Рішення

від 07.02.2020 по справі 400/4626/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2020 р. № 400/4626/19 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мельника О. М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача:Кривоозерської районної державної адміністрації Миколаївської області, вул. Майдан Незалежності, 1, смт. Криве Озеро, Кривоозерський район, Миколаївська область, 55104

про:зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

19 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Кривоозерської районної державної адміністрації Миколаївської області, в якій просить зобов`язати відповідача виплатити позивачу вихідну допомогу у зв`язку з припиненням трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41 КЗпП України, - у розмірі 77 215,68 грн; сплатити позивачу середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 18 листопада 2019 року до 31 грудня 2019 року у розмірі 31 724,21 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на пункт 5 частини першої статті 41, статтю 44 Кодексу законів про працю України та зазначає про протиправну невиплату відповідачем позивачу вихідної допомоги у зв`язку із звільненням з посади голови Кривоозерської районної державної адміністрації Миколаївської області.

Ухвалою від 23 грудня 2019 року суд відкрив провадження в адміністративній справі № 400/4626/19 та постановив розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження.

У відзиві, що надійшов до суду 13 січня 2020 року, відповідач проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в позові, посилаючись на відсутність у розпорядженні Президента України про звільнення позивача посилань на пункт 5 статті 41 КЗпП України; посадові особи органів виконавчої влади, у тому числі голова райдержадміністрації, не підпадають під дію норми пункту 5 статті 41 Кодексу законів про працю України, а тому виплата відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України вихідної допомоги у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток є неможливою.

Відповідно до частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина п`ята статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України).

Дослідивши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, у їх сукупності, суд установив таке.

Матеріали справи свідчать, що розпорядженням Президента України від 31 березня 2015 року № 363/2015-рп позивач призначений головою Кривоозерської районної державної адміністрації Миколаївської області з 01 квітня 2015 року.

17 жовтня 2019 року позивача звільнено з посади голови Кривоозерської районної державної адміністрації Миколаївської області у зв`язку із закінченням строку повноважень Президента України згідно з розпорядженням Президента України від 17 жовтня 2019 року № 349/2019 - рп.

Відповідно до розпорядження голови Кривоозерської районної державної адміністрації від 17 жовтня 2019 року № 74-рк позивач припинив повноваження голови Кривоозерської районної державної адміністрації з 17 жовтня 2019 року.

Зазначені обставини підтверджуються записами у трудовій книжці відповідача (а.с. 13), розпорядженнями Президента України від 31 березня 2015 року № 363/2015 - рп, від 17 жовтня 2019 року № 349/2019 - рп (а.с. 16-17), розпорядженням голови Кривоозерської районної державної адміністрації від 17 жовтня 2019 року № 74-рк (а.с. 18).

Із заяв сторін по суті справи суд установив, що позивач не звертався до Президента України з ініціативою про звільнення позивача з посади. Зокрема, про таку обставину йдеться у позовній заяві, а відповідач не спростував та не заперечив цієї обставини.

11 листопада 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій на підставі пункту 5 статті 41, статті 44 Кодексу законів про працю України просив виплатити вихідну допомогу у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток, що підтверджується копією відповідної заяви з відбитком штампу вхідної реєстрації відповідача (а.с. 14).

Листом від 25 листопада 2019 року № 569/02-46 відповідач відмовив у задоволенні заяви позивача від 11 листопада 2019 року, мотивуючи таку відмову посиланням на те, що посадові особи органів виконавчої влади, у тому числі голова райдержадміністрації, не підпадають під дію норми пункту 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України, а тому виплата відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України вихідної допомоги у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток є неможливою (а.с. 15).

Спір між сторонами виник у зв`язку з відмовою відповідача виплатити позивачу вихідну допомогу відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України та полягає у тому, чи поширюється на позивача дія пункту 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України.

Як вбачається із преамбули Закону України Про місцеві державні адміністрації , відповідно до Конституції України цей Закон визначає організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій.

Згідно із статтею 8 Закону України Про місцеві державні адміністрації голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України на строк повноважень Президента України.

У статті 9 цього Закону передбачається, що повноваження голів місцевих державних адміністрацій можуть бути припинені Президентом України з ініціативи Президента України.

Відповідно до статті 1 Кодексу законів про працю України цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

За нормами статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Кодекс законів про працю України містить норми загального характеру, які, у разі врегулювання суспільних відносин спеціальним законодавством, застосовуються субсидіарно до спеціальних норм.

Стаття 41 Кодексу законів про працю України передбачає додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов. Зокрема, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб (пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України).

За змістом статті 12 Закону України „Про місцеві державні адміністрації" голова місцевої державної адміністрації належить до посадових осіб.

Частина перша статті 44 КЗпП України встановлює, що у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Позивача звільнено у зв`язку з закінченням повноважень Президента України, який призначив його на посаду, відповідно до статті 8 Закону "Про місцеві державні адміністрації".

Як зазначено вище, з ініціативою про звільнення з посади позивач до Президента України не звертався, у зв`язку чим вбачається, що звільнення (припинення повноважень) позивача відбулося з ініціативи Президента України.

Зокрема, відбулося припинення повноважень позивача як посадової особи, що підпадає під дію пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України та частини першої статті 44 КЗпП України.

Відповідач обґрунтовує незгоду з позовними вимогами, наполягаючи, що посадові особи органів виконавчої влади (голова райдержадміністрації) не підпадають під дію норми пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України та зазначає, що ця норма була введена у КЗпП України відповідно до Закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів", положення якого направлені на покращення умов для здійснення інвестиційної діяльності, зокрема шляхом надання власникам можливості звільняти посадових осіб своїх підприємств без конкретизації причин звільнення. Іншими словами, відповідач вважає, що оскільки зміни до КЗпП України були внесені Законом "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів", то ці зміни стосуються лише посадових осіб господарських товариств.

Суд не може погодитися із правовою позицією відповідача, тому що відповідно до частини першої статті 1 КЗпП України він регулює трудові

відносини всіх працівників, які перебувають в трудових відносинах, у тому числі і голів райдержадміністрацій.

У зв`язку з тим, що спірні правовідносини не врегульовані спеціальним законодавством, а саме: Законом України Про місцеві державні адміністрації , до їх врегулювання підлягає до застосування саме КЗпП України.

Зазначене вище дає підстави вважати, що позиція відповідача, відповідно до якої правова норма, викладена в пункті 5 статті 41 КЗпП України, не поширюється на голову райдержадміністрації, прямо суперечить правовій нормі, викладеній в частині першій статті 1 КЗпП України. У частині другій статті 1 КЗпП України установлено, що законодавство про працю встановлює всемірну охорону трудових прав працівників. До трудових прав усіх без винятку працівників відноситься і право на отримання вихідної допомоги при припиненні трудового договору у зв`язку з припиненням повноважень посадових осіб, оскільки про це прямо зазначено в пункті 5 частини першої статті 41 КЗпП. При цьому, як у правовій нормі пункту 5 частини першої статті 41, так і у КЗпП України в цілому, так і у Законі "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів" відсутні застереження щодо того, що викладена в пункті 5 статті 41 КЗпП України правова норма стосується лише посадових осіб господарських товариств.

На цій підставі суд погоджується з аргументом позивача щодо наявності підстав для виплати йому вихідної допомоги відповідно до частини першої статті 44 КЗпП України.

Щодо суми вихідної допомоги, яка підлягає до виплати позивачу, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 44 КЗпП України у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, тобто у зв`язку з припиненням повноважень посадових осіб, звільненому працівнику виплачується вихідна допомога у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, в інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

З посади позивача звільнено в жовтні 2019 року, з чого випливає, що останніми повними календарними місяцями, що передували звільненню, були серпень і вересень 2019 року.

Як зазначено в довідці Кривоозерської районної державної адміністрації від 18 жовтня 2019 року № 429/02-44-12/19, у серпні за 22 робочі дні позивачу було нараховано 13104,43 грн, у вересні за 21 робочий день - 12634,13 грн., з чого випливає, що середньомісячна заробітна плата позивача становила (13104,43 грн. + 12634,13 грн. = 25738,56) : 2 місяці = 12869,28 гри., а середньоденна заробітна плата становила (13 104,43 грн. + 12 634,13 грн = 25 738,56) : 43 робочі дні = 598,57 грн.

Отже, вихідна допомога за 6 місяців становить 77 215,68 грн.

Також позивач просить зобов`язати відповідача сплатити йому середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні з 18 листопада 2019 року по 31 грудня 2019 року.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити своєму працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як вже зазначено вище, середньоденна заробітна плата позивача за два місяці становила 598,57 грн.

Бездіяльність відповідача, що полягає у протиправній затримці здійснення повного розрахунку з позивачем, триває з 18 жовтня 2019 року, у зв`язку з чим за станом на 31 грудня 2019 року, як просить позивач у позові, період затримки виплати вихідної допомоги становить 53 робочі дні, з чого випливає, що відповідач зобов`язаний сплатити позивачу середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 31 724,21 грн (598,57 х 53 = 31724,21).

У прохальній частині позовної заяви позивач просить стягнути середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні з 18 листопада 2019 року, хоча за текстом позову обгрунтовує суму середнього заробітку за період з 18 жовтня 2019 року.

Згідно із частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У цьому випадку суж вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та задовольнити їх за період з 18 жовтня 2019 року по 31 грудня 2019 року, ураховуючи обгрунтованість дати - 18 жовтня 2019 року.

Також суд відхиляє аргумент відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду з огляду на таке.

За правилами статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України строк звернення адміністративного суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Позивач звернувся до адміністративного суду для захисту порушеного відповідачем права на отримання вихідної допомоги.

Позивач дізнався про порушення свого права на отримання вихідної допомоги з листа відповідача від 25 листопада 2019 року про відмову у її виплаті та звернувся до суду по спливу менш ніж за місяць з дати оформлення відповідачем цього листа - 19 грудня 2019 року.

Позивач не оспорює звільнення з посади та не пов`язує порушення своїх прав із таким звільненням. У зв`язку з цим суд не приймає посилання відповідача на ознайомлення позивача із розпорядженням Президента України від 17 жовтня 2019 року № 349/2019-рп „Про звільнення ОСОБА_1 з посади голови Кривоозерської районної державної адміністрації" після його оприлюднення.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, сплачений позивачем судовий збір у сумі 768,40 грн підлягає до стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 256, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Кривоозерської районної державної адміністрації Миколаївської області (Майдан Незалежності, 1, смт. Криве Озеро, Кривоозерський район, Миколаївська область, 55104; код за ЄДРПОУ: 04056753) задовольнити.

2. Зобов`язати Кривоозерську районну державну адміністрацію Миколаївської області (Майдан Незалежності, 1, смт. Криве Озеро, Кривоозерський район, Миколаївська область, 55104; код за ЄДРПОУ: 04056753) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) вихідну допомогу у зв`язку з припиненням трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41 КЗпП України, - у сумі 77 215,68 грн (сімдесят сім тисяч двісті п`ятнадцять гривень 68 копійок).

3. Зобов`язати Кривоозерську районну державну адміністрацію Миколаївської області (Майдан Незалежності, 1, смт. Криве Озеро, Кривоозерський район, Миколаївська область, 55104; код за ЄДРПОУ: 04056753) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 18 жовтня 2019 року до 31 грудня 2019 року у сумі 31 724,21 грн (тридцять одна тисяча сімсот двадцять чотири гривні 21 копійка).

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Кривоозерської районної державної адміністрації Миколаївської області (Майдан Незалежності, 1, смт. Криве Озеро, Кривоозерський район, Миколаївська область, 55104; код за ЄДРПОУ: 04056753) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.М. Мельник