Рішення

від 29.01.2020 по справі 926/2213/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2020 року Справа № 926/2213/19

Господарський суд Чернівецької області у складі судді Байталюка В. Д., при секретарі судового засідання Чиборак У. Г., розглянувши матеріали справи

за позовом першого заступника керівника Сторожинецької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Тереблеченської сільської ради

до Порубнянського сільського споживчого товариства

про стягнення безпідставно збережених коштів з орендної плати за землю у сумі 72239,99 грн

за участю представників сторін:

від позивача - Батяло О. Д., довіреність від 19.12.2019;

від відповідача - Малишева І. В., довіреність від 30.12.2019 № 43;

у судовому засіданні приймала участь прокурор Балук О. М.

В С Т А Н О В И В :

Перший заступник керівника Сторожинецької місцевої прокуратури звернувся з позовом в інтересах держави в особі Тереблеченської сільської ради до Порубнянського сільського споживчого товариства, в якому просить стягнути безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 132796,77 грн за час користування земельною ділянкою за кадастровим номером 7321085400:01:001:0696, площею 0,0653 га, яка розташована за адресою: вул. Головна, 48, с. Тереблече Глибоцького району Чернівецької області.

Ухвалою суду від 01.10.2019, відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 23.10.2019.

15.10.2019, через канцелярію Господарського суду Чернівецької області, від представника позивача надійшла заява (вх. № 3336) про розгляд позовної заяви без його участі та про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

21.10.2019, від представника відповідача, надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 3412) в якому зазначається, що відповідач заперечує щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову.

22.10.2019, відповідачем, через канцелярію Господарського суду Чернівецької області, подано заяву (вх. № 2365) про застосування строку позовної давності.

У підготовчому засіданні, 23.10.2019, оголошено протокольну ухвалу про відкладення розгляду справи до 13.11.2019 та повідомлено позивача про дату, час та місце проведення підготовчого засідання.

У судовому засіданні, 13.11.2019 прокурором подано відповідь на відзив (вх. № 3658), в якому зазначається, що доводи наведені у відзиві відповідача спростовуються матеріалами справи та є необґрунтованими.

Також прокурором подано заяву (вх. № 2548) про уточнення позовних вимог у змісті якої прокурор зазначає, що з урахуванням строків позовної давності, вважає за необхідне зменшити розмір позовних вимог до 66835,51 грн за період використання землі без правовстановлюючих документів з 01.10.2016 по 31.08.2019, одночасно вважає за необхідне збільшити розмір позовних вимог, а саме стягнути з відповідача на користь позивача, орендної плати за землю за вересень-жовтень 2019 року в сумі 3819,17 грн. Таким чином, загальна сума безпідставно збережених коштів з орендної плати за землю за період з 01.10.2016 по 31.10.2019 на переконання прокурора становить 70654,68 грн.

Ухвалою суду від 13.11.2019, задоволено заяву (вх. № 2548) та відкладено підготовче засідання на 27.11.2019.

27.11.2019, через канцелярію Господарського суду Чернівецької області, представником відповідача подано клопотання (вх. № 2689) про відкладення розгляду справи та клопотання (вх. № 2690) про продовження строку підготовчого провадження.

Ухвалою суду від 27.11.2019 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено судове засідання на 11.12.2019.

11.12.2019, через канцелярію Господарського суду Чернівецької області представником відповідача подано відзив (вх. № 3992) на заяву про уточнення позовних вимог.

У судовому засіданні, 11.12.2019, оголошено протокольну ухвалу про відкладення розгляду справи на 20.12.2019.

18.12.2019, від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 4082).

У судовому засіданні, 20.12.2019, оголошено протокольну ухвалу про відкладення розгляду справи на 23.12.2019.

23.12.2019, через канцелярію Господарського суду Чернівецької області, від прокуратури надійшла заява (вх. № 2906) про додаткове уточнення розміру позовних вимог, в якій зазначається, що загальна сума безпідставно збережених коштів з орендної плати за період з 01.10.2016 по 30.11.2019 складає 72239,99 грн.

Вказана заява прокурора прийнята судом до розгляду.

Ухвалою суду від 23.12.2019, закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 13.01.2019.

11.01.2020, через канцелярію Господарського суду Чернівецької області, представником позивача подано клопотання (вх. № 78) про приєднання доказів до матеріалів справи.

13.01.2020, прокурором подано клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

У судовому засіданні, 13.01.2020, оголошено протокольну ухвалу про відкладення розгляду справи на 29.01.2020.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників учасників справи та прокурора, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд встановив наступне.

Порубнянське сільське споживче товариство з 07.12.2003 є власником магазину, що розташований на земельній ділянці комунальної власності площею 0,0653 га кадастровий номер 7321085400:01:003:0696.

05.04.2020 рішенням сесії Тереблеченської сільської ради № 244-14/2012 відповідачу надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки в довгострокове користування на умовах оренди строком на 49 років площею 0,0653 га із земель запасу сільської ради для будівництва та обслуговування будівель торгівлі в межах населеного пункту с. Тереблече Тереблеченської сільської ради по вулиці Головній, 48.

09.01.2013 пунктом першим рішення сесії Тереблеченської сільської ради № 414-18/2013 затверджено відповідачу проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування на умовах довгострокової оренди терміном 49 років в межах населеного пункту с. Тереблече Тереблеченської сільської ради, Глибоцького району по вулиці Головній, 48 загальною площею 0,0653 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Пунктом другим вказаного рішення надано Порубнянському сільському споживчому товариству в оренду строком на 49 років земельну ділянку в межах населеного пункту с. Тереблече по вул. Головній, 48 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Пунктом четвертим зобов`язано відповідача вносити щомісячно орендну плату за земельну ділянку 0,0653 га.

Пунктами 5-6 зобов`язано орендаря протягом місяця заключити із Тереблеченською сільською радою договір оренди земельної ділянки, який підлягає негайній державній реєстрації. Землевпорядника сільської ради зобов`язано внести відповідні зміни в земельно-облікові документи та встановити контроль за цільовим використанням земельної ділянки.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82, 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщений.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України).

За змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт в частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

За змістом статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Судом встановлено, що відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці комунальної власності, на підставі рішення виконавчого комітету Тереблеченської сільської ради від 07.12.2003 № 93-9/2003.

При цьому, матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування земельною ділянкою площею 0,0653 га кадастровий номер 7321085400:01:003:0696 відповідачем, зокрема укладення відповідного договору оренди з Тереблеченською сільською радою та державної реєстрації такого права. Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

З огляду на викладене відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно із статтею 21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

У свою чергу пунктом 14.1.147 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції чинній, на момент виникнення спірних відносин) визначено, що плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

При цьому, у відповідності до пункту 14.1.136 статті 14 Податкового кодексу України, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Пунктами 1-4 статті 288 Податкового кодексу України встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки (пункт 5 статті 288 Податкового кодексу України).

При цьому, згідно з абзацом 3 частини першої статті 13 Закону України Про оцінку земель нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності. Крім того, згідно з абзацом 1 пункту 289.1 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (частина друга статті 20 Закону України Про оцінку земель ).

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі № 920/739/17).

Згідно з частинами 1-4 статті 79 1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до частини другої статті 20 та частини третьої статті 23 Закону України Про оцінку земель дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

У матеріалах справи наявні витяги про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки за 2016-2019 роки. Так, при визначенні конкретного розміру оцінки землі орган Держгеокадастру керувався відомостями про її площу (0,0653 га або 653 м. кв.), середньою базовою вартістю земель населеного пункту (39,92 грн), коефіцієнтом І економіко-планувальної зони (Км2 1,17 - додаток № 1 до рішень про затвердження нормативної грошової оцінки земель), сукупним локальним коефіцієнтом (Км3 1,32) та коефіцієнтом Кф (2,5).

Відтак, провівши відповідні розрахунки, суд установив, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 0,0653 га кадастровий номер 7321085400:01:003:0696 станом на день прийняття рішення про її передачу в оренду відповідачу складає 100653,42 грн.

Разом з тим, обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції (стаття 21 Закону України Про оренду землі ).

Згідно із статтею 289 Податкового кодексу України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

Із сайту Центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (Держгеокадастру) суду відомо, що ним встановлено наступні коефіцієнти індексації даної категорії земель: за 2013 рік - 1,0; 2014 рік - 1,249; 2015 рік - 1,433; 2016 рік - 1,06; 2017 рік - 1,0; 2018 рік - 1,0, 2019 рік - 1,0.

Таким чином, нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 0,0653 га кадастровий номер 7321085400:01:003:0696 у 2016 році становить 180149,64 грн та у 2017-2019 роках - 190958,62 грн.

Отже, надані прокурором витяги про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки комунальної власності відповідають рішенням про затвердження нормативної грошової оцінки земель с. Тереблече від 22.05.2013 № 435-20/2013 та від 06.06.2014 № 614-29/2014.

Водночас відповідач не надав свого контррозрахунку нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, не заперечував проти застосування відповідних коефіцієнтів чи базової вартості оцінки земель с. Тереблече. При цьому, відповідач не врахував, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки здійснюється з урахуванням її індексації, а тому безпідставно вважає, що при розрахунку суми позову прокурором застосовано нормативну грошову оцінку земельної ділянки, яка є відмінною від тієї, що затверджена рішеннями сільської ради від 22.05.2013 № 435-20/2013 та від 06.06.2014 № 614-29/2014.

У той же час суд при даному предметі позову не може надавати оцінку чинності рішень органу місцевого самоврядування про затвердження нормативної грошової оцінки земель села, оскільки це виходить за межі предметної юрисдикції господарського суду, а відповідач має можливість оскаржити їх законність в установленому законом порядку.

Що ж до розміру відсоткової ставки орендної плати, суд зазначає, що відповідач самостійно звертався до органу місцевого самоврядування із заявою про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки в оренду. При цьому, відповідач не надав доказів того, що він клопотав перед органом місцевого самоврядування про встановлення іншої відсоткової ставки орендної плати.

У свою чергу позивач наділений дискреційними повноваженнями щодо встановлення розміру нормативної грошової оцінки в діапазоні від 3 % до 12 %, а тому, приймаючи відповідне рішення, був вправі розраховувати на отримання орендної плати в розмірі 12 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що не є порушенням положень податкового законодавства.

Тим паче, рішення Тереблеченської сільської ради від 09.01.2013 № 412-18/2013 є чинним та до нього не вносилось жодних змін, що не спростовано відповідачем.

Також, надаючи оцінку доводам про неотримання відповідачем рішення від 09.01.2013 № 412-18/2013, суд зауважує, що Порубнянське сільське споживче товариство, як заявник та ймовірний орендар, мало проявити розумну обачність та бути зацікавленим у результаті розгляду поданої ним заяви, а також в належному (законному) оформленні орендних відносин, оскільки із матеріалів слідує, що з часу набуття права власності на будівлю магазину (07.02.2004) жодних правових відносин оренди між сільською радою та відповідачем не існувало та на цей час не існує.

Однак відповідач, починаючи з 2004 року, дій щодо належного оформлення орендних відносин земельної ділянки площею 0,0653 га кадастровий номер 7321085400:01:003:0696 не вчинив, коштів з орендної плати позивачу за період з 2013 року по день ухвалення цього рішення не сплатив.

З огляду на викладені обставини суд визнав правомірним застосування прокурором при розрахунку суми несплаченої відповідачем орендної плати ставки у розмірі 12 % від нормативної грошової оцінки землі.

Враховуючи клопотання представника відповідача про застосування строку позовної давності та заяви прокурора про уточнення позовних вимог, суд вважає, що прокурором правомірно нараховано та заявлено до стягнення 72239,99 грн за період з 01.10.2016 по 30.11.2019.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

З приводу наявності підстав для представництва інтересів держави прокурором.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про прокуратуру прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).

З урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України Про прокуратуру .

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. При цьому, випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави .

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави , особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи № 806/1000/17).

Тобто наявність підстав для звернення прокурора з позовом повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом з врахуванням зазначених прокурором обставин та поданих доказів.

У світлі викладеного суд зазначає, що у позовній заяві прокурор обґрунтував необхідність подання позову у даній справі порушенням інтересів держави тим, що несплата коштів за використання земельної ділянки перешкоджає належним чином та у повному обсязі фінансувати першочергові потреби територіальної громади с. Тереблече, підриває економічні основи місцевого самоврядування, внаслідок чого сільська рада не здатна належним чином забезпечити соціально-економічні права жителів с. Тереблече.

Також прокурор, на виконання вимог частини четвертої статті 23 ЗУ Про прокуратуру , попередньо повідомив позивача про здійснення представництва інтересів держави шляхом звернення до суду з цим позовом.

Враховуючи викладені вище обставини в сукупності, суд вважає, що прокурором обґрунтовано наявність підстав, передбачених статтею 23 Закону України Про прокуратуру , для звернення до суду з позовом у даній справі, що полягають у неналежному здійсненні уповноваженим органом - Тереблеченської сільської ради захисту інтересів держави.

При цьому, суд враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, що незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт незвернення до суду належного суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси, свідчить про те, що цей орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду з відповідним позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Як вбачається з матеріалів справи, при поданні позову прокуратурою Чернівецької області було сплачено судовий збір у сумі 1991,95 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 10.09.2019 № 1033.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України Про судовий збір та статті 129 Господарського процесуального кодексу України повернення судового збору у разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу надмірно сплаченого судового збору.

З огляду на вищевикладені обставини прокуратурі Чернівецької області слід повернути 70,95 грн надмірно сплаченого судового збору при поданні позову за платіжним дорученням від 10.09.2019 № 1033.

Оскільки спір виник у зв`язку з неправомірними діями відповідача, то відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, статті 4 Закону України Про судовий збір , з відповідача належить стягнути на користь прокуратури Чернівецької області судовий збір пропорційно сумі задоволеного позову.

Керуючись статтями 129, 226, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В :

1. Позов першого заступника керівника Сторожинецької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Тереблеченської сільської ради до Порубнянського сільського споживчого товариства про стягнення безпідставно збережених коштів з орендної плати за землю в сумі 72239,99 грн задовольнити.

2. Стягнути з Порубнянського сільського споживчого товариства (60435, Чернівецька область, Глибоцький район, с. Тереблече, вул. Головна, 48а, ідентифікаційний код 21412528) на користь Тереблеченської сільської ради (60435, Чернівецька область, Глибоцький район, с. Тереблече, вул. Головна, 10а, ідентифікаційний код 36751529) орендної плати в сумі 72239,99 грн.

3. Стягнути з Порубнянського сільського споживчого товариства (60435, Чернівецька область, Глибоцький район, с. Тереблече, вул. Головна, 48а, ідентифікаційний код 21412528) на користь прокуратури Чернівецької області (58002, м. Чернівці, вул. М. Кордуби, 21, ідентифікаційний код 02910120) судовий збір в сумі 1921 грн.

4. Повернути прокуратурі Чернівецької області (Чернівецька область, м. Чернівці, вул. М. Кордуби, 21А, ідентифікаційний код 02910120) 70,95 грн надмірно сплаченого судового збору при поданні позову за платіжним дорученням № від 10.09.2019 № 1033.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення (якщо оголошено вступну та резолютивну частини рішення - з дня складання повного судового рішення).

Повне рішення складено 10.02.2020.

Суддя В. Байталюк