Рішення

від 30.01.2020 по справі 530/463/17

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/463/17

Номер провадження 2/530/15/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.01.2020 р. Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого-судді Должко С.Р., секретаря Стрілець Л.Г., представника позивача, ОСОБА_1 , представник відповідача Кулик В.О ., розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі суду в місті Зіньків, цивільну справу за позовом

ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарського підприємства "АГРО-КА ПОЛТАВА", Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ім.Довженка" про визнання угоди про внесення змін до договору оренди землі недійсною, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Зіньківського районного суді Полтавської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарського підприємства "АГРО-КА ПОЛТАВА", Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ім.Довженка" про визнання угоди про внесення змін до договору оренди землі недійсною.

Під час підготовчого засідання позивач уточнив позовні вимоги та просив визнати недійсною угоду про внесення змін до договору оренди землі б/н від 29.02.2016 р. укладеної між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство Агро-ка Полтава . Скасувати запис про інше речове право 6964941 (спеціальний розділ про державну реєстрацію підстави виникнення іншого речового права в частині угода про внесення змін до договору оренди землі, серія та номер: б/н, виданий 29.02.2016, видавник: Товариство з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство АГРО-КА ПОЛТАВА та ОСОБА_3 .. Зміст, характеристика іншого речового права: строк дії: 31.12.2025, з правом пролонгації з правом передачі в піднайм (суборенду). Опис об`єкта іншого речового права земельна ділянка площею 2,97га. Кадастровий номер: 5321386400:00:030:0009 Цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва Адреса: АДРЕСА_1 . Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство АГРО-КА Полтава правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ім.Довженка" після закінчення угоди про внесення змін до договору оренди землі від 01.01.2013 р., негайно передати ОСОБА_3 земельну ділянку площею 2,97 га, кадастровий номер 5321386400:00:030:0009, якою ОСОБА_3 володіє на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 № 521471 з 19.12.2001 р..

Відповідач надав відзив на позовну заяву в якому просив відмовити позивачу. ( т.1 а.с.96-97).

Заслухавши представника позивача, який підтримав позовні вимоги, представника відповідача, який заперечував проти позовних вимог та дослідивши наявні матеріали справи, знаходить, що заявлені вимоги не обґрунтовані і такі, що підлягають до задоволення з наступних підстав.

Законом України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 03.10.2017 рокувнесенні зміни до відповідних Кодексів.

Згідно п. 9 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, із змінами внесеними відповідно до зазначеного Закону, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Враховуючи, що внесенні зміни до ЦПК України набрали чинності 15 грудня 2017 року, суд вважає розглянути справу за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Як передбачено ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Відповідно до ст.24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно зі ст. 10-13 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов"язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов"язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов"язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов"язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об"єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз"яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов"язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов"язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов"язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України, встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов"язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов"язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов"язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов"язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов"язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об"єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

У ст. 8 Конституції України зазначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно зі ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є недоторканим… .

Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідно до змісту ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від18.12.2009 року №14 Про судове рішення у цивільній справі зазначено, що в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі .

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв`язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі ОСОБА_1 Девелопменте ЛТД проти Ірландії зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі Голден проти Сполученого королівства ) та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

В судовому засіданні було встановлено, що позивач, ОСОБА_3 , відповідно до державного акту на право приватної власності на землю, серї Р1 № 521471 від 19.12.2001 р. є власником земельної ділянки площею 2,97 га, розташованої на території Тарасівської сільської ради, земля передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 5321386400:00:030:0009 (а.с.7).

08.12.2007 р. між позивачем та ТОВ СП АГРО-КА ПОЛТАВА (далі - по тексту Відповідач) укладено договір оренди землі т-450 від 08.12.2007 р. (а.с.8-9).

01.01.2013 р. укладено угоду про внесення змін до договору оренди землі Відповідно до п. 8 договору оренди - договір укладено на строк, що закінчує свій перебіг 31.12.2018 р. (у разі укладення договору оренди землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою). Після закінчення строку дії Договору Орендар має переважне право перед іншими особами укласти Договір оренди на новий строк (поновити Договір оренди). З цією метою Орендар повинен повідомити Орендодавця про свій намір поновити Договір оренди не пізніше ніж за 1 (один) місяць до спливу строку дії Договору. У разі якщо Орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії Договору оренди і за відсутності протягом 1 (одного) місяця після закінчення строку дії Договору заперечень Орендодавця у поновленні Договору оренди землі, цей договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, про що Сторони у місячний термін зобов`язані укласти відповідну додаткову угоду. У випадку непідписання Орендодавцем протягом місячного терміну додаткової угоди про поновлення Договору оренди землі, право оренди за поновленим Договором оренди землі може бути визнано за Орендарем в судовому порядку (а.с.11).

На початку 2017 року позивач з метою уточнення строку договору звернувся до державного реєстру речових прав на нерухому майно і переглядаючи його встановив, що Відповідачем на підставі угоди про внесення змін до договору оренди землі від 29.02.2016 р. було внесено зміни до договору оренди землі в т.ч. у частині строку його дії.

На підставі п. 1 угоди про внесення змін до договору оренди землі від 29.02.2016 р. - строк дії Договору : становить__ років, а саме до: 31.12.2025 року з урахуванням умов статті 34 Закону України Про оренду землі , відповідно до якої Сторони погодили що повернення Орендарем Орендодавцю земельної ділянки і оренди здійснюється лише після збору Орендарем врожаю сільськогосподарський культур, які фактично наявні (посіяні) на орендованій земельній ділянці на момені виникнення необхідності в поверненні земельної ділянки Орендарем, тобто, і урахуванням циклу посіву та збирання сільськогосподарських культур. Стороні погодили, що строк дії цього договору продовжується на час, що необхідниі Орендарю для збирання врожаю; Орендодавець розуміє необхідність збиранні Орендарем врожаю сільськогосподарських культур, посіяних протягом дії Договору, і визнає, що дії Орендаря зі збирання врожаю не є самовільним зайняттям земельна ділянки, не є порушенням умов цього Договору, прав Орендодавця та норм ст.ст. 90 95, 212 Земельного кодексу України. Після закінчення строку дії Договору Орендар має переважне право перед іншими особами укласти Договір оренди на новий строї (поновити Договір оренди). З цією метою Орендар повинен повідомити Орендодавця про свій намір поновити Договір оренди не пізніше ніж за 1 (один) місяць до спливі строку дії Договору. У разі якщо Орендар продовжує користуватися земельнок ділянкою після закінчення строку дії Договору оренди і за відсутності протягом 1 (одного) місяця після закінчення строку дії Договору заперечень Орендодавця поновленні Договору оренди землі, цей договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, про що Сторони у місячний термін зобов`язані укласти відповідну додаткову угоду. У випадку не підписання Орендодавцем протягом місячного терміну додаткової угоди про поновлення Договору оренди землі, право оренди за поновленим Договором оренди землі може бути визнано за Орендарем в судовому порядку (а.с.12-13).

Позивач вказує, що він не давав своєї згоди на його укладення не підписував та йому не відомо чий підпис стоїть біля його прізвище в пункті реквізити та підписи сторін, оскільки має намір самостійно господарювати на належній йому на праві власності земельній ділянці, підживлювати її органічними та мінеральними добривами. Позивач наголошує на тому, що при укладенні договору оренди землі він розраховував на використання Відповідачем земельної ділянки саме на строк, що був чітко визначений в договорі оренди землі, а саме закінчував свій перебіг 31.12.2018 року.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ч. 1 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (ст. 792 ЦК України).

Відповідно до ст. 1 ЗУ Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно до ст. 13 ЗУ Про оренду землі , договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України).

Як визначено ч. 1 ст. 14 та ч. 1 ст. 16 ЗУ Про оренду землі договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 651 ЦК України).

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ст. 654 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (ч. 2 ст. 207 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Згідно до абз. 1 п. 8 Постанови Пленуму ВСУ Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними № 9 від 06.11.2009 р. відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму ВСУ Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними № 9 від 06.11.2009 р. порушення вимог закону щодо укладення правочину в письмовій формі є підставою для визнання його недійсним лише в разі, коли це прямо передбачено законом, зокрема статтями 547, 719, 981, 1055, 1059, 1107, 1118 ЦК тощо.

Згідно висновку Верховного суду України, викладеного при розгляді цивільної справи № 6-48цс15 від 22.04.2015 р., судами під час розгляду справи встановлено, що спірний договір, укладений від імені позивача, підписаний не ним, а іншою особою. Таким чином спірний договір був укладений без волевиявлення орендодавця, а тому суди дійшли правильного висновку про недійсність спірного договору на підставі частини третьої ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Як визначено в ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала ( ч. 1 ст. 1212 ЦК України).

Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі (ч. 1 ст. 1213 ЦК України).

В силу ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання угоди недійсною: визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування: застосування інших, передбачених законом, способів (п. в, г, д ч. 3 ст. 152 ЗК України).

Позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини (ч. 1 ст. 30 ЦПК України).

Отже, даний спір підсудний Зіньківському районному суду Полтавської області.

Згідно висновку Київського науково інституту судових експертиз КНДІСЕ №27017/27018/19-32 від 24.10.2019 року вказано, що підпис від імені ОСОБА_3 у розділі реквізити та підписи сторін у графі ___/ОСОБА_3/ в угоді про внесення змін до договору оренди землі від 29.02.2016 - виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів. Підпис від імені ОСОБА_3 у розділі реквізити та підписи сторін у графі ___/ОСОБА_3/ в угоді про внесення змін до договору оренди землі від 29.02.2016 - виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою (т.2 а.с.47-53).

Згідно наданих доказів представником відповідача та наявних матеріалів справи було встановлено, що відповідач сплачував оренду плату ОСОБА_3 , але немає жодного доказу про те, що товариство з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "АГРО-КА ПОЛТАВА", або Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ім.Довженка" сплачувало кошти саме по додатковій угоді від 29.06.2016 року, а не по договору оренди землі від 08.12.2007 року.

Також, в матеріалах справи відсутні та не надані представником відповідача докази, про те, що вони повідомляли позивача, ОСОБА_3 , про пропозицію укладення додаткової угоди від 29.02.2016 року, про направлення йому копії даної додаткової угоди.

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу ( далі ЦК) України, кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. При цьому об"єктом захисту є саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, що пов"язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково, викликане поведінкою іншої особи.

За змістом ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільного права та інтересу, крім інших, може бути: визнання права та визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 4 ст. 373 ЦК України, власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Відповідно до ч. 4 ст. 124 Земельного кодексу (далі ЗК) України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

Відповідно до ст. 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Ст. 2 Закону України "Про оренду землі" визначає, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно з п. 7 Постанови Пленуму ВСУ від 16.04.2004р. № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ "захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як визначено в ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, ч. 1 ст. 321 ЦК України.

Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала - ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Набувач зобов`язаний повернути безпідставно набуте майно в натурі - ч. 1 ст. 1213 ЦК України.

В силу ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст. 14 Закону договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до ст. 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Таким чином, з аналізу чинного законодавства, яке регулює питання оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, встановлено, що оренда земельної ділянки здійснюється на підставі письмового договору, укладеного між сторонами.

Відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Положеннями ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі №6-75 цс 15 та від 16 вересня 2015 року у праві № 6~68цс15, яка має враховуватися судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права на підставі положень ст. 360-7 ЦПК України.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

За змістом рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року N 18- рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", - є прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції (254к/96-ВР ) і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Не виконуючи належним чином зобов`язання за вказаним договором Відповідач порушив зазначені вище норми законодавства та умови договору.

Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин справи та доказів, що подані на підтвердження позовних вимог є всі підстави для задоволення позову.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо позов задоволено повністю, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Позивачем сплачено судовий збір 640 гривень та 1409 грн 60 копійок (т.1.а.с.1,106) та за проведену судово-почеркознавчу експертизу 6006,00 (шість тисяч шість) гривень (т.2 а.с.46).

На час розгляду справи в суді позивачем не надано акт надання юридичних послуг адвокатом, а тому квитанцію від 06.03.2018 року суд, не бере до уваги (а.с.67 т.1).

На підставі викладеного та керуючисьст. 41 Конституції України, ст.15,16,18,20,31,32,34 Закону України "Про оренду землі ", ст.116,125 ЗК України, ст.ст. 319,627,631,638,1216-1218,1268 ЦК Українист. ст. 1,2,4,7, 8,12,13,19,30,81,133,137,141, 210, 228-229, 258, 263-268, 354, 430 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Уточнену позовну заяву ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарського підприємства "АГРО-КА ПОЛТАВА", Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ім.Довженка" про визнання угоди про внесення змін до договору оренди землі недійсною - задоволити.

Визнати недійсною угоду про внесення змін до договору оренди землі б/н від 29.02.2016 р. укладеної між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємства Агро-ка Полтава .

Скасувати запис про інше речове право 6964941 (спеціальний розділ про державну реєстрацію підстави виникнення іншого речового права в частині угода про внесення змін до договору оренди землі, серія та номер: б/н, виданий 29.02.2016, видавник: Товариство з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство АГРО-КА ПОЛТАВА та ОСОБА_3 . Зміст, характеристика іншого речового права: строк дії: 31.12.2025, з правом пролонгації з правом передачі в піднайм (суборенду). Опис об`єкта іншого речового права земельна ділянка площею 2,97га. Кадастровий номер: 5321386400:00:030:0009 Цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва Адреса: АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальності Сільськогосподарське підприємство АГРО-КА Полтава правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ім.Довженка" після закінчення угоди про внесення змін до договору оренди землі від 01.01.2013 р., негайно передати ОСОБА_3 земельну ділянку площею 2,97 га, кадастровий номер 5321386400:00:030:0009, якою ОСОБА_3 володіє на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 № 521471 з 19.12.2001 р.

Стягти з Товариство з обмеженою відповідальності Сільськогосподарське підприємство АГРО-КА Полтава , правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ім.Довженка", місце знаходження: Полтавська область, Шишацький район, с. Яреськи на користь ОСОБА_3 , місце проживання якого АДРЕСА_1 - 2049 (дві тисячі сорок дев"ять) гривень 60 копійок судового збору та 6006,00 (шість тисяч шість) гривень за проведену судово-почеркознавчу експертизу.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за на слідками апеляційного перегляду.

Написано власноручно.

Повний текст рішення виготовлено 03.02.2020 року.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області С.Р. Должко