Постанова

від 11.02.2020 по справі 472/1012/18

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

11.02.20

22-ц/812/180/20

Провадження № 22-ц/812/180/20

П О С Т А Н О В А

іменем України

11 лютого 2020 року м. Миколаїв

справа № 472/1012/18

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Лівінського І.В.,

суддів: Данилової О.О., Лисенко П.П.,

розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу

Приватного акціонерного товариства Миколаївське

на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області , ухваленого 22 жовтня 2019 року під головуванням судді Орленко Л.О. в приміщенні цього ж суду ( в режимі відеоконференції), повне судове рішення складено 29 жовтня 2019 року, у цивільній справі

за позовом

ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства Миколаївське ( далі- ПрАТ Миколаївське ) про розірвання договору оренди землі, стягнення орендної плати та зобов`язання повернути земельні ділянки,

в с т а н о в и в :

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулась з позовом, який в подальшому уточнила, до Приватного акціонерного товариства Миколаївське (далі - ПрАТ Миколаївське ) про розірвання договору оренди землі, стягнення орендної плати та зобов`язання повернути земельні ділянки.

Позивач зазначала, що відповідно до Державного акту серії ЯА № 745724 від 29 березня 2006 року є власником двох земельних ділянок: площею 5,02 га з кадастровим номером 4821780600:03:000:0235 та площею 0,51 га з кадастровим номером 4821780600:04:000:0733 які розташовані в межах території Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

22 березня 2010 року між нею та сільськогосподарським закритим акціонерним товариством Миколаївське (далі- СЗАТ Миколаївське ) було укладено договір оренди, за умовами якого вона передала в оренду вищевказані земельні ділянки, строком на 10 років. Договір був зареєстрований у Веселінівському районному відділі ДП Центр ДЗК 11 травня 2010 року за № 041048000114.

Посилаючись на те, що відповідач не сплачує орендну плату, ОСОБА_1 (з урахуванням уточнених позовних вимог) просила розірвати договір оренди землі від 22 березня 2010 року, укладений між нею та СЗАТ Миколаївське , яке у подальшому було реорганізоване у ПрАТ Миколаївське ; зобов`язати ПрАТ Миколаївське повернути їй у користування орендовані земельні ділянки, у придатному для використання стані та стягнути на її користь заборгованість по орендній платі за 2017-2018 роки в розмірі 3208,30 грн, а також стягнути понесені нею судові витрати.

Під час розгляду справи відповідач подав письмові пояснення на позовну заяву, у яких просив у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на те, що ПрАТ Миколаївське умови договору оренди землі не порушувало, орендарем за період дії договірних відносин була виплачена орендна плата у більшому розмірі, ніж належало до виплати за договором. Термін виплати орендної плати за 2018 рік станом на момент звернення ОСОБА_1 до суду ще не настав. До того ж, під час судового розгляду справи відповідачем був здійснений грошовий переказ щодо перерахування ОСОБА_1 орендної плати за 2018 рік в сумі 976 грн 81 коп. Заборгованості перед позивачкою з виплати орендної плати в тому числі і за 2018 рік немає.

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 22 жовтня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ Миколаївське на користь ОСОБА_1 заборгованість з орендної плати за 2017 і 2018 роки у розмірі 2231 грн 49 коп. та судовий збір у розмірі 534 грн 45 коп. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду щодо стягнення заборгованості по орендній платі за 2017-2018 роки, мотивоване тим, що відповідач повинен сплачувати орендну плату відповідно до умов договору оренди, виходячи з нормативної грошової оцінки землі та умови пункту 9 договору, відповідно до якого орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, оскільки сторони у встановленому законом порядку зміни до договору оренди не вносили.

На момент звернення позивача до суду, відповідачем був не сплачений лише один платіж за 2017 рік, а строк сплати орендної плати за 2018 рік ще не настав. Крім того, в період судового розгляду справи, орендна плата за 2018 рік в сумі 976 грн 81 коп. була надіслана відповідачем поштовим переказом за місцем проживання позивача, що не заперечувалось представником позивача.

Оскільки не встановлено систематичної несплати відповідачем орендної плати та істотного порушення умов договору, суд дійшов висновку про відсутність підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки та зобов`язання повернення земельних ділянок.

В апеляційній скарзі ПрАТ Миколаївське , посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення в частині, задоволених позовних вимог, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідно до статті 531 ЦК України боржник має право виконати свій обов`язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Договором оренди землі не передбачено заборони дострокового виконання обов`язку орендарем. Виплата орендної плати наперед погоджена з позивачем, адже, отримавши орендну плату у більшому розмірі ніж передбачено умовами договору, позивач прийняв та погодив виконання орендарем свого обов`язку наперед.

Отже зобов`язання ПрАТ Миколаївське з виплати ОСОБА_1 орендної плати за 2017, 2018 роки, яке товариство виконало достроково, є припиненим.

Відзиву на апеляційну скаргу від позивачки до апеляційного суду не надійшло.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи доводи та вимоги апеляційної скарги ПрАТ Миколаївське апеляційний суд здійснює перегляд оскаржуваного рішення лише щодо стягнення орендної плати, в іншій частині - оскаржуване рішення не є предметом розгляду суду апеляційної інстанції.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не може бути задоволена з таких підстав.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 2 Закону України Про оренду землі від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV, у редакції, чинній на момент укладання договору (далі - Закон № 161-XIV), передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України , Цивільним кодексом України , цим Законом, іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За статтею 13 Закону № 161-XIV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 15 Закону № 161-XIV істотними умовами договору оренди землі: є об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно з положеннями статей 21, 22, 23 Закону № 161-XIV передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування коштів через фінансові установи. Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

Відповідно до статті 24 Закону № 161-XIV орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

За частиною 1 статті 30 Закону № 161-XIV зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін

Судом встановлено, що згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 745724 від 29 березня 2006 року позивачка є власником земельних ділянок загальною площею 5,53 га, з якої ділянка № НОМЕР_1 - площею 5,02 га з кадастровим номером 4821780600:03:000:0235 та ділянка № НОМЕР_2 - площею 0,51 га з кадастровим номером 4821780600:04:000:0733, які розташовані в межах території Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 26).

22 березня 2010 року між ОСОБА_1 та СЗАТ Миколаївське найменування якого в подальшому змінено на Приватне акціонерне товариство "Миколаївське", укладено договір оренди землі за умовами якого ОСОБА_1 надала, а СЗАТ Миколаївське прийняло в строкове платне користування зазначені земельні ділянки строком на 10 років (далі - Договір). Договір оренди землі був зареєстрований у Веселінівському районному відділі ДП Центр ДЗК 11 травня 2010 року за № 041048000114 (а.с. 8-9).

За пунктом 5 Договору нормативна грошова оцінка земельних ділянок, з урахуванням коефіцієнту індексації 3,2 становить 53471 грн 65 коп., у тому числі ділянка № 1- 7860 грн 13 коп., ділянка № 2- 45611 грн 52 коп.

Згідно пункту 9 Договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, що діє на момент розрахунку. Орендна плата становить 1604 грн 15 коп.

Сторони дійшли згоди, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, а орендна плата вноситься один раз на рік до 31 числа останнього у звітному році місяця (пункти 10, 11 Договору).

За пунктом 13 Договору розмір орендної плати переглядається один раз на рік у разі:

1.зміни умов господарювання, передбачених Договором;

2.зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції;

3.погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами;

4.в інших випадках, передбачених законом.

Згідно наданого ПрАТ Миколаївське розрахунку нарахованої та виплаченої орендної плати за 2013 - 2018 роки за користування земельними ділянками відповідно до укладеного із ОСОБА_1 договором оренди землі, в 2013 році була нарахована орендна плата в розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки землі в сумі 2 816 грн 89 коп. та отримано позивачем 2394 грн 36 коп. (утриманий ПДФО), в 2014 році - нарахована орендна плата в розмірі 5 % від нормативної грошової оцінки землі в сумі 4 694 грн 82 коп. та отримано позивачем 3 990 грн 59 коп., (утриманий ПДФО), в 2015 році - нарахована орендна плата в розмірі 5 % від нормативної грошової оцінки землі в сумі 5863 грн 82 коп. та отримано позивачем 4 896 грн 29 коп., (утримані ПДФО та військовий збір), в 2016 році - нарахована орендна плата в розмірі 5 % від нормативної грошової оцінки землі в сумі 7 036 грн 58 коп. та отримано позивачем 5 664 грн 45коп., (утримані ПДФО та військовий збір) (а.с. 163).

Отримання позивачкою орендної плати за 2014-2016 роки підтверджується також копіями відомостей на виплату грошей за 2014-2016 роки (а.с. 167-171).

Обґрунтовуючи свої вимоги, з урахуванням уточненого позову, ОСОБА_1 зазначала, що відповідачем не сплачено орендну плату за землю за 2017-2018 роки.

Відповідно до наданого відповідачем розрахунку орендна плата за 2017, 2018 рік становить по 4 221 грн 95 коп. (виходячи з 3 % від нормативної грошової оцінки землі), та до виплати - по 3 398 грн 67 коп. (з урахуванням утриманих ПДФО та військового збору).

Докази сплати відповідачем позивачці орендної плати за 2017 у матеріалах справи відсутні.

Під час розгляду справи в суді відповідач надіслав поштовим переказом позивачці орендну плату за 2018 рік в сумі 976 грн. 81 коп. (а.с.166).

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилався на те, що за 2014-2016 роки ним було сплачено орендну плату в більшому розмірі - 5 % від нормативної грошової оцінки землі, а тому різниця між сплаченою сумою, та розміром орендної плати, передбаченим умовами договору (виходячи з 3 % від нормативної грошової оцінки землі), є оплатою оренди за 2017-2018 роки.

Також відповідач вважав, що отримання позивачкою орендної плати в 2014-2016 роках в більшому розмірі свідчить про її погодження, а тому різниця має бути зарахована в рахунок оплати за майбутні роки.

Аналогічні доводи викладені відповідачем в апеляційній скарзі.

Однак колегія суддів не може погодитись з такими доводами з таких підстав.

Відповідно до положень частина 2 статті 23, частина 1 статті 30 Закону № 161-XIV вбачається, що сторони можуть змінити, раніше визначений розмір орендної плати, але лише за взаємною згодою.

Крім того, сторони можуть вносити і інші зміни до договору також за взаємною згодою.

ОСОБА_1 заперечувала погодження з відповідачем зарахування виплат, які проведені останнім в 2014-2016 роках, в рахунок орендної плати за 2017-2018 роки.

За такого не можна вважати, що протягом 2014-2016 років сторони за взаємної згоди погодили порядок та строки внесення орендної плати за 2017-2018 роки.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 погодила отримання орендної плати за 2017-2018 роки, є необґрунтованими, оскільки матеріали справи не містять доказів такого погодження.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В зв`язку з цим, колегія суддів вважає, що отримання позивачкою орендної плати за 2014-2016 роки, яка нарахована відповідачем в більшому розмірі ніж це передбачено договором, без застережень щодо періоду, за який ця плата видавалась, відбулось за взаємною згодою сторін, що відповідає Закону № 161-XIV та умовам Договору.

Отже, різниця між розміром нарахованої орендної плати в 2014-2016 роках та розміром оплати, передбаченої умовами Договору, не може бути зарахована в рахунок оренди за 2017-2018 роки.

З твердженням відповідача про те, що виплативши в 2014-2016 роках орендну плату в більшому розмірі, він реалізував своє право, передбачене статтею 531 ЦК України, достроково виконати зобов`язання по орендній платі за 2017-2018 роки, колегія суддів не погоджується.

Відповідно до положень статті 531 ЦК України боржник має право виконати свій обов`язок достроково, але лише якщо інше не встановлено договором та актами цивільного законодавства.

Між тим, Законом № 161-XIV та укладеним сторонами Договором не передбачено право орендаря самостійно, без погодження з орендодавцем, визначати строки та порядок внесення орендної плати. Навпаки, із системного аналізу статей 15, 23, 30 Закону № 161-XIV, а також пункту 36 Договору вбачається, що зміна таких істотних умов договору, як строки та порядок внесення орендної плати, може відбуватись лише за взаємною згодою сторін.

Отже, відсутність прямої заборони не може свідчити про наявність дозволу орендарю в односторонньому порядку, без погодження з орендодавцем, змінювати строки та порядок внесення орендної плати.

До того ж, колегія суддів враховує не послідовну поведінку ПрАТ Миколаївське , яке здійснюючи виплату орендної плати в більшому розмірі починаючи з 2014 року, протягом трьох років, жодного разу не повідомив позивачку про те, що різниця між нарахованою орендною платою та розміром оплати, розрахованої за Договором, має зараховуватись за оренду в 2017-2018 роках.

Інших доводів на спростування висновків суду в частині стягнення орендної плати апеляційна скарга не містить.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року).

За такого, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача орендної плати за 2017-2018 роки в розмірі 2231,49 грн., в межах заявлених позовних вимог.

Отже, доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому рішення в частині, яка оскаржується, підлягає залишенню без зміни відповідно до положень статті 375 ЦПК України.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Миколаївське залишити без задоволення, а рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 22 жовтня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду, за правилами, передбаченими статтею 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийІ.В. Лівінський СуддіО.О. Данилова П.П. Лисенко

Повне судове рішення складено 11 лютого 2020 року.