Рішення

від 10.02.2020 по справі 640/14676/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2020 року м. Київ № 640/14676/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Брайт Лондрі Сервіс до Головного управління Держпраці у Київській області провизнання протиправною та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

05.08.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю Брайт Лондрі Сервіс (08130, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Черкаська, 26, код ЄДР: 40262197) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Держпраці у Київській області (04060, м. Київ, вул. Вавілових, 10, код ЄДР: 39794214), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову від 16.07.2019 № КВ1201/1777/АВ/СП/ФС-456 про накладення штрафу.

Позиція позивача.

Позивач зазначає, що 05.07.2019 товариство отримало засобами поштового зв`язку від ГУ Держпраці у Київській області Акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю № КВ1201/1777/АВ від 01.07.2019, складеного інспектором праці Оверчуком Р.Ю.

Акт складений за формою, яка затверджена наказом Міністерства соціальної політики України № 1338 від 18.08.2017.

Однак, як зазначає позивач, він направив у ГУ повідомлення, в якому зазначив, що з огляду на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі № 826/8917/17, вказаний акт не може мати жодних юридичних наслідків та не може бути підставою для прийняття будь-яких рішень.

Разом з цим, 26.07.2019 засобами поштового зв`язку позивач отримав від відповідача постанову про накладення штрафу, згідної якої на товариство накладено штраф у розмірі 12 519,00 грн.

Штраф, згідно постанови, накладено у відповідності до ст. 259, абз. 6 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, ст. 52 Закону України Про зайнятість населення , ч. 2 ст. 34 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , п. 8 постанови КМ України від 17.07.2013 № 509.

Позивач вважає постанову протиправною.

Звертає увагу, що постанову КМ України від 26.04.2017 № 295, якою визначався порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (інспекційне відвідування) визнаний нечинним згідно з вищезгаданою постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019.

Таким чином, на думку позивача, акт інспекційного відвідування не може мати жодних юридичних наслідків.

Крім того, зазначає позивач, як зазначено в преамбулі наказу Мінсоцполітики № 1338 від 18.08.2017 (яким затверджена форма акту), цей наказ прийнято відповідно до пунктів 4, 24 Порядку, затвердженого вищезгаданою постановою КМ України від 26.04.2017 № 295.

Враховуючи скасування зазначеної постанови з 14.05.2019, відсутня правова підстава для обґрунтування твердження про наявність законного НПА, яким затверджена форма акту.

У зв`язку з цим позивач наполягає, що складений акт не може мати жодних юридичних наслідків.

Виходячи із наведених підстав позову позивач просить задовольнити позов.

При цьому, з позову вбачається, що власне самі факти, які мали місце у зв`язку з інспекційним відвідуванням, та власне факт не допуску інспектора Держапраці, тобто сам факт вчинення порушення, позивачем не спростовується. Позивачем не оскаржується і призначення перевірки.

Позиція відповідача. Відповідач у відзиві на позов просив відмовити у задоволенні позову.

Звертає увагу, що тип перевірки - інспекційне відвідування передбачено Конвенцією Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекції праці у промисловості і торгівлі, Конвенцією Міжнародної організації праці № 129 1969 року про інспекції праці у сільському господарстві та наказом Мінсоцполітики від 18.08.2017 № 1338.

Відповідач зазначає, що відповідно до ст. 15 Закону України Про звернення громадян та на підставі звернення ОСОБА_1 від 07.06.2019, наказу від 20.06.2019 № 3059 та направлення на проведення інспекційного відвідування від 24.06.2019 № 1201 головним державним інспектором ГУ з метою проведення інспекційного відвідування було здійснено виїзд за місцем здійснення господарської діяльності товариства, що знаходиться за адресою: вул. Машинобудівна, 50-1, м. Київ. Прибувши за вищевказаною адресою з метою проведення інспекційного відвідування, інспекторам праці охоронник офісного центру повідомив місце розтушування приміщення в якому здійснює діяльність товариство. Після представлення по гучномовцю до інспекторів праці вийшов представник товариства та, ознайомившись зі службовим посвідченням та направленням відмовив у допуску до приміщення в якому здійснює господарську діяльність товариство. У зв`язку з цим, було здійснено виклик поліції.

Відповідач зазначає, що за результатами інспекційного відвідування було складено акт від 01.07.2019.

Посилаючись на положення ст. 12 Конвенції Міжнародної організації праці № 81 1947 відповідач звертає увагу на праві інспекторів праці безперешкодно та без повідомлення і в будь-яку годину дня приходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції, на праві проходити у денний час до будь-яких приміщень, які вони мають достатні підстави вважати такими, що підлягають інспекції, а також на інші права передбачені Конвенцією, а також на положення чт. 259 КЗпП України щодо державного нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю.

В контексті повноважень також посилається на положення п.п. 5, 6 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою КМ України від 11.02.2015 № 96 про проведення перевірок без попереднього повідомлення в будь-яку робочу годину підприємств, які найману працю та працю фізичних осіб.

З урахуванням наведеного та положень абз. 6 ч. 2 ст. 265 КЗпП України та п. 2 Порядку накладення штрафів, що затверджений постановою КМ України від 17.07.2013 № 509, відповідач вважає правомірним накладення штрафу на товариство.

Процесуальні дії, вчинені у справі.

Ухвалою судді від 13.08.2019 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Встановлені судом обставини.

До основного виду діяльності товариства (позивача) належить Прання та хімічне чищення текстильних і хутряних виробів .

На Урядову Гарячу лінію 07.06.2019 надійшло повідомлення гр. ОСОБА_1 , яка повідомила, що керівництво товариства, де заявниця працювала в підрозділі Пральний будинок , без узгодження із заявницею змінило істотні умови праці (фактичну адресу). Заявниця працювала 2 місяці випробувального терміну і заявницю за відмову переїхати на нове місце роботи вимагали, після відпрацювання 14 днів з дати подачі 30.04.2019 заяви, відпрацювати ще 14 днів з погрозою невиплати заробітної плати. Заявниця також інформувала, що фактичний період роботи на зазначеному підприємстві з 12.02.2019 по 30.04.2019, запис у трудовій книжці було здійснено 25.02.2019 по 15.05.2019 з невідомих причин. Станом на 07.06.2019 розрахункові кошти заявниці за відпрацьований період на підприємстві не виплачені. Заявниця просила здійснити перевірку з порушеного питання та посприяти у виплаті заробітної плати заявниці.

20.06.2019 за № 3059 ГУ видано наказ Про проведення інспекційного відвідування ТОВ БРАЙТ ЛОНДРІ СЕРВІС . Період з 01.07.2019 по 02.07.2019.

Наказ прийнятий з посиланням на Конвенцію міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекції праці у промисловості й торгівлі, Конвенцію Міжнародної організації праці № 129 1969, ст. 259 КЗпП України, Закон України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності , наказ Мінсоцполітики від 18.08.2017 № 1338, положення про Головне управління, затверджене наказом Держпраці від 03.08.2018 № 84 та, власне, на підставі вищенаведеного звернення громадянки.

Крім того, 24.06.2019 за № 1201 ГУ сформовано направлення на проведення інспекційного відвідування. Направлення сформовано з посиланням на Конвенцію міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекції праці у промисловості й торгівлі, Конвенції Міжнародної організації праці № 129 1969, ст. 259 КЗпП України, Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності , наказу Мінсоцполітики від 18.08.2017 № 1338, положення про Головне управління, затверджене наказом Держпраці від 03.08.2018 № 84, розпорядження КМ України від 16.09.2015 № 929, роз`яснення Мінсоцполітики 15245/0/14-15/13 від 08.10.2015, наказу Мінсоцполітики від 18.08.2017 № 1338 та звернення громадянки від 07.06.2019.

Вказаний наказ та направлення не є предметом оскарження.

01.07.2019 ГУ інспекторами ГУ складено акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю.

В Акті зазначено, що на підставі звернення від 07.06.2019, наказу від 20.06.2019 № 3059 та направлення від 24.06.2019 № 1201, здійснено спробу провести інспекційне відвідування вищезгаданого товариства.

Прибувши за вищевказаною адресою (будівля офісного центру) з метою проведення інспекційного відвідування, інспекторам праці охоронник офісного центру повідомив місце розтушування приміщення в якому здійснює діяльність товариство. Після представлення по гучномовцю до інспекторів праці вийшов представник товариства та, ознайомившись зі службовим посвідченням та направленням відмовив у допуску до приміщення в якому здійснює господарську діяльність товариство. У зв`язку з цим, було здійснено виклик поліції.

Вказані дії кваліфіковані як створення перешкод у проведенні інспекційного відвідування адміністрацією ТОВ БРАЙТ ЛОНДРІ СЕРВІС .

Вказані обставини товариством у позові не заперечуються .

Копія акту направлена на адресу позивача поштовим зв`язком та, як вбачається з позову, його отримання позивачем не заперечується.

Позивачем направлено заперечення на Акт в якому звернута увага на визнання нечинною постанови КМ України від 26.04.2017 № 295 відповідно до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 року у справі № 826/8917/17.

Між тим, 16.07.2019 прийнято оскаржувану постанову.

Зазначено у постанові, що у порушення ст. 259 КЗпП України та п. 6 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою КМ України від 11.02.2015 № 96, документів необхідних для проведення перевірки надано не було. Керуючись ст. 259 КЗпП України, ст. 53 Закону України Про зайнятість населення , ч. 3 ст. 34 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , п. 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою КМ України від 17.07.2013 № 509, та на підставі абзацу 6 частини 2 ст. 265 КЗпП України на товариство накладено штраф у розмірі 12519 грн.

Вирішуючи , відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України в межах заявлених підстав та предмету позову спір по суті , суд виходить з наступного (в редакції нормативно-правових актів на час виникнення спірних відносин).

Відповідно до положень статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

З урахуванням розпорядження КМ України від 16 вересня 2015 р. N 929-р діяльність відповідача регулюється Положенням про Державну службу України з питань праці, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 (далі - Положення № 96).

Згідно з п. 1 зазначеного Положення, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, зокрема, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення.

Згідно з п. 7. Положення Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до підпунктів: 5, 6 та 7 п. 6 Положення Держпраці та, відповідно, її територіальні органи, для виконання покладених на неї завдань має право:

безперешкодно проводити відповідно до вимог закону без попереднього повідомлення в будь-яку робочу годину доби перевірки виробничих, службових, адміністративних приміщень та об`єктів виробництва фізичних та юридичних осіб, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, експлуатують машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки, та у разі виявлення фіксувати факти порушення законодавства, здійснення нагляду та контролю за додержанням якого віднесено до повноважень Держпраці;

безперешкодно без попереднього повідомлення проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень юридичних осіб (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичних осіб, які використовують найману працю;

крім іншого, - одержувати від роботодавців і посадових осіб письмові чи усні пояснення, висновки про причини порушень законодавства та про вжиття заходів для їх усунення.

Статтею 12 Конвенції Міжнародної організації праці № 81 1947 року Про інспекцію праці у промисловості й торгівлі , що ратифікована Законом України № 1985-ІV від 08 вересня 2004 року (далі - Конвенція), передбачено, що інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право: а) безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції; b) проходити у денний час до будь-яких приміщень, які вони мають достатні підстави вважати такими, що підлягають інспекції; та с) здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються, і зокрема: і) наодинці або в присутності свідків допитувати роботодавця або персонал підприємства з будь-яких питань, які стосуються застосування правових норм; іі) вимагати надання будь-яких книг, реєстрів або інших документів, ведення яких приписано національним законодавством з питань умов праці, з метою перевірки їхньої відповідності правовим нормам, і знімати копії з таких документів або робити з них витяги; ііі) зобов`язувати вивішувати об`яви, які вимагаються згідно з правовими нормами; іv) вилучати або брати з собою для аналізу зразки матеріалів і речовин, які використовуються або оброблюються, за умови повідомлення роботодавцю або його представнику про те, що матеріали або речовини були вилучені або взяті з цією метою.

Тобто, як дійшов правового висновку Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2019 року у справі № 200/11885/18-а Конвенція визначає безумовне дискреційне повноваження інспектора самостійно приймати рішення щодо необхідності проведення інспектування того чи іншого роботодавця для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються.

При цьому, відповідно до ст. 39 Закону України Про охорону праці посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, мають право: безперешкодно відвідувати підконтрольні підприємства (об`єкти), виробництва фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та здійснювати в присутності роботодавця або його представника перевірку додержання законодавства з питань, віднесених до їх компетенції; одержувати від роботодавця і посадових осіб письмові чи усні пояснення, висновки експертних обстежень, аудитів, матеріали та інформацію з відповідних питань, звіти про рівень і стан профілактичної роботи, причини порушень законодавства та вжиті заходи щодо їх усунення.

У той же час, у даному випадку , як вже зазначалося, позивачем не оскаржуються власне дії відповідача щодо призначення перевірки, наказ, направлення, та власне повноваження/компетенція відповідача (його посадових осіб) на вчинення інспекційних перевірок та прийняття за їх результатами відповідних рішень.

Підставою позову є відсутність у відповідача, на думку позивача, повноважень складати акт інспекційної перевірки та у зв`язку з цим - приймати оскаржувану постанову.

З огляду на наведене, слід звернути увагу на те, що відповідно до абзацу 6 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод у її проведенні - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.

Штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.

Штрафи , зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 4 ст. 265 КЗпП України), а з урахуванням вищевикладених норм - і його територіальними підрозділами.).

Такий Порядок затверджений постановою КМ України від 17 липня 2013 р. № 509 та має назву Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі - Порядок № 509).

Цей Порядок визначає механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення".

Відповідно до п. 2 цього Порядку штрафи накладаються на підставі, зокрема, акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці .

Відповідно до п. 3 цього Порядку уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа).

Відповідно до п. 8 цього ж Порядку за результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта , зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.

Таким чином , для цілей реалізації приписів абзацу 6 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України, виконуючі функції, покладені на органи Держпраці згідно з Порядком № 96 та статтею 12 Конвенції Міжнародної організації праці № 81 1947 року Про інспекцію праці у промисловості й торгівлі , за результатами перевірки (інспекції), у т.ч. у разі не допуску інспекторів Держпраці, за механізмом встановленим Положенням № 509 органи Держпраці, мають право на підставі відповідного акту розглянути питання та прийняти рішення про накладення штрафу у випадку, передбаченому абзацу 6 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України.

Тобто , наведені вище норми визначають правову основу та механізм здійснення органами Дерпраці повноважень та функцій в контексті реалізації повноважень, передбачених абзацом 6 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України, що спростовує доводи позивача відносно того, що відповідач діяв в порушення вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Що стосується неможливості, на думку позивача, застосовувати під час реалізації повноважень та функцій органів Держпраці форм документів (акту), затверджених наказом Мінсоцполітики від 18.08.2017 № 1338, слід зазначити, що цим наказом затверджено 17 форм процедурних документів, у т.ч. форму акта інспекційного відвідування юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю.

Форма даного акту містить посилання на його складання, зокрема, відповідно до статті 259 Кодексу законів про працю України , що стосується спірних відносин, та частини третьої статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Вказаний НПА, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 грудня 2017 р. за № 1500/31368, не скасований та не визнаний нечинним .

Вказаний наказ, крім іншого, виданий на реалізацію повноважень визначених Положенням про Міністерство соціальної політики України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року N 423 (зі змінами).

Відповідно до останнього: основними завданнями Мінсоцполітики є, крім іншого, забезпечення формування та реалізація державної політики: у сфері праці та соціальної політики; забезпечення формування та реалізації державної політики щодо здійснення державного нагляду та контролю за додержанням вимог законодавства про працю.

Враховуючи вищевикладене, слід зазначити, що вказана форма акту затверджена не лише на виконання пунктів 19, 31 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року N 295, які (положення Порядку № 295) визнані нечинним згідно з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі № 826/8917/17, але й відповідно, як вже зазначалося, до статті 259 Кодексу законів про працю України , частини третьої статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", а відтак, у відповідача відсутні правові підстави для незастосування вказаної форми документу.

При цьому, сама по собі форма певного документу не є визначальним критерієм для спростовування факту порушення, якщо документ, який формує доказову базу (інформацію), містить всі необхідні відомості та реквізити, які фіксують певні факти та події (про порушення), що має місце у даному випадку.

За результатами розгляду справи судом не встановлено обставин, які б вказували на юридичну дефектність акту, на підставі якого прийнято оскаржуване рішення.

Відтак , оскільки позивачем, як вже зазначалося, не спростовується сам факт порушення, яке полягає у не допуску інспектора Держпраці для виконання покладених на нього функцій та завдань, не оскаржуються власне дії відповідача щодо призначення перевірки, наказ, направлення, та власне повноваження/компетенція відповідача (його посадових осіб) на вчинення інспекційних перевірок та прийняття за їх результатами відповідних рішень, а сама форма акту від 01.07.2019, яка затверджена чинним до цього часу НПА, містить достатньо відомостей та реквізитів, що надають цьому акту юридичної значимості для цілей притягнення товариства до зазначеної вище відповідальності, а у суду відсутні підстави вважати цей акт юридично дефектним документом, суд приходить до висновку , що оскаржуване рішення, прийняте на підставі зазначеного акту, є законним та обґрунтованим, вірним по суті.

Відтак, оскільки перед судом доведено законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, а само по собі скасування Порядку № 295 не позбавляє Держпраці правової основи для здійснення її функцій та повноважень щодо накладення штрафу, передбаченого до абзацом 6 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для скасування спірного рішення та, відповідно, приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи позивача та надані справи докази, досліджені та оцінені судом, не спростовують наведених висновків суду та не доводять зворотного.

У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Відтак, враховуючи вищевикладене у сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі, оскільки судом не встановлено порушення прав позивача з боку відповідача.

На підставі вищевикладеного та керуючись положеннями статей 2, 5 - 11, 14, 19, 72 - 77, 90, ст. ст. 241 - 246, 250, 251, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Брайт Лондрі Сервіс (08130, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Черкаська, 26, код ЄДР: 40262197) - відмовити у повному обсязі .

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя О.А. Кармазін