Рішення від 07.02.2020 по справі 280/5439/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07 лютого 2020 року Справа № 280/5439/19 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Конишевої О.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району (69096, м. Запоріжжя, б-р. Вінтера, буд.14)

про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:

визнати протиправним рішення Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району № 20 від 24.05.2019;

зобов`язати Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району поновити виплати як внутрішньо переміщеним особам з 01.05.2019 ОСОБА_1 та її малолітнім дітям.

Ухвалою суду від 16.12.2019 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні) у судовому засіданні на 09.01.2020. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

Позивач про дату, час та місце судового засіданні повідомлений належним чином. В обґрунтування позовних вимог зокрема зазначив, що з березня 2018 року її було взято на облік як внутрішньо переміщену особу за фактичним місцем проживання: АДРЕСА_1 , разом із малолітніми дітьми, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Також позивач вказала, що з 08.06.2018 по 01.05.2019 вона отримувала щомісячну адресну допомогу, яка була призначена відповідачем. Щомісячна адресна допомога позивачем використовувались за призначенням для покриття витрат за житлово-комунальні послуги.

Проте, Рішенням комісії з питань призначення (відновлення, припинення) соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам, утвореної при Управлінні соціального захисту населеним Запорізької міської ради по Дніпровському району від 24.05.2019 № 20 позивачу було відмовлено в наданні щомісячної адресної допомоги, в зв`язку з наявністю в члена сім`ї частини житлового приміщення. При цьому, позивач звертала увага, що відповідачем не було взято до уваги, що у неї та її малолітніх дітей відсутня можливість використання частини житлового приміщення для проживання сім`єю, так як її чоловіку ОСОБА_4 належить лише 1/24 частка житлового будинку, яка технічно не може бути виділена в натурі для проживання. Крім того, житловий будинок знаходиться в аварійному стані та не підлягає умовам проживання.

Таким чином, позивач вважає, що відповідач своєю відмовою в нарахуванні та виплати адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам, порушує гарантовані Конституцією України права позивача та позбавляє малолітніх дітей єдиного джерела для покриття витрат на проживання, в тому числі житлово-комунальні послуги.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування відзиву на позовну заяву від 09.01.2020 послався на те, що відповідач діяв відповідно до норм чинного законодавства, зокрема положень постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 505 Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг (надалі - Постанова). Відповідач зазначив, що за інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, було виявлено, що чоловіку позивача, ОСОБА_4 , належить на праві власності 1/24 частина житловою будинку загальної площі 112,4 кв.м. (житлової 68,4 кв.м.) за адресою: АДРЕСА_2 . Підстави виникнення права власності рішення Заводського районного суду № 2-603/03 видане 06.03.2003 року. Враховуючи п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 505 Рішенням комісії з питань призначення (відновлення, припинення) соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам, утвореної при Управлінні соціального захисту населеним Запорізької міської ради по Дніпровському району від 24.05.2019 № 20 позивачу було відмовлено в наданні щомісячної адресної допомоги в зв`язку з наявністю в члена сім`ї частини житлового приміщення.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суд, оцінивши повідомлені позивачем обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Згідно зі ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Позивача з березня 2018 року взято на облік як внутрішньо переміщену особу за фактичним місцем проживання: АДРЕСА_1 , разом із малолітніми дітьми, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Крім того, позивач з березня 2018 року перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району, як отримувач адресної допомоги, яка призначається особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово- комунальних послуг.

Відповідно до заяви позивача від 08.06.2018 на призначення щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриті витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, відповідачем було прийнято рішення від 11.07.2018 про призначення допомоги переміщеним особам на проживання на сім`ю з 08.06.2018 по 14.09.2018.

22.10.2018 позивач повторно подала до відповідача заяву на призначення щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послу.

09.11.2018 позивач подала до відповідача заяву на призначення щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, в якій зазначила, що у будь кого з членів сім`ї у володіння житлового приміщення, розташованого в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України та районах проведення антитерористичної операції відсутні та зобов`язувалась повідомити Управління про всі зміни на протязі 3-х днів.

На підставі заяви позивача відповідачем було прийнято рішення від 05.12.2018 про призначення допомоги переміщеним особам на проживання на сім`ю з 09.11.2018 по 08.05.2019 в розмірі 1442,00 грн.

09.01.2019 позивач звернулася з заявою до відповідача на призначення щомісячної адресної допомоги внутрішньо перемішеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, в якій зазначила, що у будь кого з членів сім`ї у володіння житлового приміщення, розташованого в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України та районах проведення антитерористичної операції відсутні.

На підставі заяви позивача відповідачем було прийнято рішення від 05.12.2018 року про призначення допомоги переміщеним особам на проживання на сім`ю з 01.02.2019 по 08.05.2019 в розмірі 2442,00 грн.

10.05.2019 позивач звернулася з заявою до відповідача про призначення щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, в якій позивач зазначила, що у будь кого з членів сім`ї у володіння житловою приміщення, розташованого в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України та районах проведення антитерористичної операції відсутні.

Рішенням комісії з питань призначення (відновлення, припинення) соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам, утвореної при Управлінні соціального захисту населеним Запорізької міської ради по Дніпровському району від 24.05.2019 № 20 позивачу відмовлено в наданні щомісячної адресної допомоги, в зв`язку з наявністю в члена сім`ї, частини житлового приміщення, з посиланням на те, що за інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, було виявлено, що її чоловіку ОСОБА_4 належить на праві власності 1/24 частина житловою будинку загальної площі 112,4 кв.м. (житлової 68,4 кв.м.) за адресою: АДРЕСА_2 . Підстави виникнення права власності рішення Заводського районного суду № 2-603/03 видане 06.03.2003 року.

27.06.2019 на адресу відповідача надійшла заява позивача про перегляд рішення комісії від 24.05.2019 № 20 про відмову в призначенні грошової допомоги для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово комунальних послуг.

05.07.2019 комісією розглянуто звернення позивача та прийнято рішення (протокол № 26) про залишення рішення комісії від 24.05.2019 № 20 без змін.

Вважаючи свої права порушеними, у зв`язку з відмовою у призначенні адресної допомоги ОСОБА_1 та членам її сім`ї як внутрішньо переміщеній особі, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Соціальна виплата та допомога, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб встановлені Законом України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб від 20.10.2014 № 1706-VII (Закон № 1706-VII).

Статус внутрішньо переміщеної особи не визначений у жодному міжнародному договорі, за яким Україна мала б зобов`язання. Поняття внутрішньо переміщеної особи міститься в рекомендаційному акті Організації Об`єднаних Націй Керівні принципи з питання переміщення осіб всередині країни (документ ООН E/CN.4/1998/53/Add.2 (1998).

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи за національним правом міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Статтею 1 Закону № 1706-VII обумовлено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте, реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону (ст. 4 Закону № 1706-VII).

Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Приписами статті 7 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 Про облік внутрішньо переміщених осіб затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктами 1 та 2 якого передбачено:

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи .

Для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад.

Відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України № 505 від 01.10.2014 Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг внутрішньо переміщеним особам установлено щомісячну адресну допомогу для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг (далі - грошова допомога) та затверджено Порядок її надання.

Механізм надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг визначений Порядком надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 505 (надалі-Порядок).

Відповідно до пункту 2 Порядку грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території України, населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, а також внутрішньо переміщеним особам, житло яких зруйновано або стало непридатним для проживання внаслідок проведення антитерористичної операції та які взяті на облік у структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж на шість місяців.

Пунктом 5 Порядку передбачено, що для отримання грошової допомоги (у тому числі у разі призначення грошової допомоги на наступний шестимісячний строк, якщо її виплата раніше не здійснювалася через установи уповноваженого банку) уповноважений представник сім`ї звертається за фактичним місцем проживання (перебування) сім`ї до установи уповноваженого банку для відкриття в установленому порядку поточного рахунка, пред`являє паспорт громадянина України або інший документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, а для іноземців та осіб без громадянства - документ, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, та подає на адресу уповноваженого органу відповідну заяву про надання грошової допомоги (для призначення грошової допомоги вперше) або заяву, в якій повідомляє про відсутність змін, що впливають на призначення грошової допомоги (у разі призначення грошової допомоги на наступний шестимісячний строк, якщо її виплата раніше не здійснювалася через установи уповноваженого банку). З метою визначення дати, часу та адреси подання заяви уповноважений представник сім`ї звертається у контакт-центр уповноваженого банку.

З аналізу наведених норм вбачається, що щомісячна адресна допомога, установлена постановою КМУ №505 є різновидом матеріальної допомоги та однією із форм надання соціальних послуг для внутрішньо переміщених осіб. Умовами призначення та продовження виплати соціальної допомоги внутрішньо переміщеним особам є знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку за місцем перебування, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб, та звернення із письмовою заявою до уповноваженого органу за її призначенням.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 22.05.2018 у справі №234/3735/15-а.

Слід зазначити, що у рішенні від 03.05.2018 у справі №805/402/18 Верховний Суд зазначив, що реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або інші права , як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Згідно пункту 6 Порядку грошова допомога не призначається у разі, коли: будь-хто із членів сім`ї (крім сімей, до складу яких входять військовослужбовці з числа внутрішньо переміщених осіб, які захищають незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції) має у власності житлове приміщення/частину житлового приміщення, що розташоване в інших регіонах, ніж тимчасово окупована територія України, населені пункти, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення, крім житлових приміщень, які непридатні для проживання, що підтверджується відповідним актом технічного стану.

Як встановлено судом, позивач має статус внутрішньої переміщеної особи разом із дітьми ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , перебувають на обліку внутрішньо переміщених осіб в Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району, що підтверджується довідками наявними в матеріалах справи. Докази, які б спростовували цю обставину чи свідчили про скасування дії довідки в матеріалах справи відсутні.

Як було встановлено судом, підставою для звернення позивача до суду стало прийняте Рішення комісії з питань призначення (відновлення, припинення) соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам, утвореної при Управлінні соціального захисту населеним Запорізької міської ради по Дніпровському району від 24.05.2019 № 20 про відмову ОСОБА_1 в наданні адресної допомоги у зв`язку з наявністю в члена сім `ї житлового приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (відповідно до пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України № 505 від 01.10.2014 року п. 4 Постанови КМУ № 370 від 31.05.2017 року).

Так, відповідно до Інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, чоловіку позивача, ОСОБА_4 належить на праві приватної власності 1/24 частина житлового будинку загальною площею 112,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 . Підставою виникнення права власності є рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя №2-603/03 видане 06.03.2003. Номер запису про право власності 12342, дата та час державної реєстрації: 03.01.2013 09:38:24.

Житлова площа вищезазначеної квартири складає 68,4 кв.м., що підтверджується Інформацією з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майна.

Разом з тим, судом встановлено, що крім ОСОБА_4 власниками даної квартири є ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 . Відповідно, квартира є спільною частковою власністю.

Крім того, рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 27.02.2006 позов ОСОБА_5 і ОСОБА_6 до ОСОБА_4 та ОСОБА_7 про припинення права власності на частку в спільному майні задоволено.

Припинено право власності на частку в загальному майні ОСОБА_4 і ОСОБА_7 , яким належить по 1/24 частині будинку АДРЕСА_2

Визнано за ОСОБА_5 , ОСОБА_6 право власності на 1/24 частину домоволодіння

АДРЕСА_2 з ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 3087,70 грн., як відшкодування вартості частки в загальному майні - будинку АДРЕСА_2

Стягнуто з ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 3087,70 грн., як відшкодування вартості частки в загальному майні - будинку АДРЕСА_2

Стягнуто па користь ОСОБА_5 , ОСОБА_6 з, ОСОБА_7 , ОСОБА_4 сплачене держмито 51 грн., а також вартість експертиз в сумі.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 27.02.2006 набрало законної сили 10.03.2006.

Таким чином, враховуючи те, що у позивача разом з сім`єю: чоловіком та двома малолітніми дітьми не має у власності житлового приміщення/частини житлового приміщення, що розташоване в інших регіонах, ніж тимчасово окупована територія України, населені пункти, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення, крім житлових приміщень, які непридатні для проживання, відповідно відмова в наданні щомісячної адресної допомоги, як внутрішньо переміщеній особі для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, є протиправною.

Разом з тим, реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Відповідно до п. 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого Постановою КМУ № 509, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 Закону № 1706-VII та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 2014 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 вказаного Закону.

Конституційне поняття Закон України , на відміну від поняття законодавство України , не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Відповідно до ч.1 та ч. 2, ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); Основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є:верховенство права;

Відповідно до ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Необхідно звернути увагу на те, що у рішенні Суханов та Ільченко проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52). Суд зазначив, що ст. 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, ст. 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом ст. 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства . Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

Рішення Європейського суду з прав людини у справі Щокін проти України (заяви № 23759/03, № 37943/06) від 14.10.2010.

Перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом , а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів . Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві адресної допомоги за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання соціальних виплат. При цьому право на отримання адресної допомоги є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Суд враховує, що суб`єктом владних повноважень не доведена, а позивачем спростована, правомірність прийняття оскаржуваного рішення.

Також, суд вважає, що орган, який приймав рішення про припинення соціальної виплати з порушенням Конституції та законами України не було забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи.

Враховуючи той факт, що у позивача не має у власності житлового приміщення/частини житлового приміщення, що розташоване в інших регіонах, ніж тимчасово окупована територія України, населені пункти, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення, крім житлових приміщень, які непридатні для проживання, що стало підставою для відмови в нарахуванні щомісячної адресної допомоги, то такими відповідними діями обмежуються права внутрішньо переміщених осіб, які є соціально незахищеними верстами населення і які потребують соціальної допомоги.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про необхідність визнання протиправним та скасування Рішення комісії з питань призначення (відновлення, припинення) соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам, утвореної при Управлінні соціального захисту населеним Запорізької міської ради по Дніпровському району від 24.05.2019 № 20 про відмову ОСОБА_1 в наданні адресної допомоги та зобов`язання призначити їй щомісячну адресну допомогу для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, за заявою від 10.05.2019. Доказів того, що позивач зверталася із заявою 01.05.2019 суду надано не було, саме тому суд вважає за можливе задовольнити позивача з моменту подання відповідної заяви.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, і ч. 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Так, позивачем були надані суду достатні докази, на обґрунтування позовних вимог.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно відмовив у призначенні адресної допомоги позивачу як внутрішньо переміщеній особі за заявою позивача від 10.05.2019, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

В зв`язку з тим, що позивача звільнено від сплати судового збору ухвалою суду від 16.12.2019 розподіл судових витрат судом не здійснюється.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.9, 77, 132, 143, 243-246 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району (69096, м. Запоріжжя, б-р. Вінтера, буд.14, код ЄДРПОУ 37573796) - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати Рішення комісії з питань призначення (відновлення, припинення) соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам, утвореної при Управлінні соціального захисту населеним Запорізької міської ради по Дніпровському району від 24.05.2019 № 20.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району призначити та виплатити ОСОБА_1 щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг на підставі заяви від 10.05.2019.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 07.02.2020.

Суддя О.В. Конишева