Рішення

від 06.02.2020 по справі 922/3754/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2020 р.м. ХарківСправа № 922/3754/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавренюк Т.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Державного підприємства "Український державний науково-дослідний вуглехімічний інститут" (УХІН) (61023, м. Харків, вул. Весніна, 7, код ЄДРПОУ 00190443) до Приватного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод" (61010, м. Харків, вул. Гімназійська набережна, 24, код ЄДРПОУ 24481702) про стягнення 28 000,67грн.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Український державний науково-дослідний вуглехімічний інститут" (УХІН) звернулось до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод" заборгованість за договором № 134.2018 від 31.05.2018 в розмірі 28 007,67грн., яка складається з суми основного боргу в розмірі 24 000,00грн., пені в розмірі 1 056,00грн., 3% річних в розмірі 887,67грн., збитків від інфляції в розмірі 2 064,00грн. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору на науково-технічне забезпечення виробничої діяльності № 134.2018 від 31.05.2018 щодо несвоєчасного здійснення розрахунків за виконані позивачем роботи з посилання на ст..ст.526, 530, 629 Цивільного кодексу України, ст..ст.193, 232 Господарського кодексу України.

Ухвалою суду від 19.11.2019 позовну заяву Державного підприємства "Український державний науково-дослідний вуглехімічний інститут" залишено без руху, надано позивачу для усунення недоліків, зазначених в ухвалі суду від 19.11.2019, строк 10 днів з дня вручення даної ухвали.

Після усунення позивачем недоліків, ухвалою суду від 09.12.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідач у встановлений законом строк відзив на позовну заяву не надав, ухвала про відкриття провадження у справі від 09.12.2019 надіслана судом на юридичну адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проте не була отримана відповідачем, про що свідчить відмітка відділення пошти.

Іншої адреси відповідача ані позивачем, ані відповідачем суду повідомлено не було, в матеріалах справи така адреса також відсутня.

Відповідно до п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

31.05.2018 між Державним підприємством "Український державний науково-дослідний вуглехімічний інститут" (позивач) та Приватним акціонерним товариством "Харківський коксовий завод" (відповідач) укладено договір № 134.2018 на науково-технічне забезпечення виробничої діяльності (далі договір), відповідно до умов якого відповідач доручив, а позивач прийняв на себе виконання робіт: "Розробку та експериментальне обґрунтування методичних вказівок на виробництво коксу з давальницької сировини: вугілля марки "Ж" виробник АО ЦОФ Абашевская (Росія) .

У п.1.2 договору сторони погодили термін виконання робіт, а саме: позивач зобов`язався виконати роботи протягом 90 календарних днів з моменту підписання цього договору. Зміст роботи, що виконує позивач, визначається технічним завданням, яке є невід`ємною частиною даного договору (п.1.3 договору).

За умовами п.2.1 договору відповідач зобов`язався перерахувати позивачу, відповідно до протоколу погодження ціни, за виконані ним роботи грошові кошти в розмірі 24 000,00грн.

Оплата виконаної роботи здійснюється відповідачем протягом 30 календарних днів з моменту підписання акту здавання-приймання робіт (п.2.3 договору).

Термін дії договору встановлюється з моменту його підписання обома сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором (п.10.1 договору).

Сторонами до договору підписано Технічне завдання на виконання науково-дослідної роботи, протокол погодження договірної ціни та розрахунок кошторисної вартості.

21.06.2018 між сторонами складено та підписано акт № 295.18 здавання-приймання роботи за спірним договором, в якому сторони зазначили, що робота позивачем виконана повністю, задовольняє умовам договору і технічного завдання та оформлена у належному вигляді. Претензій до якості і терміну виконання робіт відповідач не має.

Відповідно до даного акту загальна вартість роботи, виконаної позивачем становить 24 000,00грн. та належить до сплати відповідачем.

Відповідач взяті на себе зобов`язання за договором не виконав, за виконані позивачем роботи, у строки, погоджені сторонами у договорі, не розрахувався.

20.09.2018 позивач направив на адресу відповідача претензію з вимогою сплатити заборгованість в розмірі 24 000,00грн., яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Оскільки відповідач до теперішнього часу грошові кошти за виконані позивачем роботи не сплатив, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд керується наступним.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Дослідивши умови спірного договору, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду.

Відповідно до змісту ст.837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

За приписами ч.4 ст.882 Цивільного України, передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

Судом встановлено, що Акт здавання-приймання роботи № 295.18 від 21.06.2018 відповідачем підписано без будь-яких зауважень та заперечень.

За приписами ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (ч.1 ст.854 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом, відповідач у п.2.3 договору зобов`язався здійснити розрахунки за виконані роботи протягом 30 календарних днів з моменту підписання акта здавання-приймання роботи.

Проте, відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим у нього перед позивачем утворилась заборгованість в розмірі 24 000,00грн., що також підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2018, підписаним обома представниками сторін, наявним в матеріалах справи.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст.86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач вимоги позивача не спростував, належних та допустимих доказів, які свідчать про належне виконання своїх зобов`язань за Договором в частині оплати виконаних позивачем та прийнятих за актом робіт суду не надав. В матеріалах справи такі докази також відсутні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, доведеними, у зв`язку з чим підлягають задоволенню в повному обсязі.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення 3% річних та збитків від інфляції, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню, а позовні вимоги в частині стягнення збитків від інфляції в повному обсязі, виходячи з наступного.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі даної статті позивач на суму основного боргу в розмірі 24 000,00грн. нарахував відповідачу за період з 22.07.2018 по 25.09.2019 3% річних в розмірі 887,67грн. та збитки від інфляції за період з липня 2018 по вересень 2019 в розмірі 2 064,00грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних судом встановлено, що позивач невірно визначив кількість прострочених днів, оскільки за період з 22.07.2018 по 25.09.2019 кількість прострочених днів становить 431 день, замість 450, вказаних позивачем. Таким чином, здійснивши вірний розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що сума 3% річних за вказаний період складає 850,19грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Розрахунок збитків від інфляції, наданий позивачем, є обгрунтованим та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, доведеними, у зв`язку з чим підлягають задоволенню у заявленій позивачем сумі, а саме в розмірі 2 064,00грн.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення пені, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до п.4.1 договору, сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором позивач та відповідач несуть майнову відповідальність відповідно до чинного законодавства України.

На підставі зазначеного, з посиланням на ст.1 та ст.2 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" позивач нарахував відповідачу пеню за період з 25.03.2019 по 25.09.2019 в розмірі 1 056,00грн.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок, судом встановлено, що позивач невірно визначив період нарахування пені, а саме позивач зазначив період її нарахування за шість місяців, що передують моменту звернення до суду з позовом.

За приписами ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Суд зазначає, що цією статтею передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. При цьому, перебіг цього строку починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Оскільки суд дійшов висновку, що позивач, відповідно до ст.231 Господарського кодексу України, мав право на нарахування пені лише протягом шести місяців, починаючи з дня порушення відповідачем зобов`язання, нарахування пені за півроку, що передує зверненню позивача з позовом до суду, а саме: за період з 25.03.2019 по 25.09.2019 за зобов`язаннями липня 2018 року не відповідає вимогам діючого законодавства.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені.

За таких обставин, позов підлягає частковому задоволенню в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 24 000,00грн., 3% річних в розмірі 850,19грн. та збитків від інфляції в розмірі 2 064,00грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат зі сплати судового збору, суд керується ст.129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судові витрати зі сплати судового збору суд покладає на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 237, 238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод" (61010, м. Харків, вул. Гімназійська набережна, 24, код ЄДРПОУ 24481702) на користь Державного підприємства "Український державний науково-дослідний вуглехімічний інститут" (УХІН) (61023, м. Харків, вул. Весніна, 7, код ЄДРПОУ 00190443) - 24 000,00грн. основного боргу, 850,19грн. 3% річних, 2 064,00грн. збитків від інфляції та 1 846,00грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних в розмірі 37,48грн. та пені в розмірі 1 056,00грн. - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дане рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Східного апеляційного господарського суду або через господарський суд Харківської області.

Повне рішення складено "06" лютого 2020 р.

Суддя Т.А. Лавренюк