Рішення

від 06.02.2020 по справі 910/18073/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.02.2020Справа № 910/18073/19

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Катеринопільський елеватор" доТовариства з обмеженою відповідальністю "ВП Агромет" простягнення 30056,65 грн

Суддя Смирнова Ю.М.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Катеринопільський елеватор" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП Агромет" 30056,65 грн, з яких: 29087,08 грн попередньої оплати та 969,57 грн штрафу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в порушення умов укладеного між сторонами договору поставки №17/09 від 17.09.2018 відповідачем не було поставлено оплачений позивачем товар, у зв`язку з чим позивач вказує наявність підстав для стягнення з відповідача суми передоплати та штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2019 відкрито провадження у справі №910/18073/19; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; встановлено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов.

Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.

Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 23.12.2019 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03049, м.Київ, вул.Тополева, будинок 4, офіс 19.

Однак, конверт з ухвалою Господарського суду міста Києва був повернутий до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання".

Суд зазначає, що повернення відділенням поштового зв`язку до суду поштового конверту з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання" свідчить, що рішення не вручено з причин, які не залежать від суду, який у установленому законодавством порядку вчинив необхідні дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи Господарським судом міста Києва.

Крім того відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 23.12.2019 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2019 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

17.09.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Катеринопільський елеватор" (МХП, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВП Агромет" (контрагент, відповідач) укладено договір поставки №17/09 (далі - договір), відповідно до умов якого контрагент зобов`язується у встановлені строки, передати у власність МХП для подальшого використання в господарській діяльності товар, зазначений в додатку №2 до договору, а МХП прийняти та сплатити певну грошову суму за товар (п.1.1).

Порядок та умови оплати товару зазначено в додатках до договору. Ціна на товар зазначається в кожному додатку №3 та видаткових накладних на кожну партію поставки товару окремо (п.2.1 договору).

Контрагент здійснює поставку товару згідно умов, передбачених у додатку №3 до даного договору із визначеними умовами поставки згідно додатку №2 до даного договору. У випадку не встановлення сторонами строку поставки товару, такий строк складає 10 днів з моменту підписання додатку №3 до даного договору (п.5.1 договору).

У разі неналежного виконання зобов`язань, передбачених договором, контрагент за кожне зобов`язання, виконане не належним чином, зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 0,1% від загальної вартості додатку до договору, в якому вказано зобов`язання, що виконане неналежним чином. У разі прострочення належного виконання зобов`язання більше ніж на 10 календарних днів, контрагент зобов`язаний оплатити штраф у розмірі 1% від загальної вартості додатку до договору, в якому вказано зобов`язання, що виконане неналежним чином та з 11 календарного дня МХП має право відмовитися від договору, що не звільняє контрагента від необхідності оплати штрафних санкцій (п.6.2 договору).

Відповідно до п.9.2 Умов, застосованих до договорів, укладених між МХП та Контрагентами, в яких МХП виступає платником за виконані контрагентом зобов`язання в редакції від 01.06.2019, договір вступає в дію з моменту його підписання сторонами або їх представниками, скріплення його печатками (за наявності) і діє до припинення договору за ініціативою сторін або однієї із сторін згідно умов договору та додатків до нього, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань (додаток №1 до договору).

Згідно п.1 додатку №2 до договору предметом договору поставки є металопрокат, надалі по тексту - товар, конкретний перелік партії якого визначається в додатку №3 (специфікації).

Загальна вартість (ціна) даного договору складає 96956,93 грн з урахуванням ПДВ. Платіжний день МХП середа (п.2 додатку №2 до договору).

Поставка товару здійснюється у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс" (в редакції 2010 року з урахуванням змін), які застосовуються з урахуванням особливостей, що випливають із умов цього договору, або на наступних умовах, про що вказується у додатку № 3 до договору: "самовивіз зі складу контрагента" - поставка товару здійснюється на склад контрагента, зазначений у додатку №3 до даного договору. Завантаження товару на транспортний засіб здійснюється силами та за рахунок контрагента; "доставка на склад МХП" - поставка товару автомобільним транспортом контрагента або перевізника на склад МХП, зазначений у додатку №3 до даного договору. Розвантаження товару із транспортного засобу здійснюється силами та за рахунок МХП; "доставка на склад перевізника" - поставка товару автомобільним транспортом контрагента або перевізника на склад перевізника, зазначений у додатку №3 до даного договору. Розвантаження товару із транспортного засобу здійснюється силами та за рахунок перевізника (п.п.3, 3.1, 3.2, 3.3 додатку №2 до договору).

Відповідно до умов п.4 додатку №2 до договору визначено наступні умови оплати: МХП здійснює оплату по договору з урахування положень додатку №1 до договору часткова передоплата в розмірі 30% від вартості товару, вказаної у додатку №3 до даного договору, протягом 7 банківських днів з дати підписання відповідного додатку №3 до договору, а решта 70% від вартості - не пізніше 1 платіжного дня по закінченню строку 7 банківських днів з моменту підписання сторонами видаткової накладної на товар.

Згідно додатку №3 до договору сторони погодили поставку контрагентом товару загальною вартістю 96956,93 грн, доставка на склад МХП, строк поставки - 10 днів з моменту оплати.

Так, на виконання умов договору, на підставі виставленого Товариством з обмеженою відповідальністю "ВП Агромет" рахунку №5252 від 17.09.2018, позивачем було перераховано відповідачу попередню оплату у сумі 29087,08 грн, що підтверджується платіжним дорученням №5728340020 від 26.09.2018.

Однак, як вказує позивач, відповідачем умови договору поставки №17/09 від 17.09.2018 в частині поставки товару у встановлений договором строк не виконані.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, господарський суд дійшов висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Катеринопільський елеватор" підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Відповідно до частин 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частина 1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч.1 ст.664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч.1, ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97- ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи №2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії", "Пономарьов проти України", "Агрокомплекс проти України").

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Виконання позивачем, як покупцем, свого обов`язку з перерахування відповідачу, як постачальнику, попередньої оплати за товар на суму 29087,08 грн підтверджується належними та допустимими доказами у справі, а саме: платіжним дорученням №5728340020 від 26.09.2018.

В той же час в матеріалах справи відсутні докази поставки відповідачем товару на вказану суму.

27.11.2019 позивач звернувся до відповідача з претензією від 27.11.2019 з вимогою про повернення суми попередньої оплати та сплати штрафу, однак претензію позивача відповідач залишив без відповіді.

При цьому на вимогу позивача про повернення грошових коштів за не поставлений товар відповідач попередню оплату у розмірі 29087,08 грн не повернув. Доказів протилежного матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано.

На підставі викладеного, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 29087,08 грн попередньої оплати визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимог позивача про стягнення штрафу на суму 969,57 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України вказано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 2 ст.549 Цивільного кодексу України унормовано, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

При цьому, право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов`язань, у тому числі, встановлювати неустойку за порушення негрошового зобов`язання, визначено ч.2 ст.546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, яка передбачена ст.627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

У ч.4 ст.231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Як вже зазначалось судом, за умовами п.6.2 договору у разі неналежного виконання зобов`язань, передбачених договором, контрагент за кожне зобов`язання, виконане не належним чином, зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 0,1% від загальної вартості додатку до договору, в якому вказано зобов`язання, що виконане неналежним чином. У разі прострочення належного виконання зобов`язання більше ніж на 10 календарних днів, контрагент зобов`язаний оплатити штраф у розмірі 1% від загальної вартості додатку до договору, в якому вказано зобов`язання, що виконане неналежним чином та з 11 календарного дня МХП має право відмовитися від договору, що не звільняє контрагента від необхідності оплати штрафних санкцій (п.6.2 договору).

Отже, оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем свого обов`язку з поставки товару більше ніж на 10 календарних днів, вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 969,57 грн є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню за розрахунком позивача, який перевірено судом.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Катеринопільський елеватор" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП Агромет" 30056,65 грн, з яких: 29087,08 грн попередньої оплати та 969,57 грн штрафу підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП Агромет" (03049, м.Київ, вул.Тополева, будинок 4, офіс 19, ідентифікаційний код 40996936) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Катеринопільський елеватор" (20505, Черкаська обл., Катеринопільський район, селище міського типу Єрки, вул.Героїв Майдану, будинок 47, ідентифікаційний код 32580463) заборгованість у розмірі 29087 (двадцять дев`ять тисяч вісімдесят сім) грн 08 коп., штраф на суму 969 (дев`ятсот шістдесят дев`ять) грн 57 коп., судовий збір у розмірі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн 00 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. При цьому, згідно з п.п.17.5 п.17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Ю.М. Смирнова