Рішення

від 10.02.2020 по справі 120/3838/19-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

10 лютого 2020 р. Справа № 120/3838/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара П.А., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Фермерське господарство "Лілія." про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Фермерське господарство "Лілія." про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) орієнтовною площею 2,189 га для передачі безоплатно у власність, як члену Фермерського господарства "Лілія.".

Однак, відповідачем надано відповідь від 04.06.2019 "Щодо розгляду заяви", відповідно до якої позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відмовлено. Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернулась з даним адміністративним позовом до суду, в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати відмову ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області №С-8354/0-1957/0/95-19 від 04.06.2019;

- зобов`язати ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області не пізніше 14 днів з дня набрання рішенням суду законної сили повторно розглянути клопотання позивача від 08.05.2019 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства в розмірі змеленої частки (паю) орієнтовною площею 2,189 га для передачі ОСОБА_1 безоплатно у власність як члену ФГ "Лілія." із земельної ділянки, що використовується ФГ "Лілія.".

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 28.11.2019 залишено позовну заяву без руху.

В межах наданого судом строку позивачем усунено недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі суду від 28.11.2019.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 12.12.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Фермерське господарство "Лілія.".

24.12.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, виходячи із наступного.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про фермерське господарство" членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Відповідно до державного акту на право постійного користування землею серія ІІІ-ВН №016000, виданого Жмеринською районною радою від 14.01.2002 гр. ОСОБА_2 надано в постійне користування земельну ділянку площею 19,70 га на території Станіславчицької сільської ради Жмеринського району Вінницької області, а тому у відповідності до статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" бажана земельна ділянка не може відноситись до земель фермерського господарства, оскільки використовується на умовах користування не фермерським господарством, а громадянином.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) орієнтовною площею 2,189 га для передачі безоплатно у власність, як члену фермерського господарства "Лілія.", із земельної ділянки, що використовується цим господарством відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ІІІ-ВН № 016000, виданого Жмеринською районною радою Вінницької області 14.01.2002, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №53-77, загальною площею 19,70 га, кадастровий номер 0521085800:03:002:0118.

За наслідком розгляду вказаного клопотання, листом Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 04.06.2019 №С-8354/0-1957/0/95-19 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відмовило. Відмова мотивована тим, що бажана заявником земельна ділянка не може відноситись до земель фермерського господарства, оскільки використовується на умовах користування не фермерським господарством, а громадянином.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд керується та виходить із наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких, зокрема, належать землі сільськогосподарського призначення.

В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Крім того, частиною другою статті 31 ЗК України визначено, що громадяни-члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) із земель державної власності сільськогосподарського призначення.

Згідно зі ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відмова відповідача у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою мотивована тим, що земля, за рахунок якої позивач бажає отримати земельну ділянку у власність в розмірі земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства, належить громадянину, а не фермерському господарству.

Водночас суд наголошує, що вичерпний перелік випадків, за наявності яких може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначено у частині сьомій статті 118 ЗК України, і підстави, якими керувався відповідач, відмовляючи позивачу, до них не належать.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач в даному випадку звернувся до відповідача з клопотанням в порядку ст.118 Земельного кодексу України про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Згідно з абзацом 3 частини сьомої статті 118 ЗК України особа має право замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу, якщо уповноважений орган у місячний строк не надав ні дозволу на його розроблення, ні мотивованої відмови у наданні такого дозволу.

Отже, цією нормою закріплено право громадянина замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу та жодним чином не позбавляє його права на отримання від уповноваженого органу після спливу місячного строку дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні, а також права на судовий захист у випадку неможливості реалізації права на отримання відповідного дозволу (бездіяльності суб`єкта владних повноважень) або відмови у його наданні після спливу місячного строку (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10 липня 2018 року в справі №806/3095/17, від 17 грудня 2018 року у справі №№509/4156/15-а).

Таким чином, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

Відсутність рішення про надання дозволу або відмову у наданні дозволу в межах встановленого законом місячного строку свідчить про протиправну бездіяльність відповідного органу і надає особі право замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу відповідно до абзацу 3 частини сьомої статті 118 ЗК України.

Вказана правова позиція викладена і постанові Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі №509/4156/15-а.

Проте, відповідачем при розгляді клопотання позивача не надана його оцінка на предмет відповідності вимогам статті 118 ЗК України, тому вказане клопотання підлягає розгляду повноважним органом на відповідність вимогам закону, а суд на цьому етапі позбавлений процесуальної можливості приймати рішення за умови не перевірки, не надання оцінки та не встановлення певних обставин суб`єктом владних повноважень з цього питання.

Крім того, надаючи оцінку формі рішення уповноваженого органу слід зазначити, що правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333 (далі - Положення № 333) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 року за №1391/29521.

Пунктом 8 Положення № 333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Згідно з пунктом 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої Наказом Держгеокадастру від 15 жовтня 2015 року № 600, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.

При цьому, пунктом 123 вказаної Інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.

Отже, відповідно до положень вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ. При цьому листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.

Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

В межах даного адміністративного спору позивач звернувся до відповідача не із зверненням, а із відповідним клопотанням, за наслідками розгляду якої суб`єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як останній направив позивачу відповідь у формі листа.

Суд зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення Головного управління Держгеокадастру в області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки чи відмову у його наданні у формі наказу, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

Отже, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, Законом України "Про землеустрій", без дотримання вимог частини другої статті 2 КАС України, що свідчить про допущення відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, протиправної бездіяльності стосовно розгляду клопотання позивача.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду у складі Касаційного адміністративного суду №811/2516/17 від 19.12.2019.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що за результатами розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою відповідач повинен прийняти відповідне управлінське рішення у формі наказу.

В цьому контексті суд враховує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява N 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява N 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Разом з тим, щодо зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання не пізніше 14 днів з дня набрання законної сили рішенням у справі, то суд звертає увагу, що порядок та строк розгляду таких клопотань, встановлений ч. 7 ст. 118 ЗК України.

У свою чергу, відповідно до ч. 6 ст. 245 КАС України у випадках, визначених у частинах третій - п`ятій цієї статті, суд може визначити відповідачу - суб`єкту владних повноважень розумний строк виконання рішення суду.

Разом з тим, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, встановити строк виконання рішення суду є правом суду а не його обов`язком, і має застосовуватися у виключних випадках.

Водночас, слід вказати, що позивач зазначаючи про необхідність встановлення строку виконання рішення суду не зазначає про причини такої (необхідності) чи обставини, які б свідчили, що рішення суду ухвалене у даній справі не буде виконано відповідачем.

В даному ж випадку, приймаючи до уваги обставини даної справи, суд не вбачає підстав для встановлення строку виконання рішення суду, наголошуючи при цьому, що, відповідно до ч. 2-3 ст. 14, ст. 370 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до частин першої - другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно із статтею 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на те, що позивач звернувся до суду з позовними вимогами, які співвідносяться між собою як основна та похідна, сплативши при цьому судовий збір в розмірі 1536,80 грн., а мав сплатити 768,40 грн. як за одну позовну вимогу, а відтак на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним при зверненні до суду судовий збір в розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, викладену у формі листа №С-8354/0-1957/0/95-19 від 04.06.2019 "Щодо розгляду заяви", в наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства із земель фермерського господарства "Лілія." у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства орієнтовною площею 2,189 га на території Станіславчицької сільської ради Жмеринського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності).

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства орієнтовною площею 2,189 га на території Станіславчицької сільської ради Жмеринського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності), та за результатами його розгляду прийняти рішення у формі наказу з урахуванням висновків суду.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до адміністративного суду судовий збір в розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027, код ЄДРПОУ 39767547)

Третя особа: Фермерське господарство "Лілія." (с. Станіславчик, Жмеринський район, Вінницька область, 23160, ЄДРПОУ 31713342)

Повний текст рішення складено 10.02.2020

Суддя Комар Павло Анатолійович