Рішення

від 10.02.2020 по справі 920/58/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10.02.2020 Справа № 920/58/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Соп`яненко О.Ю., розглянувши матеріали справи №920/58/20

за позовом: Заступника керівника Шосткинської місцевої прокуратури Сумської області в інтересах держави в особі Чернівської сільської ради Глухівського району Сумської області (41461, Сумська область, Глухівський район, с. Черневе, вул. Пивоварова, 1, код 23053648)

до відповідача: Комунального підприємства Баницьке Баницької сільської ради (41462, Сумська область, Глухівський район, с. Баничі, вул. Мурашка, 51а, код 37185762)

про повернення нерухомого майна,

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

прокурор: Вортоломей І.Г., службове посвідчення №035621 від 07.09.2015

при секретарі судового засідання Молодецькій В.О.

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ухвали господарського суду Сумської області від 23.01.2020 провадження у справі №920/58/20 відкрито за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 10.02.2020 р. з повідомленням сторін.

СУТЬ СПОРУ: прокурор просить суд зобов`язати відповідача повернути територіальній громаді с. Черневе Глухівського району Сумської області в особі Чернівської сільської ради Глухівського району Сумської області водонапірну вежу, свердловину та водогін, що розташовані в с. Черневе Глухівського району Сумської області. Крім того, просить суд стягнути з відповідача на користь прокуратури Сумської області судовий збір, сплачений при поданні позову.

В судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представники позивача та відповідача в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Від позивача надійшов лист №6 від 22.01.2020 (вх. №586 від 22.01.2020), в якому повідомив суд про повне визнання позовних вимог та просить суд здійснювати розгляд справи без участі його представника, просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Крім того, просить суд вирішити питання про стягнення з відповідача 50% судових витрат на користь прокуратури Сумської області.

Від відповідача надійшла заява№02-16/71 від 22.01.2020 (вх. №725 від 28.01.2020 р.) про розгляд справи без участі його представника та повідомив суд про те, що підтримує позовні вимоги в повному обсязі.

Згідно ч.1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своєї позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Відповідно до ч.3 ст. 185 ГПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

Судом встановлено, що у письмовому відзиві відповідач позовні вимоги визнав у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, оцінивши та дослідивши докази по справі, суд встановив:

Зі змісту п. 3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України вбачається, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною 1 ст. 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч. 3 цієї ж статті).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. №3-рп/99 прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява є підставою для порушення справи в господарському суді.

Згідно ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ч.3 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч.4 цієї ж статті).

Частиною 1 ст. 55 ГПК України встановлено, що органи та особи, які відповідно до цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком обмежень, передбачених частиною другою цієї статті.

Зі змісту п. 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 вбачається, що під поняттям орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах , зазначеним у частині другій статті 4 ГПК України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

У рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Відтак, тлумачення п.3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Аналіз ч.3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

В даному випадку прокурор здійснює представництво інтересів держави в особі позивача у зв`язку з неналежним здійсненням останнім як органом, який розпорядився комунальним майном заходів щодо його повернення у комунальну власність в наслідок користування ним відповідачем без належної правової підстави, що призводить до невизначеності у правовідносинах щодо використання вказаного майна територіальної громади, зокрема, кола суб`єктів, які мають право використовувати останнє, а також зобов`язані забезпечувати схоронність останнього, дбати про належний стан майна, нести відповідальність за його пошкодження чи знищення перед власником майна та третіми особами, що не відповідає державним інтересам та є підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді.

На лист Шосткинської місцевої прокуратури Сумської місцевої прокуратури Сумської області № 35/1-11135 вих-19 від 19.12.2019 Чернівська сільська рада Глухівського району Сумської області листом № 02-16/416 від 23.12.2019 повідомила що нотаріальне посвідчення та державна реєстрація спірного Договору не проводились.

З метою встановлення причин не вжиття Чернівською сільською радою Глухівського району Сумської області заходів щодо усунення виявлених порушень та повернення комунального майна, Шосткинською місцевою прокуратурою Сумської області спрямовано до сільської ради відповідний лист № 35/1-60 вих-20 від 08.01.2020. Проте, вказаний лист прокурора сільською радою залишено без реагування, у встановлений в листі термін та станом на дату спрямування позову до суду відповіді на адресу Шосткинської місцевої прокуратури не надійшло, що свідчить про незацікавленість сільської ради сприяти усуненню виявлених прокурором порушень.

На виконання ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру Шосткинською місцевою прокуратурою 15.01.2020 повідомлено позивача про намір реалізувати представницькі повноваження прокуратури шляхом звернення до суду з вищевказаним позовом.

Згідно ст. 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Таким чином, з огляду на викладене, прокурор може заявити позов в інтересах держави, який виражається в інтересах частини Українського народу - членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, хоча останній, навпаки покликаний ці інтереси захищати.

Такий підхід узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Законом України від 15 липня 1997 року № 452/97-ВР), яка передбачає, що органи місцевого самоврядування при вирішенні відповідної частини публічних (суспільних) справ (public affairs) діють під власну відповідальність в інтересах місцевого населення, й у правовій системі держав-учасниць, зокрема у сфері адміністративного контролю за органами самоврядування, має забезпечуватись співмірність (баланс) між заходами контролю та важливістю інтересів, які контролюючий орган має намір захищати (ст. 3, ст. 8).

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно з ч.1 ст.10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ст.4 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні одним із принципів місцевого самоврядування в Україні є судовий захист прав місцевого самоврядування.

Пункт 8 ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні зазначає, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів.

Частиною 1 статті 62 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні встановлено, що держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.

Таким чином, використання комунального майна без відповідної правової підстави призводить до невизначеності у правовідносинах щодо використання вказаного майна територіальної громади, зокрема, кола суб`єктів, які мають право використовувати останнє, а також зобов`язані забезпечувати схоронність останнього, дбати про належний стан майна, нести відповідальність за його пошкодження чи знищення перед власником майна та третіми особами.

Недодержання законодавчо передбаченої процедури укладення договору оренди комунального майна, недосягнення згоди з усіх вище перелічених істотних умов договору, зокрема, порядку та умов відновлення об`єкту, контролю орендодавця за станом орендованого об`єкта, може потягти за собою погіршення технічного стану переданого в оренду цілісного майнового комплексу по водопостачанню.

Крім того, ураховуючи, що спірне комунальне майно призначене для забезпечення населення послугами з водопостачання, використання його відповідачем без належних правовстановлюючих документів не сприяє якісному та стабільному забезпеченню населення відповідними комунальними послугами, а відсутність таких істотних умов договору, як надання комунальних послуг з водопостачання у гарантованих обсягах та належної якості, може призвести до погіршення та забруднення води, що постачається.

Разом з тим, не зважаючи на встановлені порушення та тривалість їх існування, Чернівська сільська рада будь-яких заходів на усунення порушень під час користування майном комунальної власності до цього часу не вжила, а тому наявні підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді.

41 сесією 7 скликання Чернівської сільської ради Глухівського району Сумської області 14.03.2019 прийнято рішення Про передачу КП Баницьке водопровідних мереж, вежі та свердловини .

У подальшому на підставі вказаного рішення Чернівською сільською радою Глухівського району Сумської області (Позичкодавець) з комунальним підприємством Баницьке Баницької сільської ради (Користувач) укладено договір позички нерухомого майна спільної власності територіальної громади с. Черневе Глухівського району Сумської області майна № 1 від 14.03.2019 (далі за текстом - Договір ).

Згідно п. 1.1 Договору Позичкодавець зобов`язується передати, а користувач прийняти у порядку та на умовах, визначених цим договором, в безоплатне користування майно згідно акту приймання-передачі майна для обслуговування водопровідних мереж та надання населенню послуг з централізованого водопостачання та водовідведення.

Пунктом 6.1. Договору передбачено, що він діє з 01.04.2019 до 31.12.2023, тобто укладений строком понад 3 роки.

Відповідно до акту прийому-передачі від 01.04.2019 Чернівською сільською радою Глухівського району Сумської області в користування комунальному підприємству Баницьке передано водонапірну вежу, свердловину та водогін довжиною 6,3 км. (в тому числі 26 вуличних і колонок), загальною балансовою вартістю 270 933,00 грн.

Прокурор в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що Договір є неукладеним у зв`язку з відсутністю його державної реєстрації та нотаріального посвідчення.

Статтею 827 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором позички одна сторона безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні річ для користування протягом встановлено строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними. До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.

Відповідно ч. ч. 2, 3 ст. 828 Цивільного кодексу України договір позички між юридичними особами укладається у письмовій формі. Договір позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у формі, яка визначена відповідно до ст. 793 цього Кодексу.

Статтею 793 глави 58 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі, а строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно ч. 3 ст. 640 Цивільного кодексу України Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Відповідно до п. п. 14.1.15 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України будівлі - це земельні поліпшення, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення майна, тварин, рослин, збереження інших матеріальних цінностей, провадження економічної діяльності.

За п. п. 14.1.238 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України споруди - це земельні поліпшення, що не належать до будівель і призначені для виконання спеціальних технічних функцій.

Відповідно до ст. 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Враховуючи вищевикладене, визначення будівлі або іншої капітальної споруди , співвідносяться з поняттям нерухомого майна .

Таким чином, водонапірна башта, свердловина та водогін є нерухомим майном, так як переміщення їх є неможливим без зміни їх призначення. За таких обставин, зазначене майно слід вважати капітальними спорудами.

З урахуванням того, що предмет позички перебуває у комунальній власності до спірних відносин застосовуються вимоги Закону України Про оренду державного та комунального майна .

Так, відповідно до ст. 1 Закону України Про оренду державного та комунального майна (далі за текстом - Закон ) цей Закон регулює організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Згідно зі ст. 2 Закону орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.

Відповідно до ст. 3 вказаного закону відносини щодо оренди майна, що перебуває у комунальній власності регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Зокрема ст. 9 Закону України Про особливості передачі в оренду чи концесію об`єктів у сферах теплопостачання, водопостачання та водовідведення, що перебувають у комунальній власності договори оренди об`єктів у сферах теплопостачання, водопостачання та водовідведення, що перебувають у комунальній власності, укладені на строк більш як три роки, підлягають нотаріальному посвідченню у встановленому порядку.

Статтею 13 вказаного Закону передбачено, що договір оренди об`єкта у сферах теплопостачання, водопостачання та водовідведення, що перебуває у комунальній власності, укладений на строк більш як три роки, набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення в установленому законодавством порядку.

Крім того ст. 794 Цивільного кодексу України передбачено, що право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

За ст. 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно ст. 637 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно листа Чернівської сільської ради Глухівського району Сумської області від 23.12.2019 № 02-16/416 нотаріальне посвідчення та державна реєстрація спірного Договору не проводились.

Таким чином, враховуючи відсутність державної реєстрації та нотаріального посвідчення Договору він є неукладеним, а комунальне підприємство Баницьке Баницької сільської ради користується нерухомим майном комунальної власності без достатніх правових підстав.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зі змісту ст. 637 ЦК України вбачається, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 12 Закону України Про оренду державного та комунального майна договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору) тощо. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Згідно ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до ст. 1213 Кодексу набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що нерухоме майно територіальної громади с. Черневе Глухівського району Сумської області, яке використовується комунальним підприємством Баницьке Баницької сільської ради без достатньої правової підстави (на підставі нотаріально не посвідченого та не зареєстрованого у встановленому законом порядку договору позички) підлягає поверненню до комунальної власності Чернівської сільської ради, що також не заперечується відповідачем у поданій ним заяві по визнання позову від 22.01.2020, а отже позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно Закону України Про судовий збір та відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч.1 ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Прокурор в заяві від 29.01.2020 №35/1-567вих-20 просить суд вирішити питання про повернення на користь прокуратури Сумської області 50% сплаченого судового збору у зв`язку з визнанням відповідачем позову. Аналогічне клопотання заявлене відповідачем в заяві про визнання позову від 22.01.2020 №6.

В матеріалах справи міститься належний доказ сплати судового збору - платіжне доручення №11 від 15.01.2020 р. про сплату 4064 грн. 00 коп.

Враховуючи те, що судом встановлено факт визнання відповідачем позовних вимог до початку розгляду справи по суті, 50% сплаченого судового збору підлягають поверненню з державного бюджету на користь позивача, 2032 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь прокуратури Сумської області.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 86, 130, 185, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Зобов`язати Комунальне підприємство Баницьке Баницької сільської ради (41462, Сумська область, Глухівський район, с. Баничі, вул. Мурашка, 51а, код 37185762) повернути територіальній громаді с. Черневе Глухівського району Сумської області в особі Чернівської сільської ради Глухівського району Сумської області (41461, Сумська область, Глухівський район, с. Черневе, вул. Пивоварова, 1, код 23053648) водонапірну вежу, свердловину та водогін, що розташовані в с. Черневе Глухівського району Сумської області.

3. Стягнути з Комунального підприємства Баницьке Баницької сільської ради (41462, Сумська область, Глухівський район, с. Баничі, вул. Мурашка, 51а, код 37185762) на користь Прокуратури Сумської області (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 33, код 03527891, р/р UA598201720343120001000002983 в ДКСУ у м. Київ, МФО 820172) 2032 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. Повернути Прокуратурі Сумської області (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 33, код 03527891, р/р UA598201720343120001000002983 в ДКСУ у м. Київ, МФО 820172) з державного бюджету (Сумська міська отг 22030101; код 37970593; Казначейство України; МФО 899998; рахунок UA868999980313181206083018540) 2032 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення №11 від 15.01.2020 р.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-258 ГПК України.

Повний текст рішення підписаний 11.02.2020.

Суддя О.Ю. Соп`яненко