Рішення

від 22.01.2020 по справі 910/13894/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.01.2020Справа № 910/13894/19 Господарський суд міста Києва у складі:

судді: за участю секретаря:Данилової М.В. Бордунової К.Е.

за участю представників сторін: від позивача, Семченко О.С., , ; від відповідача, Птуха Є.Л., , ;

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Комрад Трейд до проТовариства з обмеженою відповідальністю Арсенал С стягнення грошових коштів

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

07 жовтня 2019 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю Комрад Трейд (позивач) надійшла позовна заява б/н від 03.10.2019 року до Товариства з обмеженою відповідальністю Арсенал С (відповідач) про стягнення заборгованості на суму в розмірі 1 581 365, 08 грн. за договором № 311018 від 31.10.2018 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором № 311018 від 31.10.2018 року, зокрема, в порушення умов вищезазначеного договору відповідач не здійснив свої зобов`язання, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року у справі № 910/13894/19 позовну заяву б/н від 03.10.2019 року Товариства з обмеженою відповідальністю Комрад Трейд до Товариства з обмеженою відповідальністю Арсенал С про стягнення заборгованості залишено без руху, надано Товариству з обмеженою відповідальністю Комрад Трейд строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.

25 жовтня 2019 року через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю Комрад Трейд надійшла заява б/н від 23.10.2019 року з додатками Про усунення недоліків , на виконання вимог ухвали суду від 09.10.2019 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи № 910/13894/19 ухвалено здійснювати у порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі № 910/13894/19 призначено на 20.11.2019 року.

17.11.2019 року через відділ діловодства суду від Відповідача надійшов Відзив на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 року повідомлено сторін про оголошену в підготовчому засіданні перерву на 11.12.2019 року.

26.11.2019 року через відділ діловодства суду від Позивача надійшла Відповідь на відзив.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

31.10.20128 р. між ТОВ Арсенал С (Відповідач/Виконавець) та ТОВ Комрад Трейд (Позивач/Замовник) укладений Договір № 311018, згідно з розділом І якого, Відповідач взяв на себе зобов`язання виготовити обладнання та здійснити його поставку із подальшою зборкою. Найменування, ціна, кількість поставленого обладнання визначена в специфікації, яка є додатком 1 до договору. Загальна ціна Договору визначена - 876 388, 8 грн. з урахуванням вартості робот по пуску обладнання, його наладці та навчанню персоналу роботі на ньому.

Відповідно до п.3.4 зазначеного договору право власності на виготовлене обладнання переходить від Виконавця (Відповідач) до Замовника (Позивач) в момент передачі обладнання згідно акту приймання-передачі ТМЦ, який є невід`ємною частиною договору.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обовґязковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частинами першою та другою статті 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з ч. 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Судом встановлено, що між сторонами був укладений договір змішаної форми, оскільки він містить в собі елементи різних договорів, а саме - поставки товару та підряду (в частині виконання робіт з монтажу, налагодження та здачі в експлуатацію товару).

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

За договором підряду, як встановлено ч. 1 ст. 837 ЦК України, одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Згідно з ч. 2 наведеної статті договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно з статтею 530 Цивільного кодексу України , якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За правилом ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов`язання - це його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до п. 3.1. Договору Відповідач повинен був виготовити та відвантажити на адресу Позивача обладнання відповідно до специфікації протягом 66 банківських днів з моменту надходження на рахунки підприємства - виконавця (Відповідача) грошових коштів у розмірі 30% вартості договору.

01.11.2018 р. платіжним дорученням № 5140 Позивач перерахував на поточний рахунок Відповідача суму 262 916, 64 грн., яка становить 30 % від загальної ціни по договору.

Відповідач повинен був виконати умови договору протягом 66 банківських днів, а саме до 07.02.2019 р.

Станом на 07.02.2019 р. Позивачем виконано всі умови платежів, передбачених розділом IV Договору. В результаті чого, на поточний рахунок підприємства Відповідача перераховано 525 833,28 грн. передплати за обладнання, визначене умовами договору (додатковий платіж від 10.12.2018 р. платіжним дорученням № 5239 на суму 262 916, 64 грн.).

28.02.2019 р. Відповідачем було повідомлено Позивача про готовність обладнання до відвантаження.

У зв`язку з цим, на виконання п. 4.3 Договору, Позивачем платіжним дорученням № 5406 від 28.02.2018 р. на поточний рахунок Відповідача перераховано платіж Договору в розмірі 100 000 грн. (10% вартості Договору).

Однак, обладнання, передбачене Договором та специфікацією до нього поставлено не було.

Аргумент Відповідача щодо підтвердження виконання ним Договору в частині поставки в повному обсязі фактом здійснення Позивачем вищезазначених фінансових операцій, передбачених п. 4.3. Договору, є хибним та не відповідає змісту самого Договору.

Так, п. 3.4 Договору передбачено, що право власності на виготовлене обладнання переходить від Виконавця (Відповідач) до Замовника (Позивач) в момент передачі обладнання згідно акту приймання-передачі ТМЦ, який є невід`ємною частиною договору.

Відповідачем не надавались, а відтак в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту постачання обладнання, визначеного в специфікації до Договору.

Додатковою угодою, від 19.03.2019 року між сторонами укладено Додаткову угоду, Змістом якої визначено, що у зв`язку з тим, що Виконавець порушив умови Договору а саме: п.3.1., п.3.2. та п.8.1., Сторони дійшли згоди розірвати Договір № 311018 від 31 жовтня 2018 р., укладений між Замовником та Виконавцем на наступних умовах: Виконавець зобов`язується повернути на розрахунковий рахунок Замовника сплачені останнім, по Договору на умовах передоплати, кошти на загальну суму 625 833, 28 грн. у такому порядку: 225 833,28 грн. - не пізніше 5 (п`яти) календарних днів з дати набрання чинності даної Додаткової угоди; наступні 200 000 грн. - не пізніше 01.05.2019 року, і остаточна сума, у розмірі 200 000 грн., повинна бути перерахована не пізніше 01.06.2019 року.

Підпунктом 1.2 цієї угоди зазначено, що, у випадку порушення будь-якого із вищезазначених строків повернення грошових коштів Замовнику, Виконавець виплачує Замовнику штраф у розмірі 1% від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Однак, Відповідачем жодних дій, спрямованих на виконання цих зобов`язань, не виконано.

Відповідач в своєму Відзиві зазначає, що 19.03.2019 року Технічним директором ТОВ Арсенал С ОСОБА_3 було самовільно, без належних на те повноважень (Довіреність № 94 від 01.11.2018 року та Наказ № 1 від 02.01.2018 року, на підставі яких підписувався договір вже не діяли), без повідомлення директора ТОВ Арсенал С про вчинення таких дій, було підписано Додаткову угоду про розірвання Договору. Документи, які вказана особа підписала, були здійснені з перевищенням службових повноважень, не схвалені збоку ТОВ АРСЕНАЛ С .

Відповідно до змісту Договору № 311018 від 31.10.2018 р., він укладений між Відповідачем в особі директора ОСОБА_1, діючого на підставі Статуту, з одного боку, і з іншого боку Позивачем, в особі директора ОСОБА_2, діючого на підставі Статуту. В розділі Виконавець , після реквізитів Відповідача стоїть в рядку після підпису зазначено данні ОСОБА_1 . Тобто, вказаний Договір укладений та підписаний ОСОБА_1 .

Суд звертає увагу, що відповідно до змісту Додаткової угоди від 19.03.2019 року, вона укладена між Відповідачем в особі директора ОСОБА_1, діючого на підставі Статуту, з одного боку, і з іншого боку Позивачем, в особі директора ОСОБА_2, діючого на підставі Статуту. В розділі Покупець , після реквізитів Відповідача стоїть в рядку після підпису зазначено данні ОСОБА_1 . Тобто, вказана Додаткова угода укладена та підписана ОСОБА_1.

Частина третя статті 92 ЦК України зобов`язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов`язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України).

Підпунктами З.З., 3.4. пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 року №11 встановлено, що у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах.

Позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.

У зв`язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо:

- такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України);

- про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину. Ця презумпція передбачає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільна права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року Про судову практику розгляду цивільних справі про визнання правочинів недійсними відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановленні статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.У зв`язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК України тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Враховуючи вищезазначене, суд не може погодитись з позицією Відповідача, про те, що Додаткова угода від 19.03.2019 року про розірвання Договору, була підписана особою, що не мала на те повноважень, така угода не була схвалена ТОВ Арсенал С , а отже є нікчемною і не створює для ТОВ Арсенал С юридичних наслідків.

Натомість, суд дійшов висновку, що Додаткова угода від 19.03.2019 року є дійсною, та такою що створює юридичні наслідки для кожної зі сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України.

Так, ст. 216 ГК України, передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Стаття 551 ЦК України встановлює, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

У частині третій ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Стаття 216 ГК України також встановлює, господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин.

Так, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

При цьому, відповідно до частини 2 ст. 216 ГК України, застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Як встановлено частиною 3 ст. 216 ГК України, господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.)

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 546 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а саме стягненню з Відповідача на користь Позивача 625 833,28 грн. основного боргу, штрафу - 947 791,05 грн., 3% річних - 7 740,75 грн., відповідно до самостійно здійсненого розрахунку штрафних санкцій судом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

За приписами ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг , а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Положеннями ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Судом встановлено, що при подані доказів на підтвердження понесених судових витрат представником позивача не дотримані вимоги ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, а саме до заяви не додано платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

За таких обставин, суд вважає за відмовити у задоволенні вимог Позивача про розподіл судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 23 720,50 грн.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 23 720,50 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Арсенал С (юридична адреса: 02099, м.Київ, вул. Зрошувальна, 5 В; фактична адреса: 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, 9; поштова адреса: 02140, м. Київ, вул. Ревуцького, 44, кв. 460 код ЄДРПОУ 40370718) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Комрад Трейд (61166, м. Харків, пр.Науки, 25, офіс 103, код ЄДРПОУ 35972122) грошові кошти, а саме основний борг - 625 833,28 грн. (шістсот двадцять п`ять тисяч вісімсот тридцять три грн. 28 коп., штрафу - 947 791,05 грн. (дев`ятсот сорок сім тисяч сімсот дев`яносто одна тисяча грн. 05 коп., 3% річних - 7 740,75 грн. (сім тисяч сімсот сорок грн. 75 коп.), та судовий збір у розмірі 23 720,50 грн. ( двадцять три тисячі сімсот двадцять грн. 50 коп.).

3. В решті позовних вимог - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 06.02.2019р.

Суддя М.В. Данилова