Рішення

від 27.01.2020 по справі 916/2969/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" січня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/2969/19

Господарський суд Одеської області у складі:

судді С.В. Літвінова

при секретарі Т.А. Липі

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Полтавське хлібоприймальне підприємство" (площа Павленківська, буд. 24,Полтава,Полтавська область,36014) до відповідача: Миколаївська районна державна адміністрація Одеської області (вул.Незалежності,буд.71,Миколаївка,Миколаївський район, Одеська область,67000)

про розірвання договору

за участю представників:

від позивача: Шевеленко Т.В. по довіреності;

від відповідача: не з`явились.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Полтавське хлібоприймальне підприємство" звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Миколаївської районної державної адміністрації Одеської області, в якому просить господарський суд: про розірвання договору .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ст. ст. 31, 32 Закону України "Про оренду землі", п. "е" ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України.

Ухвалою суду від 09.10.2019р. позовну заяву залишено без руху.

21.10.2019р. від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 28.10.2019р. позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено дату підготовчого засідання.

Відповідач проти позову заперечує з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву, що надійшов до суду 11.11.2019р.

22.11.2019р. позивач надав відповідь навідзив відповідно якої вважає відзив відповідача необгрунтованим та підтримує позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою суду від 11.12.2019р. продовжено строк підготовчого провадження до 27.01.2020р. та оголошено перерву у підготовчому засіданні на "13" січня 2020 р. о 11:00.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.01.2020р. закрито підготовче провадження у справі №916/2969/19, справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні суду на 27.01.2020р.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі не з`являлись, але звернулись до суду з клопотаннями про розгляд справи за їх відсутності.

Відповідач в судові засідання не з`являвся, про дату і час судових засідання був повідомлений належним чином.

У судовому засіданні 27.01.2020р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд встановив наступні обставини справи.

13 вересня 2011 року між ПрАТ ПОЛТАВСЬКЕ ХПП та Миколаївською РДА Одеської області укладено договір оренди землі №336 (далі по тексту - договір оренди землі) на земельну ділянку, яка розташована на території Миколаївської селищної ради Миколаївського району Одеської області, площею 3,4012 га, кадастровий номер 5123555100:01:010:0102, на якій були розташовані виробничі будівлі, що належали ПрАТ ПОЛТАВСЬКЕ ХПП (про що зазначено у п.З договору).

Відповідно до п.15 договору оренди землі земельна ділянка передавалась для будівництва та обслуговування пункту приймання, зберігання та первинної обробки зерна /елеватор/.

Договір оренди землі укладено на 49 років (тобто до 2060 року), про що зазначено в п.8 договору.

П.37 договору оренди землі передбачено, що дія договору оренди землі припиняється у випадках, передбачених законом.

Позивач зазначає, що 15.08.2019р. право власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: Одеська область, Миколаївський район, смт. Миколаївка, вул. Слобідська, 26, перейшло до ТОВ КОНОНІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР (покупця) на підставі відповідного договору купівлі-продажу нерухомого майна.

16.08.19р. ПрАТ ПОЛТАВСЬКЕ ХПП направило листа на адресу Миколаївської РДА

з пропозицією про укладення додаткової угоди до договору оренди землі від 13.09.2011р. №336 та направило проект додаткової угоди про дострокове припинення дії договору оренди землі та акту приймання-передачі об`єкту оренди, за яким ПрАТ ПОЛТАВСЬКЕ ХПП повертає, а Миколаївська РДА приймає із користування об`єкт оренди.

03.09.2019р. ПрАТ Полтавське ХПП отримало відповідь з якого вбачається, що Миколаївська РДА інформує ПрАТ Полтавське ХПП про повноваження органів влади у сфері розпорядження земельними ділянками і пропонує заявнику (ПрАТ Полтавське ХПП ) звернутись до Одеської ОДА.

У відповідь ПрАТ Полтавське ХПП повторно звернулось до Миколаївської РДА з листом від 10.09.2019р. (вих.№383) з обґрунтуванням необхідності підписати додаткову угоду саме з Миколаївською РДА та проханням підписати додаткову угоду про припинення дії договору оренди землі від 13.09.2011р., встановивши для надання відповіді 5-ти денний термін з моменту отримання листа. За даними Укрпошти Миколаївська РДА отримала лист 17.09.19р. але станом на 30.09.2019р. відповіді ПрАТ Полтавське ХПП не отримало.

Враховуючи відмову Миколаївської РДА укласти додаткову угоду про дострокове розірвання договору оренди землі з ПрАТ ПОЛТАВСЬКЕ ХПП та приписи п. а п. е ст.141 Земельного кодексу України, ст.31 Закону України Про оренду землі , ПрАТ ПОЛТАВСЬКЕ ХПП вважає, що договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду тому звернувся до господарського суду Одеської області з відповідним позовом про розірвання договору оренди від 13 вересня 2011 року №336.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст.ст.15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення , невизнання або оспорювання , кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках передбачених законодавчими актами України , до господарського суду мають право звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України, право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Судом встановлено та не заперечується позивачем, що 15.08.2019р. право власності на нерухоме майно за адресою: Одеська область, Миколаївський район, смт. Миколаївка, вул. Слобідська, 26, яке розташовано на орендованій у Відповідача земельній ділянці, перейшло до ТОВ КОНОНІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР (покупця) на підставі відповідного договору купівлі-продажу нерухомого майна №186, що підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Відповідно до частини 3 статті 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Частиною 1 статті 377 ЦК України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно з частиною 1 статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України ) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

За положенням частини 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Аналіз положень наведених норм дає підстави для висновку про те, що у разі переходу права власності на майно, що знаходиться на орендованій земельній ділянці, до нового власника з моменту набуття права власності на це майно переходить право оренди земельної ділянки, на якій вказане майно розміщене у тому самому обсязі та умовах, які були у попереднього власника.

Отже з моменту набуття права власності на нерухоме майно особа, яка стала новим власником такого майна, одночасно набуває права оренди земельної ділянки, на якій розміщене це майно у зв`язку з припиненням права власності на нього та, відповідно, припиненням права користування попереднього власника земельною ділянкою, на якій це майно розміщене, згідно з частиною 2 статті 120 ЗК України .

Тобто особа, яка набула права власності на це майно фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника. При цьому Договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно, отже Договір не підлягає розірванню.

Наведене також узгоджується з правовою позицією постанови Верховного Суду України від 08.06.2013 у справі № 21-804а16, згідно з якою у частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. За статтями 125 і 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" . Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України . За частиною третьою статті 7 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда. Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані. Частиною 1 ст.120 Земельного кодексу України визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. У розумінні положень підпунктів 14.1.72 , 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ,підпунктів 269.1.1 , 269.1.2 пункту 269.1 ,пункту 269.2 статті 269 ,підпунктів 270.1.1 , 270.1.2 пункту 270.1 статті 270 , пункту 287.7 статті 287 ПК платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду України від 12.09.2017 № 2а-10596/12/2670.

Частиною 1 статті 31 Закону України "Про оренду землі" визначені випадки припинення договору оренди землі, зокрема, у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Частина 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі" передбачає припинення договору оренди землі шляхом розірвання у наступних випадках: на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору; у разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки; на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

З огляду на викладене суд вважає, що стаття 32 Закону України "Про оренду землі" не передбачає припинення договору оренди землі шляхом його розірвання у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

Враховуючи викладене відчуження об`єкта нерухомості, що знаходиться на орендованій земельній ділянці не є підставою для розірвання договору оренди з попереднім власником, оскільки такий договір припиняється щодо останнього, однак діє на тих самих умовах щодо особи, яка, набувши право власності на нерухоме майно, розміщене на орендованій земельній ділянці, з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже й відповідні права та обов`язки, зокрема із сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.

З огляду на наведене позивач дійшов помилкового висновку про наявність передбачених законом підстав для розірвання Договору оренди у зв`язку із зміною власника нерухомого майна, яке розміщене на орендованій земельній ділянці.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

За таких обставин, на думку суду, позов Приватного акціонерного товариства "Полтавське хлібоприймальне підприємство" до Миколаївської районної державної адміністрації Одеської області про розірвання договору землі №336 від 13.09.2011р., задоволенню не підлягає.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача згідно ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. В задоволені позову Приватного акціонерного товариства "Полтавське хлібоприймальне підприємство" до Миколаївська районна державна адміністрація Одеської області про розірвання договору- відмовити повністю.

2. Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача

Повний текст рішення складено та підписано 06 лютого 2020 р.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Літвінов