Рішення

від 03.02.2020 по справі 904/5429/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.02.2020м. ДніпроСправа № 904/5429/19

за позовом Приватного акціонерного товариства "Єнакієвський коксохімпром", м. Дружківка, Донецька область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма ТОПСТАР", м. Дніпро

про визнання недійсним третейського застереження в договорі

Суддя Ярошенко В.І.

Секретар судового засідання Сергієнко М.О.

Представники:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Чехута В.М., ордер КС №527429 від 22.11.2019, адвокат;

ПРОЦЕДУРА

Приватне акціонерне товариство "Єнакієвський коксохімпром" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма ТОПСТАР" про визнання недійсним третейське застереження, яке викладене у пункті 9.2 договору на поставку ресурсів № 28/04/1-2016 від 28.04.2016.

Ухвалою господарського суду від 22.11.2019 прийнято справу № 904/5429/19 до свого провадження. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 16.12.2019.

10.12.2019 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 16.12.2019 відкладено підготовче засідання на 20.01.2020.

20.01.2020 позивач подав клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Ухвалою суду від 20.01.2020 закрито підготовче провадження. Справу призначено до судового розгляду по суті на 03.02.2020.

В судовому засіданні 03.02.2020 у нарадчій кімнаті ухвалено судове рішення в порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України з оформленням вступної та резолютивної частини.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що пункт 9.2 договору №20/27-У/01-15 КУО на поставку ресурсів від 28.04.2016, який містить третейське застереження, не відповідає вимогам законодавства. В порушення вимог частини 1 статті 8 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" третейське застереження визначає порядок вирішення спорів за вказаним договором лише у визначеному третейському суді. Однак, третейські суди не входять до системи судів загальної юрисдикції. Крім того, законодавством передбачено право, а не обов`язок з передачі спору на вирішення третейського суду.

Позивач, обґрунтовуючи свої вимоги про визнання недійсним пункту 9.2 договору посилається на порушення вимог статей 55, 64 Конституції України та статті 12 Закону України "Про третейські суди".

Позиція відповідача

Відповідач заперечує проти задоволення позову, вказуючи на те, що третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є угодою про обрання одного із способів вирішення спору. Викладене в договір третейське застереження є обов`язковим для сторін договору внаслідок добровільного погодження ними такої умови, а тому не суперечить нормам законодавства та не свідчить про обмеження права сторони на судовий захист.

Крім того, заперечуючи проти позову, відповідач посилався на пропуск позивачем строку позовної давності з приводу чого подав відповідну заяву.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ

28.04.2016 між Приватним акціонерним товариством Єнакієвський коксохімпром (далі - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково - виробнича фірма Топстар (далі - відповідач, постачальник) укладено договір № 28/04/1-2016 (далі - договір, арк. с. 66-68).

Відповідно до пункту 1.1 договору, постачальник зобов`язується передати, а покупець - прийняти та сплатити: пароводяну арматуру на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до пункту 9.1 договору, сторонами погоджено, що спори та розбіжності, які виникають у зв`язку з даним договором або які відносяться до його укладення, зміни, виконання, порушення, розірвання, недійсності, вирішуються шляхом переговорів.

Пунктом 9.2 договору визначено, якщо спори та розбіжності, визначені в пункті 9.1 цього договору, не будуть врегульовані шляхом переговорів, їх вирішення здійснюється відповідно до матеріального права України наступним чином:

- спори, майнові вимоги за якими перевищують еквівалент 10000 доларів США (з урахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимог) за основною сумою зобов`язань, вирішуються у господарських судах України (у відповідності до діючого законодавства України);

- спори, майнові вимоги за якими не перевищують еквівалент 10000 доларів США (з урахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимог) за основною сумою зобов`язань, вирішуються в Постійно діючому Регіональному третейському суді України при Асоціації "Регіональна правова група" (відповідно до регламенту вказаного суду) рішення якого є обов`язковим для сторін та підлягають виконанню сторонами в строки, зазначені в рішенні суду.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує на те, що третейське застереження, викладене в пункту 9.2. договору, не відповідає вимогам закону, порушує його права на звернення до суду за захистом порушених прав.

Позивач вважає, що оскаржуване третейське застереження є недійсним, оскільки третейські суди не входять до системи судів загальної юрисдикції, а тому встановлення в договорі третейської угоди, якою визначено порядок вирішення спорів лише відповідним третейським судом, є порушенням статей 55, 64 Конституції України та статті 5 Закону України "Про третейські суди", якою визначено право, а не обов`язок передачі спору на вирішення третейського суду.

Наведені обставини стали підставою для звернення позивача з позовом до суду.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Щодо правовідносин сторін

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Статтею 2 Закону України "Про третейські суди" визначено, що третейська угода - це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом.

Статтею 12 Закону України "Про третейські суди" встановлено, що третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Враховуючи обставини справи, між позивачем та відповідачем виникли правовідносини з визнання недійсним третейського застереження, викладеного у пункті 9.2 договору на поставку ресурсів № 28/04/1-2016 від 28.04.2016

Щодо визнання третейського застереження недійсним

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (часина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Статтею 12 Закону України "Про третейські суди" визначено, що третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід`ємна частина третейської угоди.

Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв`язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує.

Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди.

Заперечуючи щодо позовних вимог відповідач вказує на те, що викладене в договорі третейське застереження є обов`язковим для сторін договору внаслідок добровільного погодження ними такої умови, а тому не суперечить нормам законодавства та не свідчить про обмеження права сторони на судовий захист.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: незаконність змісту правочину; недотримання форми, суб`єктного складу; невідповідність волі - волевиявленню.

Згідно зі статті 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до частини 1 статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд, здійснюючи правосуддя, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м`якого покарання від 02.11.2004 № 15-рп/2004). Тому в контексті статті 55 Конституції України, органи судової влади здійснюють функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.

Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону України "Про третейські суди", є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п`ятою статті 55 Конституції України.

Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (стаття 125 Конституції України). Отже, з аналізу положень Закону України "Про третейські суди" випливає, що третейські суди є недержавними незалежними органами захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.

Згідно зі статті 5 Закону України "Про третейські суди" юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Статтею 2 Закону України "Про третейські суди" визначено, що третейська угода - це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом.

Статтею 12 Закону України "Про третейські суди" встановлено, що третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Третейська угода укладається в письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв`язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує.

Як встановлено у даній справі, третейську угоду погоджено позивачем та відповідачем у вигляді третейського застереження при укладенні господарського договору (арк. с. 66-68).

З огляду на викладене, спірна третейська угода про передачу спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є угодою про обрання одного із способів вирішення спору

Таким чином, третейське застереження, визначене пункту 9.2 договору поставки, відповідає вимогам статей 2, 5, 12 Закону України "Про третейські суди" і не суперечить вимогам цивільного законодавства щодо форми та змісту.

З урахуванням викладеного, суд вимогу позивача про визнання недійсним третейське застереження, яке викладене у пункті 9.2 договору на поставку ресурсів № 28/04/1-2016 від 28.04.2016 необґрунтованою, а тому такою, що не підлягає задоволенню.

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

Разом з тим, за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи те, що в задоволенні заявлених вимог відмовлено, в зв`язку з їх внаслідок їх необґрунтованістю, обставини пропуску позивачем строку позовної давності судом не досліджуються.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у розмірі 1921 грн покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 73-74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовної заяви Приватного акціонерного товариства "Єнакієвський коксохімпром" (84205, Донецька область, м. Дружківка, вул. Машинобудівників, буд. 34Б; ідентифікаційний код 31272173) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма ТОПСТАР" (49006, м. Дніпро, вул. Юрія Савченка, буд. 47А; ідентифікаційний код 33183798) про визнання недійсним третейського застереження, яке викладене у пункті 9.2 договору № 28/04/1-2016 на поставку ресурсів від 28.04.2016 відмовити у повному обсязі.

Судові витрати у розмірі 1921 грн покласти на Приватне акціонерне товариство "Єнакієвський коксохімпром".

Рішення суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскарженим протягом цього строку до Центрального апеляційного господарського суду в порядку ст.ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням пп. 17.5 п.17 ч.1 розділу XI ГПК України.

Повне рішення складено 10.02.2020

Суддя В.І. Ярошенко