Постанова

від 29.01.2020 по справі 688/2149/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

29 січня 2019 року

м. Київ

справа № 688/2149/15-ц

провадження № 61-8291св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - заступник прокурора Хмельницької області,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_1 ,

треті особи: державний реєстратор Шепетівської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 03 червня 2016 року у складі судді Козачук С. В. та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 06 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Купельського А. В., Спірідонової Т. В., Янчук Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року заступник прокурора Хмельницької області звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_1 , треті особи: державний реєстратор Шепетівської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держземагентства у Хмельницькій області, визнання недійсними договорів оренди землі, укладених на їх підставі, скасування державної реєстрації права оренди.

Позовна заява мотивована тим, що наказами Головного управління Держземагентства у Хмельницькій області від 24 грудня 2014 року

№ № 22-7307/14-14-СГ, 22-7308/14-14-СГ, 22-7309/14-14-СГ, 22-7310/14-14-СГ, 22-7311/14-14-СГ, 22-7312/14-14-СГ ОСОБА_1 надано у користування на умовах оренди на 25 років, з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, земельні ділянки загальною площею 707,9805 га, що розташовані на території Шепетівського району Хмельницької області.

Зазначені накази прийнято з порушенням вимог земельного законодавства України, зокрема з порушенням частини першої статті 7 Закону України Про фермерське господарство . До клопотань ОСОБА_1 не додано доказів про здобуття відповідачем освіти в аграрному навчальному закладі. Водночас посадовими особами Головного управління Держземагентства у Хмельницькій області трудову книжку відповідача неправомірно враховано як доказ про досвід роботи у сільському господарстві. Кабінетом Міністрів України на той час не було затверджено переліку документів, що підтверджують досвід роботи у вказаній сфері, а Головне управління Держземагентства не уповноважене визначати перелік документів та вимоги до них, які б підтверджували наявність відповідного досвіду роботи у сільському господарстві.

У зв`язку з цим прокурор просив суд визнати незаконними та скасувати накази Головного управління Держземагентства у Хмельницькій області від 24 грудня 2014 року № № 22-7307/14-14-СГ, 22-7308/14-14-СГ, 22-7311/14-14-СГ, 22-7309/14-14-СГ, 22-7310/14-14-СГ, 22-7312/14-14-СГ про надання ОСОБА_1 у користування на 25 років на умовах оренди земельних ділянок загальною площею 707,9805 га, що розташовані на території Шепетівського району Хмельницької області, з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства; визнати недійсними договори оренди земельних ділянок загальною площею 510,3865 га, вартістю 6 385 076 грн, укладені між Головним управлінням Держземагентства у Хмельницькій області та ОСОБА_1 , від 10 березня 2015 року № № 1, 2, 3; скасувати рішення Реєстраційної служби Шепетівського міськрайонного управління юстиції про державну реєстрацію права оренди ОСОБА_1 земельних ділянок, загальною площею 510,3865 га, вартістю 6 385 076 грн, від 08 травня 2015 року № № 21188560; 21192613; 21190999.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 03 червня 2016 року позов прокурора задоволено частково. Визнано незаконними та скасовано накази Головного управління Держземагентства у Хмельницькій області від 24 грудня 2014 року № № 22-7307/14-14-СГ,

22-7308/14-14-СГ, 22-7309/14-14-СГ, 22-7310/14-14-СГ, 22-7312/14-14-СГ про надання ОСОБА_1 у користування на 25 років на умовах оренди земельних ділянок загальною площею 685,3865 га, розташованих на території Шепетівського району Хмельницької області, з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства. Визнано недійсними договори оренди земельних ділянок, загальною площею 510,3865 га, вартістю 6 385 076 грн, укладені між Головним управлінням Держземагентства у Хмельницькій області та ОСОБА_1 , від 10 березня 2015 року № № 1, 2, 3. Скасовано рішення Реєстраційної служби Шепетівського міськрайонного управління юстиції Хмельницької області про державну реєстрацію права оренди ОСОБА_1 земельних ділянок, загальною площею 510,3865 га, вартістю 6 385 076 грн, а саме: від 08 травня 2015 року № № 21188560, 21192613, 21190999. У задоволенні решти позовних вимог прокурору відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на момент прийняття наказів Головним управлінням Держземагентства у Хмельницькій області доказів волевиявлення ОСОБА_1 на отримання в оренду землі та можливості ведення ним на території Шепетівського району Хмельницької області фермерської діяльності не було надано.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 06 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 03 червня 2016 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд правильно визначив правовідносини, які виникли між сторонами, та норми матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні цього спору, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що, вирішуючи указаний спір, суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення частини сьомої статті 7 Закону України Про фермерське господарство щодо передачі земельних ділянок єдиним масивом, оскільки вказана вимога закону поширюється на розташовані на них джерела та лісові угіддя. Також неправильно застосовані судами положення статті 241 ЦК України, оскільки представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 була уповноважена на вчинення дій щодо оформлення прав на земельні ділянки, але частково відступила від обсягу повноважень, тоді як зі змісту вказаної статті вбачається, що необхідною умовою вважати, що має місце перевищення повноважень представника, є не тільки вчинення представником правочину без відповідних на те повноважень, а й наступне схвалення правочину цією особою. Судами попередніх інстанцій не взято до уваги доводи ОСОБА_1 про те, що під час звернення до суду, у порушення вимог статті 45 ЦПК України 2004 року, прокурором не було обґрунтовано належним чином наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави у суді, необхідність захисту інтересів держави, а також те, що прокурор звернувся до суду як позивач, однак не зазначив про відсутність уповноваженого органу держави або про відсутність у нього повноважень щодо звернення до суду.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 та зупинено виконання рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 03 червня 2016 року та ухвали Апеляційного суду Хмельницької області від 06 жовтня 2016 року до закінчення касаційного провадження у справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2017 року справу за позовом заступника прокурора Хмельницької області до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_1 , треті особи: державний реєстратор Шепетівської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди землі та скасування державної реєстрації призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набрав чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року цивільну справу № 688/2149/15-ц передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що згідно з наказами Головного управління Держземагентства у Хмельницькій області №№ 22-7307/14-14-СГ, 22-7308/14-14-СГ, 22-7309/14-14-СГ, 22-7310/14-14-СГ, № 22-7312/14-14-СГ від 24 грудня 2014 року жителю с. Кульчиці Самбірського району Львівської області ОСОБА_1 надано у користування земельні ділянки (площею 18,7699 га (кадастровий номер 6825588500:07:012:0683); площею 25 га (кадастровий номер 6825588500:07:012:0673); площею 150 га (кадастровий номер 6825589000:07:020:0007); площею 449,3712 га (кадастровий номер 6825588500:06:033:0001); площею 22,5940 га (кадастровий номер 6825588500:07:012:0682); площею 42,2454 га (кадастровий номер 6825588500:07:020:0001)), загальною площею 707,9805 га, що розташовані на території Шепетівського району Хмельницької області, строком на 25 років на умовах оренди для ведення фермерського господарства (а. с. 22-27, т. 1).

П`ять із зазначених вище земельних ділянок розташовані за межами населених пунктів Судилківської сільської ради та одна - за межами Хролинської сільської ради Шепетівського району Хмельницької області.

До клопотань ОСОБА_1 про отримання землі, датованих 2014 роком (день та місяць у них не вказано), які зареєстровані в Головному управлінні Держземагентства у Хмельницькій області 22 грудня 2014 року, поданих його представником ОСОБА_2 , на підставі яких Головним управлінням Держземагентства у Хмельницькій області прийнято вищевказані накази, додано графічні матеріали (викопіювання з кадастрової карти) із зазначенням бажаного місця розташування земельних ділянок, копії паспорта, ідентифікаційного коду, трудової книжки та довіреності від 10 грудня 2014 року серії НОМЕР_1 .

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

За змістом статті 22 ЗК України (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Статтею 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до частини першої статті 93 ЗК України (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

За змістом частин першої-третьої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Відповідно до частини другої, третьої статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом із тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України Про фермерське господарство та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону).

У спірних правовідносинах Закон України Про фермерське господарство є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону України Про фермерське господарство ).

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України Про фермерське господарство для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини друга, четверта статті 7 Закону України Про фермерське господарство ).

Таким чином, спеціальний Закон України Про фермерське господарство визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України Про фермерське господарство ).

Отже, при вирішенні вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону України Про фермерське господарство , як спеціального щодо статті 123 ЗК України.

Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону України Про фермерське господарство заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин.

У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 525/1225/15-ц (провадження № 14-6цс19).

Під час розгляду цієї справи судами встановлено, що клопотання про надання земельних ділянок в оренду (т. 1, а. с. 9-14) до Головного управління Держземагентства у Хмельницькій області від імені ОСОБА_1 подано ОСОБА_2 на підставі довіреності від 10 грудня 2014 року серії НАЕ № 724182, згідно з якою ОСОБА_4 , який діяв на підставі довіреності, посвідченої 19 листопада 2012 року приватним нотаріусом Самбірського районного нотаріального округу Звежинською О. М., за реєстровим № 889 від імені ОСОБА_1 , уповноважив ОСОБА_2 бути представником ОСОБА_1 , у тому числі в територіальних органах Держземагентства з питань, що стосуються оформлення та державної реєстрації на його ім`я нерухомого майна та земельних ділянок (т. 1, а. с. 15; т. 2, а. с. 44).

Відповідно до змісту положень пунктів 5.1, 5.4 та 5.7 частини п`ятої глави 5 Розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, довіреність, видана в порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню після подання основної довіреності, у якій застережене право на передоручення, або після подання доказів того, що представник за основною довіреністю примушений до цього обставинами для охорони інтересів особи, яка видала довіреність.

Довіреність, видана в порядку передоручення, не може містити в собі більше прав, ніж їх передано за основною довіреністю.

На основній довіреності робиться відмітка про передоручення.

Копія основної довіреності додається до примірника довіреності, що залишається у матеріалах нотаріальної справи.

До клопотань про надання земельних ділянок в оренду представником ОСОБА_1 не було додано довіреності від 19 листопада 2012 року, на підставі якої ОСОБА_4 отримав повноваження від ОСОБА_1

Згідно з довіреністю від 19 листопада 2012 року, зареєстрованою за № 889, ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_5 або ОСОБА_4 (кожен із них діє самостійно незалежно один від одного) бути його представниками з усіма необхідними повноваженнями, у тому числі в територіальних управліннях Держкомагентства з питань, що стосуються оформлення та державної реєстрації на його ім`я належного йому нерухомого майна та земельних ділянок, які знаходяться в с. Кульчиці Самбірського району. Довіреність видана з правом передоручення повноважень іншим особам терміном на три роки і дійсна до 19 листопада 2015 року (т. 1, а. с. 164).

Отже, на момент передоручення ОСОБА_4 не був уповноважений на передоручення ОСОБА_2 прав на представництво інтересів ОСОБА_1 щодо отримання у користування на умовах оренди землі у Шепетівському районі Хмельницької області.

Суди встановили, що відповідно до статті 8 Закону України Про фермерське господарство після укладення договорів оренди земельних ділянок та їх державної реєстрації, фермерське господарство, яке підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб, відповідачем так і не створено. Земельні ділянки, передані відповідачу в оренду, на момент розгляду справи ним так і не обробляються, ОСОБА_1 майже весь час знаходиться за кордоном, з лютого 2016 року перебуває у Бельгії , оскільки працює там за контрактом.

Таким чином, у зв`язку з відсутністю у матеріалах справи доказів на підтвердження волевиявлення ОСОБА_1 щодо оренди земельних ділянок з метою виробництва товарної сільськогосподарської продукції та створення фермерського господарства, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали оспорювані накази Головного управління Держземагентства у Хмельницькій області незаконними та такими, що підлягають скасуванню разом із рішеннями Реєстраційної служби Шепетівського міськрайонного управління юстиції Хмельницької області про державну реєстрацію права оренди ОСОБА_1 земельних ділянок, а укладені договори оренди - недійсними.

З огляду на викладене, вирішуючи вказаний спір, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги стосовно наявності у ОСОБА_1 відповідного трудового стажу на момент звернення до Головного управління Держземагентства у Хмельницькій області з клопотанням про надання земельних ділянок в оренду, колегія суддів відхиляє, оскільки, як правильно вказав апеляційний суд, суд першої інстанції не взяв за підставу для визнання незаконними та скасування рішень державного органу посилання позивача на те, що копія трудової книжки, яка підтверджує його попередню роботу у сільському господарстві, стала підставою надання спірних земельних ділянок.

Що стосується доводів касаційної скарги про відсутність у прокурора повноважень на звернення до суду з указаним позовом без зазначення органу, уповноваженого на виконання функцій держави, інтереси якого підлягають захисту, то, на думку колегії, вони є безпідставними.

Положеннями пункту 2 статті 121 Конституції України у редакції, чинній на час подання позову, на прокуратуру покладається, зокрема, представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках, передбачених законом (частина перша статті 36-1 Закону України Про прокуратуру у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду у цій справі).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини другої статті 45 ЦПК України 2004 року.

Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави (частина третя статті 36-1 Закону України Про прокуратуру ). За наявності зазначеної підстави з метою представництва держави прокурор має, зокрема, право в порядку, передбаченому процесуальним законом, звертатися до суду з позовами. Обираючи форму представництва, передбачену частиною п`ятою статті 36-1 Закону України Про прокуратуру , прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення, зокрема інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка згідно із Законом України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини та частиною четвертою статті 10 ЦПК України застосовується судами як джерело права, сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (Рішення від 15 січня 2009 року у справі Менчинська проти Росії (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, § 35).

У цій справі прокурор вказував, що визначений у законодавстві орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель (Державна інспекція сільського господарства України), не має повноважень звертатися до суду з вимогами, які заявив прокурор у цій справі.

Можливість звернення прокурора до суду з позовом щодо оскарження, зокрема наказів Головного управління Держземагентства у Хмельницькій області, на підставі яких ОСОБА_1 безоплатно набув у користування спірні земельні ділянки, відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19), відповідно до яких прокурор, самостійно обґрунтовуючи необхідність захисту інтересів держави шляхом визнання цих наказів недійсними та їх скасування, згідно з абзацом другим частини другої статті 45 ЦПК України 2004 року набуває статусу позивача.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

У такому разі розподіл судових витрат згідно зі статтею 141 ЦПК України не проводиться.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 03 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 06 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю. В. Черняк