регулюються Законом України Про житлово-комунальні послуги .

Обов`язковим для учасників таких відносин є укладення договору відповідно до типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про житлово-комунальні послуги споживач - це фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу; внутрішньобудинкові системи - це мережі, арматура на них, прилади та обладнання, засоби обліку та регулювання споживання житлово-комунальних послуг, які знаходяться в межах будинку, споруди.

У пункті 2 Правил № 630 застосовуються, зокрема, такі терміни: централізоване постачання холодної та гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у холодній та гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем холодного та гарячого водопостачання; централізоване опалення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання

Тобто зазначеними нормами визначено обов`язкову ознаку споживача послуг, а саме: споживачем послуг може бути фізична/юридична особа, відповідне обладнання приміщення якої приєднане або має технічні можливості для приєднання до відповідних внутрішньобудинкових систем і послуга спрямована на задоволення потреб споживача.

Отже, якщо відповідне устаткування житлових/нежитлових приміщень, що належать власникам таких приміщень, приєднане до внутрішньобудинкових систем, то власники таких приміщень є споживачами послуг та суб`єктами у сфері житлово-комунальних послуг.

Як встановлено судом та підтверджується сторонами, ані в порядку Закону України Про теплопостачання , ані в порядку Закону України Про житлово-комунальні послуги відповідачем у спірний період відповідного договору не укладено. Направлений позивачем 15.08.2019 на адресу Житлово-будівельного кооперативу "Дніпроспецсталь-20" проект договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води №102330 від 12.08.2019 з боку відповідачем не підписано та на адресу позивача не повернуто.

На підтвердження заявленої до стягнення суми заборгованості позивач зазначає, що у зв`язку з тим, що об`єкт теплопостачання має спільну з житловим будинком № 56 по вулиці Товариській у м. Запоріжжі систему опалення, отримання теплоносія підтверджується рішеннями про початок та закінчення опалювальних сезонів 2016-2019 років, відповідно до яких концерном Міські теплові мережі розпочинались та закінчувались відповідні опалювальні сезони в м. Запоріжжі.

Нежитлове приміщення площею 19,7 кв. м. Житлово-будівельного кооперативу № 316 "Дніпроспецсталь-20" знаходиться в житловій будівлі за адресою: м. Запоріжжя, вулиця Товариська, 56. Нарахування за отриману теплову енергію здійснено розрахунковим способом згідно показників будинкового приладу обліку, пропорційно теплового навантаження.

Система опалення належного відповідачу приміщення є невід`ємною складовою централізованої системи теплопостачання будинку, в якому воно розташоване, тому факт наявності теплопостачання в приміщенні відповідача в спірному періоді підтверджується рішеннями про початок та закінчення опалювальних сезонів 2016-2017-2018-2019 років, відповідно до яких концерном Міські теплові мережі розпочато і закінчено опалювальні сезони у місті Запоріжжя.

Отже, нарахування позивачем вартості теплової енергії за актами за період з жовтня 2016 року по березень 2017 року, з жовтня 2017 року по січень 2018 року, з січня 2019 по квітень 2019 року на загальну суму 8679,65 грн. є обґрунтованим, яку, всупереч вимог закону, відповідач не оплатив.

Доводи відповідача про те, що право власності на спірне приміщення не належить йому суд визнав необґрунтованими.

Щодо посилання відповідача на анулювання свідоцтва на право власності № 1891 від 11.09.2000 суд відзначає, що в перелік квартир, на які вирішено оформити право власності рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради № 71/16 від 24.02.2007, на яке посилається відповідач, спірне приміщення не входить, з чого випливає, що нежитлове приміщення № 227 площею 19,7 кв. м. залишилось у власності відповідача.

Крім того, обставини теплопостачання на нежитлове приміщення площею 19,7 кв. м. за адресою: м. Запоріжжя, вулиця Товариська, 56, стали предметом дослідження господарським судом Запорізької області у справі № 908/3080/16.

Зокрема, рішенням господарського суду від 18.01.2017 у справі № 908/3080/16, згідно з яким з відповідача стягнуто вартість теплової енергії, що постачалась на нежитлове приміщення № 227 площею 19,7 кв. м., на загальну суму 10627,41 грн. за період: березень 2014 року, квітень 2014 року, з жовтня 2014 року по квітень 2015 року, з жовтня 2015 року по квітень 2016 року, встановлено наступне:

- житловий будинок в цілому по вул. Товариська/Ладозька, 56/25 належить Житлово-будівельному кооперативу №316 "Дніпроспецсталь-20" на праві колективної власності згідно свідоцтва на право власності № 1891 і знаходиться на його балансі;

- відповідно до договору оренди нежитлового приміщення № 227 від 01.04.1998 нежитлове приміщення загальною площею 19,7 кв. м. по вул. Товариська 56/25, яке знаходилось на той час на балансі ЖБК № 316 "Дніпроспецсталь-20" передано у строкове платне користування підприємству "Запоріжелектротранс";

- у зв`язку з розірванням договору оренди, 10.04.2013 на підставі акту прийому-передачі нежитлового приміщення підприємством "Запоріжелектротранс" передано, а Житлово-будівельним кооперативом №316 "Дніпроспецсталь-20" прийнято нежитлове приміщення площею 19,7 кв. м. по вул. Товариська 56/25;

- наданими позивачем доказами: актом обстеження концерну "МТМ" Ленінського району від 31.01.2012 про наявність встановлених неізольованих приборів обігріву (чавунних радіаторів) у спірному приміщенні, Інформації про початок та закінчення опалювальних сезонів, підтверджується здійснення позивачем постачання теплової енергії на приміщення по вул. Товариській, 56/25 в м. Запоріжжя, власником якого є ЖБК № 316 "Дніпроспецсталь-20".

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, факт наявності теплопостачання на спірне приміщення та факт належності відповідачу спірного приміщення площею 19,7 кв. м. по вул. Товариська 56/25 в м. Запоріжжі остаточно встановлено рішенням господарського суду від 18.01.2017 у справі № 908/3080/16. Наявності змін щодо власника спірного приміщення з часу прийняття цього рішення відповідачем не надано.

Також, відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 27.11.2019 відомості щодо відчуження спірного приміщення за період часу з 2009 року по час виготовлення довідки відсутні.

Враховуючи вищенаведене, суд визнав вимоги позивача про стягнення з відповідача 8679,65 грн. заборгованості правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Крім вищезгаданої вимоги про стягнення основного боргу, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 451,88 грн. 3% річних та 1463,16 грн. інфляційних втрат.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов`язання, покладаються додаткові юридичні обов`язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 ЦК України.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, враховуючи встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошових зобов`язань, вимоги про стягнення з нього 3% річних та інфляційних втрат заявлені позивачем правомірно.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи "Законодавство", виходячи з простроченої вартості теплової енергії за кожним окремо актом за загальний період з 21.11.2016 по 28.08.2019, суд встановив, що з огляду на допущення помилки при підрахуванні кількості днів прострочення за актом приймання-передачі теплової енергії за жовтень 2016 року до стягнення підлягає 450,90 грн. 3% річних, в решті (0,98 грн. 3% річних) суд відмовляє через необґрунтованість.

Розрахунок інфляційних втрат судом визнано правильним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, до стягнення належить 1463,16 грн. інфляційних втрат за період з жовтня 2016 року по березень 2017 року, жовтень 2018 року, січень 2018 року, з січня 2019 року по квітень 2019 року.

Отже, з підстав зазначених вище, суд знаходить позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, а саме: в частині стягнення з відповідача 8679,65 грн. основного боргу, 450,90 грн. 3% річних та 1463,16 грн. інфляційних втрат. В решті суд відмовляє через необґрунтованість.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

В даному випадку позивачем доведено, а відповідачем не спростовано визнаних судом обґрунтованими позовних вимог.

Доводи відповідача, викладені в наданій суду 18.10.2019 заяві про встановлення належного відповідача по справі, суд також визнав безпідставними, заяву залишив без задоволення.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру визнаних судом обґрунтованими позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми 1920,82 грн. судового збору.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 46, 74, 76-80, 129, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу № 316 "Дніпроспецсталь-20" (адреса місцезнаходження, вказана в ЄДР: 69121, м. Запоріжжя, вул. Товариська, буд. 56/25; поштова адреса: 69121, м. Запоріжжя, вул. Товариська, буд. 56/25, кв. 117; ідентифікаційний код 20512535) на користь концерну "Міські теплові мережі" (юридична адреса: 69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137; фактична адреса: 69002, м. Запоріжжя, вул. Щаслива, 2а, ідентифікаційний код 32121458, п/р зі спеціальним режимом використання НОМЕР_1 у Філії - Запорізьке обласне управління ПАТ "Державний ощадний банк України", МФО 313957) 8679,65 грн. (вісім тисяч шістсот сімдесят дев`ять грн. 65 коп.) основного боргу. Видати наказ.

3. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу № 316 "Дніпроспецсталь-20" (адреса місцезнаходження, вказана в ЄДР: 69121, м. Запоріжжя, вул. Товариська, буд. 56/25; поштова адреса: 69121, м. Запоріжжя, вул. Товариська, буд. 56/25, кв. 117; ідентифікаційний код 20512535) на користь концерну "Міські теплові мережі" (юридична адреса: 69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137; фактична адреса: 69002, м. Запоріжжя, вул. Щаслива, 2а, ідентифікаційний код 32121458, на п/р № НОМЕР_2 у Філії - Запорізьке обласне управління ПАТ "Державний ощадний банк України", МФО 313957) 450,90 грн. (чотириста п`ятдесят грн. 90 коп.) 3% річних, 1463,16 грн. (одну тисячу чотириста шістдесят три грн. 16 коп.) інфляційних втрат та 1920,82 грн. (одну тисячу дев`ятсот двадцять грн. 82 коп.) судового збору. Видати наказ.

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 06.02.2020.

Суддя В.В. Левкут