Постанова

від 07.02.2020 по справі 808/771/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 лютого 2020 року

Київ

справа №808/771/16

адміністративне провадження №К/9901/25137/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року (головуючий суддя - Парасова О.О.)

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2016 року (колегія суддів: головуючий суддя - Семененко Я.В., судді - Добродняк І.Ю., Бишевська Н.А.)

у справі №808/771/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Співдружність-Сервіс

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю Співдружність-Сервіс (далі - Товариство) звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - ДПІ у Шевченківському районі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило про правильність визначення своїх податкових зобов`язань, а також вказало, що надані ним первинні документи повністю відповідають вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та підтверджують реальність виконання укладених між позивачем та його контрагентом угод.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2016 року, позов задоволено:

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення №0000022201, прийняте 02.02.2016 Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області, яким Товариству з обмеженою відповідальністю СПІВДРУЖНІСТЬ-СЕРВІС збільшено грошове зобов`язання з податку з податку на додану вартість на суму 48 502 грн 50 коп., з яких: 32 335 грн 00 коп. - основний платіж та 16 167 грн 50 коп. - штрафні (фінансові) санкції;

- присуджено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СПІВДРУЖНІСТЬ-СЕРВІС з бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області судові витрати у сумі 1 378 грн 00 коп.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані позивачем первинні документи підтверджують факт здійснення господарських операцій з ПрАТ Елан . Суди зазначили, що надані позивачем первинні документи, в сукупності з іншими доказами, свідчать про факт придбання платником товару, оплату його вартості, у тому числі сплату ПДВ, використання позивачем вказаного товару у власній господарській діяльності, що свідчить про безпідставність висновків контролюючого органу про відсутність факту здійснення господарських операцій між позивачем та ПрАТ Елан та завищення Товариством податкового кредиту по взаємовідносинам з вказаним вище контрагентом.

Не погодившись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що придбання товару контрагентом позивача - АТ Елан у ТОВ Дельта-Буг та ТОВ Расткон документально не підтверджено, з огляду на що, подальша реалізація зазначеного товару вказаного контрагенту на користь позивача неможлива.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.

05 грудня 2016 року від позивача надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких Товариство зазначає про законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.

Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

09 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Співдружність-Сервіс з питань дотримання вимог податкового законодавства під час фінансово-господарських операцій з AT Елан , що відображені у податковій декларації з ПДВ за квітень, травень 2015 року.

За результатами перевірки складено акт №118/22-01/31278992 від 23.12.2015 (далі- Акт перевірки).

Як вбачається з Акту перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про порушення Товариством вимог:

- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п.198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-I, Наказу МФУ від 22.09.2014 №957 Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної, внаслідок чого підприємством занижено податок на додану вартість всього у сумі 32 335 грн 00 коп., у т.ч.: за квітень 2015 року на 11 110 грн 00 коп.; за травень 2015 року на 21 225 грн 00 коп.

На підставі Акту перевірки та за результатами перевірки, контролюючим органо прийнято податкове повідомлення - рішення №0000022201 від 02.02.2016, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 48 502 грн 50 коп., в т.ч. 32 335 грн 00 коп. за основним платежем та 16 167 грн 50 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Контролюючий орган дійшов висновку про нереальність господарських операцій, укладених між позивачем та AT Елан з огляду на неможливість дослідження придбання товару по ланцюгу постачання.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, колегія суддів виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України в редакції, що були чинними на момент їх виникнення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п. 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно із п. 198.2, 198.3 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Отже, господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та мають спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (Покупець) та АТ Елан (Постачальник) укладено договір поставки №12-02/2014 від 12.02.2014, за умовами якого Постачальник зобов`язується передати у власність Покупцю продукцію виробничого призначення по найменуванню, у кількості та по цінам згідно Специфікації (або рахунку), що є невід`ємною частиною цього договору та відповідно до технічного завдання/технічних вимог/технічних умов/технічних характеристик, а Покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього на умовах цього договору.

На підтвердження реальності виконання умов вказаного договору, позивач надав копії видаткових накладних, податкових накладних, оборотно-сальдових відомостей, карток складського обліку матеріалів, товарно-транспортних накладних, платіжних доручень.

Транспортування товарів здійснювалося перевізниками ФОП ОСОБА_1 , та ФОП ОСОБА_2 .

Суди попередніх інстанцій правильно відхилили доводи контролюючого органу про нереальність господарських відносин позивача з АТ "Елан" обґрунтовані тим, що за умовами договору поставки №12-02/2014 від 12.02.2014 поставка товару здійснюється на умовах DDP згідно правил ІНКОТЕРМС 2010 на склад покупця: м. Запоріжжя, вул. Кругова, 132, натомість у товарно-транспортних накладних, які надані до перевірки, пунктом розвантаження зазначено: м. Запоріжжя, вул. Офіцерська, 32, оскільки вищевикладене не є належним доказом нереальності виконання укладеного договору поставки №12-02/2014 від 12.02.2014.

Так, судами попередніх інстанцій під час розгляду справи досліджувався долучений позивачем до матеріалів справи договір оренди майна №11624/13-К від 21.10.2013, укладений між ПАТ Мотор Січ (Орендодавець) та ТОВ СПІВДРУЖНІСТЬ-СЕРВІС (Орендар), а також додаткові угоди до нього, акти приймання-передавання майна, згідно якого ТОВ СПІВДРУЖНІСТЬ-СЕРВІС орендує приміщення площею 2 778,5 кв.м., що розташовані у м. Запоріжжі, по вул. Кругова, 132 (т.2, а.с.12-22).

Таким чином, зазначення у договорі юридичної адреси Товариства, а у товарно-транспортних накладних місце фактичного знаходження орендованих приміщень не свідчить про відсутність реального виконання умов договору поставки №12-02/2014 від 12.02.2014, що вірно було встановлено судами попередніх інстаній.

Крім того, колегія зазначає, що вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданим позивачем та зібраними судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування своїх податкових зобов`язань.

Зокрема, судами досліджено зазначені вище первинні документи, які згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку.

Вказані документи, містять відомості, які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентом.

Колегія суддів зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для виконання умов договору.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також умови укладеного договору та специфіку придбаного товару/послуг, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення господарської операції, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час вирішення спору), за якою обов`язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на такого суб`єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем податкові зобов`язання за господарськими операціями з вказаним вище контрагентом сформовано безпідставно за господарськими операціями, які не виконувались.

Крім того, касаційна скарга дублює зміст апеляційної скарги та не містить жодних конкретних доводів незаконності рішень судів попередніх інстанцій.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова