Рішення

від 22.01.2020 по справі 120/3696/19-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

22 січня 2020 р. Справа № 120/3696/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Крапівницької Н.Л.,

розглянувши у письмовому провадженні в місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом:

ОСОБА_1

до Головного управління ДПС України у Вінницькій області

про визнання протиправною та скасування вимоги,

В С Т А Н О В И В:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Вінницькій області, в якому просить: визнати протиправною вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області № Ф-5320-58 У на суму 21030 грн 90 коп. від 13 травня 2019 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач зазначає, що перебуваючи зареєстрованою особою, як приватний підприємець з 01.09.1998 року по 04 жовтня 2016 року займався торгово-посередницькою діяльністю. У 2016 році вирішив припинити свою підприємницьку діяльність через працевлаштування в державну установу "Красилівський агрегатний завод", і де підприємством щомісячно нараховувався та сплачувався єдиний соціальний внесок з заробітної плати до бюджету. Однак, незважаючи на зазначені обставини, Головним управлінням Державної фіскальної служби Вінницької області, винесено вимогу №Ф-5320-58 У від 13 травня 2019 року на суму 21030 грн 90 коп. Також ОСОБА_1 вказує, що був позбавлений можливості сплатити суму недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею або оскаржити вимогу до вищого податкового органу чи в судовому порядку, оскільки зазначена спірна вимога ним не отримана. Відтак, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 18.11.2019 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Окрім того, надано сторонам строк для надання відзиву на позовну заяву та відповіді на відзив, згідно ст. 162, 164 Кодексу адміністративного судочинства України.

09.12.2019, у встановлений судом строк, відповідач подав відзив на позовну заяву, яким заперечував проти позову з наступних підстав. Позивач зареєстрований 01.09.1998 року, дата запису: 22.03.2011, номер запису: 21570170000012629, Взятий на облік: 23.03.2011 року. Види діяльності: код КВЕД 51.21.0 оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин. Позивач перебуває в стані припинення, але не знято з обліку. Відповідно до п. 2 розділу VI "Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 04.05.2018 №449, у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до фіскального органу та сплатити їх. Відповідно до даних інформаційної системи податкового органу встановлено, що останнім періодом за який необхідно сплатити єдиний внесок, буде період з дня закінчення попереднього звітного періоду по теперішній час. Також зазначив, що фізичні особи-підприємці, які є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов`язкової звітності за себе як фізичної особи-підприємця.

Також до суду представником відповідача подано клопотання про заміну сторони в порядку процесуального правонаступництва на підставі ст. 52 КАС України, а саме, Головне управління ДФС у Вінницькій області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Вінницькій області.

Ухвалою суду від 22.01.20 року задоволено клопотання представника відповідача про заміну сторони в порядку процесуального правонаступництва та на підставі ст. 52 КАС України допущено заміну відповідача у цій справі, а саме Головне управління ДФС у Вінницькій області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Вінницькій області.

Суд, розглянувши матеріали адміністративної справи, оцінивши письмові пояснення та дослідивши надані докази в їх сукупності, встановив таке.

ОСОБА_1 перебував на обліку в контролюючому органі як фізична особа-підприємець з 23.03.2011 року. З 2016 року підприємницьку діяльність не здійснював, податку звітність не подавав. Згідно ІС "Податковий блок" код основного виду діяльності позивача КВЕД 51.21.0 оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин, господарську діяльність припинено 21.06.2019 року, але з обліку не знято.

Контролюючим органом на підставі облікових даних з інформаційної системи сформовано та направлено платнику податків вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.05.2019 року за № Ф-5320-58 У, якою визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на суму 21030 грн 90 коп.

Вважаючи зазначену вимогу протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає таке.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).

Так, пунктом 2 частини 1 статті 1 Закон № 2464-VI зазначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

У силу пункту 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абзац 3 часини 8 статті 9 Закону № 2464-VI).

Відповідно до п.10 Розділу IV Порядку формування та подання страхувальниками звіту, щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 435 від 14.04.2015 (далі - Порядок № 435) фізичні особи-підприємці формують та подають до органів доходів і зборів звіт щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Звіт формується на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких проводиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до Закону № 2464-VI нараховується єдиний внесок (п.1 розділу IV Порядку № 435).

Водночас, процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом від 08.07.2010 № 2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, визначено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкція № 449).

Згідно з пунктом 1 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції (абзац 2 пункту 2 розділу VI Інструкції № 449).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень (абзац 6 ч. 3 розділу VI Інструкції №449).

Відповідно до п. 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу формується, зокрема, з облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції.

Виходячи із зазначеного, предметом доказування у цій справі є фактичні дані, які визначають суб`єкта сплати єдиного внеску, підстави нарахування боргу (недоїмки) та дотримання порядку нарахування цього боргу.

Щодо суб`єкта сплати єдиного внеску, суд зазначає таке.

Як вже було встановлено судом, ОСОБА_1 перебував на обліку в контролюючому органі як фізична особа-підприємець з 23.03.2011 року, а отже, на нього покладався обов`язок сплачувати єдиний внесок.

Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 статті 4 Закону № 2464-VI фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування є платниками ЄСВ.

Водночас згідно з ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI звільняються від сплати за себе єдиного внеску особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, відповідно до вимог спеціального закону, яким є Закон № 2464-VI, фізичні особи-підприємці є платниками єдиного внеску, окрім випадків, визначених у ч. 4 ст. 4 цього Закону, коли вони можуть бути платниками внеску лише за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Крім того, частиною дванадцятою статті 9 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Відтак, Позивач, не зважаючи на припинення здійснення господарської діяльності та незалежно від неотримання доходу (прибутку), є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Крім того, відповідно до ч. 8 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" від 15.05.2003 №755-IV (далі - Закон № 755-IV) фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Відповідно до ч. 4 ст. 18 Закон № 755-IV для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця подається один з таких документів: 1) заява про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням; 2) ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у зв`язку з її смертю, визнанням її безвісно відсутньою або оголошенням померлою.

Посилання позивача на те, що він припинив підприємницьку діяльність з 2016 року, спростовуються даними інформаційної системи "Податковий блок", з яких видно, що рішення про припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем прийнято 21.06.2019 року, дата проведення державної реєстрації припинення 21.06.2019 року.

Відтак, на переконання суду, той факт, що позивач в період перебування на обліку в податковому органі з 2016 року підприємницькою діяльністю не займався, а з 21.06.2019 року припинив підприємницьку діяльність, не звільняє його від обов`язку зі сплати єдиного внеску в порядку та розмірах, встановлених законом.

Суд також критично оцінює доводи позивача про виконання обов`язку із сплати єдиного внеску його роботодавцем, з яким Позивач перебував у трудових відносинах і як наслідок, відсутність у нього обов`язку сплати цього платежу, як фізичної особи-підприємця, оскільки з аналізу норм Закону № 2464-VI вбачається, що фізичні особи-підприємці, які одночасно є найманими працівниками не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов`язкової звітності за себе, як фізичної особи-підприємця.

Так, відповідно до п.1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску, зокрема, є роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Базою нарахування єдиного внеску для роботодавця є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п.1. ч.1 ст.7 Закону №2464-VI).

Базою нарахування єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 3 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI).

З наведеного вбачається, що базою нарахування єдиного внеску є різні доходи, а оскільки законодавством не встановлено обмежень щодо здійснення підприємницької діяльності працівнику, тому позивач є платником єдиного внеску і як фізична особа-підприємець, і як найманий працівник, а обов`язок із сплати ЄСВ за нього як за найманого працівника покладається на роботодавця.

Так, порядок обчислення і сплати внеску регулюється статтею 9 Закону № 2464-VI. Зокрема, абзацом три частини восьмої цієї статті передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

При цьому, до 01.01.2018 року відповідні платники єдиного внеску були зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року (згідно з абзацом три частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI зі змінами, внесеними Законом № 77-VIII від 28.12.2014).

У силу положень ч. 2-5 ст. 25 Закону № 2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Згідно з ч. 4 ст. 8 Закону № 2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Водночас, Інструкцією розмежовуються такі поняття, як "надсилання вимоги" та "формування вимоги".

Пунктом 4 розділу VІ Інструкції № 449 передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Отже, підставою для формування (прийняття, складення) вимоги про сплату боргу (недоїмки) є інформація, що міститься у акті документальної перевірки, у звіті платника про нарахування єдиного внеску та у облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.

Як вбачається із матеріалів адміністративної справи, спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5320-58 У сформована на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів.

Наявність заборгованості зі сплати внеску є самостійною підставою для направлення платникові вимоги про її сплату без проведення додаткових перевірок.

Також, суд не бере до уваги посилання Позивача на порушення його права сплати та оскарження вимоги № Ф-5320-58 У на суму 21030 грн 90 коп. від 13 травня 2019 року, у зв`язку з її неотриманням, оскільки матеріали справи містять докази вручення зазначеної спірної вимоги особисто Позивачем 14.06.2019 року.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що податковий орган діяв у межах та у спосіб визначений законодавством, а відтак, в задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити в повному обсязі.

Відповідно до статей 9, 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд не вбачає підстав для визнання протиправними дій щодо внесення даних до інформаційної системи про наявність нарахувань з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та задоволення позову цій частині. Похідна позовна вимога щодо виключення сум з обліку відповідно також не підлягає задоволенню. Відтак, в позові необхідно відмовити повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на те, що підстав для відшкодування понесених судових витрат у разі відмови у задоволенні позову статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено.

Керуючись статтями 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 виданий 28.03.1997 року, Літинським РВ УМВС, вул . Квіткова ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , тел. НОМЕР_3 ).

Відповідач - Головне управління ДПС України, у Вінницькій області (21000, вул. Хмельницьке шосе 7, м. Вінниця, Код ЄДРПОУ43142454).

Суддя Крапівницька Н. Л.