Постанова

від 29.01.2020 по справі 621/1987/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

29 січня 2020 року

м. Київ

справа № 621/1987/17

провадження № 61-12559 св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 23 травня 2019 року у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенка І. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно та про тлумачення змісту правочину.

Позов обґрунтовано тим, що відповідно до умов договору купівлі-продажу 91/100 частки комплексу від 08 лютого 2007 року він купив конкретно визначені об`єкти нерухомості, а саме: нежитловий будинок літ. А-1, загальною площею 119,6 кв. м; адмінкорпус літ. Г-1, загальною площею 40,7 кв. м; адмінкорпус літ. Д-1, загальною площею 142,7 кв. м; вбиральню літ. Е; склад літ. Ж, загальною площею 235,5 кв. м; склад холодильних, загальною площею 122,6 кв. м; ворота номер 1, які належали ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 14 жовтня 2003 року, посвідченого Зміївською державною нотаріальною конторою Харківської області за реєстровим номером 1-2259 та зареєстрованого в КП Зміївське бюро технічної інвентаризації за реєстраційним номером 233886 від 04 листопада 2003 року.

У зазначеному договорі вказано, що на земельній ділянці Комсомольської селищної ради розташований будинок літ. А-1, адмінкорпус літ. Г-1, адмінкорпус літ. Д-1, вбиральня літ. Е, склад літ. Ж, склад холодильних камер літ. З, ворота номер 1, склад літ. З, гараж літ. Н, загальною площею 773 кв. м.

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 15 лютого 2007 року № 13583392 право власності на цю нерухомість зареєстровано у КП Зміївське бюро технічної інвентаризації у реєстровій книзі № 1н, за реєстровим записом № 29.

Згідно з документами, які знаходяться в інвентарній справі бюро технічної інвентаризації, інвентарний номер 288, реєстровий номер 1н № 29, а саме свідоцтво про право власності від 28 серпня 2000 року № 536, нежитлові будівлі, розташовані у АДРЕСА_1 , під літ. А-1, літ. В, літ. Г, літ. Д, літ. Е, літ. Ж, літ. З, літ. Н, ворота номер 1 належали Державі в особі Зміївської державної податкової інспекції на праві державної власності.

Відповідно до договору купівлі-продажу № Г2-94/2000, підписаного та зареєстрованого на Харківській товарній біржі 28 серпня 2000 року, договору купівлі-продажу № Г2-101/2000, підписаного та зареєстрованого на Харківській товарній біржі 26 жовтня 2000 року, договору купівлі-продажу № Г2-114/2000, підписаного та зареєстрованого на Харківській товарній біржі 23 листопада 2000 року, зареєстрованих у Зміївському малому державному підприємстві технічної інвентаризації 06 грудня 2000 року за № 2-172, вищезазначені нежитлові будівлі були придбані ОСОБА_4

Надалі відповідно до договору купівлі-продажу від 27 січня 2001 року нежитлову будівлю літ. Н (гараж), загальною площею 48,6 кв. м, та частину будівлі літ. З, загальною площею 63,3 кв. м, що розташовані по АДРЕСА_1 продано ОСОБА_5 .

Відповідно до договору купівлі-продажу від 13 квітня 2002 року ОСОБА_4 продав вищевказаний нежитловий комплекс ОСОБА_6 .

Надалі зазначені будівлі були продані ОСОБА_3 .

Згідно з пунктом 1 договору дарування від 30 жовтня 2010 року ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_2 безкоштовно прийняла у дар 9/100 частки комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: нежитлову будівлю-гараж літ. Н, загальною площею 48,6 кв. м, частину нежитлової будівлі-складу літ. З, загальною площею 63,3 кв. м.

У договорі зазначено, що на земельній ділянці площею 0,2487, га кадастровий номер 6321755600:01:005:0050, розташований нежитловий будинок з цегли, зазначений у плані під літ. А-1, загальною площею 40,7 кв. м, адмінкорпус (колишній склад) з цегли, зазначений в плані під літ. Д-1, загальною площею 142,7 кв. м, вбиральня під літ. Е, склад із залізобетонних блоків, зазначений у плані під літ. Ж, загальною площею 235,5 кв. м, склад холодильних камер із шлакоблоку, зазначений у плані під літ. З, загальною площею 205,10 кв. м, ворота № 1, гараж з цегли, зазначений у плані під літ. Н, загальною площею 48,60 кв. м.

Відповідно до пункту 2 зазначеного договору майно, що дарується, належить ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 27 січня 2001 року Зміївською державною нотаріальною конторою за № 1-172, зареєстрованого 02 лютого 2001 року в Зміївському малому державному підприємстві технічної інвентаризації у реєстрову книгу № 1 за реєстровим № 29, (реєстраційний номер у реєстрі прав власності на нерухоме майно: 233886).

Згідно з пунктом 4 договору дарування загальна вартість майна, що дарується, складає 23 940 грн, відповідно до витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно Комунального підприємства Зміївське бюро технічної інвентаризації від 26 жовтня 2010 року № 27778126.

Відповідно до пункту 5 договору дарування вищезазначене майно на момент укладання цього договору нікому іншому не продане, не подароване, під заставою, забороною (арештом) у податковій заставі не перебуває, судового спору щодо нього, а також прав у третіх осіб як в межах, так і поза межами України немає.

Таким чином, з огляду на вищевказані договори купівлі-продажу на об`єкти нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , виникло право власності. Договори купівлі-продажу частки у праві власності не укладались.

З огляду на зазначені умови договору дарування, ОСОБА_5 фактично подарувала та ОСОБА_2 безкоштовно прийняла у дар конкретно визначені об`єкти нерухомості, вказані вище.

Відповідно до змісту договору купівлі-продажу 91/100 частки комплексу від 08 лютого 2007 року він набув право власності на нежитловий будинок літ. А-1, загальною площею 119,6 кв. м; адмінкорпус літ. Г-1, загальною площею 40,7 кв. м; адмінкорпус літ. Д-1, загальною площею 142,7 кв. м; вбиральню літ. Е, склад літ. Ж, загальною площею 235,5 кв. м; склад холодильних камер літ. З, загальною площею 122,6 кв. м; ворота номер 1.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати право власності на об`єкти нерухомого майна, а саме: нежитловий будинок літ. А-1, загальною площею 119,6 кв. м; адмінкорпус літ. Г-1, загальною площею 40,7 кв. м; адмінкорпус літ. Д-1, загальною площею 142,7 кв. м; вбиральню літ. Е, склад літ. Ж, загальною площею 235,5 кв. м; склад холодильних камер літ. З, загальною площею 122,6 кв. м; ворота номер 1, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , придбані на підставі договору купівлі-продажу 91/100 частки комплексу від 08 лютого 2007 року, та постановити рішення про тлумачення змісту правочину (умов договору) купівлі-продажу 91/100 частки комплексу від 08 лютого 2007 року, а саме такого пункту договору: Представник продавця продав, а покупець купив 91/100 частки комплексу номер 8, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме нежитловий будинок літ. А-1, загальною площею 119,6 кв. м; адмінкорпус літ. Г-1, загальною площею 40,7 кв.м; адмінкорпус літ. Д-1, загальною площею 142,7 кв. м; вбиральню літ. Е; склад літ. Ж, загальною площею 235,5 кв. м; склад холодильних камер літ.З, загальною площею 122,6 кв. м, ворота номер 1 відповідно до якого Представник продавця продав, а покупець купив нежитловий будинок літ. А-1, загальною площею 119,6 кв. м; адмінкорпус літ.Г-1, загальною площею 40,7 кв. м; адмінкорпус літ. Д-1, загальною площею 142,7 кв. м; вбиральню літ. Е, склад літ. Ж, загальною площею 235,5 кв. м; склад холодильних камер літ. З, загальною площею 122,6 кв. м, ворота номер 1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 28 вересня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на такі об`єкти нерухомого майна, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 : нежитловий будинок літ. А-1, загальною площею 119,6 кв. м; адмінкорпус літ. Г-1, загальною площею 40,7 кв. м, адмінкорпус літ. Д-1, загальною площею 142,7 кв. м; вбиральню літ. Е, склад літ. Ж, загальною площею 235,5 кв. м; склад холодильних камер літ. З, загальною площею 122,6 кв. м; ворота номер 1. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимога позивача щодо тлумачення змісту договору купівлі-продажу від 08 лютого 2007 року фактично спрямована на зміну його змісту в частині його предмета, а саме замість частки майнового комплексу вимагається вважати предметом договору об`єкти, що складають цю частку. Зі змісту договору чітко і однозначно вбачаються його зміст та справжня воля осіб, які вчинили правочин, а тому підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.

Що стосується позовних вимог про визнання права власності на об`єкти нерухомого майна, то права ОСОБА_1 на набуття права власності на виділене майно, з припиненням права часткової власності на це майно, та відповідну державну реєстрацію цього речового права, які не визнаються відповідачами, підлягають судовому захисту в межах заявленого позову та відповідно до обраного позивачем способу захисту шляхом визнання за ним права власності на об`єкти нерухомого майна.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 23 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 28 вересня 2018 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на об`єкти нерухомого майна, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: нежитловий будинок літ. А-1, загальною площею 119,6 кв. м; адмінкорпус літ. Г-1, загальною площею 40,7 кв. м; адмінкорпус літ. Д-1, загальною площею 142,7 кв. м.; вбиральню літ. Е; склад літ. Ж, загальною площею 235,5 кв. м; склад холодильних камер літ. З, загальною площею 122,6 кв. м; ворота номер 1- скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог у цій частині відмовити. В іншій частині рішення залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що на підставі статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою, по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності. Позивач не заявляв позовні вимоги про виділ спірного майна в натурі із спільної часткової власності та не надав доказів виділення йому в натурі частки та виникнення права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості. Враховуючи викладене, положення статті 392 ЦК України , на яку посилався позивач як на правові підстави своїх вимог, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану судову постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 19 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У серпні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно та про тлумачення змісту правочину призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки умовам договору купівлі-продажу, якими передбачено, що ОСОБА_1 набуває у власність 91/100 частки комплексу на підставі частини другої статті 358 ЦК України. Згідно з умовами зазначеного договору в нього виникло право власності не на 91/100 частки комплексу, а на конкретно визначені об`єкти нерухомості, але він позбавлений можливості здійснити реєстрацію свого права.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , в якому вона просила залишити оскаржувану судову постанову без змін, оскільки вона прийнята при всебічному та повному з`ясуванні обставин справи, ґрунтується на правильному застосуванні норм чинного законодавства України.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

08 лютого 2007 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу 91/100 частки комплексу, згідно з умовами якого ОСОБА_1 придбав у власність 91/100 частки комплексу АДРЕСА_1 , а саме: нежитловий будинок літ. А-1, загальною площею 119,6 кв. м ; адмінкорпус літ. Г-1 загальною площею 40,7 кв. м, адмінкорпус літ. Д-1, загальною площею 142,7 кв. м, вбиральню літ. Е, склад літ. Ж, загальною площею 235,5 кв. м; склад холодильних камер літ. З, загальною площею 122,6 кв. м; ворота номер 1, ринковою вартістю 183 950 грн.

На земельній ділянці Комсомольської селищної ради розташовано нежитловий будинок літ. А-1, адмінкорпус (колишній склад) літ. Г-1, адмінкорпус (колишній склад) літ. Д-1, вбиральню літ. Е, склад літ. Ж, склад холодильні камери літ. З, ворота номер 1, склад літ. З, гараж літ. Н, загальною площею 773 кв. м, що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно КП Зміївстке БТІ Харківської області за № 13096415 від 28 грудня 2006 року, № 233886.

30 жовтня 2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено договір дарування, згідно з умовами якого ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_2 9/100 часток комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: нежитлову будівлю-гараж літ. Н. загальною площею 48,3 кв. м; частину нежитлової будівлі-складу літ. З, загальною площею 63,3 кв. м.

На земельній ділянці площею 0,2487 га розташовані нежитловий будинок з цегли, зазначений у плані під літ. А-1, загальною площею 119,6 кв. м ; адмінкорпус (колишній склад) із цегли, зазначений у плані під літ. Г-1, загальною площею 40,7 кв. м, адмінкорпус (колишній склад) із цегли, зазначений у плані під літ. Д1, загальною площею 142,7 кв. м, вбиральня під літ. Е, склад з залізобетонних блоків, зазначений в плані під літ. Ж, загальною площею 235,5 кв. м; склад холодильні камери з шлакоблоку, зазначений у плані під літ. З, загальною площею 205,10 кв. м ; ворота № 1, гараж із цегли, зазначений у плані під літ. Н, загальною площею 48,60 кв. м.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно із частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 41 Конституції Україниправо приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою, по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачено у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо це право не визнається іншою собою, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Згідно зі статтею 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки у праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні. Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.

Так, відповідно до частини другої статті 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Ураховуючи те, що після виділу частки зі спільного нерухомого майна відповідно до статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, при виділі частки із спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишається, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, тобто становити окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України та пункту 10 Порядку присвоєння об`єкту нерухомого майна реєстраційного номера, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 грудня 2010 року № 1117 Про ідентифікацію об`єктів нерухомого майна для реєстрації прав на них .

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на об`єкти нерухомого майна, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем не було доведено обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, оскільки відповідно до умов договору купівлі-продажу від 08 лютого 2007 року та договору дарування від 30 жовтня 2010 року, позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є співвласниками комплексу будівель по АДРЕСА_1 : ОСОБА_1 належить 91/100 частки комплексу, а ОСОБА_2 - 9/100 частки відповідно. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів розподілу та закріплення спірного нерухомого майна в натурі.

Із позовними вимогами про виділ спірного майна в натурі із спільної часткової власності позивач до суду не звертався.

Таким чином, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що відсутні підстави для захисту права власності позивача у порядку, встановленому статтею 392 ЦК України .

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що спірне майно було виділене в натурі, не заслуговують на увагу, оскільки судами встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є співвласниками комплексу будівель по АДРЕСА_1 .

Посилання заявника на те, що суд апеляційної інстанції неправильно оцінив умови договори купівлі-продажу від 08 лютого 2007 року та договору дарування від 30 жовтня 2010 року, не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що усуді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 23 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк