Рішення

від 05.02.2020 по справі 910/16420/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.02.2020Справа № 910/16420/19

За позовомАварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у місті Києві доТовариства з обмеженою відповідальністю "Стайер-Н" простягнення 10455,17 грн Суддя Смирнова Ю.М.

Секретар судового засідання Багнюк І.М.

Представники сторін:

від позивачаМихалко М.А., довіреність №1 від 14.01.2020; від відповідачане з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у місті Києві звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стайер-Н" 10455,17 грн, з яких: 7560,00 грн основного боргу, 227,42 грн 3% річних та 2667,75 грн пені.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору №ОПП/АО/137 від 01.11.2016 на постійне та обов`язкове обслуговування Комунальною аварійно-рятувальною службою "Київська служба порятунку" та Аварійно-рятувальним загоном спеціального призначення ГУ ДСНС України у м.Києві об`єкту.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2019, після усунення позивачем обставин, які стали підставою для залишення позову без руху, судом відкрито провадження у справі №910/16420/19; вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін; судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 15.01.2020; встановлено відповідачу строки для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; позивачу - строк для подання відповіді на відзив протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов.

У судовому засіданні 15.01.2020 оголошено перерву до 05.02.2020. Відповідачу направлено виклик у судове засідання 05.02.2020 в порядку ст.ст.120-121 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача у судове засідання 05.02.2020 з`явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судові засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про проведення судових засідань був повідомлений належним чином, з приводу чого суд зазначає наступне.

Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.

Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвали суду у справі №910/16420/19 були направлені судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначеної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03150, м.Київ, вул.Горького, будинок 95.

Однак, конверт з ухвалою суду був повернутий до суду відділенням поштового зв`язку з відмітками: "організація змінила адресу".

Згідно з п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день проставлення на поштовому конверті відмітки: "організація змінила адресу" за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення останньому відповідної ухвали суду.

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2019, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 05.02.2020 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.11.2016 між Комунальною аварійно-рятувальною службою "Київська служба порятунку" Київської міської ради (КАРС), Аварійно-рятувальним загоном спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у місті Києві (АРЗ, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стайер-Н" (об`єкт, відповідач) було укладено договір №ОПП/АО/137 від 01.11.2016 на постійне та обов`язкове обслуговування Комунальною аварійно-рятувальною службою "Київська служба порятунку" та Аварійно-рятувальним загоном спеціального призначення ГУ ДСНС України у м.Києві об`єкту (договір) відповідно до умов якого КАРС та АРЗ організовують цілодобове функціонування своїх структурних підрозділів у режимі постійної готовності до виконання необхідного комплексу аварійно-рятувальних робіт в умовах надзвичайних ситуацій або загрози їх виникнення, забезпечує і виконує аварійно-рятувальні роботи та заходи, спрямовані на запобігання та профілактику виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, у кількості __ оперативних одиниць КАРС; __ оперативних одиниць АРЗ; згідно з нормативами виїзду на "об`єкт", що встановлені планом локалізації та ліквідації аварій. Об`єкти розташовані в м.Києві за адресою: вул.Ракетна, 26А. Для координації дій підрозділів КАРС та АРЗ під час ліквідації надзвичайних ситуацій, створюється штаб з ліквідації НС і призначається уповноважений керівник штабу, дії якого регламентуються Положенням про єдину державну систему цивільного захисту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.01.2014 №11 та Положенням про штаб з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та видів оперативно-технічної звітної документації штабу з надзвичайних ситуацій, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26.12.2014 №1406. КАРС та АРЗ здійснює постійне та обов`язкове обслуговування об`єкта аварійно-рятувальними засобами (п.1.1), об`єкт зобов`язаний своєчасно оплачувати, відповідно до умов договору, постійне і обов`язкове обслуговування КАРС та АРЗ "об`єкта" (п.3.14), сума договору складає 7200,00 грн на рік. Ця сума встановлена сторонами на основі розрахунку (калькуляції), яка додається до договору, виконана згідно з вимогами постанов Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства фінансів України, Держаної служби України з надзвичайних ситуацій, ГСТУ 75.2-24361240-001-2001 та іншими нормативно-правовими актами. Об`єкт може здійснювати працівникам КАРС та АРЗ додаткові виплати понад розміри, встановлені договором (п.4.1), плата за постійне та обов`язкове обслуговування об`єкта згідно і цим договором та наданими актами виконаних робіт здійснюється щоквартально, шляхом перерахування на відповідні розрахункові рахунки АРЗ та КАРС (п.4.2), договір вступає в силу з 01.11.2016 і діє до 01.11.2017 (п.6.1), якщо за один місяць до закінчення терміну дії договору жодна із сторін не вимагає його зміни, договір триває на попередніх умовах (п.6.2).

Відповідно до актів №78 від 31.03.2017 на суму 1080,00 грн, №233 від 30.06.2017 на суму 1080,00 грн, №372 від 30.09.2017 на суму 1080,00 грн, №512 від 31.12.2017 на суму 1080,00 грн, які підписані представниками сторін без зауважень і заперечень та скріплені печатками останніх, позивач надав, а відповідач прийняв послуги на загальну суму 4320,00 грн.

Також як зазначив позивач у позовній заяві, ним були надані відповідачу послуги згідно актів №55 від 31.03.2018, №228 від 30.06.2018, №401 від 30.09.2018, однак відповідач дані акти не підписав та позивачу не повернув.

Спір у справі виник внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору №ОПП/АО/137 від 01.11.2016 на постійне та обов`язкове обслуговування Комунальною аварійно-рятувальною службою "Київська служба порятунку" та Аварійно-рятувальним загоном спеціального призначення ГУ ДСНС України у м.Києві об`єкту в частині здійснення розрахунків за надані позивачем послуги, внаслідок чого Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у місті Києві просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 7560,00 грн, 227,42 грн 3% річних та 2667,75 грн пені.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Відповідно до частин 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частина 1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ч.1, ч.4 ст.202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором про надання послуг.

Відповідно до ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги укладений між сторонами договір як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов укладеного між сторонами договору, позивачем було надано, а відповідачем прийнято послуги на загальну суму 4320,00 грн, що підтверджується належними та допустимими доказами у справі, а саме: актами №78 від 31.03.2017 на суму 1080,00 грн, №233 від 30.06.2017 на суму 1080,00 грн, №372 від 30.09.2017 на суму 1080,00 грн, №512 від 31.12.2017 на суму 1080,00 грн, які підписані представниками сторін без зауважень і заперечень та скріплені печатками останніх.

Однак як свідчать матеріали справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Стайер-Н", у строк встановлений п.4.2 укладеного між сторонами договору за надані позивачем послуги у повному обсязі не оплатило, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість на суму 4320,00 грн.

Враховуючи, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів оплати наданих позивачем та прийнятих Товариством з обмеженою відповідальністю "Стайер-Н" послуг, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за надані послуги на суму 4320,00 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за актами №55 від 31.03.2018, №228 від 30.06.2018, №401 від 30.09.2018, то суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні, а позивачем не надано суду як вище перелічених актів, так і доказів їх надсилання на адресу відповідача у справі, а отже позовні вимоги в цій частині не підтверджені належними та допустимими доказами, внаслідок чого задоволенню не підлягають.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 2667,75 грн за загальний період прострочки з 01.11.2018 по 01.11.2019, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Частиною 1 ст.216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 547 Цивільного кодексу України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Частиною 4 ст.231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В той же час, як вже зазначалось судом, відповідно до ст.547 та п.1 ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Укладення сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання відповідачем зобов`язання з оплати послуг у вигляді пені матеріалами справи не підтверджується, розмір неустойки актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін та умовами укладеного між сторонами договору не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення пені, нарахованої позивачем.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних на суму 227,42 грн за період з 01.11.2018 по 01.11.2019, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

За висновками суду, наведений позивачем у позовній заяві розрахунок 3% річних є невірним, тобто таким, що складений без урахування дійсних дат, з яких відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання по кожному платежу окремо, а отже позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних визнаються судом необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

За таких обставин, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у місті Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стайер-Н".

Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стайер-Н" (03150, м.Київ, вул.Горького, будинок 95, ідентифікаційний код 34867570) на користь Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у місті Києві (04074, м.Київ, вул.Бережанська, будинок 7, ідентифікаційний код 23312417) основну заборгованість в сумі 4320 (чотири тисячі триста двадцять) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 793 (сімсот дев`яносто три) грн 74 коп.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. При цьому, згідно з п.п.17.5 п.17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 10.02.2020

Суддя Ю.М. Смирнова