Рішення

від 04.02.2020 по справі 926/2644/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

58000, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 55-09-34, е-mail: inbox@cv.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Чернівці

04 лютого 2020 року Справа № 926/2644/19 Господарський суд Чернівецької області у складі судді Швеця М.В., секретар судового засідання Терещенко Л.В., розглянувши справу

за позовом Департаменту розвитку Чернівецької міської ради

до фізичної особи Радевича Єремея Івановича

про стягнення заборгованості по орендній платі та пені в сумі 414639,12 грн, розірвання договору оренди та звільнення приміщення

Представники:

від позивача - Іванович Л.Є., довіреність №02/01-17/576 від 10.06.2019 року, Бузіла В.В., довіреність № 02/01-17/577 від 10.06.2019 року

від відповідача - не з`явився

В С Т А Н О В И В :

Департамент розвитку Чернівецької міської ради звернувся з позовом до фізичної особи-підприємця Радевича Єремея Івановича про стягнення заборгованості по орендній платі в сумі 414639,12 грн, у т.ч. пеня в сумі 73937,90 грн, розірвання договору оренди № 109/К від 30.11.2017 року з фізичною особою-підприємцем Радевичем Єремією Івановичем на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Чернівці, вул. Головна, 66 , загальною площею 545,4 кв.м та звільнення приміщення.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на невиконання відповідачем свого обов`язку щодо своєчасної оплати орендної плати за нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Чернівці, вул. Головна, 66, загальною площею 545,4 кв.м з метою використання під заклад громадського харчування без здійснення продажу товарів підакцизної групи, згідно умов укладеного сторонами договору оренди нерухомого майна № 109/К від 30.11.2017 року, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем по орендній платі з 01.05.2019 року по 31.10.2019 року в сумі 340701,22 грн, що стало підставою для нарахування пені в сумі 73937,90 грн. У зв`язку з чим позивач заявив вимоги про розірвання договору оренди нерухомого майна № 109/К від 30.11.2017 року та звільнення приміщення, розташованого за адресою: м. Чернівці, вул. Головна, 66, загальною площею 545,4 кв.м, на підставі частини 1 статті 782 Цивільного кодексу України у зв`язку із несплатою відповідачем орендної плати більше трьох місяців підряд.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.11.2019 року справу призначено судді Швецю М.В.

Ухвалою суду від 21.11.2019 року позовну заяву залишено без руху для виправлення виявлених недоліків, строк їх усунення встановлено до 06.12.2019 року.

02.12.2019 року позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 02.12.2019 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 17.12.2019 року - 11:30 годині.

Ухвалою суду від 17.12.2019 року розгляд справи в підготовчому засіданні відкладено на 21 січня 2020 року - 10:30 год.

Ухвалою суду від 21.01.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.02.2020 року - 14:30 год.

22.01.2020 року на сайті Господарського суду Чернівецької області в порядку статей 120-121 Господарського процесуального кодексу України опубліковано оголошення про виклик до суду фізичної особи-підприємця Радевича Єремея Івановича, як відповідача у справі, із зазначенням дати, часу і місця розгляду справи.

До відкриття розгляду справи по суті представники позивача через канцелярію суду подали довідку про стан заборгованості за вх. № 260 від 04.02.2020 року та довідку за вх. № 261 від 04.02.2020 року, якими інформують суд про те, що заборгованість не змінилась на день розгляду справи та станом на 24.10.2019 року припинено підприємницьку діяльність фізичною особою-підприємцем Радевичем Єремеєю Івановичем.

Представники позивача в судовому засіданні 04.02.2020 року позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили суд з врахуванням правових висновків, викладених у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року по справі № 910/8729/18 та з врахуванням того, що 24.10.2019 року припинено підприємницьку діяльність фізичною особою-підприємцем Радевичем Єремеєю Івановичем - стягнути саме з фізичної особи Радевича Єремея Івановича заборгованість по орендній платі в сумі 414639,12 грн, у т.ч. пеня в сумі 73937,90 грн, розірвати договір оренди № 109/К від 30.11.2017 року та зобов`язати фізичну особу Радевича Єремея Івановича звільнити нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Чернівці, вул. Головна, 66 , загальною площею 545,4 кв.м.

Відповідач явку своїх представників в судове засідання 04.02.2020 року не забезпечив, відзиву на позовну заяву не направив.

Відповідачу за, вказаною у позові та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, адресою його місцезнаходження (58002, м. Чернівці, вул. Кайндля Раймунда Фрідріха, 16/9) Господарським судом Чернівецької області надсилалися рекомендованими листами з повідомленнями про вручення ухвал від 02.12.2019 року, від 17.12.2019 року та від 21.01.2020 року, проте один лист з повідомленням про вручення ухвали від 02.12.2019 року був повернутий до господарського суду 13.12.2019 року з відміткою пошти вручено особисто 06.12.2019 року . Ухвали від 17.12.2019 року та від 21.01.2020 року були повернуті до господарського суду з відмітками на довідках Укрпошти за закінченням встановленого строку зберігання та адресат за зазначеною адресою не проживає .

Ухвали від 02.12.2019 року, від 17.12.2019 року та від 21.01.2020 року надсилалися рекомендованими листами з помітками судова повістка .

Відповідно до п. 99 постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку , рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою Судова повістка , які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об`єкті поштового зв`язку вручаються адресату.

У разі відсутності адресата до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення.

Відповідно до п. 116 розділу Строк зберігання поштових відправлень, поштових переказів постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку , у разі невручення рекомендованого листа з позначкою Судова повістка з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через 5 календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причини невручення.

З пунктів 99 та 116 указаних Правил вбачається, що повернення поштою рекомендованого листа з позначкою Судова повістка з зазначенням вищевказаних причини можливо тільки у разі, якщо під час доставки поштою його не можна було вручити адресату або його уповноваженому представнику (відправлення не вручене під час доставки), та якщо на вкладене до абонентської скриньки адресата повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення адресат не відреагував - не звернувся на пошту для отримання судової повістки, проте відправлення чекало адресата (зберігалося) на пошті встановлений законом строк, і лише після його сплину було повернуто за зворотною адресою.

Згідно приписів п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26.12.2011 року № 18, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв`язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання листів з ухвалами суду та повернення їх до суду з помітками відправлення не вручене під час доставки: інші причини є наслідком свідомого діяння (бездіяльності) відповідача щодо його належного отримання, тобто є власною волею відповідача.

Також необхідно зазначити, що за змістом статті 2 Закону України Про доступ до судових рішень кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

За змістом частин 1, 2 статті 3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частиною 1 статті 4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. За таких обставин відповідач вважається належним чином повідомленим про час та місце судових засідань.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що відповідач належним чином був повідомлений про час та місце розгляду даної справи.

За приписами ч. 1 ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України уразі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Аналогічна норма зазначена в ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Отже, нез`явлення відповідача в судове засідання не перешкоджає вирішенню спору по суті, справу може бути розглянуто без його участі за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини у справі, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив таке.

30.11.2017 року між департаментом економіки Чернівецької міської ради та фізичною особою-підприємцем Радевичем Єремеєю Івановичем було укладено договір оренди нерухомого майна № 109/К.

Рішенням Чернівецької міської ради від 22.12.2018 року №1604 Про структуру, загальну чисельність виконавчих органів Чернівецької міської ради департамент економіки Чернівецької міської ради ліквідовано з 28.02.2019 року та створено департамент розвитку Чернівецької міської ради з 01.03.2019 року.

Рішенням міської ради від 18.02.2019 року №1620 Про внесення змін до рішення міської ради VII скликання від 22.12.2018 року №1604 Про структуру, загальну чисельність виконавчих органів Чернівецької міської ради внесено зміни в дату утворення департаменту розвитку міської ради та визначено його утворення з 21.02.2019 року та затверджено Положення Про департамент розвитку Чернівецької міської ради , яким визначено, що департамент розвитку є правонаступником департаменту економіки по діючим договорам оренди приміщень.

01.04.2019 року між сторонами укладено Додатковий договір про зміну орендодавця до договору оренди нерухомого майна №109/К від 30.11.2017 року, яким визначено департамент розвитку Чернівецької міської ради - орендодавцем, як правонаступника Департаменту економіки Чернівецької міської ради в частині діючих договорів оренди нежилих приміщень, що знаходяться у комунальній власності територіальної громади міста Чернівці.

На підставі договору оренди нерухомого майна № 109/К від 30.11.2017 року орендодавець на підставі рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 21.11.2017 року №596/23 та заяви від 22.09.2017 року № Р-895/0-02/01 передав, а орендар прийняв у строкове платне користування приміщення окремої будівлі (літ. Б), загальною площею 545,4 кв.м. розташоване за адресою: м. Чернівці, вул. Головна, 66, з метою використання під заклад громадського харчування без здійснення продажу товарів підакцизної групи (п. 1.1. договору).

Відповідно до п.п. 2.1. договору орендар за користування об`єктом оренди сплачує орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Положення про порядок розрахунку плати за оренду майна, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Чернівці, затвердженого міською радою, та на дату укладення цього договору, місячний розмір якої з врахуванням орендної плати, що є додатком до договору на дату його укладення з врахуванням ПДВ становить 49086 грн.

Згідно п.п. 2.4., 2.5. договору розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції попереднього місяця, що визначається Державною службою статистики України. Орендар щомісячно самостійно розраховує орендну плату з урахуванням податку на додану вартість та сплачує її впродовж поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.

Відповідно до п.п. 4.1.3 договору орендар повинен своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Вказаний договір укладено строком на два роки і одинадцять місяців, що діє з 30 листопада 2017 року до 29 жовтня 2020 року включно (п. 1.5. договору).

Однак, відповідач свої зобов`язання за договором зі сплати позивачу орендної плати систематично не виконував, що призвело до виникнення заборгованості по орендній платі за період з 01.05.2019 року по 31.10.2019 року в розмірі 340701,22 грн.

30.11.2017 року на підставі акта передання-приймання об`єкта оренди орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування приміщення окремої будівлі (літ. Б), розташоване за адресою: м. Чернівці, вул. Головна, 66.

Згідно з ч.3 ст. 18 Закону України Про оренду державного і комунального майна орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Так, відповідно до приписів ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За змістом ст. ст. 762, 763 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктом 1 ст. 286 ГК України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Пунктом 5.4 договору оренди нерухомого майна №109/К від 30.11.2017 року передбачено, що за несвоєчасне внесення орендної плати орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежі за кожний день прострочки.

Згідно розрахунку позивача розмір пені за період з 01.05.2019 року по 31.10.2019 року становить 73937,90 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд вважає його арифметично невірним (з врахуванням пені з наростаючим підсумком за попередні місяці). За результатами проведеного судом перерахунку, зробленого через ліцензовану програму ipLex , стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 33716,42 грн за період з 01.05.2019 року по 31.10.2019 року, а решта вимог в сумі 40221,48 грн нараховано позивачем помилково, а відтак в стягненні пені в сумі 40221,48 грн слід відмовити у зв`язку із безпідставністю.

Отже, станом на день розгляду справи у суді за відповідачем рахується заборгованість перед позивачем по орендній платі за приміщення за період з 01.05.2019 року по 31.10.2019 року в розмірі 374417,64 грн, у тому числі 340701,22 грн основного боргу та 33716,42 грн пені, що підтверджується матеріалами справи та підлягає стягненню.

Згідно із п. 3.2.3 договору оренди нерухомого майна №109/К від 30.11.2017 року орендодавець має право виступати з ініціативою щодо внесення змін до договору або його розірвання у разі невиконання та/або неналежного виконання орендарем обов`язків, передбачених цим договором.

Несплата орендної плати протягом трьох місяців із дня закінчення строку платежу є підставою для дострокового розірвання договору на вимогу орендодавця (п. 5.5. Договору).

Частиною 1 статті 782 Цивільного кодексу України визначено, що наймодавець має право відмовитись від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України Про оренду державного та комунального майна у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Положеннями п. 4.1.17. договору встановлено, що після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів передати орендодавцю за актом приймання-передання об`єкт оренди у належному стані не гіршому ніж на момент передачі майна в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу та відшкодувати орендодавцю збитки, в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди.

Отже, судом встановлено, що відповідач з травня 2019 року по жовтень 2019 року не сплачував орендну плату, тобто більше трьох місяців, що є підставою для розірвання договору оренди нерухомого майна №109/К від 30.11.2017.

Так, враховуючи розірвання договору оренди нерухомого майна №109/К від 30.11.2017 року та відсутність правових підстав для використання відповідачем приміщення, яке є об`єктом оренди за вказаним договором, суд вважає цілком обґрунтованими вимоги позивача щодо звільнення приміщення, розташованого за адресою: м. Чернівці, вул. Головна, 66, загальною площею 545,4 кв.м., а тому позов в даній частині також підлягає задоволенню.

Крім того, суд зазначає, що станом на день розгляду справи згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 04.02.2020 року вбачається, що станом на 24.10.2019 року припинено підприємницьку діяльність фізичною особою-підприємцем Радевичем Єремеєю Івановичем. З врахуванням даних обставин суд зазначає наступне:

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття суд, встановлений законом містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин , а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Як уже зазначалось, звертаючись із цим позовом, позивач просив стягнути заборгованості по орендній платі, звільнення приміщення та розірвання договору оренди № 109/К від 30.11.2017 року, укладеного між позивачем та ФОП Радевичем Є.І.

Аналіз змісту та підстав поданого позову свідчить про те, що спір між сторонами виник саме з виконання господарського договору, яким було опосередковано зобов`язальні правовідносини сторін спору.

Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

За частиною першою статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

За положеннями статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до статті 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Отже, позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 13.02.2019 у справі №910/8729/18.

У рішенні від 10.11.2005р. Великої Палати Європейського Суду з прав людини у справі Лейла Шахін проти Туреччини зазначається, що згідно з практикою, закон є чинним положенням, яке застосовується з урахуванням тлумачення, яке дають йому компетентні суди.

Практика країн усталеної демократії свідчить про те, що конкретний варіант тлумачення права, використаний судом, має шанс набути певної стабільності, обов`язковості. Вважається, що це випливає із принципів однакового поводження і правопевності (правової визначеності), які є проявами принципу верховенства права. Ці принципи зобов`язують державну владу дотримуватись обраної правової позиції і не відхилятися від неї доти, доки не з`являться вагомі підстави змінити її і звернутись до іншого розуміння тієї чи іншої норми. Названі принципи певною мірою знаходять підтвердження в національному законодавстві, практиці здійснення правосуддя та роз`яснювальній діяльності вищих спеціалізованих судів. Зокрема, відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з пунктом 4 частини третьої ст. 129 Конституції України та ч.1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже враховуючи часткову відмову судом в позові в сумі 40221,48 грн, на відповідача слід покласти судовий збір в сумі 9458,27 грн, а на позивача 603,33 грн.

Враховуючи викладене та керуючись статтями ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 194, 232, 233, 236 238, 240 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи Радевича Єремея Івановича ( АДРЕСА_2 ; код НОМЕР_1 ) на користь департаменту розвитку Чернівецької міської ради (58002, м. Чернівці, вул. О. Кобилянської, 3; код 42843402) заборгованість в сумі 374417,64 грн (у тому числі 33716,42 грн пені) та судовий збір в сумі 9458,27 грн.

3. Розірвати договір оренди № 109/К від 30.11.2017 року, укладений між департаментом економіки Чернівецької міської ради та фізичною особою-підприємцем Радевичем Єремеєю Івановичем, на нежитлове приміщення, розташоване в місті Чернівці, вулиця Головна, 66, загальною площею 545,4 кв.м.

4. Зобов`язати фізичну особу Радевича Єремея Івановича ( АДРЕСА_2 ; код НОМЕР_1 ) звільнити приміщення, розташоване за адресою: м. Чернівці, вулиця Головна, 66 , загальною площею 545,4 кв.м.

Стягувач - департамент розвитку Чернівецької міської ради (58002, м. Чернівці, вул. О. Кобилянської, 3; код 42843402).

5. У задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 40221,48 грн - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 07.02.2020 року.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/

Суддя М.В. Швець