Постанова

від 30.01.2020 по справі 911/3833/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" січня 2020 р. Справа№ 911/3833/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Іоннікової І.А.

Тищенко А.І.

при секретарі судового засідання Пшеницькій Т.І.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 30.01.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Державного підприємства "Димерське лісове господарство" на рішення Господарського суду Київської області від 12.12.2018 (повний текст рішення підписано 03.01.2019)

у справі №911/3833/17 (суддя Мальована Л.Я.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця"

до Державного підприємства "Димерське лісове господарство"

про стягнення 538 367,96 грн.

В судовому засіданні 30.01.2020 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Державного підприємства "Димерське лісове господарство" про стягнення 538 367,96 грн., з яких: 350 836, 94 грн. плата за користування вагонами, 187 091,82 грн. збір за зберігання вантажу у вагонах, 439, 20 грн. телеграфний збір.

Позов обґрунтований тим, що в грудні 2016 ДП "Димерське лісове господарство" відправило зі станції Бородянка до станції Галац Ларга Румунська залізничні вагони №№ 66242942, 68717842 з вантажем "Деревина паливна у вигляді колод, полін, сучків, в`язанок хмизу або в аналогічних видах", про що зазначено у накладних №№ 456004, 455998, які було затримано за клопотанням слідчого ГУНП в Одеській області Борисова В.І в рамках кримінального провадження № 42016230000000238 від 15.09.2016. Відповідач відмовляється від сплати за користування вагонами, зберігання вантажу у вагонах, телеграфне повідомлення, обов`язок оплати за які покладено на нього.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Київської області від 12.12.2018 у справі №911/3833/17 позов задоволено.

Стягнуто з Державного підприємства "Димерське лісове господарство" на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" 350 836,94 грн. плати за користування вагонами, 187 091,82 грн. збору за зберігання вантажу у вагонах, 439,20 грн. телеграфного збору та 8 075,52 грн. судового збору.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд дійшов висновку, що наявними в матеріалах справи документами підтверджено розмір додаткових витрат, понесених залізницею через затримку вагонів, відправником яких є відповідач, одночасно відхиливши заяву відповідача про застосування строків позовної давності.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач 30.01.2019 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального та процесуального права, неповним дослідженням обставин справи.

Апелянт зазначає, що ДП "Димерське лісове господарство" є неналежним відповідачем у даній справі, з огляду на те, що фірма Пролісок СРЛ 29.12.2016 набула право власності на вантаж, який переміщувався залізничними вагонами №№68717842, 66242942.

Апелянт вказує, що у позивача відсутні законні підстави для нарахування та заявлення до відшкодування витрат, пов`язаних зі здійсненням митного контролю вантажу, з огляду на відсутність доказів проведення митним органом огляду (переогляду) вантажу, який переміщувався залізничними вагонами №№68717842, 66242942.

На думку скаржника, у відповідача відсутній обов`язок щодо оплати телеграфного зв`язку, оскільки відповідачу не надавалась інформація засобами такого зв`язку.

Крім того, скаржник не погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що позивачем не було пропущено строки позовної давності. На його думку, перебіг строку позовної давності щодо вимог про стягнення 538 367, 96 грн. платежів, нарахованих позивачем у зв`язку зі здійсненням митного контролю вантажу, що переміщувався залізничними вагонами №№68717842, 66242942, розпочався 06.01.2017 та закінчився через 6 місяців, в той час як позов у даній справі було подано тільки 12.12.2017.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача заперечує проти доводів апелянта з підстав їх необґрунтованості, просить їх відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача 07.02.2019 передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2019 у справі №911/3833/17 апеляційну скаргу відповідача залишено без руху, з огляду на неподання доказів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2019 відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 11.04.2019.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2019 оголошено перерву у справі до 22.04.2019, враховуючи необхідність додаткового з`ясування обставин справи .

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду у зв`язку з перебуванням судді Михальської Ю.Б., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у відпустці, апеляційну скаргу відповідача передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Іоннікова І.А., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 колегією суддів у визначеному складі відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 23.05.2019.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду у зв`язку з перебуванням судді Іоннікової І.А., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у відпустці, апеляційну скаргу відповідача передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2019 колегією суддів у визначеному складі відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 04.07.2019.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2019 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залучення Товариства з обмеженою відповідальністю "Реілтранс" до участі у справі у якості третьої особи та клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Реілтранс" про вступ у справу у якості третьої особи, з підстав їх необґрунтованості, оголошено перерву у справі до 05.09.2019, враховуючи необхідність додаткового з`ясування обставин справи та враховуючи відкладення розгляду клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2019 у справі №911/3833/17 оголошено перерву до 03.10.2019, враховуючи необхідність додаткового з`ясування обставин справи та враховуючи задоволення клопотання відповідача про надання можливості ознайомлення з додатковими письмовими поясненнями.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2019 розгляд справи №911/3833/17 відкладено на 07.11.2019, враховуючи задоволення клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2019, у зв`язку з перебуванням судді Михальської Ю.Б., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Іоннікова І.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2019 колегією суддів у визначеному складі відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 05.12.2019.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2019 оголошено перерву у справі до 30.01.2020, з метою повного, всебічного та об`єктивного дослідження фактичних обставин справи.

11.04.2019 від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішення у справі №757/13751/18-ц за позовом Державного підприємства Київське лісове господарство до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", ОСОБА_2., ОСОБА_3, ОСОБА_1, треті особи Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ісаєнко О.В., Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ламан А.І. про визнання довіреностей недійсними.

На думку відповідача, відсутні підстави вважати, що позовну заяву у даній справі підписано уповноваженими на те представниками, оскільки довіреність, яка видана на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які, як представники ПАТ Українська залізниця , підписали позовну заяву, видана не керівником позивача, а особами, які діють в порядку передоручення повноважень на підставі довіреності, посвідченої в м. Києві приватним нотаріусом нотаріального округу Ісаєнко О.В. 24.10.2017 за реєстровим №3451.

Розглянувши подане клопотання про зупинення провадження, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення з огляду на наступне.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої державою Україна, закріплено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального звинувачення.

Таке право кореспондується з обов`язком добросовісного використання як сторонами, так і судом, своїх процесуальних прав та необхідністю утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати наданих процесуальним законом заходів до скорочення періоду судового провадження. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції (пункт 35 рішення 07.07.1989 ЄСПЛ у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" та параграфи 66, 69 рішення ЄСПЛ 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з`ясовувати:

- як пов`язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом;

- чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов`язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі, в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення.

Сама по собі взаємопов`язаність двох справ не свідчить про неможливість розгляду та прийняття рішення у справі.

Під неможливістю розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом слід розуміти неможливість для даного господарського спору самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі.

При цьому, вищевказана процесуальна норма прямо встановлює, що суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Подаючи клопотання про зупинення провадження з вищевикладених підстав, відповідачем не обґрунтовано в чому полягає об`єктивна неможливість розгляду справи №911/3833/17, не визначено які саме об`єктивні, існуючи наразі перешкоди, які відпадуть після набрання законної сили рішенням у справі №757/13751/18-ц роблять неможливим розгляд справи №911/3833/17.

З огляду на викладене, розгляд справи №757/13751/18-ц, не є перешкодою для встановлення, з урахуванням вимог ст. 86 ГПК України, суттєвих обставин у справі №911/3833/17 під час її розгляду господарським судом, а тому відсутні підстави для зупинення провадження у даній справі до вирішення справи №757/13751/18-ц.

Явка представників сторін

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 30.01.2020 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 30.01.2020 заперечував проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

В грудні 2016 ДП "Димерське лісове господарство" відправило зі станції Бородянка до станції Галац Ларга Румунська залізниця вагони №№66242942, 68717842 з вантажем "Деревина паливна у вигляді колод, полін, сучків, в`язанок хмизу або в аналогічних видах", про що зазначено у накладних №№456004, 455998.

Вантажовідправником вказаного вантажу у документах зазначено ДП "Димерський лісгосп", вантажоотримувачем - СЧ "Пролісок" С.Р.Л. (Румунія).

За клопотанням слідчого СУ ГУНП в Одеській області Борисова В.І. у рамках кримінального провадження № 42016230000000238 від 15.06.2016 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364, ч.1 ст. 366 КК України, Приморським районним судом м. Одеси було винесено ухвалу у справі № 522/312/17-к від 05.01.2017, якою було надано дозвіл на проведення огляду залізничних вагонів №№ 66242942, 68717842.

З метою засвідчення факту простою вагонів працівниками станції Роздільна-Сортувальна було складено акт загальної форми № 2/П від 06.01.2017 та направлено на адресу станції відправлення Бородянка телеграму № 136 від 06.01.2017.

02.03.2017 станцією Роздільна-1 було повторно направлено телеграму №82 на ст. Бородянка, якою просила вантажовідправника врегулювати питання з контролюючими органами та вжити заходи для відправки вищезазначених вагонів.

01.06.2017 на адресу філії "Одеська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" надійшов лист від Слідчого управління ГУ Національної поліції в Одеській області вих. № 4/7575 від 31.05.2017, яким ст. слідчий в ОВС СУ ГУ НП в Одеській області Макарова М.М. повідомила, що в ході досудового розслідування по кримінальним провадженням № 42016230000000238 та №12017160000000023 з метою встановлення осіб, причетних до скоєння правопорушення, накладено арешт на 88 вагонів (серед, яких вагони №№66242942, 68717842), та просила з метою недопущення вивозу за межі України вагонів направити зазначені вагони на ст. Одеса-Застава-1 Одеської залізниці одержувачу ТОВ "Віматекс".

01.06.2017 філією "Одеська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" було одержано лист ТОВ "Віматекс" вих. № 54-17 від 31.05.2017, яким ТОВ Віматекс" підтверджувало готовність прийняти зазначені вагони, у зв`язку з чим вагони №№ 66242942, 68717842 були переадресовані на адресу ТОВ "Віматекс", що підтверджується наказом на переадресування вагонів № 310 від 21.06.2017.

Час затримки вагонів по станції Роздільна-Сортувальна засвідчений актом загальної форми № 39 від 21.06.2017.

За час простою вагонів з вини ДП "Димерське лісове господарство" на станційних коліях, відповідачеві було нараховано плату за користування вагонами у сумі 538 367,96 грн., з яких 350 836,94 грн. плата за користування вагонами, збір за зберігання вантажу у вагонах у сумі 187 091,82 грн., телеграфний збір на суму 439,20 грн.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд дійшов висновку, що наявними в матеріалах справи документами підтверджено розмір додаткових витрат, понесених залізницею через затримку вагонів, відправником яких є відповідач, одночасно відхиливши заяву відповідача про застосування строків позовної давності.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Предметом спору у даній справі є вимога про стягнення з відповідача 350 836, 94 грн. плати за користування вагонами, 187 091,82 грн. збору за зберігання вантажу у вагонах, 439, 20 грн. телеграфного збору.

Колегія судів вбачає, що спірні правовідносини, що виникли між сторонами у справі, є правовідносинами з перевезення залізничним транспортом у міжнародному сполученні вантажу, відправником якого є відповідач.

Частинами 2, 5 ст. 306 ГК України передбачено, що суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 5 ст. 307 ГК України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань.

Згідно ч. 2 ст. 908 ЦК України загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст. 920 ЦК України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій і громадян, які користуються залізничним транспортом, визначаються Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (надалі - Статут).

Перевезення вантажів у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС), яка є чинною для України відповідно до Закону України "Про правонаступництво в Україні" та Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів.

Згідно ч.ч. 1, 2, 4 ст. 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.

Відповідно до ст. 119 Статуту, п.п. 2, 15 Правил користування вагонами та контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.03.1999 за № 165/3458) за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під`їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб`єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх вантажовласнику. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати. Зазначена плата стягується також з вантажовідправників, вантажоодержувачів у разі затримки вагонів (контейнерів), пов`язаної з митним оформленням.

Пунктом 1.10 Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 (зареєстровано в Міністерства юстиції України 24.11.2000 за №864/5085) передбачено, що платежі, збори, які виникли через затримку вагонів (контейнерів) з вантажами під час перевезення з вини відправника, оформляються станцією затримки відповідними документами, які надсилаються на станцію відправлення для стягнення цих платежів, зборів з відправника.

Згідно ст. 46 Статуту вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

Положеннями Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ними послуги (Тарифне керівництво № 1), затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 26.03.2009 № 317 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.04.2009 за № 340/16356) встановлені розміри зборів за зберігання вантажів, тобто збір за зберігання вантажів є регульованим тарифом і не потребує додаткового погодження сторонами.

Пунктом 1.8 розділу III Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ними послуги, за маневрову роботу, що виконується локомотивом залізниці не одночасно з подачею або забиранням вагонів на вимогу власника під`їзної колії, вантажовласника або порту, яка оформлена пам`яткою про подавання/забирання вагонів (форми ГУ-45), із зазначенням у ній часу, протягом якого виконувалась маневрова робота, нараховується збір у розмірі 292,60 грн. за кожні півгодини роботи локомотива, рахуючи неповні півгодини за повні. До такої роботи належать: переставляння вагонів з одного вантажного фронту на інший, переміщення вагонів на фронті; подача вагонів на ваги і для дозування; прибирання вагонів після зважування та дозування;у випадках, коли навантаження або вивантаження виконується в присутності локомотива залізниці (подача стисненого повітря від локомотива тощо); інша маневрова робота з вагонами на станціях, під`їзних коліях та інших місцях незагального користування.

Згідно п.п. 10, 12, 13 Правил користування вагонами і контейнерами станція, призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини, передаючи йому копію Повідомлення про затримку вагонів не пізніше двох годин після його отримання (телефонограмою, телеграфом, поштовим зв`язком, через посильних, факсом або іншим способом, установленим начальником станції за погодженням з вантажовласником). Загальний час, за який вноситься вантажовласником плата залізниці за користування вагонами, включає час затримки вагонів з його вини та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника. Час до 30 хвилин не враховується, час 30 хвилин і більше враховується як повна година.

Плата за користування стягується з вантажовласника також у разі затримки вагонів (контейнерів) під час перевезення в усіх випадках, крім тих, які залежать від залізниці.

Внесення плати за користування вагонами і контейнерами здійснюється в порядку, установленому Правилами розрахунків за перевезення вантажів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 864/5085).

Приписами ч. 4 ст. 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до п.п. 8, 9 Правил зберігання вантажів, збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо). За зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у т. ч. під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки.

Отже, приписами чинного законодавства встановлено обов`язок вантажовідправника, вантажоодержувача сплачувати залізниці плату за користування вагонами та збір за зберігання вантажів у разі затримки вагонів (контейнерів), пов`язаної з митним оформленням. Передбачений ст. 121 Статуту залізниць України та п. 16 Правил користування вагонами перелік підстав звільнення вантажовласника від плати за користування вагонами є вичерпним, і затримку вагонів, пов`язану з митним оформленням, до цих підстав не віднесено.

Відповідно до параграфів 2, 3 ст. 22 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС) від 01.11.1951, до якої Україна приєдналася 05.06.1992, перевізник не зобов`язаний перевіряти правильність і достатність супровідних документів, доданих відправником до накладної. Відправник несе відповідальність перед перевізником за наслідки, що виникають в результаті відсутності, недостатності чи неправильності супровідних документів.

Статтею 5 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС) встановлено, що при відсутності відповідних положень в цій Угоді, застосовується національне законодавство тієї країни, в якій повноважна особа реалізовує свої права.

Параграфом 6 ст. 28 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС) передбачено, що якщо перешкода до перевезення вантажу чи його видачі виникла з причин, не залежних від перевізника, перевізнику повинні бути сплачені додаткові провізні платежі і витрати, понесені ним у зв`язку з перешкодами, а також неустойки, якщо вони передбачені національним законодавством.

Таким чином, у разі понесення перевізником додаткових витрат за затримку вагонів, пов`язану з митним оформленням, вантажовідправник зобов`язаний відшкодувати залізниці всі платежі, нараховані до сплати за користування вагонами.

Відповідно до параграфів 1, 2 ст. 32 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС) перевізнику повинні бути відшкодовані всі витрати, пов`язані з перевезенням вантажу, не передбачені застосованими тарифами і викликані причинами, які не залежать від перевізника. Відшкодування додаткових витрат здійснюється в порядку, передбаченому ст. 31 "Оплата провізних платежів та неустойок".

Якщо угодою між учасниками перевезення не передбачено інше, оплата провізних платежів є обов`язком: відправника - перевізникам, які беруть участь у перевезенні вантажу, за виключенням перевізника, який видає вантаж, за здійснене ним перевезення (параграф 1 ст. 31 СМГС).

Відповідно до ст. 2 СМГС перевізник - це договірний перевізник і всі подальші перевізники, які беруть участь у перевезенні вантажу, у тому числі - по водній ділянці шляху в міжнародному залізнично-поромному сполученні; відправник - особа, яка пред`явила вантаж до перевезення і вказана в накладній як відправник вантажу.

Якщо відправник або отримувач виконання своїх зобов`язань, передбачених в параграфі 1 даної статті, покладає на третю особу, то ця особа повинна бути зазначена відправником в накладній як платник і повинна мати договір з відповідним перевізником (параграф 2 ст. 31 СМГС).

Відповідач в поданих запереченнях вказує на те, що перевізником лісоматеріалів у вагонах №№ 66242942, 68717842 виступало ТОВ "Реіл Транс", а тому ДП "Димерське лісове господарство" не несе зобов`язань щодо оплати залізниці додаткових витрат, які виникли у зв`язку з перевезенням вантажу.

З матеріалів справи вбачається, що перевізником вантажу, який був оформлений відповідачем згідно накладних №№ 456004, 455998 на лісоматеріали у вагонах №№ 66242942, 68717842 є підприємство залізниці України. Разом з тим, слід зауважити, що відповідно до відомостей, які містяться в накладних, зокрема, в графі 1, відправником лісоматеріалів зазначено ДП "Димерське лісове господарство", в графі 65 "інші перевізники" відомості відсутні; в графі 111 "відмітки про розрахунки платежів" вказано платник по УЗ ТОВ "Реіл Транс".

Враховуючи викладене, оскільки перевізником виступає підприємство залізниці України, а відправником є ДП "Димерське лісове господарство", то твердження відповідача про те, що ТОВ "Реіл Транс" (як платник по УЗ) та СЧ "Пролісок" С.Р.Л. (як власник вантажу) зобов`язані виплатити нараховані позивачем платежі, є помилковим.

Обов`язок ДП "Димерське лісове господарство" як вантажовідправника щодо відшкодування перевізнику всіх витрат, пов`язаних з перевезенням вантажу, не передбачених застосованими тарифами і викликаних причинами, які не залежать від перевізника, визначений згідно параграфу 1 ст. 31 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС).

Відповідно до параграфу 5 ст. 31 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС) провізні платежі і неустойки сплачуються перевізнику в порядку, передбаченому національним законодавством держави, в якому здійснюється оплата.

Правове регулювання порядку та умов сплати провізних платежів за користування вагонами і контейнерами парку залізниць України, парку залізниць інших держав, а також тих, що належать підприємствам та орендовані ними, за час затримки на коліях залізниць загального користування, здійснюється за Правилами користування вагонами і контейнерами, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.03.1999 за № 165/3458).

Пунктом 2 Правил користування вагонами і контейнерами встановлено, що за користування вагонами і контейнерами вантажовідправники, вантажоодержувачі, власники під`їзних колій, порти, організації, установи, фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності вносять плату.

Як зазначалося вище, за приписами ст. 119 Статуту залізниць України зазначена плата стягується також з вантажовідправників, вантажоодержувачів у разі затримки вагонів (контейнерів), пов`язаної з митним оформленням.

Відповідно до п.п. 3, 4 Правил користування вагонами і контейнерами облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за Відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46, Відомістю плати за користування контейнерами форми ГУ-46к, які складаються на підставі Пам`яток про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45, Пам`яток про видачу/приймання контейнерів форми ГУ-45к, Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами, Актів про затримку вагонів форми ГУ-23а, Актів загальної форми ГУ-23. Відомості плати за користування вагонами, контейнерами складаються на вагони, контейнери, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів, контейнерів у пунктах навантаження та вивантаження та на під`їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами, контейнерами.

Враховуючи викладене, у разі понесення перевізником додаткових витрат за затримку вагонів, що сталася не з його вини, вантажовідправник зобов`язаний відшкодувати йому всі платежі, виставлені до сплати за користування вагонами та зберігання вантажів.

Затримка вагонів у зв`язку з проведенням досудових слідчих дій не є підставою звільнення вантажовідправника від плати за користування вагонами.

У зв`язку з тим, що вагони відповідача №№ 66242942, 68717842 простоювали на станції Роздільна-Сортувальна, у зв`язку з арештом вантажу, ПАТ "Українська залізниця" нарахувало ДП "Димерське лісове господарство" плату за користування вагонами, зберігання вантажу та телеграфний збір у загальному розмірі 538 367, 96 грн.

ДП "Димерське лісове господарство" заперечує необхідність сплати вищевказаних платежів, посилаючись, серед іншого, на те, що витрати на проведення операцій, а також огляд (переогляд) товарів мають відшкодовуватися залізниці органом, з ініціативи якого вони проводились.

Оскільки ДП "Димерське лісове господарство" значиться вантажовідправником в накладних СМГС та при здійсненні митного оформлення вантажу виступало відправником/уповноваженою особою за фінансове врегулювання, то з урахуванням умов договору поставки, укладеного між ДП "Димерське лісове господарство" та фірмою "SC PROLISOK" S.R.L. (Румунія), враховуючи, що поставку товару було погоджено здійснювати на умовах FCA правил ІНКОТЕРМС 2010, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач здійснював всі необхідні процедури з відправлення товару, а отже виступав уповноваженою особою покупця товару.

На підставі актів загальної форми, які складено відповідно до приписів чинного законодавства, як це передбачено п. 10 Правил користування вагонами і контейнерами та п. 9 Правил зберігання вантажів, відповідачу було нараховано плату за користування залізничними вагонами, збір за зберігання вантажу, збір за телеграфне повідомлення про затримку, які були виконані залізницею через затримку вагонів №№ 66242942, 68717842.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, плату за користування вагонами застосовано позивачем відповідно до п. 10 таблиці 3 розділу ІІІ "Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ними послуги".

Згідно з таблицею 1 п. 1 розділу V "Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ними послуги" ставка плати за один вагон з урахуванням коефіцієнту складає 286,20 грн. х 2,302 (коефіцієнт коригування).

Плату за зберігання вантажу нараховано відповідно до п. 2 розділу 3 "Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ними послуги". Вагони простоювали з вини клієнта 166 діб, при цьому збір за зберігання вантажу у вагонах складає: 4 грн. - ставка за добу х 166 діб х 102 тон х 2,302 (коефіцієнт).

Телеграфний збір нарахований відповідно до п. 10 розділу 3 табл. 3 "Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ними послуги" ставка за повідомлення телеграфом 53,00 грн. х 2,302 (коефіцієнт коригування).

Враховуючи викладене, за розрахунками, що містяться в акті загальної форми, залізниця вказує, що недоотримала від відповідача загалом 538 367,96 грн. на відшкодування додаткових витрат, понесених залізницею у зв`язку з проведенням дій із затримки вагонів.

Частиною 1 ст. 26 Закону України Про залізничний транспорт передбачено, що обставини, які можуть служити підставою для майнової відповідальності перевізників, відправників і одержувачів вантажу, багажу, вантажобагажу, пасажирів засвідчуються актами.

Перевіривши розрахунки позивача щодо заявлених до стягнення додаткових витрат по затримці вагонів, колегією суддів встановлено, що їх суми є обґрунтованими та арифметично вірними.

Доводи відповідача про те, що відшкодування залізниці додаткових платежів (вартості розвантажувальних, навантажувальних, перевантажувальних та інших операцій) за час проведення огляду (переогляду) товару та затримки вагонів має здійснюватися органом, з ініціативи якого прийнято рішення про проведення обшуку, оскільки виходячи з системного аналізу змісту положень ст.ст. 28, 31, 32 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС), ст.ст. 119, 121 Статуту залізниць України вартість проведених залізницею робіт, необхідних для здійснення обшуку, має в будь-якому випадку оплачуватися вантажовласниками (вантажовідправниками) незалежно від того, чи виявлено факт незаконного переміщення товару є необґрунтованими з огляду на те, що у разі відсутності виявлення такого факту вантажовідправник може стягнути в судовому порядку понесені ним збитки у розмірі вартості сплачених залізниці витрат з того органу, за ініціативою якого було проведено затримку товару на станціях залізниці чи на підходах до них.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 911/4079/16.

Встановивши, що вагони були затримані на підставі ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 05.01.2017 у справі № 522/312/17-к, якою було надано дозвіл на проведення огляду вказаних вагонів в рамках кримінального провадження та враховуючи, що зобов`язання з внесення плати за користування вагонами і контейнерами (у разі затримки не з вини залізниці) виникає у відповідача безпосередньо у зв`язку з наявністю факту затримки вагонів та не залежать від наявності чи відсутності вини відповідача у затримці вагонів, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо нарахування позивачем 350 836, 94 грн. плати за користування вагонами, 187 091,82 грн. збору за зберігання вантажу у вагонах, 439, 20 грн. телеграфний збору.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності у даній справі, мотивованої тим, що позовна заява подана позивачем із пропуском шестимісячного строку, передбаченого ст. 137 Статуту залізниць України, колегія суддів зазначає наступне.

Позовна давність за визначенням ст. 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальні та скорочені строки позовної давності встановлені у ст.ст. 257, 258 ЦК України.

Частиною 2 ст. 9 ЦК України встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Таким законом є, Господарський кодекс України, який є спеціальним щодо норм Цивільного кодексу України. Це стосується і положень про позовну давність.

У відповідності до ч. 5 ст. 315 ГК України для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Згідно ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Винятки з правил, встановлених частинами першою та другою цієї статті, можуть бути встановлені законом.

Статтею 137 Статуту залізниць України встановлено, що позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до суду за місцем знаходження відповідача протягом 6 місяців. Зазначений шестимісячний термін обчислюється: а) щодо стягнення штрафу за невиконання плану перевезень - після закінчення п`ятиденного терміну, встановленого для сплати штрафу; б) в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для подання позову.

Відповідач вважає, що підставою для подання позову у даній справі є подія у вигляді затримання вагонів, яка сталася 06.01.2017, та закінчилась через шість місяців, і тільки 12.12.2017 позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Суд першої інстанції не погодився з аргументами відповідача з приводу того, що строк позовної давності у спорах даної категорії справ має розраховуватися з дня затримання вагонів, оскільки у день складання акту загальної форми, який фіксує початок затримки, ще немає підстав говорити про порушене право вантажовідправника і починати обчислювати строк позовної давності, з тих підстав, що ще протягом доби безоплатного зберігання вантажу у вантажовласника не виникає жодних зобов`язань щодо оплати послуги зберігання. Якщо період затримки не перевищить доби безоплатного збереження, у вантажовласника таке зобов`язання взагалі не виникне.

Позовні вимоги у даній справі пред`явлені у зв`язку з подією - затримкою вагонів, що підтверджується актами загальної форми № 2/П від 06.01.2017 та її закінчення 21.06.2017 № 39.

З наведеного вбачається, що затримка вагонів під час перевезення є триваючою подією, яка має початок та закінчення, у зв`язку з чим датою настання події, яка дає можливість визначити період та оформити передбачений законодавством документ (доказ) - акт загальної форми, є дата закінчення такої затримки.

Враховуючи, що датою закінчення затримки вагонів є 21.06.2017, а позовна заява була направлена на адресу суду згідно штампу відділення поштового зв`язку 13.12.2017, позивачем, всупереч твердженню відповідача, не було пропущено шестимісячний строк позовної давності.

За змістом ст. 926 ЦК України, яка кореспондується з ч. 6 ст. 315 ГК України, унормовано, що позовна давність, порядок пред`явлення позовів у спорах, пов`язаних з перевезеннями у закордонному або міждержавному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).

Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України (ч. 2 ст. 10 ЦК України).

Спірні правовідносини з перевезення вантажу залізничним транспортом у міжнародному сполученні, що виникли між сторонами у цій справі, регулюються Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951, учасником якої є Україна.

Дія Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення поширюється на більшу кількість ділянок української залізниці (майже на всі лінії залізниці України), а дія Конвенції з урахуванням міжнародних заяв - на меншу, лише на певні чітко визначені прикордонні ділянки залізниці на заході країни, переважно на ділянки, що мають вузьку ширину колії 1435 мм, а також на ділянки з шириною колії 1520 мм на державному кордоні з Румунією зі станцій Дякове та Вадул-Сірет в Україні та на державному кордоні зі Словаччиною зі станції Ужгород.

Судом першої інстанції встановлено, що у спірних правовідносинах вагони із вантажем, які були оформлені як міжнародне перевезення та слідували з України в Румунію, прибули на станцію Роздільна - Сортувальна Одеської області. При цьому, доказів того, що вагони з вантажем у спірному міжнародному перевезенні були затримані саме на ділянці залізниці з вузькою шириною колії, яка підпадає під сферу дії КОТІФ, матеріали справи не містять. (Аналогічний правовий висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.06.2019 у справі №924/320/17).

Посилання суду в оскаржуваному рішенні на однорічну позовну давність за правилами ст. 58 Єдиних правил до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів (розділ IV до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення від 9 травня 1980) є помилковими, оскільки спірні правовідносини виникли на ділянці залізниці України, на яку не поширюється дія Конвенції, а поширюється дія Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951.

До Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення 06.06.2014 та 16.10.2015 були внесені зміни, угода була викладена в новій редакції. У редакції Угоди від 16.10.2015, чинній станом на момент виникнення між сторонами у справі спірних правовідносин, строки давності встановлені у ст. 48 Угоди.

Відповідно до параграфа 1 статті 48 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення позови до перевізника на підставі цієї Угоди подаються: 1) про перевищення строку доставки - протягом двох місяців; 2) за іншими підставами - протягом дев`яти місяців.

Стаття 48 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення визначає строки давності лише за позовами, поданими до перевізника та не містить положень про строки давності щодо позовів, поданих перевізником (залізницею) до вантажовідправників. Інші положення щодо строків давності, ніж ті, що містяться у ст. 48, в Угоді про міжнародне залізничне вантажне сполучення відсутні.

Відповідно до положень ст. 5 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення в чинній редакції при відсутності відповідних положень у даній Угоді застосовується національне законодавство тієї сторони, у якій правочинна особа реалізує свої права.

Враховуючи відсутність в Угоді про міжнародне залізничне вантажне сполучення положень, які б встановлювали строки позовної давності щодо позовів, поданих перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів, до позовних вимог у справі підлягають застосуванню строки позовної давності встановлені національним законодавством України відповідно до правил статті 5 Угоди.

Згідно з ч. 5 ст. 315 ГК України для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

За змістом п. 137 Статуту залізниць України позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають із цього Статуту, можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до суду за місцем знаходження відповідача протягом шести місяців. Зазначений шестимісячний термін обчислюється:

а) щодо стягнення штрафу за невиконання плану перевезень - після закінчення п`ятиденного терміну, встановленого для сплати штрафу;

б) в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для подання позову.

Зазначення судом про однорічну позовну давність, передбачену чинним міжнародним законодавством, є помилковим з огляду на ст.ст. 5, 48 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, ч. 5 ст. 315 ГК України, п. 137 Статуту залізниць України.

При виборі і застосуванні норм права до спірних відносин, колегія суддів, відповідно до частини четвертої ст. 236 ГПК України враховує висновки, викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.06.2019 у справі №924/320/17.

Помилкове зазначення судом першої інстанції про однорічну позовну давність не потягло за собою прийняття неправильного по суті рішення у даній справі, оскільки судом одночасно правильно зазначено про шестимісячний строк позовної давності, що застосовується до спірних правовідносин.

Враховуючи вірно встановлений судом першої інстанції момент початку перебігу строку позовної давності щодо відносин із перевезення вантажу вагонами №№ 66242942, 68717842 та дату направлення до Господарського суду Київської області позовної заяви № НЮ-14/2375 від 12.12.2017, колегія суддів дійшла висновку, що позивач звернувся до суду з позовом у даній справі в межах строку позовної давності, передбаченого для подання залізницею даного позову.

Відповідач, посилаючись на позицію Господарського суду Харківської області, викладену в рішенні від 05.03.2007 у справі № 49/167-06, вважає, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення Угоди про залізничні міжнародні сполучення від 01.11.1951 (СМГС), оскільки Румунія не є учасницею угоди.

Вказане рішення було скасоване постановою Вищого господарського суду України від 08.08.2007 у справі № 49/167-06.

Перевезення спірного вантажу, відправником якого є ДП "Димерське лісове господарство", передбачало його переміщення по території України та Республіки Молдова, які є учасниками СМГС, а також по території Румунії, яка не є учасником СМГС, але є учасником Конвенцїї про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ).

Відповідно до § 11 ст. 6 СМГС при перевезенні вантажів в країни, в яких застосовуються єдині правові приписи до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів (ЦИМ - додаток до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення КОТІФ), і у зворотньому напрямку, можуть застосовуватись накладні ЦИМ/СМГС.

Зі змісту долучених до матеріалів справи накладних (графа № 37 "Накладная ЦИМ/СМГС") №№ 456004, 455998 вбачається, що перевезення вантажу передбачалося у міжнародному сполученні та оформлено накладними ЦИМ/СМГС.

Оскільки спірні відносини виникли у залізниці не з Румунською стороною, а з резидентом України, яка є учасником даної угоди, норми цієї угоди мають обов`язкову силу для резидентів України, які на її умовах уклали договір перевезення. Таким чином, під час перевезення вантажу по території України правовідносини щодо перевезення вантажу регулюються умовами СМГС.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного відповідачем в апеляційній скарзі

Твердження апелянта, що ДП "Димерське лісове господарство" є неналежним відповідачем у даній справі, з огляду на те, що фірма Пролісок СРЛ 29.12.2016 набула право власності на вантаж, який переміщувався залізничними вагонами №№68717842, 66242942 є помилковими, оскільки з матеріалів справи вбачається, що перевізником вантажу, який був оформлений відповідачем згідно накладних №№ 456004, 455998 на лісоматеріали у вагонах №№ 66242942, 68717842 є підприємство залізниці України. Відповідно до відомостей, які містяться в накладних, зокрема, в графі 1, відправником лісоматеріалів зазначено ДП "Димерське лісове господарство", в графі 65 "інші перевізники" відомості відсутні; в графі 111 "відмітки про розрахунки платежів" вказано платник по УЗ ТОВ "Реіл Транс".

Враховуючи викладене, оскільки перевізником виступає підприємство залізниці України, а відправником є ДП "Димерське лісове господарство", то твердження відповідача про те, що СЧ "Пролісок" С . Р.Л., як власник вантажу зобов`язаний виплатити нараховані позивачем платежі, є помилковим.

Посилання скаржника на те, що у позивача відсутні законні підстави для нарахування та заявлення до відшкодування витрат, пов`язаних зі здійсненням митного контролю вантажу, з огляду на відсутність доказів проведення митним органом огляду (переогляду) вантажу, який переміщувався залізничними вагонами №№68717842, 66242942 спростовуються наступним.

З огляду на те, що вагони №№68717842, 66242942 були затримані з початку митним органом для проведення митного переогляду вантажу, а згодом у зв`язку з проведенням огляду, вилученням та арештом вантажу в рамках кримінального провадження, на станції Роздільна - Сортувальна, яка не є станцією відправлення або призначення, не під час подачі вагонів під навантаження чи вивантаження, станцією Роздільна - Сортувальна були складені акти загальної форми ГУ-23 відповідно до п. 3 Правил складання актів. Враховуючи викладене, відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46, пам`ятка про подання/забирання вагонів форми ГУ-45, та акт про затримку вагонів форми ГУ-23а не підлягають складанню з огляду на п.п. 3, 4, 9 Правил користування вагонами і контейнерами.

Аргументи скаржника щодо пропуску позивачем строку позовної давності не узгоджуються з вищенаведеними висновками Верховного Суду.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа Серявін та інші проти України (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303-А, п.29).

За таких обставин решту аргументів відповідача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про задоволення позову.

Доводи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає обґрунтованими з вищевикладених підстав.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Державного підприємства "Димерське лісове господарство" на рішення Господарського суду Київської області від 12.12.2018 у справі №911/3833/17.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Димерське лісове господарство" на рішення Господарського суду Київської області від 12.12.2018 у справі №911/3833/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 12.12.2018 у справі №911/3833/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/3833/17 повернути до Господарському суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено 10.02.2020.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді І.А. Іоннікова

А.І. Тищенко