Рішення

від 07.02.2020 по справі 910/17835/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.02.2020Справа № 910/17835/19 Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., розглянувши у спрощеному провадженні справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Бикова Олександра Володимировича

до Товариства з обмеженою відповідальністю Аброн

про стягнення 71 557, 96 грн.

Без повідомлення (виклику) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Биков Олександр Володимирович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю Аброн про стягнення 71 557, 96 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про порушення відповідачем майнових прав позивача, завдане неналежним виконанням договірних зобов`язань з оплати повної вартості наданих позивачем послуг з організації перевезень вантажів за договором на транспортне експедирування № АВ 13/05/19 від 13.05.2019.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, в яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2019 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив. Дана ухвала направлена у встановленому порядку та отримана сторонами, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення.

Однак, у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, відповідач не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

УСТАНОВИВ:

13.05.2019 між позивачем (експедитор) та відповідачем (замовник) було укладено Договір на транспортне експедирування № АВ 13/05/19. За умовами вказаного договору Замовник доручає, а Експедитор приймає на себе повноваження і обов`язки від імені та за кошти Замовника здійснити пошук та підбір транспортних засобів з метою організації перевезення та доставки вантажів автомобільним транспортом перевізника. Доручення вважається виконаним після підписання сторонами Акту виконаних робіт.

Відповідно до п. 3.1.7 Договору, замовник зобов`язаний оплатити послуги Експедитора на умовах, зазначених у даному Договорі.

Згідно п. 2.1 Договору на кожне перевезення оформляється транспортне замовлення (заявка), яке складається в письмовій формі, підписується уповноваженою особою Замовника і передається Експедитору за допомогою факсимільного зв`язку та є невід`ємною частиною Договору та має силу оригіналу.

Відповідно до п. п. 5.1 Договору вартість перевезення (розмір плати) та валюта розрахунків погоджується сторонами в замовленні (заявці), що є невід`ємною частиною даного договору.

Пунктом 5.5 Договору визначено, що розрахунок за виконану організацію перевезення здійснюється Замовником протягом 2 (двох) банківських днів з моменту розвантаження автомобіля.

На виконання даного Договору Замовник (відповідач) надав позивачу відповідні заявки на перевезення вантажу, які підписані сторонами та скріплені печатками.

За наслідками виконання заявок, Експедитором було здійснено організацію перевезення вантажу, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними (CMR): № 0096258 від 14.05.2019 року, б/н від 05.06.2019, № 028716 від 16.07.2019, б/н від 16.07.2019, б/н від 17.07.2019, № 484426 від 25.07.2019, № 15987/2019 від 25.07.2019, № 333588 від 17.09.2019, б/н від 27.09.2019, б/н від 17.10.2019 та актами виконаних робіт підписаних та скріплених печатками сторін без зауважень, а саме: № 293 від 15.05.2019, № 312 від 14.06.2019, № 361 від 23.07.2019, № 357 від 23.07.2019, № 358 від 23.07.2019, № 376 від 06.08.2019, № 377 від 06.08.2019, № 434 від 02.10.2019, № 462 від 24.10.2019.

Позивачем булу сформовано рахунки-фактур на оплату вказаних послуг, а саме: № 293 від 15.05.2019 на суму 16 500, 00 грн, № 312 від 14.06.2019 на суму 13 792, 00 грн, № 361 від 17.07.2019 на суму 10 500, 00 грн., № 357 від 23.07.2019 на суму 13 045, 00 грн, № 358 від 23.07.2019 на суму 9 567, 00 грн, № 376 від 06.08.2019 на суму 27 144, 00 грн, № 377 від 06.08.2019 на суму 11 180, 00 грн, № 434 від 02.10.2019 на суму 26 450, 00 грн та № 462 від 24.10.2019 на суму 12 276,00 грн.

Однак, після отримання документів, відповідач вказані послуги перевезення оплатив частково, а саме по рахунку № 293 від 15.05.2019 у сумі 16 500, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 41 від 04.06.2019, рахунку № 312 від 04.06.2019, рахунку № 312 від 04.06.2019 у сумі 13 792, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 66 від 27.06.2019 року, рахунку № 357 від 23.07.2019 та рахунку № 358 від 23.07.2019 у сумі 15 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 118 від 04.09.2019, а також по рахунку № 361 від 17.07.2019 у сумі 10 500, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 135 від 19.09.2019.

З урахуванням викладеного станом на 23.11.2019 заборгованість відповідача перед позивачем становила 84 662, 00 грн.

Після здійснення позивачем заходів досудового врегулювання спору відповідачем було здійснено часткову оплату послуг, а саме: за рахунком № 357 від 23.07.2019, рахунком № 376 від 06.08.2019 у сумі 10 000, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 167 від 05.12.2019, рахунок № 376 від 06.08.2019, рахунок № 377 від 06.08.2019, рахунок № 434 від 02.10.2019 у сумі 35 936, 00 грн., що підтверджується платіжним доручення № 169 від 10.12.2019, а тому заборгованість відповідача перед позивачем становить 38 726, 00 грн.

Станом на день звернення з позовною заявою в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач в повному обсязі розрахувався з позивачем за отримані послуги за договором в сумі 38 726, 00 грн, чим порушив взяті на себе зобов`язання за договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статті 626, 629 ЦК України передбачають, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ст. 12 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність клієнт зобов`язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

В матеріалах справи відсутні докази на спростування боргу відповідача перед позивачем у розмірі 38 726, 00 грн, натомість, позивач довів належними і допустимими доказами обставину порушення відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань та наявність заборгованості за Договором, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача вказаної суми заборгованості.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

У відповідності до ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з нормами ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 ЦК України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов`язань.

Пунктом 4.10. Договору визначено, що за порушення строків виконання грошового зобов`язання Замовник сплачує Експедитору пеню в розмірі 0,1 % від простроченої суми грошового зобов`язання за кожен день прострочення, а у разі якщо прострочення складає понад 30 календарних днів Замовник додатково сплачує Експедитору штраф у розмірі 30 % від суми заборгованості.

Виходячи з того, що сторони умовами договору передбачили застосування у разі порушення терміну поставки продукції пені та штрафу від суми несвоєчасно поставленого товару. Спірні правовідносини є господарськими, а відповідно до ст. 193 ГК України господарські санкції, зокрема, штраф, застосовуються за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання.

Крім того, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Перевіривши математичний розрахунок штрафних санкцій заявлених позивачем до стягнення, суд вважає його обґрунтованим, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача за умовами договору 25 397, 90 грн штрафу відповідає вимогам закону та підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивач про стягнення з відповідача 0, 1 % пені від простроченої суми грошового зобов`язання за кожен день прострочення у розмірі 6869, 55 грн, суд вважає, що зазначена вимога підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши математичний розрахунок пені, наведений позивачем в позовній заяві, суд встановив, що він здійсненний з розрахунку 0,1 % від простроченої суми грошового зобов`язання за кожен день прострочення, що є більшим від подвійної облікової ставки НБУ та є порушенням наведеного вище Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань .

Здійснивши власний математичний розрахунок пені з урахуванням вимог ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та ч. 6 ст. 232 ГК України по заявленим позивачем періодам, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені за порушення зобов`язання за умовами договору підлягає частковому задоволенню у розмірі 6179, 03 грн.

Крім того, за приписами ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми 3 %, суд вважає його обґрунтованим, арифметично вірним та таким, що не суперечить нормам чинного законодавства, у зв`язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме у розмірі 564, 61 грн.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1902, 46 грн відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю АБРОН (02094, м. Київ, вул. Хоткевича Гната, будинок 12, офіс 177, ідентифікаційний код 42737837) на користь Фізичної особи-підприємця Бикова Олександра Володимировича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) заборгованість у розмірі 38 726 (тридцять вісім тисяч сімсот двадцять шість) грн 00 коп., пеню у розмірі 6179 (шість тисяч сто сімдесят дев`ять) грн 03 коп., штрафу у розмірі 25 397 (двадцять п`ять тисяч триста дев`яносто сім) грн 90 коп., 3 % річних у розмірі 564 (п`ятсот шістдесят чотири) грн 61 коп. та витрати зі сплати судового збору - 1902 (одна тисяча дев`ятсот дві) грн 46 коп.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Алєєва