Рішення

від 07.02.2020 по справі 826/1448/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2020 року м. Київ № 826/1448/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Кабель-Інвест доГоловного управління ДФС у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення представники позивача - Самойленко В.М.;

сторін: відповідача - Івах Г.В.

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю Кабель-Інвест (далі - позивач або ТОВ Кабель-Інвест або Товариство) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - відповідач або ГУ ДФС у м. Києві або Контролюючий орган), у якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.11.2017 № 0108991208.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.01.2018 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду в підготовче засідання 19.03.2018.

19.03.2018 судом оголошено перерву у справі до 17.04.2018.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.04.2018 закрито підготовче провадження у адміністративній справі, призначено справу до розгляду по суті на 01.06.2019 (з урахуванням ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.04.2018 про виправлення описки).

01.06.2018 в судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

В якості підстави позову позивач посилається на порушення відповідачем при встановлені порушень у висновку акта перевірки за результатами перевірки позивача, на підставі якого прийнято оскаржуване рішення, норм Податкового кодексу України.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

У відзиві на адміністративний позов відповідач наголошує на правомірності прийнятого ним рішення, яке оскаржується у даній справі.

Суд, враховуючи спільне клопотання представників сторін, ухвалив перейти до стадії письмового провадження на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідачем проведено камеральну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасної сплати суми (зобов`язання) з податку на прибуток ТОВ Кабель-Інвест (код ЄДРПОУ 31515697), за результатами якої складено акт від 23.10.2017 № 10853/26-15-12-08-20/31515697 (в тексті - Акт або Акт перевірки) .

Згідно вказаного Акта перевірки, Контролюючим органом було встановлено порушення Товариством термінів сплати (перерахування) самостійно узгодженої суми грошового зобов`язання з податку на прибуток, встановлених пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, в тому числі:

- авансових внесків з податку на прибуток за вересень 2015 року, задекларованих в податковій декларації з податку на прибуток підприємств від 06.02.2015 № 9080191807. Фактична дата сплати 06.10.2015 шляхом зарахування надміру сплаченої суми податку на прибуток у рахунок погашення податкового боргу по авансових внесках з податку на прибуток при об`єднанні ІКП по авансових внесках з податку на прибуток за кодом платежу 11024000 та з податку на прибуток за кодом платежу 11021000 (граничний термін сплати 30.09.2015);

- авансових внесків з податку на прибуток за вересень 2015 року, задекларованих в податковій декларації з податку на прибуток підприємств від 06.02.2015 № 9080191807. Фактична дата сплати 07.10.2015 шляхом подання платіжного доручення від 07.10.2015 № 3340 (граничний термін сплати 30.09.2015);

- авансових внесків з податку на прибуток за жовтень 2015 року, задекларованих в податковій декларації з податку на прибуток підприємств від 06.02.2015 № 9080191807. Фактична дата сплати 10.11.2015 шляхом подання платіжного доручення від 10.11.2015 № 3611 (граничний термін сплати 30.10.2015);

- авансових внесків з податку на прибуток за листопад 2015 року, задекларованих в податковій декларації з податку на прибуток підприємств від 06.02.2015 № 9080191807. Фактична дата сплати 10.12.2015 шляхом подання платіжного доручення від 10.12.2015 № 3879 (граничний термін сплати 30.11.2015);

- авансових внесків з податку на прибуток за грудень 2015 року, задекларованих в податковій декларації з податку на прибуток підприємств від 06.02.2015 № 9080191807. Фактична дата сплати 06.01.2016 шляхом подання платіжного доручення від 06.01.2016 № 4050 (граничний термін сплати 30.12.2015).

На підставі висновків означеного Акта перевірки та згідно зі статтею 126 Податкового кодексу України, за порушення Товариством строку сплати суми грошового зобов`язання з податку на прибуток відносно останнього застосовано штраф у розмірі 10% на загальну суму 1954,01 грн. податковим повідомленням-рішенням від 09.11.2017 № 0108991208.

Незгода з приміченим рішенням суб`єкта владних повноважень обумовила звернення позивача до суду із відповідним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд наголошує на такому.

Як визначено приписами пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України (скорочено - ПК України), останній регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно із підпунктом 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України під податковим зобов`язанням розуміється сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Податкові періоди та строки сплати податків та зборів, відповідно до пункту 4.3 статті 4 ПК України установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов`язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

Строком сплати податку та збору, згідно із пунктом 31.1 статті 31 ПК України, визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Строки сплати податкового зобов`язання передбачені статтею 57 ПК України, відповідно до пункту 57.1 якої платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Платники податку на прибуток (крім новостворених, виробників сільськогосподарської продукції, інститутів спільного інвестування, неприбуткових установ (організацій), у тому числі визначених пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та платників податків, у яких доходи, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, за останній річний звітний податковий період не перевищують двадцяти мільйонів гривень) щомісяця, протягом дванадцятимісячного періоду, сплачують авансовий внесок з податку на прибуток у порядку і в строки, які встановлені для місячного податкового періоду. Сума щомісячних авансових внесків обчислюється у розмірі не менше 1/12 нарахованої суми податку на прибуток підприємств за попередній звітний (податковий) рік, зменшеної на суму сплачених авансових внесків з цього податку при виплаті дивідендів, яка залишилась не зарахованою у зменшення податкового зобов`язання з цього податку, без подання податкової декларації.

Відповідно до підпункту 14.1.265 пункту 14.1 статті 14 ПК України штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно із пунктом 113.3 статті 113 ПК України штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються у порядку та у розмірах, встановлених цим Кодексом та іншими законами України. Застосування за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), не передбачених цим Кодексом та іншими законами України, не дозволяється.

Відповідно до пункту 116.1 статті 116 ПК України у разі застосування контролюючими органами до платника податків штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, такому платнику податків надсилаються (вручаються) податкові повідомлення - рішення.

Згідно із пунктом 126.1 статті 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

З положень статей 113 та 126 ПК України вбачається, що штрафні санкції можуть бути застосовані до платника за порушення ним строків сплати суми самостійно визначеного грошового зобов`язання.

Як встановлено судом, Товариством допущено порушення статті 57 Податкового кодексу України, яке полягало у несвоєчасному погашенні податкового зобов`язання з податку на прибуток підприємств (авансових внесків) за вересень-грудень 2015 року, що не заперечується сторонами.

Оскільки затримка сплати становить 6, 7, 11, 10 та 7 календарних днів відповідно за кожним платежем, тобто не перевищує 30 календарних днів за окремо взятим платежем, штраф обчислюється в розмірі 10 % суми несвоєчасно сплачено податкового зобов`язання на підставі пункту 126.1 статті 126 ПК України.

При цьому, суд критично ставиться до посилань позивача на пункт 31 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України як на підставу для звільнення від штрафних (фінансових) санкцій платників податку на прибуток за наслідками діяльності у 2015 році, адже процитовані норми стосуються порушення порядку обчислення, правильності заповнення податкових декларацій з податку на прибуток та повноти його сплати та не звільняють від відповідальності за несвоєчасну сплату (тобто за порушення строків сплати).

Натомість, за несвоєчасну сплату податку на прибуток відповідальність передбачена статтею 126 ПК України, тому таке порушення не підпадає під дію пункту 31 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.04.2019 справа № 804/3875/16.

З огляду на зміст положень статті 109 ПК України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та фактичних обставин, суд дійшов висновку, що позивачем було допущено порушення вимог податкового законодавства.

А тому, у ГУ ДФС у м. Києві були наявні підстави для нарахування штрафних санкцій за порушення ТОВ Кабель-Інвест строків сплати до бюджету авансових внесків з податку на прибуток підприємств за вересень-грудень 2015 року.

Відтак, застосування штрафу у розмірі 10% на загальну суму 1954,01 грн. відповідно до податкового повідомлення-рішення від 09.11.2017 № 0108991208 було здійснено відповідачем правомірно, у зв`язку із чим зазначене податкове повідомлення-рішення не підлягає скасуванню.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини Щокін проти України (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про закон , стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі Шпачек s.r.о. проти Чеської Республіки (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених судом висновків в цілому, суд наголошує на відсутності підстав для задоволення позову.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволенню не підлягає, то судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Керуючись статтями 6, 72-77, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Кабель-Інвест - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко